Фінанси муніципальних підприємств і муніципальні платежі в зарубіжних країнах

 

Коротко розглянемо зарубіжний досвід функціонування фінансів муніципальних підприємств та організації муніципальних платежів.

Фінанси муніципальних підприємств є інститутом і складовою частиною місцевих фінансових систем зарубіжних країн. У багатьох країнах фінансові ресурси муніципальних підприємств за своїми обсягами прирівнюються до ресурсів місцевих бюджетів, а в деяких з них навіть перевищують бюджетні кошти. Муніципальними підприємствами в зарубіжних країнах вважаються підприємства, які повністю належать органам місцевого самоврядування, і господарські товариства, коли частка в капіталі органів місцевого самоврядування перевищує 50%.

Це не загальне правило. Законодавство багатьох країн передбачає значні національні особливості порядку створення, діяльності та організації фінансів муніципальних підприємств.

У США муніципальні послуги в основному забезпечуються приватними фірмами і компаніями. В Австрії муніципальні підприємства, котрі повністю перебувають у власності общин, функціонують у системі громадського транспорту, постачання води й електроенергії, каналізації та прибирання сміття, освоєння території та в інших галузях. У Данії, крім названих галузей, комунальні підприємства займаються продажем деревини з муніципальних лісів [14, 225].

Основними формами комунальних підприємств у зарубіжних країнах є товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерні товариства, асоціації та фонди. Вони, у свою чергу, поділяються на два види. Одні з них безпосередньо засновані муніципалітетами, інші – є дочірніми підприємствами, заснованими комунальними фірмами і компаніями.

Порядок організації фінансів комунальних підприємств залежить від їхньої організаційної форми та стосунків з місцевим бюджетом. Є дві основні форми організації фінансів комунальних підприємств. Перша група підприємств веде власні фінансові баланси, має відокремлені від місцевого бюджету рахунки. Друга група підприємств не веде самостійних балансів, її рахунки об'єднано з рахунками місцевих бюджетів. Фінансове господарство таких підприємств виділено в так звані приєднані бюджети, про які вже йшла мова.

У Швеції економічний оборот муніципальних підприємств у 1993 р. склав 123 млрд. шведських крон, що дорівнювало 14% усіх затрат комун. Загалом на балансі муніципальних підприємств Швеції було 420 млрд. шведських крон. Це ресурси, що перевищують ресурси муніципалітетів.

У цілому в країні функціонує 1,5 тис. муніципальних підприємств. З них одна тисяча – акціонерні товариства, 300 – різноманітні фонди. Близько половини комун мають від двох до чотирьох муніципальних підприємств кожна. У великих містах комунам належать по 50 і більше таких підприємств.

Майже половина всіх муніципальних підприємств у Швеції – підприємства з експлуатації нерухомості. Середня рентабельність муніципальних підприємств у цій країні становить 5–15%. Муніципальні підприємства, котрі оголошуються банкрутами, як правило, ліквідуються [14, 226].

У Франції доходи від господарської діяльності комун, що в основному пов'язані з діяльністю муніципальних підприємств, становлять 15% усіх муніципальних доходів. Частка цих доходів тим більша, чим менший розмір комуни. Для багатьох невеликих комун у Франції основним доходом є надходження від підприємств, що експлуатують комунальні ліси.

У сучасних умовах для більшості зарубіжних країн характерна відміна останнім часом усіх протекціоністських заходів щодо діяльності муніципальних підприємств. Їхні фінанси формуються на загальних умовах, визначених для всіх бізнесових структур.

Значним джерелом доходів у розвинутих зарубіжних країнах є муніципальні платежі за послуги, що надаються місцевими органами влади. Місцеві органи влади цих країн, як правило, самостійно встановлюють ціни й тарифи на послуги, котрі вони надають членам територіальних колективів. За рахунок муніципальних платежів у першій половині 90-х рр. на Кіпрі формувалося 33% доходів муніципальних бюджетів, у Греції – 22, в Люксембурзі – 29, у Португалії – 19, у Румунії, Іспанії та Німеччині – 16, у Нідерландах і Норвегії – 13% доходів низових бюджетів. У той же час частка таких доходів у Туреччині та Латвії становила 1%, у Франції – 2% [14, 227].

У кожній країні сформувалися власні підходи до плати за послуги, що надаються місцевою владою. У багатьох країнах плата за ці послуги не покриває видатків на здійснення їх. І це свідома політика. У Швеції за рахунок платежів у 1994 р. сформовано 8% доходів бюджетів комун. Їхня частка в структурі доходів комун, порівнюючи з 1990 роком, скоротилася вдвічі. За більшістю статей видатків місцевої влади цієї країни платежі за послуги лише частково покривають витрати. За видатками на загально-комунальну адміністрацію процент компенсації склав 6 пунктів, на робочі місця і на розвиток господарства – 6, на землю і житловий фонд – 1, на транспорт – 15, на дозвілля й відпочинок – 6, на культуру – 3, на освіту – 2, на медичне обслуговування й догляд за тими, хто потребує, – 8, на охорону навколишнього середовища і здоров'я населення – 6%. Лише послуги за теплову й електричну енергію, водозабезпечення та утилізацію відходів профінансовано платежами на 91% [14, 227].

Таким чином, соціальне призначення місцевої влади реалізується в тому, що більшість послуг, які вона надає територіальним громадам, дотується. Разом з тим, і муніципальні платежі є джерелом бюджетних доходів органів місцевого самоврядування.

Висновки

 

Отже, економічна сутність місцевих бюджетів виявляється у формуванні грошових фондів, які є фінансовим забезпеченням діяльності місцевих рад і місцевих державних адміністрацій, та використанні цих фондів на фінансування, утримання й розвиток соціальної інфраструктури, місцевого господарства тощо. Місцеві бюджети – це форма впливу місцевого самоврядування на економічні й соціальні процеси в державі.

Активний вплив місцевого самоврядування на формування нових суспільних відносин можливий лише в тому разі, якщо воно матиме у своєму розпорядженні достатню кількість фінансових ресурсів. Згідно з чинним законодавством органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції самостійно розробляють, затверджують і виконують місцеві бюджети.

До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів належать такі податки і збори (обов'язкові платежі):

– прибутковий податок із громадян у частині, визначеній Бюджетним кодексом;

– державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам;

– плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад;

– плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних рад;

– плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності (за винятком плати за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів – автозаправними станціями, заправними пунктами), що справляється виконавчими органами відповідних рад;

– надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями;

– єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва у частині, що належить відповідним бюджетам.

Зазначені податки і збори (обов'язкові платежі) складають кошик доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування і враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.

Надходження бюджету Автономної Республіки Крим і бюджетів міст Києва і Севастополя формуються в порядку, встановленому Бюджетним кодексом, із урахуванням Законів України «Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим», «Про столицю України – місто-герой Київ» і закону, що визначає особливий статус міста Севастополя.

Склад доходів бюджетів районів у містах (у разі їх створення) визначається міською радою відповідно до повноважень, переданих районним у містах радам.

У процесі становлення фінансів комунальних підприємств та інституту комунальних платежів має бути враховано кілька позитивних чинників зарубіжного досвіду. По-перше, комунальний сектор економіки не може мати привілеїв і має функціонувати на рівних умовах з усіма господарюючими суб'єктами. По-друге, фінанси комунальних підприємств мають стати важливим джерелом розвитку комунальної економіки, а не вилучатися до бюджету на поточні потреби. По-третє, слід знайти оптимальну модель поєднання вимог рентабельного функціонування комунальних підприємств із соціальними потребами, що захищаються місцевою владою. Четверте. Місцева влада має одержати можливість сама визначати цінову і тарифну політику в комунальному секторі. Водночас не може бути прийнятною ідея переходу до надання громадських послуг на засадах повної самоокупності за рахунок комунальних платежів. Дотаційність із бюджету багатьох видів громадських послуг є закономірним явищем для багатьох розвинутих зарубіжних країн. Певною мірою, на засадах самоокупності мають надаватися лише ті громадські послуги, які пов'язані з вичерпними природними, матеріальними та енергетичними ресурсами. Ні в якій мірі це не може стосуватись охорони здоров'я, освіти, культури, громадського транспорту та інших життєво важливих соціальних послуг.

Література

 

1. Конституція України.

2. Бюджетний кодекс України. – Відомості Верховної Ради. – 2007. – №37–38. – ст. 189.

3. Закон України «Про бюджетну систему України».

4. Закон України «Про місцеві ради народних депутатів, місцеве і регіональне самоврядування».

5. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»

6. Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії. – К.: Либідь, 2006.

7. Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 2008.

8. Василик О.Д. Теорія фінансів. – К.: НІОС, 2006.

9. Василик О.Д., Павлюк К.В. Удосконалення податкової системи України // Фінанси України. – 1997. – №10.

10. Годме П.М. Финансовое право. – М.: Прогресс, 1978.

11. Гушта О.В. Шляхи зміцнення бюджетів органів місцевого самоврядування // Фінанси України. – 2006. – №2. – С. 69–74.

12. Державні фінанси: Теорія і практика перехідного періоду в Центральній Європі. – К.: Основи, 1998.

13. Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник. – К., 2006.

14. Кравченко В.І. Місцеві фінанси України: Навч. посіб. – К.: Т-во «Знання», КОО, 1999. – 487 с.

15. Кудряшов В.П. Фінанси. Навчальний посібник. / Херсон: Олді-плюс, 2008 р. – 352 с.

16. Кукукина И. Управление финансами: Учебное пособие. – М.: Юристъ, 2007.

17. Лунін А.І. Місцеві бюджети України: пошук нових підходів до проведення реформ // Економіка України. – 1998. – №3. – С. 31–42.

18. Луніна І. Державні фінанси в перехідний період. – X.: Форт, 2006.

19. Луніна І. Податкові повноваження місцевих органів влади // Економіст. – 2007. – №2. – С. 37–40.

20. Мельник П.В. Тенденції формування доходів державного бюджету і монетарна політика // Фінанси України. – 2007. – №6. – С. 24–30.

21. Онищук Я.В. Посилення ролі запозичень у доходах державного бюджету // Фінанси України. – 2008. – №4. – С. 39–43.

22. Павлюк К.В. Організація виконання державного бюджету // Фінанси України. – 1998. – №3.

23. Павлюк К.В. Фінансові ресурси держави. – К.: НІОС, 1998.

24. Пасічник Ю.В. Бюджетна система України та зарубіжних країн: Навч. посіб. – К.: Знання-Прес, 2008. – 495 с.

25. Родионова В.М. Государственный бюджет СССР и его роль в сбалансированном развитии экономики. – М.: Финансы и статистика, 1985.

26. Симоненко В. Удосконалення фінансово-економічної бази бюджетів України // Економіка України. – 2006. – №3. – С. 28–34.

27. Суторміна В.М., Федосов В.М., Андрущенко В.Л. Держава – податки – бізнес. – К.: Либідь, 1992.

28. Трач Ю.Ю. Підвищення ефективності формування доходів місцевих бюджетів // Фінанси України. – 2008. – №11. – С. 59–64.

29. Федосов В.М., Опарін В.М., П'ятаченко Г.О. Податкова система України. – К.: Либідь, 1994.

30. Чугунов І. Аналіз тенденцій планування та виконання дохідної частини місцевих бюджетів // Економіст. – 2006. – №12. – С. 48–51.

31. Чугунов І.Я., Лісниченко І.В. Основні підсумки виконання бюджету у 2007 році // Фінанси України. – 2008. – №5. – С. 85–113.

32. Чугунов І.Я., Луценко Р.В. Основні підсумки виконання бюджету у 2008 році // Фінанси України. – 2009. – №5. – С. 25–36.