Загальні положення про право власності

В структурі НЦУ правове регулювання відносин власності розміщено після відносин володіння. Відповідно до § 903 НЦУ власник речі може, якщо цьому не перешкоджають закон або права третіх осіб, розпоряджатися річчю на свій розсуд та усувати будь-який вплив з боку інших осіб. Власник тварини при здійсненні своїх повноважень повинен дотримуватися особливих приписів про охорону тварин.

За змістом § 903 НЦУ, можна зазначити, що у німецькому законодавстві право власності, у порівнянні з іншими речовими правами, є найбільш повним пануванням особи над майном. Повне панування особи над річчю виражається в можливості обходитися з нею на свій розсуд. Та ж абсолютна влада над річчю дає власнику право усувати всіх інших осіб від впливу на неї.

НЦУ не містить визначення правової категорії «право власності», а також не визначає зміст суб’єктивного права власності через правомочності власника, як це має місце в українському законодавстві. Таким чином, розробники НЦУ відмовилися від визначення правової категорії «право власності» і не стали визначати суб’єктивне право власності через перелік окремих правомочностей власника щодо свого майна. Натомість, визначаючи зміст права власності як найбільш повного речового права, встановлюють межі його здійснення.

За німецьким законом, на думку російської дослідниці Л. В. Василевської, право власності може бути повним чи неповним (обмеженим). В останньому випадку законодавець висловив думку про існування передусім інших прав на чуже майно. Однак поняття неповних (обмежених) прав значно ширше поняття речових прав на чуже майно, оскільки німецький законодавець під неповними правами розумів й обмеження права власності, які він також відносив до обмежених речових прав [3, с. 292].

Відносно права власності на рухомі речі в НЦУ немає значних обмежень. Основна увага приділяється формулюванню обмежень права власності на нерухомість.

НЦУ визнає власника земельної ділянки власником надр і повітряного простору над ділянкою., однак містить такі обмеження.

По-перше, обмежує права земельного власника на надра і повітряний простір над ділянкою межами «інтересу власника»; власник не може заборонити вплив на ділянку на такій висоті або на такій глибині, що власник «не має інтересу в усуненні такого впливу» (§ 905 НЦУ).

По-друге, зобов'язує власника земельної ділянки терпіти проникнення на його ділянку газу, пари, запаху, диму, кіптяви, тепла та інших подібних впливів, що виходять з іншої ділянки, оскільки такий вплив не перевищує меж звичайного в даній місцевості (§ 906 НЦУ).

Це правило обмежує земельних власників на користь «господарського використання» інших земельних ділянок.

Власник земельної ділянки має право вимагати, щоб на сусідніх земельних ділянках не будувалися або не стояли будівлі, щодо яких можна з упевненістю передбачити, що їх існування або використання буде мати наслідком неприпустиму дію на його земельну ділянку. Це положення не поширюється на дерева ти кущі.

§ 910. Власник зем.діл. може обрізати і залишити собі корені дерева або куща, які проникли до нього із сусідньої земельної ділянки. Таке правило поширюється на гілки, які звисають, якщо власник встановив для володільця сусідньої зем. діл. відповідний строк для їх усунення, але вони не були усунені впродовж цього строку.

Це правило не надається власнику, якщо корені і гілки не заважають власнику користуватися його ділянкою.

§ 911. Плоди, які впали з дерева (куща) на сусідню ділянку, вважаються плодами цієї ділянки.

Якщо дві зем. діл. розділені між собою полосою землі, межею, ровом, стіною, парканом або іншою спорудою, які слугують обом ділянкам, то власники обох ділянок мають право на спільне використання споруд, якщо тільки які-небудь зовнішні ознаки не вказують на те, що споруда належить одному і них.