Розвиток ринкових відносин долає територіальні перепони,ліквідовує економічний сепаратизм,веде врешті-решт до інтеграції національного ринку у світовий. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Розвиток ринкових відносин долає територіальні перепони,ліквідовує економічний сепаратизм,веде врешті-решт до інтеграції національного ринку у світовий.



Ринок предметів споживання і послуг. Свої фізіологічні та соціальні потреби людина задовольняє на ринку предметів споживання.Він безпосередньо відображає виробництво і споживання,попит і пропозицію товарів.Матеріальне і нематеріальне виробництво має бути адекватним платоспроможному попиту населення.Якщо цієї рівноваги немає,то у суспільстві настає дисбаланс: не вистачає певної групи товарів споживання,з одного боку,і перевиробництво – з іншого.Ринок через конкуренцію,ціни,прибуток,перелив капіталу та інші його механізми впливає на виробництво,змінюючи його структуру,ліквідує тим самим диспропорції в економіці та у сфері обігу.Так відновлюється рівновага між платоспроможним попитом населення та пропозицією товарів і послуг.

Для України характерним є дефіцит багатьох товарів,що забезпечує виробнику і продавцю монопольне становище,надаючи можливість встановлювати завищені ціни,протидіяти формуванню ринкових відносин.Не подолавши цієї суперечності,збудувати ринок не вдається.На практиці це зумовить існування законних і незаконних форм неринкового розподілу,що призводитиме як до зрівнялівки,так і до збагачення всіх,хто має доступ до предметів споживання та послуг.Для того щоб виробити відповідний антидефіцитний механізм,важливо знати причини,що відтворюють товарний голод у країні.

Головною причиною такого становища є структурне створення економіки України.За влучним виразом одного з економістів,вона є самоїдською,тобто виробництво відбувається заради виробництва.Частка засобів виробництва у сукупному продукті країни становить 64,а предметів споживання – 36 відсотків.Особливо великі стуктурні перекоси у промисловості,де виробництво предметів споживання (група “Б”) становить лише 30 відсотків,а решта – засоби виробництва (група “А”).Вихід полягає в тому,щоб змінити структуру виробництва,збільшити частку галузей,що виробляють предмети споживання: легку,харчову,м’ясомолочну промисловість,інші сфери,в яких виробляються товари цієї групи.

Насичення ринку споживання залежить від перебудови агропромислвого комплексу,докорінної зміни відносин між сільським господарством та промисловістю,іншими галузями.Третина і більше вирощеної продукції ланів та ферм втрачається через низький розвиток переробної промисловості,нестачу холодильників,інших засобів зберігання продукції.Великі втрати продукції при транспортуванні.Отже,слід більш швидкими темпами розвивати галузі переробної продукції,інфрастуктуру,що сприятиме зберіганню продукції,поліпшенню її якості і як наслідок – насиченості нею ринку.

Треба покласти край нееквівалентим відносинам,що склалися між містом і селом.Десятки років село є специфічним донором для розвитку машинобудування,воєнного комплексу,будівництва,видобувних галузей.Ціни на комбайни,трактори,мінеральні добрива,пальне зростають набагато швидше,ніж на продукцію аграрного сектора.Якщо не подалити подібні перекоси,ринок не матиме достатньої кількості продукції цієї сфери.Може статися навіть,що товаровиробники перейдуть до натурального обміну.

Перепоною на шляху створення повноцінного ринку споживання на нинішньому етапі розвитку є монополія державної торгівлі,яку слід подолати.Це відбувається за рахунок відтворення приватних,кооперативних та інших підприємств торгівлі,які формують реальне ринкове середовище,де діє конкуренція.

Важлива роль у створенні споживчого ринку має належати державі.Це проведення гнучкої та ефективної інвестиційної політики щодо структурної перебудови народного господарства,кредитної,податкової політики в галузях,що виробляють товари народного споживання,зовнішньоекономічної політики з залученням іноземних інвесторів у галузі,що поставляють продукцію на ринок товарів споживання.Держава повинна стимулювати ділову активність у соціально значущих галузях.

Ринок засобів виробництва. Свобода економічної діяльності господарюючих суб’єктів,їхня самостійність залежать від забезпеченості засобами виробництва,можливості вільної реалізації продукції,всановлення на неї цін,укладання договорів.Підприємництво існує лише тоді,коли кожна юридична чи фізична особа має можливість вільно придбати будь-які засоби виробництва.Для досягення цієї мети у нашій країні мають відбутися докорінні перетворення і якомога швидший перехід до вільної торгівлі засобами виробництва,де б її суб’єктами були різні власники.Це і є шлях побудови відповідного ринку,оскільки буде подоланий адміністративний монополізм,який безроздільно панував у нас у вигляді матеріально-технічного забезпечення і являв собою командний розподіл ресурсів централізовано встановленими фондами,що грунтувався на закріпленні виробників і споживачів один до одного.Такий розподіл призводив до того,що підприємство отримувало не те,що йому потрібно,а те,що дадуть.Фондування – це свого роду “карткова схема” для підприємств,яка була народжена в умовах дефіциту і,в свою чергу,породжувала штучний дефіцит і марнотратство.Розподільчий спосіб використання ресурсів штовхав підприємтсва на нагромадження запасів,які можна було обміняти на потрібні ресурси або мати про всяк випадок.

Реальний ринок неможливий без розвиненої торгівлі засобами виробництва.Саме торгівлі,а не розподілу.Лише вона сприятиме певній заінтересованості підприємств у ефективному використанні матеріально – технічних ресурсів,примусить вивчати та прогнозувати попит,динамічно перебудувати виробництво з урахуванням замовлень споживачів,приймати оперативні самостійні рішення при зміні кон’юнктури.Ринок засобів виробництва,як і будь-який товарний ринок,передбачає економічну і юридичну відповідальність за виконання контрактів та поставок.Порушення їх призводить до втрати прибутку,а то і банкрутства.Демонополізація цього сектора економіки,відтворення в ньому розвиненого конкурентного середовища відбуваються через розвиток різноманітних форм власності у всіх галузях економіки,у тому числі й тих,що виробляють і реалізують засоби виробництва.

Формування повноцінного ринку засобів виробництва передбачає створення такого його інституту,як товарна біржа,де укладають контракти між виробниками і споживачами,забезпечується співвідношення цін попиту і пропозиції.

Ринок науково-технічних розробок та інформації. Цей сектор ринкового народного госпадарства обслуговує всі сфери людської діяльності.Без впровадження новітніх досягнень науки і техніки у виробництво не можна примножити національного багатства України,підвищити добробут її громадян,забезпечити їхнє духовне та інтелектуальне зростання.Цим визначається місце ринку науково-технічних розробок та інфрмації у суспільно-економічному житті.Проте значний науково-технічний потенціал у нашій країні використовується вкрай незадовільно.На винаходи,перспективні розробки,наукову інформацію майже немає попиту.Кількість підприємств,де використовувався хоча б один винахід,швидко зменшується,внаслідок чого невикористаними залишаються понад 80 відсотків винаходів,створених і зареєстрованих протягом 1985-1991 рр.Зменшення обсягів застосування досягнень науки і техніки призводить до консервації технічної відсталості народного господарства України з застарілими технологіями,вкрай спрацьованими основними виробничими фондами,порушеною екологією,важкими та небезпечними для людей умовами праці.

Причини такого становища криються в тому,що науково-технічні розробки здійснювалися на основі бюджетного фінансування і безплатно передавались,а не продавалися споживачам.Останні не тільки не несли відповідальності зі їхнє використання,а й не були зацікавлені у виокристанні їх,оскільки конкуренції не було,і вони могли лишитись дотації,яка виплачувалась з бюджету без урахування того,як працює підприємство.З такою економікою ринок несумісний.Вона,скоріше,як “королівство кривих дзеркал”,відбиває все у спотвореному вигляді.

В умовах ринку докорінно змінюється відношення до науково-технічного прогресу.Кожне підприємство,щоб вижити в умовах жорстокої конкуренції,має підвищувати ефективність виробництва,а отже,і запроваджувати нову техніку,технологію,ноу-хау,що робить їх предметами купівлі-продажу.Це примушує науковців,винахідників,всіх,хто займається розробкою техніки,технології,удосконалювати та інтенсифікувати свою роботу,шукати нові науково-технічні рішення,забезпечувати їхню конкурентноздатність.

Формування ринку науково-технічних розробок та інформації передбачає переведення установ,що займаються цією діяльністю,на комерційні засади;створення тимчасових науково-технічних колективів,центрів поширення нової технології та передового досвіду;розвитку інформаційного забезпечення.При цьому зазначимо,що всі ці форми в умовах ринкових відносин мають бути ефективними,інакше зацікавленості замовника не буде.

Введення справжніх ринкових відносин у цій сфері діяльності вимагає часу і без підтримки та регулювання з боку держави не відбудеться.Є напрями науково-технічних розробок,які не можуть бути чисто ринковими,наприклад фундаментальні дослідження,пізнання в галузі історії,культури.Вони мають фінансувати з державного бюджету.Відомо,що навіть розвинені країни не дозволяють собі проводити науково-дослідні та проектно-конструкторські роботи з усього спектру науково-технічних дисциплін,оскільки реалізація великомасштабних програм вимагає значних ресурсів.Виходячи з тієї ситуації,в якій знаходиться економіка України,коли можливості виділення фінансових і матеріально-технічних ресурсів вкрай обмежені,науково-технічна політика держави повинна мати селективний характер,будуватися на обгрунтованій стратегії вибору та реалізації пріоритетів.Вони мають бути пов’язані з першочерговими структурними змінами в економіці та тими,що здатні стати конкурентними на зовнішньому ринку.

Фінансовий ринок. Фінансовий ринок – це специфічна сфера економічних відносин,де відбувається купівля – продаж фінансових ресурсів.Вона характерна лише для розвиненої ринкової економіки і включає:ринок капіталів(інвестиційний ринок),ринок кредитів,ринок цінних паперів.Такий ринок формується на основі коштів підприємств,організацій і населення й обслуговує оборот платіжних коштів,кредитів та цінних паперів.У розвиненому конкурентному середовищі він створює гнучкий механізм мобілізації та перерозподілу вільних коштів для забезпечення фінансування витрат підприємстві організацій,істотного розширення можливостей вишукування необхідних фінансових ресурсів для виробничого і соціального розвитку.

Ринок каптіалів(інвестиційний ринок) здійснює інвестиції,тобто вкладення у виробничу і невиробничу сфери економіки,забезпечуючи загальний розвиток їх.

Джерелом інвестиційного капіталу до 70-х років у нашій країні був державний бюджет.З 70-х років підприємствам надана певна можливість самостійно здійснювати частину інвестицій.Проте частка їх була малою,що не давало змоги підприємствам бути незалежними в інвестиційній діяльності.Більше того,купити засоби виробництва при централізованому матеріально – технічному забезпеченні було неможливо.Все це виключало можливість існування інвестиційного ринку.Останній стає реальністю лише за умов,коли господарюючі суб’єкти мають власні кошти на ці цілі.Отже,джерелом їх є прибуток від господарської діяльності.Інвестиційний ринок активно впливає на інші ринки,в тому числі на ринок предметів споживання і послуг.Наприклад,якщо певний товар користується підвищеним попитом,то збільшення його виробництва залежить від капіталовкладень в цю сферу.А це,в свою чергу,призводить до зростання попиту на відповідне знаряддя та предмети праці,робочу силу,тобто сприяє розширенню виробництва в інших галузях.

Оборот капіталу у сфері,де виробляються товари широкого вжитку,більш прискорений через менший цикл виробництва,ніж у суднобудуванні,видобувних галузях,будівництві тощо.З одного боку,це сприяє більш швидкому поверненню вкладених у справу грошей,а з іншого – зумовлює посилення конкуренції,нестабільність через активний вплив моди,сезону і тощо.

Оскільки конкуренція стимулює активне впровадження нової техніки та технологої,розробку нових моделей товарів,підвищення їхньої якості,підприємства потребують все нових інвестицій.Важливим джерелом їх є кредит,який надається у вигляді позик і являє собою необхідний компонент фінансового ринку – кредитний ринок.

Кредитний ринок є системою відносин між позикодавцями і позикоодержувачами з приводу позики в товарній або грошовій формі.Суб’єктами кредитного ринку виступають юридичні особи(підприємства,організації,банки,держава) через свої повноправні органи,а також фізичні особи(громадяни).Залежно від суб’єктів і змісту відносин розрізняють:взаємний кредит,тобто кредитні відносини між підприємствами,фізичними особами і небанківськими закладами;різновидом взаємного кредиту є комерційний кредит у товарній формі,що надається постачальником покупцеві;банківський кредит надається банками,як правило,у грошовій формі;при державному кредиті кредитором виступає держава;кредит на цілі споживання може надаватися у формі взаємного(комерційного) і банківського;позикоодержувачами є фізичні особи.

Позикоодержувачі залежно від величини позики,строку,на який вона береться,попиту і пропозиції кредитів,рівня інфляції та інших економічних факторів сплачують кредиторам певний процент.Ринок цінних паперів у вигляді акцій,облігацій,зобов’язань державної скарбниці,ощадних сертифікатів та векселів не тільки є прямим продовженням кредитного ринку,з яким він взаємодіє а й має багато особливостей,одна з яких полягає у необхідності правового регулювання відносин між усіма його учасниками.Цінні папери – це грошові документи,які визначають взаємовідносини між суб’єктами,що їх випустили,і тими,хто придбав їх.Вони передбачають виплату доходу у вигляді дивідентів або відсотків,а також можливість передачі грошових та інших прав,передбачених цими документами,особам,що є власниками їх.

Акція свідчить,що її власник став одним з співвласників підприємства і має права на отримання певної частки прибутку,який називається дивідентом,на управління підприємством,а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного підприємства.Акції випускаються на пред’явника та іменні.Кожна акція має номінальну вартість,а у випадку вільного обігу на ринку цінних паперів – і ринковий курс.Останній залежить від кількості акцій,розміру дивідентних виплат та позичкового процента.

На ціну акції значною мірою впливає довіра до того чи іншого підприємства.Воно грунтується як на суб’єктивній інформації,так і на реальних фактах щодо перспектив розвитку господарства.

Власник облігації є кредитором одного з суб’єктів господарювання,за що отримує певний фіксований процент.Засоби,які вкладені в акції,можуть бути компенсовані лише через продаж їх на фондовій біржі за курсом,а облігацї – через передбачений час відшкодовуються за номінальною вартістю.

Зобов’язання державної скарбниці засвідчують,що їхній власник вніс кошти в бюджет,що дає йому право на отримання фінансового доходу протягом усього строку володіння цими цінними паперами.Вони бувають коротко,середньо- і довгострокові(від кількох місяців до одного року,5 і 25 років).Держава здійснює за ними щорічно виплати за купонами,а також за тиражними погашеннями шляхом викупу.Ощадні сертифікати-це письмове свідоцтво кредитної установи про депонування коштів,яке дає право на отримання через визначений строк депозиту і прцентів за ним.Вексель – грошове зобов’язання,яке має бути сплачене боржником його власнику.

Ринок цінних паперів у нашій країні перебуває у зародковому стані,але він має активно розвиватися.Все більше фізичних і юридичних осіб намагатимуться стати власниками цінних паперів.Як же саме? Акція дає більші дивіденди,облігація – менший процент,проте є більш надійною,оскільки не пов’язана з ризиком.Однак власник облігацій не має можливості брати участі у розвитку компанії,розділити її фінансовий успіх.Мрія будь-якого інвестора – купити цінний папір,який би поєднував високу прибутковість з не менш високою надійністю.Таким міг би бути актив,який би поєднував позитивні якості акцій та облігацій.

Конвертовані облігації та привільовані акції – цінні папери,які інвестор може обміняти на певну кількість звичайних акцій того самого емітента.З погляду покупця перевагами таких активів є поєднання гарантованого процентного (купонного) доходу і погашення основної суми з можливістю виграшу від приросту курсової вартості звичайних акцій.Для емітента випуск конвертованих облігацій – засіб розміщення додаткових акцій за цінами,вищими за їхню поточну ринкову вартість.

Ринок цінних паперів складається з двох частин – первиннного і вторинного ринків.На першому відбувається емісія цінних паперів,тобто випуск їх у обіг.Другий ринок призначений для перепродажу цінних паперів.Це відбувається на фондовій біржі,через що ринок цінних паперів називають фондовим ринком.Саме він дає змогу в ринковій економіці забезпечити тісні прямі та зворотні зв’язки між відтворенням справжьного капіталу і того,що функціонує у вигляді цінних паперів.Зокрема,прямий зв’язок біржової кон’юнктури залежно від стану справ у економіці дає можливість фондовій біржі через зміну курсів цінних паперів виконувати роль барометра економічної кон’юнктури.Зворотні зв’язки виявляються у впливі коливань розмірів акціонерного капіталу на переливання капіталу в інші галузі,фінансування підприємств тощо.

Валютний ринок. Це такий специфічний ринок,де предметом купівлі – продажу є різні національні валюти.Їхнє функіонування зумовлено розвитком зовнішньоекономічних зв’язків між різними країнами і необхідністю взаємних розрахунків.Зробити це можна,прирівнюючи,наприклад,український карбованець до американського долара,японської ієни,англійського фунта стерлінгів тощо.Якщо українські підприємці ввозять американські товари,слід розрахуватись доларами,за агнлійські – фунтами стерлінгів,за японські – ієнами.На валютному ринку відбувається взаємодія попиту на різні національні валюти та пропозиція їх,що і встановлює або доларова,або фунтова,або ієнна ціна українського карбованця.Інакше кажучи,за певну суму карбованців можна отримати 1 долар,а отже,і вартісне вираження товару.

У різних країнах залежно від стану розвитку економіки,ринкових відносин валютні операції можуть здійснювати різні суб’єкти.За умов обмеженості ринку валюти це право надається лише державним установам під керівництвом і контролем центрального банку.За умов повної конвертованості валютного ринку це право надається всім суб’єктам,які мають валютні банківські рахунки.

Практика функціонування ринкової системи свідчить,що заборона здійснювати валютні операції всім учасникам економічного життя призводить до формування чорного або так званих паралельних ринків валюти.

Ринок праці(робочої сили). Створення повноцінного ринку праці є однією з найважливіших ланок у розвиненій ринковій системі й означає надання прав кожній людині на вільний продаж своєї робочої сили за власним бажанням і вибором на засадах трудового найму.Такий вибір визначається суспільними потребами та індивідуальними можливостями,і тому заробітна плата працівників залежатиме від вартості робочої сили,попиту та пропозиції на неї.

Для того щоб об’єктом купівлі – продажу стала робоча сила,слід подолати прикріплення людини до житла,місцевості,надати їй можливості вільного переїзду в межах країни і поза нею.Досягти цього можна за умов створення ринку житла,вільного придбання будинку,квартири або оренди їх на певний час.

Формування ринку праці призведе не лише до існування умов для вільного вибору професії або виду діяльності,а й до вільного вибору між зайнятістю і незайнятістю в суспільному виробництві.Інакше кажучи,не лише людина,яка здатна до праці,може це робити чи не робити,але й той,хто наймає робочу силу,також має право на вибір.А це означає,що невіддільним атрибутом ринку праці є безробіття,надзвичайно важлива економічна і соціальна проблема будь-якої країни.

Фактично в усіх країнах існує система компенсації втрат доходів у зв’язку з безробіттям.Як правило,допомога надається з спеціальних страхових фондів у розмірі 50-75 відсотків середнього заробітку за останній час протягом становленого періоду.Після закінчення цього строку в багатьох країнах надається державна допомога в меншому розмірі і,як правило,виходячи з індивідуально визначених потреб.

Система працевлаштування і перекваліфікації здійснюється за допомогою бірж праці.Витрати на перекваліфікацію компенсуються з державного бюджету.Фірми,що вивільнюють працівників,також мають певні зобов’язання щодо отримання ними кваліфікації,необхідної для працевлаштування.Здійснюють перенавчання спеціалізовані фірми,діють на комерційних засадах,і заклади системи професійного навчання.

Тіньовий ринок. Ринок,який заборонений законом,називають тіньовим.Він є продовженням тіньової економіки,що являє собою несанкціоновану господарську діяльність.Така економіка існує у всіх країнах незалежно від соціально – економічного устрою.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2020-03-02; просмотров: 95; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.197.191.240 (0.019 с.)