І. Основні права нації (народу)

 

Основні права нації (народу) - це певні можливості кожної нації (іншої етнічної спільності, народу) необхідні для нормального її існування і розвитку у конкретно-історичних умовах, об’єктивно зумовлені досягнутим рівнем розвитку людства, які мають бути загальними й рівними для всіх націй (народів)[1].

Первинним основним правом нації (народу) є право на існування та вільне самовизначення - насамперед політичне (державна самоорганізація), а також економічне, соціальне, духовно-культурне (гуманітарне).

До інших прав цієї групи належать, зокрема, можливості:

- економічного, соціального і культурного розвитку;

- розпоряджатись природними та матеріальними ресурсами на своїй території;

- мирного співіснування з іншими народами і націями (право на безпеку і мир);

- підтримувати природне середовище в стані, необхідному для забезпечення й відтворення здорового генофонду народу, нації (право на екологічну безпеку).

 

ІІ. Основні міжнародно-правові акти,

 які визнають і захищають права народу (нації).

 

Процес міжнародного визнання права народів (націй) на самовизначення відбито у таких документах:

- Статут Організації Об’єднаних націй (п. 2, ст. 1);

- Декларація про надання незалежності колоніальним країнам і народам (ООН, 1960 р.);

- Пакт про громадянські і політичні права (ст. 1);

- Пакт про економічні, соціальні і культурні права (ст. 1);

- Декларація про принципи міжнародного права, щотрактуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно Статуту ООН (1970 р.);

- Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі (1975 р.);

- Африканська хартія прав людини і народів (1981 р.)[2].

У кожної нації (народу) є не тільки права, але й соціальні обов’язки. Це певні обов’язки щодо інших націй, народів, які є її сучасниками, існують «паралельно» з нею. Це також обов’язки перед її новими і прийдешніми поколіннями. Це, зрештою, й обов’зки перед пам’яттю минулих поколінь.

В захист основних прав народу у Міжнароднопу Пакті про економічні, соціальні і культурні права присвячена перша стаття, в які говориться, що «всі народи мають право на самовизначення. На підставі цього права вони вільно встановлюють свій поіличний статус і вільно забезпечують свій економічний, соціальний і культурний розвиток. Всі народи для досягнення сіоїх цілей можуть вільно розпоряджатися своїми природними багатствами і ресурсами без шкоди для будь-яких зобов’язань, що випливають з міжнародного економічного співробітництва, основаного на принципі взаємної вигоди, та з міжнародного права. Жоден народ ні в якому разі не може бути позбавлений належних йому засобів існування.

Всі народи, які беруть участь у цьому Пакті, в тому числі ті, що несуть відповідальність за управління несамоврядними і підопічними територіями, повинні відповідно доположень Статуту Організації Об’єднаних націй, заохочувати здійснення права на самовизначення і поважати це право»[3].

Аналогічну статтю про захист основних прав народу містить також міжнародний Пакт про громадянські і політичні права.

 

 

ІІІ. Основні права людства

 

Основні права людства - це певні можливості людства, необхідні для його існування і розвитку як єдиного, цілісного суб’єкта світової історії - носія земної цивілізації, які об’єктивно зумовлені станом соціальногота природнього середовища[4].

До них можна віднести, зокрема, права на:

- безстрокове існування людства (право набезсмертя);

- мир;

- відродження та збереження гаромонії з природою (право на екологічну безпеку);

- збереження, використання і розвиток загальнолюдських матеріальних і духовних цінностей (культурних, духовних, наукових та інших надбань);

- відкрите море і його корисні копалини;

антарктичний простір;

- користування космічним простором.

 

І\/. Права людини і права нації як політологічна проблема.