Основні принципи організації банківської справи

 

В міру розширення самостійності госпорганів, розвитку народного господарства і товарно-грошових відносин, у тому числі і кредитних відносинах, банківська система трансформується, як правило, у систему двох рівнів.

На верхньому рівні знаходиться Нацбанк, що розташовує реальними важелями керування кредитом, грошовим обігом, а через них - впливу на процес відтворення з метою досягнення матеріально-фінансової збалансованості і підвищення ефективності функціонування економіки.

На другому рівні банківської системи - комерційні банки, створені на пайових (акціонерних) початках: акціонерні, кооперативні, спільні й інші банківські установи, у тому числі республіканські банки (незалежно від форми власності). Комерційні банки цілком самостійні в проведенні кредитної політики, але, на відміну від Держбанку. Не мають право грошово-кредитної емісії і надають кредити в межах реально притягнутих ними ресурсів.

Світова практика банківської справи свідчить, що у всіх країнах із кредитних інститутів відбувається виділення центральних банків, що відіграють головну роль у керуванні банківськими системами різних країн і виступають державними органами економічного керування. Центральне місце в кредитній системі повинний зайняти і Державний банк. Роль центральних банків у розвитку економіки тим значніше, чим ширше використовуються економічні методи керування народним господарством, чим сильніше розвиті товарно-грошові відносини. Чільна роль ЦБ обумовлена широкими повноваженнями, що надані їм державою. У силу здійснення ними функцій банку банків, регулювання грошового обігу і кредиту центральні банки наділені правом адміністративного контролю і реального економічного впливу на операції комерційних банків. Вони мають право нормотворчості в області банківської діяльності, випускають обов'язкові для виконання всіма кредитними установами інструкції і вказівки.

Регулюючі функції центральних банків можна в загальному виді розділити на адміністративні й економічні. Центральні банки мають наступні можливості адміністративного впливу, що фіксуються в законах про банківську чи діяльність у спеціально видаваних законах про центральний банк: установлення вимог по обсязі статутного фонду і ліквідності банків; проведення ревізій і інспекцій стану, операцій і політики банків; видання обов'язкових для виконання інструкцій, правил і вказівок; збір і узагальнення звітності банків з метою запобігання можливого погіршення фінансового положення окремих кредитних інститутів, а також визначення перспектив розвитку кредитної системи; розгляд заявок і видача дозволу на створення нових банків і розширення діяльності діючих банків; обмеження конкурентної боротьби за залучення ресурсів і за надання кредитів.

Економічні функції здійснюються в рамках обраного напрямку грошово-кредитної політики. Вони сприяють досягненню збалансованого розвитку грошово-кредитної сфери, обмеженню інфляції, підтримці надійності кредитної системи і в остаточному підсумку економічному в росту.

Інструментами здійснення економічних функцій виступають:

дисконтна ставка, що приймається ЦБ у їхніх операціях з комерційними й іншими кредитними інститутами. Вона дозволяє регулювати масу коштів в обороті відповідно до потреб окремих банків, регіонів і всього народного господарства;

операції на відкритому ринку. До них відносяться: покупка цінних паперів, що знаходяться в портфелі комерційних банків. У випадку, якщо ЦБ має намір збільшувати суму ліквідації засобів, що знаходяться в розпорядженні комерційних банків; продаж цінних паперів з портфеля ЦБ;

обов'язкові резерви. Законом установлені визначені пропорції, у рамках яких банки зобов'язані тримати частину своїх засобів на безпроцентних рахунках у ЦБ. Ці засоби складають як би страховий фонд для захисту інтересів вкладників;

прямі кількісні обмеження, що вводяться в необхідних випадках, зокрема обмеження на приріст кредитів комерційних банків.

Другий рівень банківської системи характеризується різноманіттям кредитних установ, як правило комерційних, тобто займающихся конкретною кредитно-розрахунковою роботою з клієнтами - юридичними і фізичними особами (додаток 1). Їх іменують також діловими банками. Функціонують наступні види комерційних банків: спеціалізовані банки; акціонерні банки за участю засобів держпідприємств і організацій, банків і кооперативів; чисто кооперативні банки; спільні банки за участю капіталів іноземних банківських установ і інші види кредитних організацій.

Комерційний банк являє собою кредитну установу, що виконує різні види банківських операцій і діюче на умовах госпрозрахунку. Серед операцій комерційних банків визначальними є депозитно-ссудні, тобто залучення коштів у внески в різній формі і використання їхній для кредитування. Комерційні банки також здійснюють: ведення рахунків клієнтів (розрахункових, поточних, ощадних, позичкових), розрахунки по їх дорученнях; випуск платіжних документів (чеки, векселя, акредитиви) і інших цінних паперів (акції, облігації); оплату чеків і чіт векселів; видачу поручительств і гарантій; покупку в організацій і громадян і продаж їм іноземної валюти (наявної і з рахунків); ряд інших посередницьких і консультативних послуг, зв'язаних з фінансуванням комерційної діяльності клієнтів і розрахунками по ній; придбання права вимоги, що випливає з постачань товарів і надання послуг, прийняття ризиків виконання таких вимог (факторинг); придбання і передачу на умовах оренди устаткування. Комерційні банки мають у своєму розпорядженні такі ж матеріальні стимули, що і підприємства, унаслідок чого вони стають рівноправними партнерами. Коло клієнтів комерційних банків не обмежується ні в територіальному, ні в галузевому розрізах. Ціль зняття подібних обмежень - створення конкуренції в банківській справі й організація міжбанківського ринку. Кредитний план комерційних банків узгоджується з ЦБ і позичальниками. Формування кредитних ресурсів виробляється за рахунок статутного, резервного й іншого фондів банку, депозитів підприємств, організацій і населення, а також кредитів інших комерційних банків і центрального банку.

Кредитна діяльність банків і їхня процентна політика спрямовані на стимулювання розвитку НТП. За рахунок отриманих інвестиційних кредитів банки проводять конкурсний добір підлягаючих упровадженню заходів щодо технічного удосконалювання виробництва.

Побудова дворівневої банківської системи сполучено, насамперед, з виділенням із ЦБ ряду спеціалізованих банків.

Основною метою галузевих комерційних банків є стимулювання розвитку підприємств відповідних галузей з урахуванням потреби народного господарства.

Комерційні банки з'явилися результатом переходу від централізованого керованої економіки до ринкового. Виникнувши, як альтернатива державним банківським структурам, комерційні банки стали першою сферою економіки, де реально йде її демонополізація, поступово починає діяти конкуренція, гроші і кредит здобувають ринковий зміст. Якщо колись їхній рух відбувалося тільки по вертикалі (знизу нагору і зверху вниз), то тепер і по горизонталі.

Перехід до ринку означає, у тому числі і перехід до ринку капіталів, що припускає вільний перелив коштів. Неодмінно одержить розвиток комерційний кредит.

Таким чином, для потенційних позичальників відкриваються можливості одержання коштів з альтернативних джерел. У цих умовах банківській системі варто бути більш гнучкої і демократичний - вона не повинна закріплювати монополізм декількох найбільших банків, зобов'язана давати широкий економічний простір усім банківським установам, незалежно від їхнього розміру й обсягу операцій.

В взаєминах центральних банків з комерційними банками варто виходити з тієї об'єктивної реальності, що останні - це не філії перших, а самостійні підприємці, що працюють в умовах ризику і цілком відповідають за результати своєї діяльності. Це найважливіші суб'єкти ринкового господарства, і їм потрібний не тільки державний нагляд, але і державна допомога, без якої банківський механізм у цілому злагоджено не заробить.