Поняття мотивації та конкурентноздатності інновацій

 

Мотивація інновацій являє собою сукупність потреб і мотивів, що спонукують виробника і менеджера до активної діяльності в напрямку створення і продажу інновації чи навпаки, шляхом її покупки і використання в господарському процесі.

Мотивацію інновацій можна розглядати в двох аспектах:

1. мотивація створення і продажу інновацій;

2. мотивація покупки інновацій.

Будь-яка мотивація складається з чотирьох елементів, до яких відносяться:

1. ціль;

2. мотиви;

3. фактори;

4. прагнення до досягнення мети.  

Метою створення і продажу інновації є одержання господарюючим суб'єктом грошей від продажу нових продуктів (операцій) для того, щоб вкласти ці гроші в прибуткові сфери підприємництва, підняти свій імідж на ринку, підвищити свою конкурентноздатність [15, c.271].

Основними мотивами створення і продажу інновацій для підприємців звичайно є:

· підвищення конкурентноздатності своїх нових продуктів;

· підвищення свого іміджу на ринку;

· захоплення нових ринків;

· збільшення величини грошового потоку;

· зниження ресурсоємкості продукту.  

Конкурентноздатність нового продукту (чи технології) означає здатність його у визначений період часу відповідати запитам і вимогам ринку і бути вигідно проданим при наявності на ринку пропозицій інших аналогічних продуктів (чи технологій).

Конкурентноздатність продукту визначається його властивостями, що представляють інтерес для покупців, тобто властивостями, які дозволяють продукту забезпечувати задоволення потреб покупців в умовах ринку.

Конкурентноздатність нового продукту обумовлена:

1. відповідністю якості продукту сформованим стандартам;

2. більш низькою ціною при однаковому рівні якості;

3. упевненістю споживача в можливостях постачальника не тільки забезпечити стабільність якості продукту, але і здійснювати постачання в заданий термін;

4. наявністю швидкого і надійного післяпродажного сервісу;

5. відповідністю продукту міжнародним і національним стандартам, що забезпечують його сумісність, уніфікацію і взаємозамінність;

6. рекламою.

Мотиви створення і продажу інновацій обумовлені цілим рядом факторів. Основними факторами є:

1. посилення конкуренції;

2. зміни у виробничо-торговому процесі;

3. удосконалювання технологій операцій;

4. зміни в системі оподатковування;

5. досягнення на міжнародному фінансовому ринку.  

Метою покупки інновації є одержання господарюючим суб'єктом коштів у майбутньому за рахунок реалізації їм нових продуктів чи технологій, куплених сьогодні [15, c.272-273].

Основними мотивами покупки інновацій є:

1. підвищення конкурентноздатності й іміджу господарюючого суб'єкта;

2. одержання в перспективі доходу на капітал, вкладений сьогодні.

Мотиви покупки інновацій обумовлені цілим рядом факторів як об'єктивних, так і суб'єктивних.

Основними об'єктивними факторами покупки інновацій є:

1. Зміни у виробничо-торговому процесі;

2. Зміни в системі оподатковування;

3. Досягнення на міжнародному ринку.  

До суб'єктивних факторів відносяться фактори, що відбивають інтереси конкретного покупця, плани і програми його інвестиційної і фінансової діяльності, психологічні здібності, професіоналізм менеджерів і ін.

Через розвиток потенціалу йде розвиток організації і її підрозділів, а також всіх елементів виробничо-господарської системи. Від стану інноваційного потенціалу залежить вибір і реалізація інноваційної стратегії, і тому його грамотна оцінка дуже важлива.

Інноваційний потенціал організації - це ступінь її готовності виконати задачі, що забезпечують досягнення поставленої інноваційної мети, тобто ступінь готовності до реалізації інноваційного проекту чи програма інноваційних перетворень і впровадження інновацій [10, c.37].

Розвиток інноваційного потенціалу організації може здійснюватися тільки через розвиток усіх її підрозділів, а також всіх елементів виробничо-господарської системи. Тому для оцінки інноваційного потенціалу необхідний ретельний аналіз чи діагностика внутрішнього середовища організації.

Внутрішнє середовище організації побудоване з елементів, що утворять її виробничо-господарську систему. Для зручності аналізу ці елементи звичайно групують у наступні блоки:

1. продуктовий (проектний) блок - напрямок діяльності організації і їхніх результатів у виді продуктів і послуг (проекти і програми);

2. функціональний блок - перетворення ресурсів і керування в продукти і послуги в процесі трудової діяльності співробітників організації;

3. ресурсний блок - комплекс матеріально-технічних, трудових, інформаційних і фінансових ресурсів підприємства;

4. організаційний блок - організаційна структура, технологія процесів по усіх функціях і проектам, організаційна культура;

5. блок управління - загальне керівництво організації, система управління і стиль управління.

Оцінка інноваційного потенціалу звичайно проводиться за схемою:

Ресурс → Функція → Проект

При цьому під Проектом мається на увазі випуск і реалізація нового продукту (послуги) чи новий напрямок діяльності.

Задачі оцінки інноваційного потенціалу організації можуть бути поставлені в двох площинах:

1. приватна оцінка готовності організації до реалізації одного нового проекту;

2. комплексна оцінка поточного стану організації відносно вже реалізованих проектів.  

Відповідно до того, яким чином ставиться основна задача оцінки інноваційного потенціалу, застосовується одна з двох можливих методик оцінки: детальна чи діагностична.

Детальний аналіз проводиться в основному на стадії обґрунтування інновації і підготовки проекту її реалізації і впровадження [10, c.39].

Схема оцінки інноваційного потенціалу організації при детальному аналізі внутрішнього середовища має наступний вигляд:

· дається опис нормативної моделі стану інноваційного потенціалу організації, тобто чітко встановлюються ті якісні і кількісні вимоги до стану потенціалу по всіх блоках, що забезпечують досягнення вже поставленої інноваційної мети;

· установлюється фактичний стан інноваційного потенціалу по усіх вищевказаних блоках і їхніх компонентах;

· аналізується неузгодженість нормативних і фактичних значень параметрів потенціалу; виділяються сильні (відповідному нормативу) і слабкі (значно розбіжні з нормативом) сторони потенціалу;

· складається перелік робіт з посилення слабких сторін організації.

Обмеження в термінах, відсутність фахівців, здатних проводити системний аналіз, відсутність інформації про організацію (особливо при аналізі інноваційного потенціалу конкурентів) змушують використовувати діагностичні підходи до оцінки інноваційного потенціалу організації. Необхідно помітити, що проведення діагностичного аналізу вимагає визначених навичок і інформаційної бази. Як діагностичні параметри використовується доступна інформація, що характеризує різні сторони діяльності компанії (наприклад, чисельність співробітників, середній рівень заробітної плати, продуктивність праці, собівартість продукції, якість продукції і послуг і т.д.) [10, c.43].

Схема діагностичного аналізу й оцінки інноваційного потенціалу організації така:

· оцінка управляючих впливів;

· оцінка стану зовнішнього середовища;

· ведення каталогу діагностичних параметрів, що характеризують зовнішні прояви (політичні, економічні, соціальні, технологічні);

· ведення каталогу структурних параметрів, що характеризують внутрішній стан організації;

· установлення взаємозв'язку структурних і діагностичних параметрів системи;

· спостереження діагностичних параметрів і обробка статистичних даних;

· оцінка структурних параметрів;

· визначення інтегральної оцінки потенціалу організації.

Для оцінки інноваційного потенціалу існують спеціальні запитальники, у яких експерти звичайно проставляють свої оцінки по 5-бальній шкалі. Практичне застосування даного підходу буде розглянута нами далі.