Особливості розвитку дитини п'ятого року життя

 

Дитина четвертого і п'ятого року життя відрізняється хорошим психомоторним розвитком. Вона надзвичайно витривала і може здійснювати досить тривалі прогулянки, під час яких одержує багато нових, цікавих вражень, і таким чином її знання про навколишній світ значно розширюються. Образотворча діяльність дитини цього вікового періоду відрізняється тим, що для неї абсолютно не важливий результат. На перший план виступає сам процес створення малюнка. Дитина четвертого і п'ятого року життя не тільки малює, але і грає. Гра стає все більш складною: вона вже сюжетно-рольова, моделююча і групова. Тепер діти можуть грати самостійно. Вони наперед придумують сюжет, розподіляють ролі, підкоряються певним правилам і жорстко контролюють виконання цих правил [9, 24].

Таким чином, в грі дитина вчиться спілкуванню з однолітками, вчиться контролювати свою поведінку, підкоряючись правилам гри. Те, що відносно легко вдається дитині в грі, набагато гірше виходить при відповідних вимогах дорослих. У грі дитина проявляє чудеса терплячості, наполегливості, дисциплінованості. У грі дитина розвиває творчу уяву, кмітливість, вольові якості, етичні установки.

У цьому віковому періоді характерною особливістю мови дитини є використання її для спілкування з однолітками. А спілкування, у свою чергу, розвиває мову. Дитина ставить питання, розповідає казки, міркує, фантазує, переказує, обмінюється враженнями.

Характерним для даного періоду життя дитини є вдосконалення узгодженої діяльності різних органів чуття. Тому важливим для розвитку є вправляння у словесному супроводі ігрових дій, сприймання пояснень педагога в процесі виконання гімнастичних вправ, зображувальної діяльності і навіть одягання. Вдосконалення механізму узгодженої діяльності двох сигнальних систем є фундаментом для розвитку самостійності дій і мислиннєвих операцій.

На п'ятому році життя особливо відчувається перевага збудження над процесами гальмування, щоб при найменшому порушенні умов життя призводить до бурхливих емоційних реакцій. Є небезпека закріпити підвищену нервову збудливість. Слід пам'ятати, що недосконалість гальмівних процесів впливає на характер формування системи вмінь і навичок. Саме же процес їх формування повільний, тривалий, вимагає від дорослого терпіння і чуйності [9, 24].

Для розвитку психічних процесів у цей період характерним є зростання довільності, цілеспрямованість сприймання, пам'яті, уваги. Продовжує вдосконалюватись наочно-образне мислення. Особливу роль відіграють різноманітні сприймання. Так, до п'яти років діти повинні навчитися розрізняти всі звуки рідної мови, порівнювати їх за висотою; оволодіти вмінням виділяти ритм, тембр голосу, силу звучання; розрізняти і запам'ятовувати, пісні, вірші, прозу.

Зростають можливості зорового аналізатора. Діти навчаються розрізняти всі основні кольори, відчувати проміжні, оволодівають повним набором еталонів форми предметів. Удосконалюється уявлення про співвідношення предметів за розмірами: шириною, висотою, довжиною (можуть "на око" встановлювати відношення між п'ятьма предметами за цими вимірами). Активно формуються просторові уявлення. Сприймання узгоджується х практичними діями, що є фундаментом для формування різноманітних обстежувальних дій. Останні є суттєвим компонентом діяльності і найважливішим показником її успіху. Як і раніше, найкраще сприймаються, запам'ятовуються діючі об'єкти, особливо приваблюють дітей їх функціональні ознаки.

Якщо до цього часу дитину переважно вабили самі предмети, то на п'ятому році життя помітним стає інтерес не до самого предмета, а до способу його використання, механізму побудови, призначення. В умовах цілеспрямованого задоволення такого інтересу пізнавальні мотиви починають виступати головною рушійною силою пізнавальної активності.

Починається розвиток довільного відтворення, а згодом і довільного запам'ятовування. В умовах емоційно близької мотивації та осмислення з допомогою дорослих діти оволодівають окремими прийомами довільного запам'ятовування (повторення, елементарна систематизація матеріалу). Збільшується не лише обсяг, а й зміст того, що відклалося у пам'яті. Так, переказуючи казку, діти не лише відтворюють основні події, а й вдаються до подробиць, передають пряме і авторське мовлення. Відчутно міцніє увага. Але цей процес перебуває у прямій залежності від особливостей розвитку нервової системи дитини. Підвищена збудливість, знижена працездатність при кисневому голоді різко знижують увагу. слід пам'ятати і про те, що можливість довільної уваги в цьому віці ще надзвичайно обмежена. Тому потрібно цілеспрямовано працювати над її розвитком [13, 40].

Помітні зміни бачимо в сфері спілкування дітей п'ятого року з оточуючими. Якщо у стосунках з близькими дорослими хлопчики та дівчатка цього віку довірливі, спокійні, впевнені і зацікавлені у контактах, то у присутності стороннього дорослого їм (як і дітям трьох-чотирьох років) здебільшого притаманні сором'язливість, неспокій (проте вони зацікавлені у контактах з незнайомцями). Психологи відмічають, що саме на п'ятому році життя найбільш зростає інтенсивність спілкування дитини з близькими дорослими при емоційно-позитивному ставленні останніх до контактів з дитиною. У взаємодії з близькими діти виявляють особливу чутливість до настрою і характеру їхнього мовлення, рухів, всієї гами експресивних засобів. Цю особливість дітей і має використовувати вихователь для моделювання різних засобів співробітництва у специфічно дитячих видах діяльності. Саме за таких умов діє найсильніший механізм вправляння - наслідування, завдяки чому діти починають усвідомлювати особливу роль добрих людських стосунків у їхній взаємодії з дорослими. Так формується доброта, чуйність, здатність любити [13, 41].

Зазначені особливості знаходять свій вияв і в сфері спілкування дитини з однолітками. На фоні зростання потреби у співробітництві з ровесниками все виразніше виявляється потреба у доброзичливій увазі з боку товаришів. Саме у цьому віці діти усвідомлюють місце в групі однолітків свого товариша, а потім і своє. На цьому ґрунті чітко проглядається вибіркове ставлення до партнера по спілкуванню.

Не слід забувати, що і в сфері спілкування велике розмаїття індивідуальних варіантів. Одні діти виявляють інтерес до вихователя, інші - замкнуті, побоюються його; одні - комунікативно активні, інші - обмежуються однослівним шепотінням. За умов спілкування з новою людиною такі відмінності ще більш чіткі і різноманітні. Про це варто пам'ятати щораз, коли у групу до дітей приходить нова людина на підміну постійному вихователеві або коли проводяться різні обстеження сторонніми особами чи у їх присутності. Та й повсякчасно вихователь, спілкуючись з такими сором'язливими дітьми, має бути особливо обережним. Украй недопустимо зауваження типу "Сміливіше, чого ти так соромишся.", „Роман у нас такий сором'язливий.", навіть коли вимовляються доброзичливо. Це не підтримує дитину, не відволікає від внутрішніх переживань, а навпаки, фіксує на них увагу всіх, ускладнюючи проблеми самій дитині [13, 44].

Не менш важливо тактовно і обережно втручатися у сферу спілкування таких дітей з однолітками. Тут бажано попереджати конфлікти, ускладнення у спілкуванні. Саме довірливі стосунки з вихователем має допомогти уникнути багатьох труднощів і збудувати співробітництво у тій чи іншім діяльності так, щоб запобігти можливим негативним ситуаціям. Для діте й п'ятого року життя характерний більш активний відгук на запропоновану дорослим діяльність, поступове формування здатності самостійно визначити її мету. Ця мета утримується в пам'яті довше і реалізувати краще, коли є ігрова мотивація. Закладаються основи уміння керувати суспільне значимими мотивами діяльності, перші спроби планувати свою діяльність, самостійність виконаного етапу діяльності.

Зростання самостійності проявляється і в характері мовного спілкування дітей у процесі гри, яка є важливим джерелом загального розвитку дитини саме на даному етапі дитинства. Цьому насамперед сприяє значне збагачення дитячого досвіду і водночас якісні зміни у пізнавальних процесах. Так з"являються нові сюжети ігор; одна й та сама гра може повторюватись у продовж кількох днів з різними варіаціями. Це і є показник розвитку творчої гри і водночас поглиблення інтересу до певних сторін навколишнього життя. Якщо ж гра, повторюючись в одному ж варіанті, швидко розпадається, бо стає нецікавою то не свідчить, що діти не в змозі самі осягнути глибше той чи інший бік життя. Потрібне активне втручання дорослого, щоб дати новий поштовх грі, збудити пізнавальну активність дитини, її творчу ініціативу. В цьому віці дошкільники охоче починають вигадувати, особливо коли їх уважно слухають та ще й заохочують. Мудре керівництво коли їх уважно слухають та ще й заохочують. Мудре керівництво дорослого, яке стимулює активність та ініціативність кожного учасника гри, робить її неповторною школою життя [21, 19].

Народжується справжня вільна гра. Одним з джерел її розвитку є гама позитивних емоцій. Варто лише за допомогою спеціальних завдань створювати ситуації, що викликають почуття радості від гри у гурті. Але слід пам'ятати, що емоційна сфера дитини вимагає надзвичайно чуйного ставлення. Тут особливо помітні індивідуальні відмінності. Наприклад, є діти які надають перевагу індивідуальній грі. Слід замислитися: чи треба залучати їх до колективних ігор, а чи достатньо того, що вони беруть участь у рухливих іграх групи, дидактичних тощо. У кожному разі найоптимальніше рішення може знайти тільки сам педагог.

Отже, гра має сприяти тому, щоб дитина якомога повніше виразила себе вже на перших етапах свого розвитку. За таких умов вона і буде провідною діяльністю у житті дітей.

Мовне спілкування стає основою встановлення дружніх стосунків групі однолітків. Але вирішальна роль у психічному розвитку належить співробітництву дитини з дорослими у специфічних видах діяльності.

Чим би не займався п'ятирічний дошкільник, він починав виділяти мету і, підкорюючи їй свої дії, навчається керувати своєю поведінкою, доводити почату справу до кінця, долати перешкоди. Тут у перше з'являється усвідомлення смислового зв'язку речей і дій. Одна дія починає підпорядковуватись іншій. Проте це можливо лише за умови, коли смисловий зв'язок між окремими діями виступає перед дитиною у конкретній формі. Цілком зрозуміло, що і в цьому процесі потрібна цілеспрямована увага дорослого. Лише у співробітництві з ним у дитини виробиться звичка до трудового зусилля, сформується уміння оцінювати дій і вчинки [22, 9].

Для п'ятого року життя чи не найактивнішою є мовна діяльність дитини. Різко збагачується словник (в основному за рахунок конкретних найменувань, функціональних ознак і властивостей, слів - понять, що узагальнюють діяльність людини, дієслів, які визначають стани і переживання людини тощо). Значним для загального розвитку у цей період є те, що мовлення несе чи не найбільше навантаження щодо регуляції дитячої поведінки. Дитина набуває здатності підкоряти свої дії прийнятій програмі, контролювати її виконання у плані внутрішнього мовлення.

Дитина стає чутливою до пояснювального мовлення - відчуває постійну потребу щось пояснити, довести. Задоволення цієї потреби дорослим, достатня його увага до мовного оформлення взаємин з дітьми є дійовим джерелом розвитку пояснювального мовлення. Таке не помітне для дитини само вправляння у використанні найрізноманітніших граматичних форм цінніше за будь - яке спеціально побудоване заняття. Зрозуміло, що і цей процес вимагає спеціального керівництва з боку педагога, батьків. Нехтування необхідністю стимулювати мовний розвиток на цьому етапі може значно загальмувати весь процес формування чуття мови [41, 115].