Розділ 1. Загальна характеристика здібностей

Поняття про здібності

 

Здібності - це такі психологічні особливості людини, від яких залежить успішність придбання знань, умінь, навичок, але які самі до наявності цих знань, умінь і навичок не зводяться.

Стосовно навичок, умінням і знанням здатності людини виступають як деяка можливість. Подібно тому, як кинуте в ґрунт зерно є лише можливістю стосовно колосся, що може вирости з цього зерна, але лише за умови, що структура, склад і вологість ґрунту, погода і т.д. виявляться сприятливими, здатності людини є лише можливістю для придбання знань і умінь. А чи будуть не будуть придбані ці знання й уміння, чи перетворитися можливість у дійсність, залежить від безлічі умов. У число умов входить, наприклад, наступні: чи будуть оточуючі люди (у родині, школі, трудовому колективі) зацікавлені в тім, щоб людина опанувала цими знаннями й уміннями; як його будуть навчати, як буде організована трудова діяльність, у якій ці уміння і навички знадобляться і закріпляться, і т.д.[7,c. 25].

Здібності - це можливість, а необхідний рівень майстерності в тім чи іншій справі - це дійсність. Музичні здібності, що виявилися в дитини, ні в якій мері не є гарантією того, що дитина буде музикантом. Для того щоб це відбулося, необхідно спеціальне навчання, наполегливість, виявлена педагогом і дитиною, гарна стан здоров'я, наявність музичного інструмента, нот і багатьох інших умов, без яких здатності можуть стихнути, так і не розвивши.

Психологія, заперечуючи тотожність здібностей і істотно важливих компонентів діяльності - знань, умінь і навичок, підкреслює їхню єдність.

Здібності виявляються тільки в діяльності, і притом тільки в такий діяльності, що не може здійснюватися без наявності цих здібностей. Не можна говорити про здібності дитини до малювання, якщо його не намагаються навчати малювати, якщо він не здобуває ніяких навичок, необхідних для образотворчої діяльності. Тільки в процесі спеціального навчання малюнку і живопису може з'ясуватися, чи є чи в учня здатності.

Це виявиться в тім, наскільки швидко і легко він засвоює прийоми роботи, колірні відносини, навчається бачити прекрасне в навколишньому світі.

Серйозною помилкою педагога є скоропалительние, без серйозної перевірки твердження, що в даного школяра немає здібностей, на тім лише підставі, що в дитини немає ще в наявності необхідних систем умінь і навиків, міцних знань, що склалися прийомів роботи. Відомо чимало випадків, коли в дитинстві дитина не зустрічала з боку навколишніх визнання тих здібностей, подальший розвиток яких принесло йому заслужену славу. Альберт Ейнштейн у середній школі вважався дуже пересічним учнем, і нічого, здавалося б не передвіщало його прийдешньої геніальності [2, с. 117-120].

У чому ж виражається єдність здібностей, з одного боку, і умінь, знань і навичок - з інший? Здібності виявляються не в знаннях, уміннях і навичках як таких, а в динаміку їхнього придбання, тобто в тім, наскільки за інших рівних умов швидко, глибоко, легко і міцно здійснюється процес оволодіння знаннями й уміннями, істотно важливими для даної діяльності.

І саме тут виявляються ті розходження, що дають нам право говорити про здібності.

Отже, здатності - це індивідуально-психологічні особливості особистості, що є умовами успішного здійснення даної діяльності і розходження, що виявляють, у динаміку оволодіння необхідними для неї знаннями,уміннями і навичками. Якщо визначена сукупність якостей особистості відповідає вимогам діяльності, який опановує людина протягом часу, педагогічно обґрунтовано відведеного на її освоєння, те це дає підстави укладати про наявність у нього здібностей до даної діяльності. І якщо інша людина за інших рівних умов не справляється з вимогами, що пред'являє йому діяльність, то це дає підставу припускати в нього відсутність відповідних психологічних якостей, іншими словами, відсутність здібностей. Останнє не означає, зрозуміло, що людина взагалі не може опанувати необхідними уміннями і знаннями, а лише те, що процес засвоєння затягнеться, зажадає значних зусиль і часу з боку педагогів, надзвичайної напруги сил при порівняно скромних результатах. Це не виключає також і того, що здатності можуть згодом розвитися.

Будучи індивідуально-психологічними особливостями, здібності не можуть бути протипоставлені іншим якостям і властивостям особистості - якостям розуму, особливостям пам'яті, рисам характеру, емоційним властивостям і т. д., але повинні бути поставлені з ними в один ряд. Якщо яке-небудь з цих чи якостей сукупність їх відповідає вимогам діяльності, чи формується під впливом цих вимог, те це дає всі підстави розглядати дану індивідуально-психологічну особливість особистості як здатність.

Виходячи з цих розумінь, ми не можемо безпосередньо переходити від окремих здібностей до питання про можливість успішного виконання даним людиною тієї чи іншої діяльності. Цей перехід може бути здійснений тільки через інше, більш синтетичне поняття.

Таким поняттям і є "обдарованість", що розуміється як те якісно своєрідне сполучення здібностей, від яких залежить можливість досягнення більшого чи меншого успіху у виконанні тієї чи іншої діяльності. Тому не можна говорити про обдарованість узагалі. Можна тільки говорити про обдарованість до чого-небудь, до якої-небудь діяльності. Ця обставина має особливо важливе значення при розгляді питання про так називаний "загальній обдарованості".

Те співвіднесення з конкретною практичною діяльністю, що з необхідністю міститься в самім понятті "обдарованість", обумовлює історичний характер цього поняття. Поняття "обдарованість" позбавляється змісту, якщо його розглядати як біологічну категорію. Розуміння обдарованості істотно залежить від того, яка цінність надається тим чи іншим видам діяльності і що розуміється під "успішним" виконанням кожної конкретної діяльності.

Істотна зміна перетерплює і зміст поняття того чи іншого соціального виду обдарованості в залежності від того, який у дану епоху й у даній суспільній формації критерій "успішного" виконання відповідної діяльності. Поняття "музична обдарованість" має, звичайно, для нас істотно інший зміст, чим те, що воно могло мати в народів, що не знали іншої музики, крім одноголосої. Історичний розвиток музики спричиняє і зміна музичної обдарованості.

Отже, поняття "обдарованість" не має змісту без співвіднесення його з конкретними, що історично розвиваються формами суспільно-трудової практики.

Необхідно відзначити ще одна дуже істотна обставина. Від обдарованості залежить не успіх у виконанні діяльності, а тільки можливість досягнення цього успіху. Навіть обмежуючи психологічною стороною питання, ми повинні сказати, що для успішного виконання всякої діяльності потрібно не тільки обдарованість, тобто наявність відповідного сполучення здібностей, але і володіння необхідними навичками й уміннями. Яку би феноменальну і музичну обдарованість не мав людину, але, якщо він не учився музиці і систематично не займався музичною діяльністю, він не зможе виконувати функції оперного чи диригента естрадного піаніста.

Мається велике розходження між наступними двома положеннями: "дана людина по своїй обдарованості має можливість дуже успішно виконувати такі види діяльності" і "дана людина своєю обдарованістю схильна до так-те видам діяльності". Обдарованість не є єдиним фактором визначальним вибір діяльності (а в класовому суспільстві вона у величезної більшості і зовсім не впливає на цей вибір), як не є вона і єдиним фактором, що визначає успішність виконання діяльності [6, c. 92-97].

 

Види здібностей

Так само як і характер, здібності не самостійна, поруч покладена з іншими підструктура особистості, а визначене сполучення її різних властивостей. Розходження між характером і здібностями — у тому, що характер виявляється у всіх видах діяльності, а здібності — тільки в одному, визначеному.

Поки людина не розпочала направленої діяльності, у неї існують тільки потенційні здібності до її виконання, що є властивостями її особистості, що частково розвилися з її задатків, але більш сформованими її досвідом. Але як тільки вона починає цю діяльність, її потенційні здібності стають актуальними здібностями, що не тільки виявляються, але і формуються в цій діяльності.

Різні види діяльності, відрізняючись своїм змістом, відповідно висувають різні вимоги до особистості, до її здібностей. Особливості цих вимог складаються не тільки в тому, що для виконання одних видів діяльності необхідно цілком визначений розвиток якихось конкретних психічних процесів (наприклад, визначеного виду відчуттів, сенсомоторної координації, емоційної врівноваженості, багатства уяви, розподілу уваги, більш розвинутого словесно-логічного мислення і т.д.), але і їх комплексів. Навчальна діяльність, більшість видів кваліфікованої праці пред'являють до особистості комплекс психологічних вимог. Розходження вимог, пропонованих діяльностями до особистості, знайшло відображення в класифікації здібностей людини [13,c.160].

Найбільш загальною класифікацією здібностей є розподіл їх на дві групи: загальні і спеціальні. Кожна з цих груп поділяється на елементарні і складні, а усередині них уже виділяються конкретні види.

Усі здібності людини як психічні явища можуть бути розділені на чотири групи.

Виділяють види здібностей по їх спрямованості, чи спеціалізації (загальні і спеціальні здібності).

Під загальними здібностями розуміється така система індивідуально-вольових властивостей особистості, що забезпечує відносну легкість і продуктивність в оволодінні знаннями і здійсненні різних видів діяльності. Загальні здібності є наслідок як багатого природного дарування, так і всебічного розвитку особистості.

Під спеціальними здібностями розуміють таку систему властивостей особистості, що допомагає досягти високих результатів у якій-небудь спеціальній області діяльності, наприклад літературної, образотворчої, музичної, сценічної і т.п.

Елементарні загальні здібності, властивим усім людям, хоча й у різному ступені їх виразності, — це основні форми психічного відображення: здібність відчувати, сприймати, мислити, переживати, приймати і здійснювати рішення і запам'ятовувати. Адже кожен елементарний прояв цих здібностей є відповідне дія, виконувана з різним успіхом: сенсорне, розумове, вольове — і навіть може стати відповідною навичкою.

Спеціальні елементарні здібності — це здібності, властиві вже не всім людям, вони припускають визначену виразність якихось якісних сторін психічних процесів [5, c. 234-236].

Окомір — це здібність з різною точністю сприймати, оцінювати і порівнювати величини зорово сприйманих об'єктів, інтервалів між ними і відстаней до них, тобто ця визначена якість зорового сприйняття.

Музичний слух — це визначена якість слухового сприйняття, що виявляється в здібності до розрізнення музичних звуків і точному відтворенню їх. Музичний слух — це один з компонентів музичних здібностей. Спеціальні елементарні здібності розвиваються на основі задатків у процесі навчання.

Загальні складні здібності — це здібності до загальнолюдських видів діяльності: праці, навчанню, грі, спілкуванню один з одним. Вони характерні в тому чи іншому ступені всім людям. Кожна з вхідних у цю групу здібностей являє собою складну структуру властивостей особистості.

Спеціальні складні здібності характерні вже не тільки в різній степені, але і взагалі не всім людям. Вони є здібностями до визначених професійних діяльностей, що возникли в процесі історії людської культури. Ці здібності звичайно називають професійними.

Сукупність ряду здібностей, що обумовлює особливо успішну діяльність людини у визначеній області і виділяюча його серед інших осіб, що навчається цієї чи діяльності виконуючих її в тих же умовах, називається обдарованістю.

Про здібності людини можна судити, спостерігаючи за процесом виконання ним нових завдань у змінених умовах, за ходом оволодіння діяльністю. Практично судити про здібності учня можна по сукупності таких показників, як швидкість просування учня в оволодінні відповідною діяльністю, якісний рівень його досягнень, схильність до занять цією діяльністю, співвідношення успішності і зусиль, затрачуваних для досягнення цих результатів. Останній показник дуже важливо враховувати, оскільки один учень може, наприклад, не встигати тому, що він дуже мало самостійно займається по предметі, а інший, добре встигаючий, можливо, витрачає весь особистий час на підготовку до предмета.

Вивчаючи професійні здібності що учиться, викладач повинний з'ясувати: по-перше, наскільки в учня розвиті такі риси характеру, як працьовитість, організованість, зосередженість, наполегливість, витримка, самокритичність, самоконтроль, що виступають як необхідні умови для досягнення стійких успіхів у будь-якій освоюваній професії; по-друге, які професійні інтереси і схильності що учиться (це виявляється в прагненні до ґрунтовного вивчення професії у всіх чи деталях, навпроти, байдужному відношенні до засвоюваного, до успіхів і невдачам у виконанні завдань за професією); по-третє, наскільки в учня розвиті необхідні для даної професії спеціальні елементарні здібності, що необхідно почати для їхнього чи розвитку для розвитку якостей особистості, що компенсують деякі з цих здібностей [7, c.30-32].

Ідея "кожна людина здібна до всього" невірна. Правильне твердження, що "кожна людина здібна до чогось корисного для суспільства". Так, учень не здібний бути монтажником-висотником, водієм чи наладчиком автоматичних ліній, може бути не тільки здібним, але і талановитим верстатником, оператором чи кухарем.

Нездібність до визначеного виду трудової діяльності значно складніше, ніж відсутність здібностей. Нездібність як негативна здібність — це теж визначена структура особистості, у яку входять негативні для даної діяльності її риси.