Розглянемо два види ринкової інфраструктури:

1) Спеціалізована – обслуговує окремі ринки (ринок товарів, послуг, цінних паперів та ін.)

Основними елементами спеціалізованої інфраструктури, тобто структури, яка сприяє організаційному оформленню ринкових відносин є біржі, системи оптової й роздрібної торгівлі, ярмарки, аукціони, торговельні доми та ін.

Мета і функції товарної біржі. Біржі з'явилися у XV-XVI ст. в Італії, Нідерландах, Франції. На зібраннях купців та інших причетних до торгівлі осіб велися переговори і укладалися торгові угоди. Ось чому під словом «біржа» почали розуміти зібрання комерсантів.

У Росії перша біржа з'явилася в 1703 р. в Петербурзі. У 1705 р. для неї було збудовано окреме приміщення. Майже впродовж 100 років петер­бурзька біржа була єдиною офіційно визнаною у Росії. Лише наприкінці першої половини ХІХ ст. з'являються біржі у Кременчуці (1834 р.), Одесі, Нижньому Новгороді (1848 р.), а згодом у Києві (1865 р.).

У сучасній економічній літературі товарна біржа розглядається: по-перше, як економічна категорія, що відображує складову частину ринку, специфікою якого є особлива оптова форма торгівлі товарами з пев­ними характеристиками: масовість, стандартність, взаємозамінюваність; по-друге, це господарське об'єднання (товариство) продавців, покуп­ців і торговців-посередників з метою створення умов для торгівлі, полег­шення, прискорення і здешевлення торговельних угод і операцій. Такі об'­єднання створюються для поліпшення торгівлі, швидкого забезпечення то­варовиробників необхідними товарами, прискорення обороту капіталу.

Члени біржі мають вигоду не від її функціонування, а від своєї участі в торгах. Члени товарної біржі, якими можуть бути як посередницькі (бро­керські, торговельні) виробничі фірми, так і банківські установи, інвести­ційні компанії, окремі громадяни, відповідно до встановлених біржових правил укладають угоди купівлі-продажу товарів за цінами, що склада­ються безпосередньо в ході торгівлі залежно від співвідношення попиту і пропозиції на них. Це свідчить про те, що біржа є особливим ціноутворю­ючим механізмом. Це одна з визначальних цілей її діяльності.

Товарна біржа - це асоціація юридичних і фізичних осіб, що здійснює оптові торговельні операції за стандартами, зразками у спеціальному міс­ці, де ціни на товари складаються в умовах вільної конкуренції.

Отже, товарну біржу слід розглядати як ринок ринків. Великі біржі, на яких концентруються попит і пропозиція товарів світової торгівлі, дають можливість визначити місткість ринку і умови конкуренції, обмінятися інформацією. Біржова ціна як результат вільної конкуренції визначає на­прями для інших ринків.

У країнах з розвиненою ринковою економікою товарні біржі в основ­ному функціонують як безприбуткові асоціації, звільнені від сплати кор­поративного прибуткового податку. Головні статті їхнього доходу такі: засновницькі та пайові внески і відрахування організацій, що утворюють біржу; доходи від надання послуг членам біржі та іншим організаціям; ви­ручка від інших надходжень.

Аналогічні цілі намагаються ставити перед собою і вітчизняні заснов­ники бірж. Так, у ст. 1 Закону України «Про товарну біржу» зазначено, що товарна біржа не займається комерційним посередництвом і не має на меті одержання прибутку. На практиці ж біржі отримують прибутки, дже­релом яких є відрахування з сум комісійної винагороди, що надходить від брокерських контор. Надходження від біржових операцій, визначені у ст. 13 згаданого Закону, є одним із джерел формування майна біржі. Як правило, відрахування на користь біржі становить 0,1-0,5 відсотка від суми укладених брокерами угод.

Управлінням, розробкою і реалізацією політики біржі займаються її керівні органи - правління або рада губернаторів. До складу такого ор­гану входять кілька службовців біржі (наприклад, президент) і досвідчені посередники, які стають губернаторами біржі на певний строк. До керів­ництва біржами залучають також зовнішніх губернаторів, яких обира­ють або призначають з досвідчених осіб, що не зв'язані з посередницьким бізнесом.

Типи товарних бірж, їхні суб'єкти та здійснювані ними угоди. Класифі­кацію бірж, що функціонують у ринковій системі господарства, здійсню­ють за об'єктами продажу, суб'єктами утворення та рівнем функціонування.

Універсальними є біржі, що торгують товарами різних груп. Напри­клад, на американській біржі «Чикаго Борд оф трейд» реалізуються пше­ниця, кукурудза, овес, боби сої, бройлери, фанера, золото, срібло, нафта, бензин, мазут, тобто продовольчі та непродовольчі товари. Об'єктом про­дажу Київської універсальної товарної біржі є картопля, капуста, консер­вовані помідори та огірки, яловичина, свинина, худоба.

Біржі, на яких об'єктом торгівлі є окремі товари або їхні групи, нази­вають спеціалізованими. У свою чергу, Їх поділяють на спеціалізовані широкого профілю і вузькоспеціалізовані. Так, американська біржа «Чи­каго Меркантайл Ексчендж» включає в оборот сільськогосподарську про­дукцію (велику рогату худобу, живих свиней, бекон тощо), Нью-Йорксь­ка - каву, какао, цукор. А біржа «Канзас Сіті Борд оф трейд» торгує ли­ше одним товаром - пшеницею. Саме вона є вузькоспеціалізованою.

В Україні більша частина бірж є спеціалізованими широкого профі­лю. Серед них виділяється Украгропромбіржа, до якої входять централь­на біржова структура і кілька регіональних. Через Украгропромбіржу ре­алізується сільськогосподарська і промислова продукція для задоволен­ня потреб АПК України. У перспективі передбачається проведення як національних, так і міжнародних торгів цукром, зерном, металевими ви­робами, сільськогосподарською технікою і транспортними засобами.

Перевагою товарних бірж, що діють в Україні та засновані державни­ми установами (органами постачання, Міністерством сільського госпо­дарства і продовольства, іншими міністерствами та відомствами), є те, що вони мають відносно розвинену інфраструктуру. Це Українська уні­версальна товарна біржа і Украгропромбіржа. Біржі, створені вільними підприємцями, доступні для якомога більшої кількості різних суб'єктів.

Членами біржі є її акціонери. Вони мають право безплатно відвідува­ти біржу, користуватися її технічними засобами, укладати угоди. Крім членів біржі в торгах можуть брати участь відвідувачі - постійні та разові.

Статусу постійного відвідувача біржі суб'єкт може набути, придбавши відповідний абонемент (чи облігації), як правило, на рік участі у біржових торгах. За цим абонементом його суб'єкт може брати участь у кож­них біржових торгах.

Статус разового відвідувача, підтверджений разовим вхідним квитком, дає йому право брати участь у торгах у певний день.

Участь підприємства у біржовій торгівлі на постійних чи разових за­садах може здійснюватися за певну плату через брокерські контори та брокерів (маклерів).

Біржовий маклер є висококваліфікованим спеціалістом і має особливий статус, що дає йому змогу виконувати такі функції:

посередництво при укладанні угод через прийняття доручень (нака­зів) членів та відвідувачів біржі, а також підбір відповідних контрагентів; представництво інтересів клієнтів веденням біржових операцій та укла­денням угод від свого імені;

консультування торговців з питань якості та властивостей товарів, що продаються; документальне оформлення угод і передавання Їх до реєстрації; експертні оцінки і висновки з різних питань біржових угод, торгової кон'юнктури тощо.

Для того щоб стати біржовим, товар має відповідати ряду вимог. Насамперед він повинен бути масовим, а отже, немонопольним.

Кількість товару визначають в угоді у натуральних одиницях.

Фактичну величину продажу називають лотами, тобто партіями.

Якість товару, що є також однією з вимог до біржового товару, в угоді визначають за стандартами і технічними умовами, умовами договору, попереднім оглядом, а також за зразками.

Визначальним чинником при стандартизації якості біржового товару є введення базового сорту як єдиної міри. Вона є тим критерієм, за яким дають якісну характеристику аналогічного товару. За базовий сорт беруть найбільш поширений вид продукції цього ринку. Так, у США тверда чер­вона озима пшениця є базовою щодо інших типів. У свою чергу, вона має п'ять класів, з яких другий є сортом, що котується, від якого через коефі­цієнти визначають ціну інших.

Особливістю біржового товару є те, що його завжди можна і купити, і продати - він цілком ліквідний.

Перш ніж потрапити до споживача, біржовий товар багато разів пере­ходить з рук у руки. Це зумовлено тим, що на біржі обертається не сам товар, а титул власності на нього або контракт на його поставку.

Котирувальна ціна є типовою біржовою ціною, що встановлюється бір­жею за реальною оцінкою стану кон'юнктури ринку. Вона є ціною рівно­ваги попиту і пропозиції цього товару, встановлюється експертним шля­хом на певний строк або дату і є орієнтиром для продавців і покупців при здійсненні угод. Котирувальні ціни визначає вибірний орган біржі - ко­тирувальна комісія.

Котирування цін здійснюється двома способами - реєстрацією фак­тичних цін попиту, пропозиції та угод, а також виведенням типової, тоб­то власне котирувальної ціни або довідкової ціни котирувальної комісії. Виходячи з кон'юнктури ринку цього дня щодо певного товару, за вели­кої кількості угод типову ціну обчислюють як середню ціну угод, оскіль­ки відповідно до закону великих чисел відхилення будуть взаємно компен­суватися. Визначення типової ціни за малою кількістю угод - складний процес, що потребує високої компетенції котирувальної комісії. Кон'юнк­туру ринку визначають на основі трьох його характеристик: співвідно­шення попиту та пропозиції; тенденції руху цін протягом біржового дня; кількості здійснених угод.

Довідкова (котирувальна) ціна не є офіційною або твердою ціною бір­жі, а лише відбиває думку котирувальної комісії про найбільш типову ціну.

Біржова угода, укладена за участю маклера, набуває чинності з моменту підписання маклерської записки сторонами і маклером, а за наявності у маклера пропозиції (оферти) від однієї зі сторін та письмової згоди (акцеп­ту) від іншої - лише маклером.

Біржова угода - це письмово оформлений документ купівлі-продажу або поставки двох видів - з реальним товаром і строкові.

У першому випадку товар переходить від продавця до покупця, тобто це реальний товарооборот. Товар має знаходитись у приміщенні біржі (на її складах) або поставлений у строк 1-15 днів після укладення угоди. Такі угоди називають ще «СПОТ».

Форвардні угоди - це зобов'язання продавця здійснити постачання певної кількості товару визначеної якості у зазначений час. Такі угоди поділяють на позабіржові та біржового обороту.

Позабіржові угоди укладають для поставки товару в майбутньому без будь-якого офіційного гаранта. Інакше кажучи, форвардні контракти є Іменними товарними векселями під відповідальність і забезпечення при­ватних осіб.

Якщо між покупцем і продавцем є біржовий посередник, тобто угода укладається на реальний товар у зазначений час через біржу, то це форвард­на угода біржового обороту.

Форвардні угоди є вигідними як для продавців, так і для покупців ре­ального товару, насамперед завдяки тому, що такі угоди гарантують збут чи придбання продукції на прийнятних умовах і певною мірою застрахо­вують від зміни цін. Це має особливо важливе значення в умовах інфляції, коли покупець може відчувати себе впевненіше, тому що отримає товар через певний час за визначеними цінами. Продавець також має виграш, одержуючи за контрактом визначену суму, яку він може використати на свій розсуд.

У бартерних угодах роль еквівалента виконують, як правило, зерно, автомобілі, ліс, цемент, м'ясопродукти, мед, картопля.

Угоди «з умовою» поширені в країнах, що переходять до ринкової еко­номіки. Сутність їх полягає в тому, що продаж одного товару здійснюється при одночасній купівлі іншого. Відрізняються такі угоди від бартер­них тим, що здійснюються у процесі публічних торгів у операційному залі за участю маклера, обліково-розрахункову функцію виконують гроші.

Особливістю ф'ючерсних угод є поставка товару згідно з попередньо укладеними контрактами за цінами, що складаються на ринку реального товару, або за котирувальною ціною. До строку виконання угоди біржа бере певну суму застави (депозит, маржа). ф'ючерсні угоди укладаються між продавцями і покупцями, як правило, не для продажу чи купівлі то­вару, а з метою страхування від можливих змін цін на нього на реальному ринку. Інакше кажучи, при строкових операціях ф'ючерсного типу рух товару не є обов'язковим, оскільки це продаж прав на товар. Ставши об'­єктом такої торгівлі, він може реалізуватися за різними цінами (у момент купівлі й продажу ціни на ринку реальних товарів змінилися). Якщо ціна зросла, різницю виплачує продавець, якщо ж знизилась, - покупець.

Для того щоб застрахуватися від можливих втрат внаслідок зміни цін при здійсненні контрактів з реальним товаром у біржових операціях, за­стосовують хеджування (захист). У найзагальнішому вигляді хеджування визначають як страхування ціни товару від ризику, небажаного для вироб­ника зниження чи невигідного для споживача зростання. І продавець, і покупець однаково зацікавлені в усуненні значних коливань і в кінцево­му підсумку - в стабілізації руху цін. На практиці це відбувається так. Суб'єкт, що продає реальний товар на біржі з поставкою у майбутньому, спираючись на існуючий рівень цін, водночас купує ф'ючерсні контракти на той самий строк і на ту саму кількість товару. А суб'єкт, що купує реаль­ний товар з поставкою у майбутньому, водночас продає на біржі ф'ючерсні контракти. Останні виступають як страхові гаранти, оскільки, якщо в операції одна сторона втрачає як продавець реального товару, то вона виграє як покупець ф'ючерсних контрактів на ту саму кількість товару, і навпаки, тобто продавець реального товару застосовує хеджування про­дажем, а продавець реального товару - купівлею.

Зменшенню ризику, пов'язаного з торгівлею ф'ючерсними контракта­ми, сприяють угоди 3 премією (опціон), що являють собою торгівлю попе­редніми контрактами. Джерелом доходу для покриття фактичної ціни порівняно з ціною при укладенні опціонної угоди є премія. Вона є вели­чиною ризику, що дає змогу покупцеві опціону завчасно знати, що він може втратити, якщо відмовиться від його купівлі. А це може бути за та­ких обставин. Суб'єкт, що займається сільськогосподарським виробницт­вом, у березні хоче купити трактор. Гроші він матиме лише у вересні, після реалізації свого товару. За цей час ціни на трактор можуть змінитися. Для того щоб реалізувати свої інтереси, покупець (хоче придбати товар, але не має грошей) і продавець (хоче реалізувати товар і за відстрочення платежу мати відсоток) укладають опціонний контракт. Покупець зобов’язується виплатити за трактор його вартість, визначену в березні, і певну суму опціон. Суб’єкт, що володіє трактором, зобов’язується його продати. Суб’єкт, що купив опціон, одержує право придбати трактор, але може від нього і відмовитися. При цьому він втрачає відсоток за опціон, а продавець його отримує.

Формування товарних бірж в Україні сприятиме концентрації у певних місцях великої кількості товарів, що дасть змогу через інституцію ціноутворення, якою є біржа, формувати ринок засобів виробництва.

Фондова біржа. У політекономічному аспекті фондову біржу можна визначити як базову установу сучасної інфраструктури, в межах якої функціонують і розвиваються відносини економічної власності у процесі купівлі-продажу цінних паперів акціонерних компаній, облігацій державних позик, біржових місць, діяльності посередників, а також мобілізації коштів для довготермінових інвестицій.

Членами біржі є, переважно, її засновники - окремі індивіди та кредитно-фінансові інститути. При потребі засновники біржі можуть розширити коло її членів, продаючи біржові місця. 3а сприятливої ко­н'юнктури ціна місця на Нью-Йоркській біржі сягає 1,5 млн. дол. Чле­ни біржі або державні органи, що контролюють її діяльність визнача­ють умови, за яких компанія може бути допущена до біржової торгівлі. Попередньо зазначимо, що членами головної фондової біржі можуть бути лише високорентабельні фірми, а у процесі формування таких умов також розвиваються відносини економічної власності.

Крім того, реєстрація на біржі піднімає престиж компанії, полегшує доступ до ринку капіталів, сприяє підвищенню курсу її акцій, а отже, розширює коло акціонерів, внаслідок чого вони централізують значні грошові суми, що сприяє прискоренню інвестиційних процесів, зростан­ню могутності крупних корпорацій, а отже, централізації власності в руках монополій. Членство на біржі не є раз і назавжди даним. Його необхідно постійно підтверджувати високим і стабільним курсом акцій. Показники курсу акцій є свідченням ділової активності, стабільності економіки, а водночас - і ефективності монополістичної власності.

Купівля-продаж акцій на фондовій біржі здійснюються за допомо­гою посередників. Якщо посередник купує цінні папери за власні кош­ти або за рахунок отриманих кредитів, а відтак продає їх за вищу ціну, то на американському позабіржовому ринку його називають дилером, головного посередника на центральній фондовій біржі Нью-Йорка - спеціалістом, а інших посередників, які пов'язують спеціаліста з покуп­цями або продавцями, - брокерами. 3а свої посередницькі операції брокери отримують винагороду за угодою між зацікавленими сторона­ми - клієнтами або відповідно до такси, встановленої біржовим комі­тетом. 3а успішного ведення посередницьких операцій брокер може накопичити кошти і стати дилером. Отже, у процесі діяльності посеред­ників виникають відносини економічної власності, формою економіч­ної реалізації яких є привласнення ними винагороди.

Сучасний ринок цінних паперів характеризується значним обся­гом позабіржового обороту, що здійснюється за допомогою телефону і телефаксу. Його масштаби зумовлені високими фінансовими комісіями, вартістю послуг біржі та іншими чинниками. Так, у США автоматична система котирування національної асоціації дилерів наприкінці 90-х років мала понад 5 тис. видів акцій, що котирувалися, а за вартіс­ним обсягом позабіржовий оборот операцій майже зрівнявся з оборотом на провідній Нью-Йоркській біржі. На позабіржовому ринку цінні папери продають із надбавкою до ціни (або купують зі знижкою).,що є прибутком посередницької фірми. Об’єкт продажу на позабіржовому ринку - цінні папери середніх і частини дрібних корпорацій, не вне­сені до біржових списків, а також державні облігації.

Відносини економічної власності виникають і розвиваються у про­цесі встановлення курсу цінних паперів, особливо під час його коливан­ня. Найрізкіше вони знижуються під час економічної кризи, а підви­щуються у період сприятливої кон'юнктури. Нерідко курси акцій зни­жуються за умов зростання промислового виробництва. Це зумовлено насамперед валютною, фінансовою кризами. Певним чином впливає на курс акцій терміновий тип операцій на біржі, що становить основну масу біржових операцій у більшості розвинених країнах (крім них ще існують касові операції, коли оплата цінних паперів проводиться одра­зу або у найближчі 2-3 дні) і за якого акції продаються, а їх оплата відбувається впродовж одного місяця. При цьому продавці акцій через засоби інформації (радіо, телебачення, пресу) намагаються штучно знизити їхній курс. Це зумовлене тим, що вони продають знецінену акцію за вищою заздалегідь погодженою ціною (наприклад, куплену за 80 дол. продають за 100 дол.). 3агалом курс акцій визначається рівнем дивідендів, які вони приносять, співвідношенням попиту і пропозиції, а також рівнем відсотка. 

Виконання фондовою біржею своїх функцій не можливе без регулюючої ролі держави. 3а умов активного формування всесвітнього ринку цінних паперів (до цих процесів з 1997 р. певною мірою залучалася й Україна) держава, по-перше, у законодавчому порядку регулює процес утворення акціонерних товариств, організацію випуску цінних паперів, реєструє їх перед входженням на ринок та здійснює контроль цим процесом, а також за фінансовим станом інвестиційних інститутів; по-­друге, встановлює ставки податку на прибуток від операцій з цінними паперами; по-третє, створює систему інформаційного забезпечення рин­ку цінних паперів; по-четверте, є суб'єктом економічних відносин на цьому ринку (випускає в обіг державні цінні папери тощо); по-п’яте, впливає на функціонування ринку цінних паперів через грошово-кре­дитну політику центрального банку; по-шосте, створює систему захисту інвесторів від втрат, страхуючи інвестиції та ін. У процесі регулюючої діяльності держави також розвиваються відносини економічної власності.

Позитивними рисами фондової біржі є акумулювання вільних коштів

за рахунок випуску й продажу цінних паперів та їх спрямування на розвиток окремих підприємств, галузей; міжгалузеве переливання ка­піталу, завдяки якому послаблюються диспропорції в економіці; створення відповідних передумов для підприємницької діяльності, стабілізація заощаджень окремих верств населення та їх відповідне зростання тощо.

Біржа робочої сили. Як політекономічна категорія біржа робочої сили виражає відносини економічної власності у процесі збору та на­дання інформації про наявність вакансій, надання допомоги безробіт­ним, фінансування додаткових робочих місць та надання інших послуг, сприяння підготовці та перепідготовці кадрів, регулювання зайнятості, продаж робочої сили тощо.

Посередницькі функції між працівниками і підприємцями викону­ють державні біржі. У США їх у середині 90-х років налічувалось до 2 тис. У деяких країнах (Великобританія, Франція та ін.) біржі не лише ведуть облік безробітних, а й виплачують їм допомогу. Якщо безробітні відмовляються від роботи, запропонованої біржею, їх позбавляють ви­плат з фондів безробіття. Крім державних бірж праці, у країнах Заходу існують приватні агенції з трудового посередництва та посередницькі бюро. Приватні агенції сприяють працевлаштуванню окремих кате­горій трудящих (сільськогосподарських працівників, учителів та ін.). Так, у США налічується до 15 тис. таких агенцій (фірм). Посередницькі бюро виконують свою функцію при профспілках, молодіжних організа­ціях тощо. Направлення на роботу, які видають біржі, не є обов'язко­вими для підприємців. Кваліфіковані працівники майже не користу­ються послугами цих бірж. Тому у США через ці установи працевлаш­товуються лише 20 % повторно прийнятих на роботу. Наймогутніша посередницька компанія "Менпауер" має понад 1300 відділень у різних країнах, обслуговує до 300 тис. фірм і сприяє щорічному працевлашту­ванню приблизно 700 тис. найманих працівників. Великі компанії пе­реважно мають спеціалізовані центри з відбору працівників, їх ате­стації та сприяння можливому просуванню на вищу посаду тощо.

Виразніше відносини економічної власності у діяльності бірж робо­чої сили, а отже, купівлі-продажу цього товару, виявляються на при­кладі діяльності Державної служби зайнятості в Україні. Так, ця служ­ба укладає договори з громадянами при їхньому працевлаштуванні (з оплатою вартості проїзду, добових), оплачує вартість професійної підго­товки і перепідготовки, встановлює на час навчання стипендії та ін. Для фінансування цих витрат створено Державний фонд сприяння зайня­тості. З його коштів можна надавати безвідсоткову позику для підприєм­ницької діяльності. Фонд сприяння зайнятості створено на республі­канському і місцевому рівнях, він становить не менше 3 % обсягів рес­публіканського і місцевих бюджетів. Джерелами надходження коштів до цього фонду є обов'язкові відрахування підприємств, кошти служби зайнятості, отримані за надання платних послуг підприємствам і органі­заціям, добровільні внески громадських організацій, зарубіжних фірм та ін.

Валютна біржа. Як економічна категорія валютна біржа - це уста­нова, в якій на підставі чинного законодавства здійснюється регулярна й упорядкована торгівля іноземною валютою відповідно до попиту і пропозиції. Як самостійний елемент інфраструктури цей вид біржі зберігся лише в деяких країнах (наприклад, ФРН, Франції), а в інших країнах таку роль виконують найбільші банки; в Україні статус валютної біржі представлений Українською фондовою біржею в м. Києві. Членами валютної біржі є комерційні банки (які отримали ліцензію від центрального банку на проведення валютних операцій).

Основними видами операцій, які проводяться на валютній біржі, є, по-перше, укладання угод із членами біржі на купівлю або продаж іно­земної валюти відповідно до ринкового курсу (котрий встановлюється на основі купівельної сили валют і коливань попиту та пропозиції); по-­друге, визначення ринкового курсу іноземних валют; по-третє, відповід­но до укладених на біржі угод здійснення розрахунків як у національній, так і в іноземній валюті; по-четверте, проведення операцій центрально­го банку щодо підтримки ринкового курсу національної валюти, у т. ч. шляхом валютної інтеграції (значного цілеспрямованого разового впли­ву центрального банку на валютний ринок і валютний курс).

Купівлю-продаж валюти на біржі можуть здійснювати лише члени біржі за власний рахунок або за рахунок своїх клієнтів (підприємства своєї країни та уповноважених банків - не членів біржі), після чого така валюта зараховується на спеціальний рахунок і може бути вико­ристана на певні цілі.

На основі викладеного можна дати таке політекономічке визначення валютної біржі: це установа, в якій у процесі торгівлі іноземними валютами, підтримки центральним банком ринкового курсу національ­ної валюти між учасниками виникають відносини економічної влас­ності з приводу привласнення доходів, що виникають внаслідок коли­вання валютних курсів, курсової різниці, спекулятивних операцій на цьому ринку тощо.

В Україні протягом 1991-2004 рр. створено 458 бірж, серед них універсальних - 115, товарних і товарно-сировинних - 244, агропро­мислових - 30, фондових та їхніх філій - 19, інших - 50. Обсяг укладених угод істотно зріс на всіх біржах протягом останніх років. Так, якщо у 1995 р. було укладено угод на 544 млн. грн., то у 2004 р. ­вже на 15 673,8 млн. грн. Левову частку всіх угод складають угоди щодо сільськогосподарської продукції.

Інші елементи ринкової інфраструктури. До важливих елементів ринкової інфраструктури слід зарахувати також:

Аукціони – форма продажу у визначений час і визначеному місці товарів, попередньо виставлених для ознайомлення, що реалізуються на конкурсних засадах.

Торгово-промислові палати – це комерційні організації, головним завданням яких є сприяння розвитку економічних і торговельних зв’язків із зарубіжними партнерами. Торгово-промислові палата України – одна із найбільших і най авторитетніших організацій підприємців України. Вона є членом Міжнародної торгової палати і Всесвітньої федерації торгових палат, Асоціації торгово-промислових палат Європи, Ділової ради Чорноморського економічного співробітництва, Асоціації ТПП Центральної Європейської Ініціативи.

Торгові доми – торговельні фірми, що закуповують товари у виробників або оптовиків своєї країни і перепродують за кордон або закуповують за кордоном і перепродують місцевим торговцям і споживачам.

Ярмарки – це торги, ринки товарів, які періодично організовують в установленому місці. Залежно від місця проведення і залучення учасників ярмарки бувають національні, регіональні, міжнародні, всесвітні.

Маркетинг – це динамічна система ринкової орієнтації, складовими якої є: виробництво продукції на основі знання споживача, використання цінової та нецінової конкуренції, всебічне відрахування попиту та пропозиції та воробничо-збутових можливостей постачальників. Служби маркетингу діють у більшості підприємств, фірм, асоціацій, акціонерних товариств.

Консалтингові фірми – надають консультації з питань економічної діяльності та маркетингу.

Холдингова компанія – це акціонерна компанія, капітал якої використовується переважно для придбання контрольних пакетів акцій інших компаній з метою встановлення контролю за їхньою діяльністю й отримання доходів.

Функціонування і діяльність усіх складових ринкової інфраструктури є важливою і необхідною умовою реальної ринкової трансформації економіки України. Розвиток цієї інфраструктури вимагає відповідного законодавства, юридичних гарантій, дійового механізму й матеріально-фінансового забезпечення.  

2) Загальна інфраструктура обслуговує ринкову економіку в ціло­му. З певною мірою умовності сюди можна віднести: грошову, фінансову, кредитну й податкову системи.

Грошова система. Гроші виступають основним інструментом функціонування ринкової економіки. Це обумовлюється тим, що вони опосередковують усі економічні відносини людей з приводу купівлі-продажу результатів їхньої діяльності. Свої функції гроші виконують у результаті безперервного руху в сфері обігу.     

Рух грошей здійснюється в рамках грошової системи. Грошова система - це форма організації грошового обігу, яка історично формується в країні й закріплюється її законами. Ця система включає в себе ряд взаємопов'язаних елементів:

а) масштаб цін національної грошової одиниці, якій забезпечує її купівельну спроможність;

б) певний порядок карбування національних монет;

в) емісія державних грошових знаків і порядок їхнього обігу (забезпечення, випуск, вилучення);

г) організація й регламентація безготівкового обороту;

д) організаційні центри грошового обігу (міністерство фінансів (казначейство), центральний емісійний банк).

Сучасна грошова система є результатом багатовікового процесу розвитку товарного виробництва. Як вона сформувалася? Історії відомо три типи загальних еквівалентів: товарний; металево-­чеканний та емісійний (вексельно-депозитний). Тобто, спочатку грішми були товари (товарно-грошові) - худоба, зерно, хутро, при­краси тощо. Згодом в якості грошей стали виступати благородні метали (золото, срібло). Основним видом грошей цього періоду були монети. І, нарешті, виникають кредитні гроші в формі паперових грошей (казначейські білети, банкноти) - банківських рахунків, чеків, кредитних карток, електронних грошей.

Відповідно до цього формувалися й грошові системи. Якщо на першому етапі, коли в якості грошей виступали товари, про грошову систему мови не могло бути, то двом останнім типам загальних еквівалентів (металево-чеканному й емісійному) відпові­дають і два види грошових систем: металева й кредитно-грошова. Схема 2