Особливості оволодіння писемним мовленням молодшими школярами з тяжкими порушеннями мовлення

 

Процес оволодіння письмом, як відомо, забезпечується сформованістю навички моделювання звукової структури слова, символізації та графомоторної навички. За ступенем значущості ці навички в патогенезі труднощів у письмі не є рівноцінними. Найчастіше причиною порушень письма за результатами спеціальних досліджень (О.М. Гопіченко, А.Н. Корнєв, І.М. Садовнікова та ін.) вважається недостатня здібність дітей до моделювання звукової структури слова як на етапі фонологічного структурування звукової сторони слова (тобто встановлення часової послідовності фонем), так і на етапі трансформації часової послідовності фонем у просторову послідовність букв. Важливим при цьому є врахування того, що, як свідчать експериментально-психологічні дані (Н.П. Карпенко, А.Н. Подольський та ін.), буквений запис і результат фонематичного аналізу не завжди співпадають, оскільки виявлена група дітей, у яких після декількох років навчання усний фонематичний аналіз проводиться безпомилково, а на письмі вони продовжують припускатися дисграфічних помилок. Причиною виникнення труднощів на письмі у даному разі є недоліки в складній координації сенсомоторних процесів: трансформації часової послідовності фонем у просторовий ряд графем, фонематичного аналізу та графо-моторних операцій запису букв.

Характеристика основних психологічних передумов оволодіння письмом дає уявлення про складність і комплексність цієї навички. Приводом для звернення до логопеда, як правило, є рекомендація вчителя, вихователя або ініціатива батьків, які вбачають наявність у дитини труднощів в оволодінні письмом. У зв'язку з цим спеціаліст уточняє характер труднощів, визначає ступінь відставання у формуванні цих навичок, оцінює стан інтелектуального розвитку, вивчає рівень сформованості усного мовлення та аналізує основні аспекти психопатологічної картини (вираженість психоорганічної симптоматики і реакції дитини на труднощі в навчанні). На підставі узагальнення одержаних результатів логопед визначає критерії диференціації специфічних помилок від інших порушень письма та шлях корекційно-компенсаторного впливу, спрямованого на подолання того чи іншого порушення писемного мовлення.

При всій чіткості і досконалості цього шляху, де застосовуються глибоко розроблені методи і методики корекції вад навичок писемного мовлення (у відповідності з фонетичним принципом письма і граматичними правилами узгодження слів у реченні), у значної частини дітей ці вади набувають стійкого характеру, а в деяких випадках не піддаються корекції.

Це дає підставу для пошуку шляхів, перш за все, запобігання виникнення у дітей можливих труднощів на письмі. Як зазначалося вище, формування розглянутих основних навичок письма забезпечується достатньою зрілістю сукцесивних (послідовних) структур. В разі їхнього недорозвитку у дитини виявляється низький рівень сформованості денерваційних процесів, без яких неможливе: так званих "кінетичних мелодій", що є основою протікання процесу письма. Тому першим шляхом корекційно-компенсаторного впливу може стати шлях корекції і розвитку саме сукцесивних (послідовних) синтезів і формування на їх основі тих лінгвістичних здібностей, які лежать в основі процесу письма.

Проте це може бути й інший шлях - шлях з опорою: вже достатньо зрілі симультанні (одномоментні) структури дитини. Тоді навчання дітей письму може зватися не за традиційною схемою (від звуку до букви і тобто від елементів цілого до цілого), а передбачатиме формування них ідеографічних (цілісних) образів слів, словосполучень, речень та відповідних автоматизованих неграм з поступовим переходом до формування у дітей звуко-літерного письма.

У процесі вивчення рідної мови у молодших школярів із ТВМ формуються спеціальні мовні знання, поповнюється їхній словниковий запас, виробляються навички усного й писемного мовлення, реалізуються важливі розвивальні та виховні завдання, створюються умови для роботи над усіма розділами курсу української мови в початкових, середніх та старших класах.

При побудові системи методичної роботи, спрямованої на формування дитячого мовлення в умовах глибокого його недорозвинення, принципове значення має врахування закономірностей розвитку мовлення дітей, які нормально говорять, що дозволяє визначити вимоги до розвитку тих або інших рівнів мовленнєвої діяльності на різних етапах її формування. Необхідно також враховувати рівень розвитку патологічного мовлення, його особливості й потенційні можливості оволодіння дітьми мовою у процесі корекційного впливу. Основна мета роботи з усунення недоліків у розвитку лексико-граматичних засобів мовлення у дітей із ТВМ полягає у формуванні передумов повноцінного засвоєння ними знань про системність семантичних полів, парадигматичні й синтагматичні зв'язки слів, контекстуальні значення слів.

Навчання правильному мовленню дітей із ТВМ носить практичну мовленнєву спрямованість. Це означає, що головним завданням є формування мовленнєвих умінь і навичок у процесі мовленнєвої діяльності. З метою розвитку таких умінь і навичок у початкових класах школярі отримують елементарні уявлення (спочатку в практичному плані) про засоби мови (фонетичні, лексичні, граматичні), які необхідні для мовленнєвого спілкування. З цією ж метою учнями засвоюються мовні (лінгвістичні) знання, виробляються уміння й навички, що сприяють оволодінню мовленням [4].

Особливо слід зважати увагу на рівень сформованості в дитини активного ставлення до навчання будь чого взагалі. Адже це є показником сформованості певної оптимальної установки, відповідної спрямованості психічного процесу. Серед чинників, що сприяють виробленню такої установки, неабияке місце посідають методи впливу дорослого на формування свідомого ставлення дитини до оволодіння будь-яким видом діяльності, в тому числі й графічного відтворення літер. Одним із показників активності дитини є рівень її самостійності. Готуючи малят до оволодіння письмом, дорослий має пам’ятати, що такі діти не вміють активно спостерігати та аналізувати певне графічне зображення, не можуть самостійно його відтворити. Особливо це стосується дітей з мовленнєвим недорозвитком, у яких гальмується саме ця риса. Починаючи щось перемальовувати чи штрихувати, діти часто відволікаються, забувають, з чого почали, а відтак швидко втрачають інтерес до цього заняття. Дорослий у такій ситуації має виявити максимум терпіння, насамперед демонструючи малюкам доброзичливе ставлення до них.

Основний метод підготовки дитини з тяжкими порушеннями мовлення до оволодіння самостійним писемним мовленням - гра. Учителі та логопеди можуть використовувати різні ігри: ігри-заняття, ігри-вправи. Особливо цінні дидактичні ігри зі спеціальними об’єктами, якими дитина маніпулює з мозаїкою, нитками, шнурками, пластиліном, геометричними фігурами, фігурами казкових персонажів та ін. В процесі роботи зі спецпредметами тренуються пальці, розвивається зорова і тактильна пам’ять, сенсорно-перцептивна сфера.

Мета підготовчого періоду до навчання письма полягає у формуванні елементарних технічних і графічних умінь. Протягом підготовчого періоду засвоюються: написання певних графічних форм, їх назви, основні гігієнічні правила, які є складовими навичками письма.

Одна з необхідних задач підготування дітей до школи - розвиток необхідної для письма “ручної вправності” дитини. Звичайно, воно припускає і засвоєння визначених знань, навичок, умінь, що обслуговують і змістовну, і моторну рухову сторону письма.