Розділ 1. Сутність і значення криміналістичної ідентифікації

Вступ

Актуальність теми дослідження. Зовнішній вигляд (зовнішність) людини здавна використовується під час упізнання та кримінальної реєстрації злочинців. Зовнішність людини залишається відносно незмінною протягом всього її життя. Ознаки, які характеризують зовнішню будову людини, називаються ознаками зовнішності. У кожної людини зовнішній вигляд є суто індивідуальний і має здатність відображатися в матеріальних слідах та пам'яті людини у вигляді уявних образів. Ознаки зовнішності складають основу криміналістичного дослідження під час вирішення ідентифікаційних та діагностичних завдань.

Вчення про ознаки зовнішності людини, про їх матеріальні та ідеальні відображення, про методи та засоби їх фіксації й використання для встановлення фактів, які відіграють значну роль у розкритті та розслідуванні злочинів, утворює окрему теорію науки криміналістики, яку називають криміналістичною габітологією або габітоскопією. Термін "габітоскопія" (лат. habitus – зовнішність, skopeo – розглядати) введений у криміналістику В.О. Снетковим.

Габітологія (або габітоскопія) – галузь криміналістичної техніки, що включає систему теоретичних положень про зовнішні ознаки людини та сукупність методів і науково-технічних засобів, які забезпечують збирання, дослідження і використання цих ознак для ототожнення особи. Науковою основою габітології є дані анатомії, антропології, біології.

Ідентифікація людини за ознаками зовнішності являє собою встановлення тотожності або відмінності конкретної особи в оперативно-розшукових або кримінально-процесуальних цілях. Така ідентифікація можлива через індивідуальність зовнішнього вигляду людини та відносну його незмінність (стійкість).

Ідентифікованою за ознаками зовнішності є особа, яка перевіряється (розшукувана особа). Це може бути підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений. Ідентифікуючими об'єктами виступають:

1) мисленнєвий образ зовнішнього вигляду, який зафіксований у пам'яті свідка, потерпілого, іншої особи; при цьому ототожнення здійснюється шляхом пред'явлення для впізнання;

2) матеріальна фіксація зовнішнього вигляду людини на фотознімку або відеоплівці;

3) словесний опис зовнішності людини з використанням спеціальної термінології (наприклад, у криміналістичному обліку розшукуваної особи) чи в довільній формі (під час допиту потерпілого);

4) останки людини (труп, частини розчленованого трупа, череп).

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність теми дослідження курсової роботи.

Метою курсової роботи є дослідження криміналістичної габітології.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

– дослідити сутність і значення криміналістичної ідентифікації;

– дослідити поняття і значення криміналістичної габітології (габітоскопії) як галузі криміналістичної техніки;

– визначити криміналістичні види ідентифікації людини за ознаками зовнішності в кримінальному процесі.

Об'єктом дослідження курсової роботи є законодавство України, що регулює суспільні відносини щодо кримінальної відповідальності.

Предмет дослідження – криміналістична габітологія.

Практичне значення. Результати роботи можуть бути використані у підготовці до семінарських та практичних занять, а також для розробки матеріалів конференцій, спецкурсів.

Теоретичною основою даного дослідження є підручники, навчальні посібники, збірники наукових праць, що відносяться як до науки криміналістики, психології, конституційного, кримінально – процесуального права.

Методи дослідження: історико-типологічний, метод теоретичного аналізу й систематизації, соціокультурний аналіз.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури.

Поняття ідентифікації

 

Термін "ідентифікація" походить від пізньолат. identifico – ототожнюю. Теорія ідентифікації вивчає технічні засоби, методи і прийоми встановлення тотожності об'єктів, що мають значення для розслідування злочину.

Вирішення питань про тотожність має важливе значення при розслідуванні різних злочинів. Водночас встановлення тотожності є встановленням суттєвих у справі обставин.

Встановлення тотожності різних об'єктів дає змогу встановити факти, важливі для розслідування злочину, тобто доказові факти, одержати докази.

Процес встановлення тотожності об'єктів (взуття – за слідами, особи – за прикметами зовнішності, знаряддя злому – за відбитками тощо) здійснюється різними методами. Теорія ідентифікації вивчає загальні прийоми, методи і принципи, які притаманні усім випадкам встановлення тотожності, і тому називається загальною теорією криміналістичної ідентифікації.

Для того, щоб вирішити питання про тотожність або відмінність, необхідно в одних випадках здійснити більш-менш складне дослідження (криміналістичну експертизу), в інших – провести слідчі дії (наприклад, пред'явлення для впізнання). Тому розрізняють оперативно-слідчу та експертну ідентифікацію.

В усіх випадках встановлення тотожності являє собою процес, який охоплює дослідження, порівняння або зіставлення ознак, – такий процес називається ідентифікацією, або ототожненням. Таким чином, криміналістична ідентифікація – це процес встановлення індивідуальної тотожності об'єктів, які мають значення для розслідування злочину або розгляду кримінальної справи.

Розробка теорії криміналістичної ідентифікації є досягненням криміналістики. Криміналісти при з'ясовуванні всіх вузлових питань ідентифікації виходять із положення щодо діалектичної тотожності, а саме: немає двох речей, предметів матеріального світу, які б були абсолютно подібними за всіма рисами та ознаками. Кожний об'єкт тотожний лише сам собі, відрізняється від усіх інших, хоча б і подібних [15, 27].

Наведене положення є головним в теорії криміналістичної ідентифікації. Тотожність тільки з собою та відносна стійкість ознак й обумовлюють можливість ідентифікації. Положення "об'єкт тотожний тільки сам собі" дозволяє науково обґрунтувати висновок про тотожність при збігу комплексу ознак.

Винятково важливим для теорії ідентифікації та правильного застосування Її положень у судово-слідчій та експертній практиці є положення про те, що "конкретна тотожність містить у собі також розбіжності, зміни".

Для висновку про тотожність необхідно враховувати зміни, що відбулися, в об'єктах ідентифікації, а також те, що розходження в деяких ознаках при порівнянні не виключає тотожності.

Висновки

 

Отже, криміналістична габітологія – це галузь криміналістичної техніки, що ґрунтується на засадах анатомії, антропології, біології й охоплює систему теоретичних положень про зовнішні ознаки людини, а також сукупність методів і науково-технічних засобів, що забезпечують збирання, дослідження і використання відповідних ознак для ототожнення особи.

Криміналістична габітоскопія – це криміналістичне вчення про ознаки зовнішнього вигляду людини, їх матеріальних та ідеальних відображень, про методику використання цих ознак при встановленні фактів, що мають значення для провадження досудового слідства в кримінальних справах про злочини та їх попередження. Як бачимо, габітоскопія вивчає криміналістичне ототожнення людини за ознаками зовнішності, є галуззю криміналістичної техніки, що охоплює вивчення, систематизацію, оцінку ознак зовнішності з метою застосування прийомів і методів ідентифікації особи.

Ознака – це характеристика, відмітна риса об'єкта. У габітології ознака характеризує зовнішність людини в цілому або окремі її елементи (зріст, ніс, очі, волосся тощо). Ознаки зовнішності поділяють на власні та супутні.

Власні – це елементи і ознаки зовнішності людини, що проявляються у процесі її життєдіяльності, які поділяються на: загальнофізіологічні, анатомічні та функціональні (за Е.І. Зуєвим); на загальнофізичні, анатомо-морфологічні та функціональні (за Ю.П. Дубягіним); на анатомічні та функціональні (за І.Ф. Пантелеєвим). Власні ознаки також можуть виступати у вигляді особливих прикмет та помітних ознак.

Опис людини за ознаками її зовнішності є здавна відомим та широко використовується як дієвий інструмент для розшуку та розслідування. Однак тільки у кінці XIX ст. дякуючи науковим дослідженням французького криміналіста-антрополога Альфонса Бертильона опис розшукуваної або встановлюваної людини перетворився у спеціальну поліційну систему під назвою "Словесний портрет", яку до цього часу успішно застосовують у своїй практичній діяльності працівники правоохоронних органів усіх держав світу.

З точки зору вирішення ідентифікаційних завдань, стосовно ототожнення особи людини, яка вчинила злочин або безвісти зникла, особливі прикмети цієї людини, до числа яких належить і татуювання, є найбільш цінними й інформативними серед інших ознак зовнішності людини, а їх значення для вирішення завдань ідентифікації є загальновідомим і не потребує додаткового обґрунтування та розгляду. Однак шляхом криміналістичного дослідження змісту татуювання може бути отримана також і суттєва інформація про властивості особи її носія.

Серед існуючого розмаїття видів татуювання для отримання криміналістичне значимої інформації про особу злочинця насамперед становить інтерес так зване "кримінальне" татуювання, а не інші його види, як то "побутове", "пам'ятне", "декоративне" тощо, так як загальновідомо, що наявність у особи "кримінального" татуювання в першу чергу пов'язується з її кримінальним минулим і її криміногенною орієнтацією, які в свою чергу, як правило, пов'язані з відбуванням покарання у виді позбавлення волі.

Уявний образ зовнішності людини служить основою різних матеріальних її відображень, які використовуються з метою ідентифікації цієї людини під час розслідування злочинів, розшуку безвісти зниклих та ідентифікації невпізнаних трупів.

До таких матеріальних відображень у габітології належать опис методом словесного портрета, суб'єктивний портрет, пластичні реконструкції обличчя за черепом (скульптурний портрет).

Література

 

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1996. – № 30. – ст. 141.

2. Кримінально-процесуальний Кодекс України // Відомості Верховної Ради. – 1961. – № 2. – ст. 15.

3. Баев О.Я. Тактика следственных действий. – Воронеж, 1995.

4. Біленчук П.Д., та ін. Криміналістика: Підруч. для слухачів, ад'юнктів, викладачів вузів системи МВС України / П.Д. Біленчук, О.П. Дубовий, М.В. Салтевський, П.Ю. Тимошенко. За ред. акад. П.Д. Біленчука. – К.: АТІКА, 1998. – 416 с.

5. Біленчук П.Д., Лисиченко В.К., Клименко Н.І. та ін. Криміналістика: Підручник. / За ред. П.Д. Біленчука. – 2-ге вид., випр. і доп. – К.: Атіка, 2001. – 544 с.

6. Гельманов А.Г. Понятие способа сокрытия преступления и его криминалистическое значение. – Караганда. 1982.

7. Гусев М.Н. Муравьев А.С. Предупреждение, пресечение и раскрытие убийств. – М., 1992.

8. Карпов Н.С., Євдокименко С.В. Злочинна діяльність. – К., 2001.

9. Колесниченко А.Н., Коновалова В.Е. Криминалистическая характеристика преступлений. – Х., 1985.

10. Колмаков В.П. Идентификационные действия следователя. – М., 1977.

11. Коновалова В.Е., Шепитько В.Ю. Криминалистическая тактика: теории и тенденции. – Х., 1997.

12. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів: Навчальний посібник. – 2-е вид. – К.: Атіка, 2002. – 640 с.

13. Криминалистика / Под ред. проф. И.Ф. Герасимова и проф. Л.Я. Драпкина. – М., 1994.

14. Криминалистика / Под ред. проф. Н.П. Яблокова. – М., 1995.

15. Криміналістика: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. закл. освіти / За ред. В.Ю. Шепітька. – 2-ге вид., переробл. і допов. – К.: Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2004. – 728 с.

16. Крылов И.Р. Криминалистическое учение о следах. – М., 1976.

17. Лисенко В. Особливості використання спеціальних знань // Вісник прокуратури. – 2003. – № 12. – С. 109-115.

18. Настільна книга слідчого: [Наук.-практ. видання для слідчих і дізнавачів] / Панов М.І., Шепітько В.Ю., Коновалова В.О. та ін. – К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2003. – 720 с.

19. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2001. – 1104 с.

20. Радянська криміналістика: Криміналістична техніка і слідча тактика / За заг. ред. проф. В.П. Колмакова. – К., 1973.

21. Руководство для следователей. – М., 1997.

22. Салтевський М.В. Криміналістика. Підручник: У 2 ч. Ч. 1. – Харків: Консум, 2001. – 528 с.

23. Салтевський М.В. Криміналістика. Підручник: У 2-х ч. Ч. 2. – X.: Консум, Основа, 1999. – 416 с.

24. Самойлов Г.А. Основы криминологического учения о навыках. – М., 1968.

25. Селиванов Н.А. Бидонов Л.Г. Типовые версии по делам об убийствах. – М., 1989.

26. Скригонюк М.І. Криміналістика: Підручник. – К.: Атіка, 2005. – 496 с.

27. Советская криминалистика: Методика расследования отдельных видов преступлений / Под ред. проф. В.К. Лисиченко. – К., 1983.

28. Специализированный курс криминалистики / Под ред. проф. М.В. Салтевского. – К., 1987.

29. Тіньова економіка та організована злочинність / Під ред. В.А. Предборського. – К., 1999.

30. Українська Радянська Енциклопедія. – К., 1980. – Т. 3.– С. 422.

31. Федченко В. Груповий метод розслідування кримінальних справ // Право України. – 2003. – № 1. – С. 51-57.

Вступ

Актуальність теми дослідження. Зовнішній вигляд (зовнішність) людини здавна використовується під час упізнання та кримінальної реєстрації злочинців. Зовнішність людини залишається відносно незмінною протягом всього її життя. Ознаки, які характеризують зовнішню будову людини, називаються ознаками зовнішності. У кожної людини зовнішній вигляд є суто індивідуальний і має здатність відображатися в матеріальних слідах та пам'яті людини у вигляді уявних образів. Ознаки зовнішності складають основу криміналістичного дослідження під час вирішення ідентифікаційних та діагностичних завдань.

Вчення про ознаки зовнішності людини, про їх матеріальні та ідеальні відображення, про методи та засоби їх фіксації й використання для встановлення фактів, які відіграють значну роль у розкритті та розслідуванні злочинів, утворює окрему теорію науки криміналістики, яку називають криміналістичною габітологією або габітоскопією. Термін "габітоскопія" (лат. habitus – зовнішність, skopeo – розглядати) введений у криміналістику В.О. Снетковим.

Габітологія (або габітоскопія) – галузь криміналістичної техніки, що включає систему теоретичних положень про зовнішні ознаки людини та сукупність методів і науково-технічних засобів, які забезпечують збирання, дослідження і використання цих ознак для ототожнення особи. Науковою основою габітології є дані анатомії, антропології, біології.

Ідентифікація людини за ознаками зовнішності являє собою встановлення тотожності або відмінності конкретної особи в оперативно-розшукових або кримінально-процесуальних цілях. Така ідентифікація можлива через індивідуальність зовнішнього вигляду людини та відносну його незмінність (стійкість).

Ідентифікованою за ознаками зовнішності є особа, яка перевіряється (розшукувана особа). Це може бути підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений. Ідентифікуючими об'єктами виступають:

1) мисленнєвий образ зовнішнього вигляду, який зафіксований у пам'яті свідка, потерпілого, іншої особи; при цьому ототожнення здійснюється шляхом пред'явлення для впізнання;

2) матеріальна фіксація зовнішнього вигляду людини на фотознімку або відеоплівці;

3) словесний опис зовнішності людини з використанням спеціальної термінології (наприклад, у криміналістичному обліку розшукуваної особи) чи в довільній формі (під час допиту потерпілого);

4) останки людини (труп, частини розчленованого трупа, череп).

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність теми дослідження курсової роботи.

Метою курсової роботи є дослідження криміналістичної габітології.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

– дослідити сутність і значення криміналістичної ідентифікації;

– дослідити поняття і значення криміналістичної габітології (габітоскопії) як галузі криміналістичної техніки;

– визначити криміналістичні види ідентифікації людини за ознаками зовнішності в кримінальному процесі.

Об'єктом дослідження курсової роботи є законодавство України, що регулює суспільні відносини щодо кримінальної відповідальності.

Предмет дослідження – криміналістична габітологія.

Практичне значення. Результати роботи можуть бути використані у підготовці до семінарських та практичних занять, а також для розробки матеріалів конференцій, спецкурсів.

Теоретичною основою даного дослідження є підручники, навчальні посібники, збірники наукових праць, що відносяться як до науки криміналістики, психології, конституційного, кримінально – процесуального права.

Методи дослідження: історико-типологічний, метод теоретичного аналізу й систематизації, соціокультурний аналіз.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури.

Розділ 1. Сутність і значення криміналістичної ідентифікації

Поняття ідентифікації

 

Термін "ідентифікація" походить від пізньолат. identifico – ототожнюю. Теорія ідентифікації вивчає технічні засоби, методи і прийоми встановлення тотожності об'єктів, що мають значення для розслідування злочину.

Вирішення питань про тотожність має важливе значення при розслідуванні різних злочинів. Водночас встановлення тотожності є встановленням суттєвих у справі обставин.

Встановлення тотожності різних об'єктів дає змогу встановити факти, важливі для розслідування злочину, тобто доказові факти, одержати докази.

Процес встановлення тотожності об'єктів (взуття – за слідами, особи – за прикметами зовнішності, знаряддя злому – за відбитками тощо) здійснюється різними методами. Теорія ідентифікації вивчає загальні прийоми, методи і принципи, які притаманні усім випадкам встановлення тотожності, і тому називається загальною теорією криміналістичної ідентифікації.

Для того, щоб вирішити питання про тотожність або відмінність, необхідно в одних випадках здійснити більш-менш складне дослідження (криміналістичну експертизу), в інших – провести слідчі дії (наприклад, пред'явлення для впізнання). Тому розрізняють оперативно-слідчу та експертну ідентифікацію.

В усіх випадках встановлення тотожності являє собою процес, який охоплює дослідження, порівняння або зіставлення ознак, – такий процес називається ідентифікацією, або ототожненням. Таким чином, криміналістична ідентифікація – це процес встановлення індивідуальної тотожності об'єктів, які мають значення для розслідування злочину або розгляду кримінальної справи.

Розробка теорії криміналістичної ідентифікації є досягненням криміналістики. Криміналісти при з'ясовуванні всіх вузлових питань ідентифікації виходять із положення щодо діалектичної тотожності, а саме: немає двох речей, предметів матеріального світу, які б були абсолютно подібними за всіма рисами та ознаками. Кожний об'єкт тотожний лише сам собі, відрізняється від усіх інших, хоча б і подібних [15, 27].

Наведене положення є головним в теорії криміналістичної ідентифікації. Тотожність тільки з собою та відносна стійкість ознак й обумовлюють можливість ідентифікації. Положення "об'єкт тотожний тільки сам собі" дозволяє науково обґрунтувати висновок про тотожність при збігу комплексу ознак.

Винятково важливим для теорії ідентифікації та правильного застосування Її положень у судово-слідчій та експертній практиці є положення про те, що "конкретна тотожність містить у собі також розбіжності, зміни".

Для висновку про тотожність необхідно враховувати зміни, що відбулися, в об'єктах ідентифікації, а також те, що розходження в деяких ознаках при порівнянні не виключає тотожності.