Причини і сутність польсько-українського конфлікту. Створення ЗУНР.

 

У ніч на 1 листопада 1918 р. українські військові частини взяли під свій контроль всі головні пункти Львова. Над ратушею був піднятий синьо-жовтий національний прапор. 1 листопада Українська Національна Рада взяла владу в свої руки у Станіславі, Раві-Російської, Коломиї та інших містах Східної Галичини. У той же день австрійська влада у Львові погодилися на передачу влади Українській Національній Раді. Подальшому підвищенню її авторитету сприяли обіцянки демократичних прав і свобод, аграрної реформи в інтересах селян, введення 8-годинного робочого дня.

Але події 1 листопада 1918 р. значно загострили українсько-польські відносини, вони стали початком українського-польського збройного протистояння, яке переросло в масштабну війну. 11 листопада 1918 р. у Львові Українською Національною Радою був створений виконавчий орган влади (уряд) - Державний секретаріат. Його головою став. Левицький, членами - В. Панейка, Л. Цегельський, Буд. Виговський. Голубович та ін.

листопада Українською Національною Радою був затверджений тимчасовий Основний Закон, згідно з яким за створеним Українською державою закріплювалася назва Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР)визначали її межі, герб і прапор. Президентом ЗУНР був обраний Е. Петрушевич, главою уряду - Державного секретаріату - залишився ДО. Левицький. ЗУНР займала територію 70 тис. км кв., її населення (6 млн) на 71% було українським.

 

Внутрішня політика ЗУНР

 

Основні заходи внутрішньої політики були такими:

була створена централізована система управління: центральні органи спиралися на розгалужену і добре організовану систему місцевого управління, мав авторитет серед українського населення;

в умовах конфлікту з польськими військами життєво важливе значення мало створення регулярних військ ЗУНР - Української Галицької армії (УГА), до лав якої швидко і організовано були мобілізовані десятки тисяч людей;

вживалися заходи для виведення економіки з кризи: була встановлена державна монополія на продаж зерна, хліба, цукру, спирту, сірників, шкір, худоби; заборонений вивіз нафти; введена в обіг власна валюта - гривня; відновлювалися залізниці;

за законом від 14 квітня 1919 р. припинилася поміщицьке землеволодіння, а земля розподілялася між безземельними і малоземельными селянами;

була затверджена державність української мови, але національних меншин гарантувалося право на користування своїми мовами. Публічні школи оголошувалися державними.

 

Зовнішня політика ЗУНР

 

Зовнішньополітична діяльність ЗУНР була спрямована на міжнародне визнання молодої держави, насамперед країнами Антанти та припинення війни з Польщею. Однак Польща не збирається відмовлятися від Східної Галичини. Польська армія в листопаді 1918 р. захопила Львів, Перемишль, 10 повітів ЗУНР з 59. 22 січня 1918 р. уряд ЗУНР переїхало в Тернопіль. Оскільки Антанта прийняла "14 пунктів" президента США В. Вільсона, спрямовані на державотворення і демократизацію всієї системи міжнародних відносин, уряд ЗУНР звернувся до глави американської держави з проханням про допомогу у сприянні визнання проголошеної республіки. Але прохання про допомогу виявилося марними. Країни Антанти не визнали ЗУНР, і вона опинилася в міжнародній ізоляції. Особливо вороже до ЗУНР ставилася Франція, яка була зацікавлена в зміцненні Польщі на противагу Німеччини. А лідери Польщі були переконані, що освіта ЗУНР було тільки на користь Австрії і Німеччини.

На Паризькій мирній конференції (1919 р.) вирішувалося питання про врегулювання відносин з Польщею. В ході її роботи було внесено пропозицію про укладення перемир'я між Польщею та ЗУНР, що передбачала проведення між ними демаркаційної лінії. За цією пропозицією Львів і Дрогобицький район (на території якого були великі нафтові родовища) залишалися б за Польщею. Уряд ЗУНР, природно, погодитися на таку пропозицію не могло, і війна з Польщею тривала. Після деякого успіху в червні 1919 р., коли УГА провела наступальну операцію (Чортківський офензива), 100-тисячна польська армія тимчасово відступила. Але сили були нерівними. Наприкінці липня поляки знову відтіснили УГА до річки Збруч. Польські війська окупували Східну Галичину і Західну Волинь.

листопада 1919 р. Верховна рада Антанти надав Польщі 25-літній мандат на управління Східної Галичиною. Але Польща протестувала проти такого рішення, заявивши, що Східна Галичина є "невід'ємною частиною Польщі".