Закони як джерела аграрного права

Конституція України має найвищу юридичну силу і є основою всіх галузей права, в тому числі і аграрного. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ст. 8 Конституції України).
Правові норми, закріплені в Конституції України, визначають найзагальніші повноваження всіх державних, громадських господарських утворень, у тому числі в агропромисловому комплексі. У цих нормах закріплені юридичні права, свободи та обов'язки всіх суб'єктів господарювання.
Проголошений у Конституції України принцип верховенства права означає, що вся поведінка державних органів, посадових осіб повинна відповідати вимогам права, що є втіленням вищої справедливості. Державне керівництво повинно здійснюватись не через вольові накази, а шляхом реалізації правових установ. Командне управління повинно бути замінено управлінням на основі законів. Принципове значення має проголошення принципів економічної, політичної та ідеологічної багатоманітності. Це означає, що нині остаточно покінчено з колишнім пануванням однієї форми власності і що забезпечується не тільки рівність усіх форм власності, а й їхній рівноправний захист.
Надані Конституцією України права деталізуються, конкретизуються й охороняються нормами аграрного права.
Так, закріплене в ст. 13 Конституції право власності українського народу на землю, її надра і природні ресурси знайшло своє відображення в Земельному кодексі України, третій розділ якого закріпив право приватної власності громадян на землю.
Найважливіші суспільні відносини регулюються нормами законів.
Аграрні перетворення на селі, які обумовлюють необхідність розширення господарської, сервісної, заготівельної, збутової діяльності селянства, а також розвиток підприємництва, зумовили необхідність прийняття Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію». Цей закон спрямований на забезпечення повної самостійності сільськогосподарських кооперативів, реалізацію їх можливостей як суб'єктів господарювання, визначення їх прав та обов'язків у здійсненні господарської діяльності.
Він гарантує недопустимість втручання держави у здійснення господарських функцій сільськогосподарського кооперативу, обмеження його прав і інтересів з боку органів державної влади та управління. Закон забезпечує рівні права сільськогосподарських кооперативів з державними підприємствами, селянськими (фермерськими) господарствами, іншими суб'єктами господарювання. Відповідні розділи Закону передбачають умови створення і порядок реєстрації сільськогосподарських кооперативів, правовий режим майна, систему управління підприємством, самоврядування представницьких органів підприємства, правове визначення і закріплення його господарської, економічної'! соціальної діяльності. Законом передбачені права та обов'язки кооперативу як землекористувача і землевласника, права самостійного визначення напрямків сільськогосподарського виробництва, його структури, обсягу, самостійного розпорядження виробленою продукцією та доходами, кооперування з промисловими підприємствами при переробці продукції сільськогосподарського виробництва, виготовленні промислових та іншів товарів, підготовці та перепідготовці кадрів.
Конституція України (ст. 36) наділяє кожного громадянина республіки правом вільного об'єднання в громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів.
Ця норма є юридичною підставою для створення і діяльності в Україні споживчої кооперації. Прийнятий Закон України «Про споживчу кооперацію» окреслює основні принципи, відносини, право власності, структуру споживчої кооперації, порядок створення, реорганізації та ліквідації споживчих товариств та спілок. Закон визначає, що споживча кооперація здійснює торговельну, заготівельну, виробничу та іншу діяльність, сприяє соціальному і культурному розвитку села, народних промислів і ремесел.
Законом України «Про підприємства в Україні» визначене правове становище всіх типів та видів державних сільськогосподарських підприємств (радгоспів, племінних, насіннєвих господарств), загальні, правові, економічні та соціальні основи їх організації, порядок утворення, реєстрації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними господарської діяльності.
Закон спрямований на забезпечення самостійності підприємств, окреслює їх права і обов'язки, регулює відносини з іншими підприємствами і організаціями, місцевими радами, а також він містить легальне визначення державного підприємства.
Правове становище селянського (фермерського) господарства закріплює Закон України «Про селянське (фермерське) господарство».
Закон гарантує право громадян України на добровільне створення цих господарств, самостійність їх господарювання, рівність з іншими формами господарювання в агропромисловому комплексі. Закон спрямований на створення умов для розвитку селянських (фермерських) господарств, виробництво ними товарної сільськогосподарської продукції, забезпечення раціонального використання і правового захисту цих господарств.
Він передбачає порядок утворення селянських (фермерських) господарств, порядок надання земельних ділянок, розміри, плату цих господарств за землю і т. ін.
В аграрному секторі власність являє собою економічну основу господарської, самоуправлінської, соціальної, культурно-побутової діяльності всіх учасників сільськогосподарського виробництва. На ній ґрунтується участь виробничо-господарських об'єднань, сільськогосподарських кооперативів, селянських (фермерських) господарств, орендарів землі, власників особистого підсобного господарства та окремих громадян у товарно-грошових ринкових відносинах, її матеріальне вираження — це комплекс майна як засобів і знарядь виробництва, будівель, споруд, транспортних засобів, багаторічних насаджень, посівів, худоби, птиці, виробленої продукції, коштів та інших матеріальних цінностей. Водночас власність становить своєрідну сукупність суспільно-економічних відносин із приводу конкретної форми привласнення, розпорядження і використання матеріальних засобів. Суспільно-економічним змістом форм власності зумовлюється і закріплюється положення: кому належать засоби виробництва. Цими вихідними позиціями повною мірою зумовлено першорядну значущість прийняття Верховною Радою України Закону «Про власність». Ним проголошено принципи: право власності в Україні визначається і охороняється законом; власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається майном, яке йому належить; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону; він може використовувати майно для здійснення будь-якої господарської або іншої діяльності. У Законі також знайшли юридичне закріплення право приватної, колективної, державної та комунальної власності.
Принципове значення для аграрного права мають законодавчі положення Декларації про державний суверенітет України та закону «Про економічну самостійність України».
У Декларації законодавчий орган державної влади України проголосив державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах. Україна самостійно визначає свій економічний статус і закріплює його в законах. Принципове значення для аграрного права має виключне право на володіння, користування і розпорядження національним багатством України. Земля, її надра, повітряний простір, води та інші природні ресурси, весь економічний і науково-технічний потенціал є власністю народу, матеріальною основою суверенітету республіки і використовується з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян.
Законом про економічну самостійність України закріплено принцип підпорядкування суспільного виробництва потребам та інтересам людини, створення умов для вільної творчої праці і самоствердження особи; визначені основні принципи економічної самостійності республіки, панівні в ній відносини власності та її форми. Закон гарантує рівноправність усіх форм власності й охорону права власності законом.
Одним із важливих джерел аграрного права є Закон України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві України», який визначає організаційно-економічні та правові заходи, що забезпечують пріоритетність розвитку села і агропромислового комплексу. Ним надається право вільного вибору форм і напрямків трудової та господарської діяльності, власності на результати своєї праці, впровадження еквівалентного товарообміну між промисловістю і сільським господарством на основі паритетного ціноутворення на їх продукцію. Закон по-новому вирішує питання про пріоритетність державних інвестицій. Зокрема, передбачається забезпеченість поєднання виділених коштів із лімітами підрядних робіт і ресурсів, що спрямовуватимуться на розвиток села та зміцнення матеріально-технічної бази агропромислового комплексу. Вперше на рівні закону йдеться про соціальну захищеність селян і правове гарантування еквівалентності товарообміну на селі, наукове і кадрове забезпечення сільськогосподарського виробництва та інші важливі питання.