Підготовка кадрів для розвитку туристсько-екскурсійної справи

Туризм сьогодні причетний до сорока різних галузей суспільного й господарського життя в Україні, його розвиток спрямовується урядовими документами, зокрема Указом Президента України № 973/99 від 10 серпня 1999 р. "Про основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року", Державною програмою розвитку туризму на 2002-2010 роки, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України № 583 від 29 квітня 2002 року.

Стратегічна мета розвитку туризму в Україні полягає у створенні конкурентноспроможного на внутрішньому та світовому ринках національного туристичного продукту, здатного максимально задовольнити потреби населення України та туристів із зарубіжних країн, розширенні внутрішнього туризму та постійному зростанні обсягів в’їзного туризму, забезпеченні на цій основі комплексного розвитку курортних територій та туристичних центрів з урахуванням соціально-економічних інтересів населення, збереженні та відновленні природного середовища та історико-культурної спадщини, вирішенні завдань щодо наповнення державного і місцевого бюджетів [7, 165].

Для успішного розв’язання нагальних проблем розвитку туризму потрібно активно формувати кадровий потенціал, кваліфіковано підготувати працівників, створювати відповідно до потреб ринку нові спеціальності у сфері туризму. Туризм не може розвиватися без професіоналів, зайнятих у ньому. Теоретичні основи кадрового забезпечення галузі туризму розроблені вченими Росії Квартальним В.О., Зоріним І.В., Власовою Т.І. та ін.

Уведений постановою Кабінету Міністрів України напрям "Туризм" охоплює широкий спектр спеціальностей і спеціалізацій, що мають відповідати нагальним потребам туристського підприємства, готельного господарства і курортної справи. Ураховуючи комплексний характер туризму та рекреалогії як міжгалузевих систем, різноманітність та складність ресурсів, що залучаються до цих сфер діяльності (історико-культурних, природнокліматичних, бальнеологічних, архітектурних, економіко-фінансових), проблема підготовки кадрів потребує цілеспрямованої спеціалізації та інтеграції знань і дисциплін, орієнтованих на подальшу діяльність випускників у сфері туризму. Такий підхід передбачає перегляд блоку нормативних і професійно-орієнтованих дисциплін та надання інноваційних знань, що в цілому обґрунтовує новий самостійний напрям підготовки фахівців [14, 129].

Екскурсія — складова частина будь-якого турпродукту. Адже жодна туристична інфраструктура не задовольнить цікавість туриста, не замінить живого, палкого й науково обґрунтованого слова про минуле, сучасне й майбутнє певного куточка країни — слова, що допоможе оживити в уяві напівзруйновані історичні пам’ятки і змусити докласти якусь дещицю зусиль чи то моральних, чи й матеріальних, щоб ці пам’ятки все ж таки зберегти для майбутніх поколінь. Окрім того, саме поєднання культури й туризму, закріплене у назві профільного міністерства, вже передбачає увагу до культурної складової туризму, носіями якої і є екскурсоводи.

На даний час питання підготовки нових екскурсійних кадрів дуже актуальне, тому що екскурсійні кадри, якими пишалася Україна ще перебуваючи у складі колишнього СРСР, невблаганно старіють і відходять, а нові ще не сформовані в повній мірі. Підготовка екскурсовода – справа трудомістка. Бо підготувати ерудита й поліглота, актора і режисера водночас, поставивши справу на конвеєр, дуже важко.

Основою підготовки має стати:

· Скоординована й погоджена єдина концепція плану навчання екскурсоводів у межах діючих навчально-виховних планів вузів, які займаються підготовкою та перепідготовкою екскурсоводів, випуск спеціалізованих посібників та навчально-методичних рекомендацій, впровадження практики навчальних екскурсій і підготовки курсових та дипломних робіт з екскурсійної тематики із залученням екскурсоводів-практиків.

· Слід створити при Міністерстві культури й туризму України єдиний консолідуючий орган — навчально-методичний центр з екскурсійної справи, який нарешті почне вирішувати проблеми організації екскурсійної діяльності в країні, сертифікації екскурсоводів, їхньої підготовки і перепідготовки. Настав час вирішення цієї проблеми перевести із місцевого рівня на державний.

· Створити єдиний реєстр екскурсійних програм та єдиний реєстр історично-культурних пам’яток України.

Крім того, фахівець з туризму має володіти соціальними, гуманітарними, культурологічними, історичними, правовими, естетичними, рекреаційними, екологічними, економічними та іншими аспектами знань, двома-трьома іноземними мовами, сучасними комп’ютерними інформаційними технологіями. Професіоналами туристської індустрії мають бути притаманні доброзичливість і знання психології [11, 47].

Таким чином, об’єктивним принципом підвищення ефективності туристської діяльності є вимога щодо формування професійної культури фахівців туризму й учасників громадських туристських союзів і об’єднань. Зростання масовості та доступності національних контактів і обмінів, розширення сфери офіційних і неформальних форм туристського спілкування об’єктивно викликають потребу в докорінній зміні інформаційного та кадрового забезпечення різноманітних туристських відносин. На це орієнтує уряди країн світу Всесвітня туристська організація (ВТО), членом якої Україна стала в 1997 році.