Наслідки алкоголізму та наркоманії

Вплив алкоголю на організм людини приводить:

а) до важких наслідків медичного і соціального характеру;

б) ризик народження дітей з фізичними і психічними аномаліями;

в) крадіжки, співучасть у шахрайстві, вимагання, убивство і навіть зґвалтування.

г) навмисні убивства, замахи на убивство, розбої, і т.п.

Наркоманія

 

Термін походить від грецьких слів narke - "заціпеніння" і mania - "розповідь, божевілля". Це захворювання, що виражається у фізичній і (або) психічної залежності від наркотичних засобів, що поступово приводить до глибокого виснаження фізичних і психічних функцій організму. Наркоманія (наркотизм) як соціальне явище характеризується ступенем поширеності споживання наркотиків або прирівняних до них речовин без медичних показань, куди входити як зловживання наркотиками, так і хворобливе (звичне) їхнє споживання. Конвенція про психотропні речовини 1977 р. як наркотики розглядає речовини, що викликають залежність (звикання) на основі порушення або гноблення центральної нервової системи, порушення моторних функцій, мислення, поведінки, сприйняття, появи галюцинацій або зміни настрою. Усього нараховується близько 240 видів наркотичних речовин рослинного і хімічного походження. [33]

Атмосфера самозаспокоєності в 60 - 70-х рр. виявилася однієї з головних причин того, що в суспільстві не звертали досить уваги на цю гостру соціальну проблему. Це зло охопило різні суспільні групи, вразило представників найбільш дієздатної частини населення.

За даними А.А. Габіані, наркоманія поширена головним чином серед чоловіків у віці до 35 років, що проживають у містах. Особливо тривожить те, що третина з них - молодь до 25 років. Хоча наркоманія являє собою, насамперед міську проблему, однак географія споживання наркотичних засобів розширилася, пагубна пристрасть проникнула навіть в окремі сільські райони.

Середня тривалість життя наркомана 5-7 років. Серед підлітків (до 18 років), що вживає наркотики, смертність вище на 30%. Серед наркоманів до 25років - на 50%, після 25 років - на 70%. [4]

Вище рівень смертності серед чоловіків, найчастіше гинуть від передозування. “Професійна" хвороба наркоманів - гепатит. В останні роки з нею почав конкурувати СНІД. Більшість усіх випадків зараження СНІДом відбувається через шприц.

З погляду рівня освіти наркомани мало чим відрізняються від своїх однолітків: більшість (83,3%) має середнє, незакінчену вищу або вищу освіту, 61,7% працювали, 5,8% училися, не працювали і не училися - 24,8% (але якщо дивитися правді в особу ті за останні кілька років “утворених” наркоманів вусі менше, а останніх вусі більше).

Приблизно кожен другий живе в родині, де хтось зловживає спиртним або наркотиками, має судимість або важко хвора, часто психічними або нервовими захворюваннями.

Досить широко поширена полінаркоманія. Гашиш приймають 83,9%, морфій-46,7, опій - 43,8, кокаїн - 11,7, героїн - 2%. Більшість - зразково ^3/4 - почали з гашишеві, що, всупереч існуючій думці про нібито незначну шкідливість, приводити до тяжких наслідків. Викликає заклопотаність і та обставина, що багато хто відносяться до категорії хронічних наркоманів, тобто осіб, давно і систематично приймаючі наркотики.

Більшість опитаних (77,1%) пристрастилися до зілля під впливом інших осіб. До числа спокусників відносяться головним чином друзі і знайомі. Майже ^2/3 малі гедоністичні устремління, відчували спрагу гострих відчуттів, четверта частина вступила на цей шлях, наслідуючи іншим, зі снобістських спонукань.

Число тих, хто шукав у наркотиках забуття після перенесеної психічної травми, особистої драми або потягнувся до них через незадоволеність життям, не велике. Приведені дані спростовують спрощене уявлення, начебто головна причина споживання наркотиків - бажання перебороти страждання, придбати щиросердечну рівновагу.

Споживачі наркотиків платять за них чималі гроші. Зрозуміло, що відповідну суму більшість споживачів наркотиків можуть дістати тільки злочинним шляхом, тому що багато хто з них не працюють, а якщо і трудяться, то таких грошів не заробляють. Це дозволяє зробити висновок, що наркоманія ставши такою суспільною проблемою, не бачити якої вже не можна: потрібне глибоке пророблення мір боротьби з цим явищем, у тому числі і за допомогою виявлення глибинних соціальних причин. [40]

Суїцид

 

Суїцид - намір позбавити себе життя, підвищений ризик здійснення самогубства. Ця форма поведінки пасивного типу, що відхиляється, є способом відходу від нерозв'язних проблем, від самого життя.

У різні епохи й у різних культурах існували свої оцінки цього явища: часто самогубство засуджували (з погляду християнської моралі самогубство вважається тяжким гріхом), іноді ж допускали і вважали у визначених ситуаціях обов'язковим. При оцінці конкретних суїцидальних актів багато що залежить від мотивів і обставин, від особливостей особистості. Дослідження свідчать, що фактором, що провокує суїцидну поведінку, виступає специфічна комбінація таких характеристик, як стать, вік, освіта, соціальний і родинний стан. [3]

Світовий досвід дослідження самогубств виявляє основні закономірності суїцидної поведінки. Суїциди в більшому ступені характерні для високорозвинених країн, і сьогодні існує тенденція до збільшення їхнього числа. Суїцидна активність має визначені тимчасові цикли. Факт весняно-літнього піка й осінньо-зимового спаду її був відзначений ще Э. Дюркгеймом. Кількість самогубств зростає у вівторок і знижується в середу-четвер. Кінець тижня більше "небезпечний" для чоловіків. Співвідношення між чоловіками і жінками приблизно таке: 4: 1 при вдалих самогубствах і 4: 2 при спробах, тобто суїцидна поведінка чоловіків частіше приводить до трагічного результату.

Дюркгейм виділив 4 типи самогубств: аномічне, егоїстичне, альтруїстичне і фаталістичне.

Аномічний тип самогубств одержує поширення, коли в суспільстві виникає неузгодженість ціннісного світу. Люди можуть переживати економічні негоди, війни й інші катаклізми без процентного росту самогубств, якщо зберігається високий ступінь їхньої соціальної інтеграції.

Егоїстичне самогубство обумовлене розривом соціальних зв'язків у силу тих або інших причин (смерть близьких, розлучення). Соціальна роз'єднаність у цих і подібних випадках породжує відчуття нікчемності, самітності, безцілісності існування.

Альтруїстичне самогубство, навпроти, обумовлено дуже сильним поглинанням індивіда соціальною групою. Прикладами подібного типу може бути самогубство дружини після смерті чоловіка.

Фаталістичне самогубство виникає, коли з боку групи виходить надлишковий контроль, що виражається в строгій регламентації в особистому житті. Для деяких індивідів це може стати нестерпним. [6]

Відзначено, що імовірність прояву цієї форми відхилень залежить і від вікової групи. Самогубства відбуваються частіше у віці після 55 і до 20 років, сьогодні самогубцями стають навіть 10-12-літні діти. Світова статистика свідчить, що суїцидна поведінка частіше виявляється в містах, серед самотніх і на крайніх полюсах суспільної ієрархії.

В Україні на початку XX в. суїцидна поведінка не одержала такого поширення, як у ряді європейських країн. До 80 р. р. ситуація істотно змінилася: СРСР по частоті самогубств перевершив деякі з європейських країн (30 на 100 тис. населення), потім спостерігалося зниження числа самогубств до 19 на 100 тис. населення в 1989 р. Однак та глибока соціально-економічна криза, у якої знаходяться сьогодні республіки колишнього СРСР, викликає, як вважають соціологи, нову хвилю самогубств.

Дослідження суїцидної поведінки на території колишнього СРСР виявляє цілий ряд особливостей. Усі колишні республіки Радянського Союзу можна умовно розділити на дві групи: перша - республіки Європейської частини колишнього СРСР, Росія, Грузія, у них рівень самогубств серед міського населення нижче, ніж серед сільського, і складає близько 70%; друга - республіки Середньої Азії, Закавказзя (крім Грузії), Казахстан; тут рівень міських самогубств вище, ніж у сільській місцевості, у середньому у 2 рази. Перше співвідношення можна назвати європейським, а друге - азіатським типом поширення самогубств. Азіатський тип поширення самогубств порозумівається національно-релігійними традиціями, особливостями міжособистісних відносин, великою кількістю багатодітних родин, урбанізацією; європейський - несприятливою соціально-економічною обстановкою на селі, стагнацією сільського життя, відтоком працездатних селян у міста, старінням сільських жителів. По цих же причинах серед міст по числу самогубств лідирують малі і середні.

Нарешті, безсумнівний зв'язок суїцидної поведінки з іншими формами соціальних відхилень, наприклад, з пияцтвом. Судовою експертизою встановлено: 68% чоловіків і 31% жінок покінчили з життям, знаходячись у стані алкогольного сп'яніння. На обліку як хронічні алкоголіки знаходились 12% що зробили самогубство чоловіків. Для профілактики самогубств важливе значення має з'ясування стану емоційно-вольової сфери людини, що намагається покінчити із собою, її психічне відношення до майбутнього суїциду. Оскільки самогубство - діяння навмисне, то, перш ніж говорити про його попередження, необхідно розглянути мотиви і причин самогубств:

1. Особисто-сімейні конфлікти, у тому числі сімейні конфлікти, розвід; хвороба, смерть близьких; самітність; невдала любов; образи з бокові навколишніх; полова неспроможність.

2. Стан здоров'я, у тому числі психічні захворювання; соматичні захворювання; каліцтва.

3. Конфлікти, зв'язані з антисоціальною поведінкою суїцидента, у тому числі побоювання кримінальної відповідальності; страх іншого покарання або ганьби.

4. Матеріально-побутові труднощі.

5. Конфлікти, зв'язані з роботою або навчанням,

у тому числі конфлікти на роботі; неуспіхи в навчанні.

6. Інші мотиви. [36]

Більшість людей, що планують самогубство, не хоче вмирати. Їх переповняє почуття безнадійності, гніву на оточуючих; вони переконують себе, що їхні проблеми ніколи не будуть вирішені. Це спроба знайти допомогу і підтримку у навколишніх. Така людина може стати жертвою власних дій і, навпроти, орієнтована на лікування, він швидко розуміє, що самогубство - не вихід зі сформованої ситуації. Методами профілактики запобігання самогубств є постійні спостереження за особами із суїцидальними настроями, наявність телефонів довіри й анонімних психологічних консультацій, а у відомій ситуації - негайна допомога психіатра. В Україні сьогодні з'явився ряд суїцидологічних центрів і кабінетів соціально-психологічної допомоги, де люди в критичній ситуації можуть одержати професійну допомогу.

Винятково відповідальним етапом профілактики самогубств виступає надання допомоги суїциденту з боку соціального працівника. Як показує практика, існує три основних способи допомоги людині, що думає про суїцид:

1. Своєчасне діагностування і відповідне лікування суїцидента.

2. Активна емоційна підтримка людини, що знаходиться в стані депресії.

3. Заохочення його позитивної спрямованості з метою полегшення негативної ситуації. При цьому важливо дотримувати наступних правил:

будьте упевнені, що ви в стані допомогти;

набирайтеся досвіду від тихнув, хто вже був у такій ситуації;

будьте терплячі;

не намагайтеся шокувати або загрожувати людині, говорячи "Піди і зроби це";

не аналізуйте його поведінкові мотиви, говорячи: "Ви так почуваєте собі, тому що. ";

не сперечайтеся і не кажіть: "Ви не можете убити себе, тому що. ";

робіть усе від вас залежне, але не беріть на себе персональну відповідальність за чуже життя.

Центральною частиною подолання кризового стану людини і визначення шляхів його виходу з важких ситуацій є індивідуальна профілактична бесіда із суїцидентом. Зрозуміло, вона має свою специфіку, що виявляється в наступному:

· Ні в якому разі не можна запрошувати людини на бесіду через третіх осіб, запрошення необхідно зробити обов'язково особисто (краще спочатку зустрітися, звернутися з яким-небудь нескладним проханням або дорученням, щоб був привід для зустрічі).

· При виборі місця бесіди - відсутність сторонніх осіб (ніхто не повинний переривати розмови, скільки б він не продовжувався).

· Бажано спланувати бесіду не в робочий час, коли кожний зайнятий своїми справами.

· У процесі бесіди доцільно не вести ніяких записів, не поглядати на годинник і тім більше не виконувати які-небудь "побіжні" справи. Треба усім своїм видом показати суїциденту, що важливіше цієї бесіди для вас зараз, нічого немає.

Профілактична бесіда, як правило, повинна, містити в собі 4 етапи.

Початковий етап - встановлення емоційного контакту зі співрозмовником. На цьому етапі бесіди рекомендується використовувати такі психологічні прийоми, як: "співпереживання", "емпатичне вислуховування". Отут важливо вислухати суїцидента терпляче і співчутливо, без критики, навіть якщо ви з чимось і не згодні (тобто необхідно дати людині можливість виговоритися). У результаті ви будете сприйматися як людина чуйна, що заслуговує довіри.

Другий етап:

а) установити послідовність подій, що привели до кризи;

б) зняти відчуття безвихідності ситуації. З цією метою доцільне застосування наступних прийомів: "подолання винятковості ситуації": "підтримка успіхами" і ін.

Третій етап - спільне планування діяльності по подоланню кризової ситуації. Отут бажано використовувати такі прийоми, як: "планування" - тобто пробудження суїцидента до словесного оформлення планів майбутньої діяльності; "утримання паузи" - цілеспрямоване мовчання, щоб дати йому можливість виявити ініціативу в плануванні своєї діяльності.

Завершальний етап - його головна задача: остаточне формулювання плану діяльності, активна психологічна підтримка суїцидента. У цих умовах доцільно використовувати наступні психологічні прийоми: "логічна аргументація", "раціональне уселяння впевненості".

Якщо в ході бесіди людина активно висловлювала суїцидальні думки то її необхідно негайно направити в найближчу лікувальну установу. [39]

Сьогодні існує Міжнародна асоціація по запобіганню самогубств, за рекомендацією якої в багатьох містах світу і нашої країни були створені служби попередження самогубств. Це нова форма організації медичної і соціально-психологічної допомоги людям, що бідують у кваліфікованій раді або медикаментозному лікуванні. Служби орієнтовані на широкі кола населення і, у першу чергу, на осіб, що випробують стан психологічної кризи, людей, підданих впливові стресогенних факторів і що є потенційно суїцидонебезпечними.

Одним з головних принципів діяльності служб є їхня анонімність. Розуміння того, що болісні для людини питання не одержать розголос, робить пацієнта більш розкутим, полегшує встановлення з ним контакту. Неухильно дотримується ще один принцип, що рекомендується міжнародними суїцидологічними організаціями, - підрозділ служби не повинний розташовуватися на території психіатричних установ. Це усуває бар'єр, що заважає людині звернутися до психотерапевта. Адже нерідко такому крокові перешкоджає страх бути психічно хворим, бути поставленим на психіатричний облік.

Служби можуть бути укомплектовані як добровольцями, так і фахівцями-психотерапевтами. Головна перевага служби полягає в тому, що її основні ланки діють не автономно, а об'єднані в систему. Структурні підрозділи - “телефон довіри”, кабінети соціально-психологічної допомоги, кризові стаціонари - мають спадкоємний зв'язок і координуються центром.

Ціль телефонної служби - прагнення запропонувати будь-якій людині, що знаходиться в кризовій ситуації і думає про самогубство, телефонний контакт зі співробітником, готовим вислухати його як друг, здатним допомогти абоненту перебороти кризову ситуацію, з яким він зштовхнувся. Серед принципів служби особливе місце займає абсолютна таємність, заборона вимагати винагороди за послуги і заборона створювати будь-який тиск. Принципи працівників служб - “не судити, не критикувати і навіть не дивуватися”, а допомогти абонентові самостійно прийти до правильного рішення. Населення широко інформується про наявність “телефонів довіри”, але самогубства при цьому не згадуються, повідомляється тільки, що виявляється “допомога в лиху, безнадійності і депресії”.

Аналіз матеріалів кримінальних справ і перевірок обставин причин самогубств неповнолітніх, проведений Генеральною Прокуратурою Росії, показує, що 62% усіх самогубств неповнолітніх зв'язано сімейними конфліктами і неблагополуччям, острахом насильства з боку дорослих, безтактною поведінкою окремих педагогів, конфліктами з учителями, однокласниками, друзями, черствістю і байдужністю навколишніх. Вивчення проблеми суїциду серед молоді показує, що в цілому ряді випадків підлітки вирішувалися на самогубство з метою звернути увагу батьків, педагогів на свої проблеми і протестували таким страшним образом проти бездушшя, байдужності, цинізму і жорстокості дорослих. Вирішуються на такий крок, як правило, замкнуті, ранимі по характеру підлітки від відчуття самотності, власної непотрібності стресів і втрати сенсу життя.

Приведені факти свідчать про помітне зниження виховних функцій установ освіти, коли підлітки, залишаючись наодинці зі своїми проблемами і потрапляючи в гострі конфлікти, в умови соціально-правової незахищеності, не в змозі самостійно знайти вихід із кризової ситуації, адекватно і критично її оцінити, залишаючись наданими самі собі, шукають вихід у самогубстві. [35]

Серйозне занепокоєння викликає і те, що органи системи профілактики не завжди орієнтується на інтереси конкретної дитини або підлітка, допускають формалізм, тяганину, не з'ясовують причини й умови, що спонукали підлітка розстатися з життям, а виходить, детально не аналізують кожен такий конкретний факт і, у силу цього, не можуть розробити належну систему мір запобігання і профілактики подібних трагічних подій. Не можна визнати нормальним, що практично у всіх матеріалах по фактах спроб неповнолітніх покінчити життя самогубством відсутні які-небудь зведення про психологічну реабілітацію і допомогу підліткам, які бажали розстатися з життям. Послуги психолога, на жаль, недоступні ще в багатьох районах, особливо сільських.

У ряді територій не забезпечується належний рівень державного контролеві за умовами змісту і виховання дітей підлітків в освітніх установах. Тим часом, нерідкі випадки рукоприкладства педагогів і інших антипедагогічних впливів на неповнолітніх, злочинів у відношенні дітей у стінах навчальних закладів.

Проституція

 

Під проституцією розуміється така форма позашлюбних сексуальних відносин, що не ґрунтується на особистій схильності або почуттєвому потязі, при цьому для однієї зі сторін (жінки) важливим стимулом є заробіток.

Проституцію можна визначити як надання сексуальної прихильності за гроші. Немає чітко визначеного розходження між оплачуваною коханкою, що віддає себе заступникові за гроші, і повією, хоча останню відрізняє насамперед те, що вона віддається не одному, а багатьом покупцям. Слово "проституція" вкоренилося в кінці 18 століття. У традиційних суспільствах куртизанки найчастіше мали високий соціальний статус.

Ключовою ознакою сучасної проституції є те, що жінки і їхні клієнти звичайно не знають один одного. І хоча чоловіки можуть стати завсідниками подібних закладів, спочатку відносини встановлюються не на основі особистого знайомства. Проституція прямо зв'язана з розвитком капіталізму, виникненням великих міст і комерціалізації суспільних відносин. [30]

У сучасній Україні ряди повій поповнюються в основному за рахунок бідноти, як було і раніш, але до них приєднується і значне число представниць з більш забезпечених шарів. Зростаюче число розводів штовхає деяких дівчат, що потрапили в нестаток, до проституції. Крім того, деякі дівчини не зуміли знайти роботу після одержання утворення, улаштовуються масажистками або дівчинками по виклику, підшукуючи собі тим часом іншу роботу.

Повій можна класифікувати в категоріях професійних понять і умов роботи. Вони визначають частоту, з яким жінка займається проституцією. Багато жінок цим займаються лише тимчасово, зробивши це лише кілька разів і потім відмовившись надовго або назавжди. "Випадкові" повії - це ті, хто досить часто, але не регулярно приймає гроші за секс як збільшення до основного доходу. Інші займаються цим постійно, роблячи проституцію основним джерелом доходу. В умовах роботи виділяється середовище, у якому робота виконується, і процес взаємодії, у якому жінка працює. "Вуличні" повії працюють на вулиці. "Дівчинки по виклику" домовляються з клієнтами по телефону запрошуючи їх до себе додому або виїжджаючи до них. "Домашня" повія - жінка, що працює в приватному клубі або борделі. "Масажистки" працюють у стінах лікувально-оздоровчих установ, що офіційно пропонує тільки законні послуги. Багато жінок займаються проституцією на бартерній основі (як оплату приймаються не гроші, а товари або послуги). Більшість "дівчинок по виклику" постійно займаються сексуальним бартером, обмінюють секс на телевізійну апаратуру, послуги по ремонті машин і побутової техніки, одяг, консультації юристів і стоматологічну допомогу.

Прийнята в 1951 році резолюція ООН засуджує тих, хто організує проституцію або наживається на повіях, але не забороняє проституцію як таку. Резолюція була формально прийнята 53 країнами - членами ООН хоча законодавство цих держав по проблемі проституції досить різноманітні. У ряді країн проституція поза законом. В інших країнах (наприклад, у Великобританії) заборонені лише визначені види - такі як вулична і дитяча проституція. У деяких країнах центральні або місцеві влади видають дозвіл офіційно визнаним публічним будинкам або секс - салонам таким як "Ерос-центр" у ФРН або "Удома сексу" в Амстердамі лише не багато країн дозволяють чоловічу проституцію. [21]

Часто в проституцію утягуються діти. Так, соціологами були проведені дослідження дитячої проституції в США на основі інформації 596 департаментів поліції і 125 установ соціального забезпечення по всій території країни. Згідно з цими даними, річний доход від дитячої проституції може досягти 2 млрд. доларів. У результаті дослідження дитячої проституції в США, західноєвропейських країнах і Росії говорять про те, що вона має в основному "малий масштаб", наприклад, діти, що утекли з будинку і залишилися без засобів до існування, звертаються до проституції, щоб вижити.

Можна виділити 3 основні категорії дітей, що займаються проституцією.

1. "Втікачі" - ті, хто або залишає будинок і не розшукується батьками або завзято біжить усякий раз, коли його знаходять і повертають батькам.

2. "Гуляки" - це ті, хто в основному живе будинку, але у визначені періоди часу поводить поза ним, пропадаючи, наприклад, час від часу на кілька ночей.

3. "Відказники" - діти, батьки яких байдужні до того, що вони роблять.

Усі категорії включають як хлопчиків, так і дівчинок.

Як широко поширилася дитяча проституція? Ця проблема торкається сотень тисяч дітей, якщо не мільйони. Один з делегатів Всесвітнього конгресу проти комерційної сексуальної експлуатації дітей (1996) говорив: "Дітей купують і продають як сексуальний ширвжиток. Ними торгують у своїх країнах і продають за кордон як контрабанду, них укладають у борделі і примушують скоритися численним мисливцям за сексом".

Ця проблема придбала міжнаціональний розмах, її вплив поширився на різні покоління людей. По оцінках фахівців, щороку мільйон дітей надходить на незаконний секс - ринок, оборот якого обчислюється млрд. доларів. Одні діти змушені займатися проституцією для того, щоб вижити, допомогти своїй родині або заробити на одяг і інші речі. Досить часто дітей викрадають і змушують займатися проституцією. Багато дівчинок і хлопчиків починають торгувати собою через погане ставлення в родині - на вулиці вони виявляються через насильство вдома і кровозмішення. У вуличному житті свої небезпеки - сексуальні приставання педофілів і інших, навіть деяких поліцейських. Так, 6-літню дівчинку в Бразилії піймав поліцейський і примусив до ганебних дій, пригрозив убити її родину, якщо вона розповість його начальникові. Наступного дня він привів із собою ще 5 чоловіків.

Згідно даним Шведського інституту по справах дітей, однієї з головних причин дитячої проституції, безсумнівно, є секс - туризм. (неймовірне захоплення дитячою проституцією за останні 10 років - прямий наслідок туристичного бізнесу).

Дитяча проституція є частиною індустрії "секс - туризму" у деяких країнах світу, наприклад, у Таїланді і на Філіппінах. Цільові тури, орієнтовані на проституцію, доставляють у ці райони чоловіків з Європи, США і Японії. Учасниці азіатських жіночих організацій організували публічні протести проти цих турів, що проте продовжуються. Секс - туризмові на Далекому Сході історично передувало постачання повій американським військам у період корейської і в'єтнамської воєн. "Рекреаційні центри" були створені в Таїланду, на Філіппінах, у В'єтнамі, у Кореї і на Тайвані. Деякі з них збереглися і донині (наприклад, на Філіппінах), обслуговуються регулярні партії туристів, а також військових, розквартированих у регіоні.

У довгому списку причин є міжнародна реклама дитячої секс - індустрії за допомогою технічних нововведень. "Інтернет" - це найбільше джерело дитячої порнографії.

Всесвітній масштаб проблеми:

Бразилія: щонайменше 250 тис. дітей займаються проституцією.

Східна Європа: 100 тис. бездомних дітей. Багато кого пересилають у публічні будинки з Західної Європи.

Індія: 400 тис. дітей працює в секс - індустрії.

Канада: організовані угруповання звідників пропонують як повій 1000 дівчинок - підлітків.

Китай: від 200 тис. до 500 тис. дітей займаються проституцією. В недавні роки заманили за кордон і продали в М’янму для заняття проституцією приблизно 5 тис. китайських дівчат.

Колумбія: на вулицях Боготи число дітей яких використовують для сексу, за 7 років зросло в 5 разів. [6]

Наслідки проституції

Проституція одночасно виявляє собою одну з причин не тільки антигромадської, але і протиправної поведінки окремих осіб, причину здійснення досить багатьох видів злочинів. До їхнього числа можна віднести звідництво, залучення в проституцію неповнолітніх, зараження венеричними хворобами. Більш зв'язано з проституцією здійснення і таких небезпечних злочинів, як вимагання, порушення правил про валютні операції, крадіжки, грабежі, розбої і т.п. Таким чином, проституція - аж ніяк не тупикова або відособлена соціальна ситуація в протиправній поведінці. Вона нерідко виступає як своєрідний каталізатор антигромадських проявів, оскільки спосіб життя таких жінок і самі вони притягають до себе різних кримінальних особистостей. І не випадково саме повії нерідко стають жертвами рекетирів, використовуються організованою злочинністю.