ІІ. Розповідь про носія інформації досліджуваного регіону

 

Коноваленко Оксана Матвієвна – корінна мешканка Уманського регіону розповіла про історію міста. Спираючись на особливості її мовлення нами була зроблена спроба визначити особливості подільської говірки.

Оксана Матвієвна народилася в 1934 році у селянській родині. Коли їй виповнилося 13 років, родина перебралася до міста Умань, у якому пані Коноваленко мешкає й по сьогоднішній день у Звенигородському передмісті. У пані Оксани – довге й цікаве життя, місцями з трагічним забарвленням. Важким випробовуванням для багатьох мешканців Умані стала Велика вітчизняна війна. Фашисти розстріляли 12 тисяч жителів міста, серед яких був і батько Оксани Матвіївни, декілька тисяч вивезли на примусову роботу до Німеччини, а саме місто було майже вщент зруйновано.

У хаті Оксани Матвіївни панує національний дух. У будинку безліч начиння, призначення якого й специфічні назви тлумачила господиня. Усі ці назви надихнули на створення невеличкого словника побутової лексики, до якого звернемося пізніше.

 

III. Характеристика мовної системи подільської говірки

Фонетичні ознаки подільської говірки

 

У даній роботі досліджується народне мовлення корінних мешканців Умані як збереження подільської говірки в південно-західній частині України. Приступаючи до вивчення особливостей лексичного складу подільської говірки, необхідно, перш за все, визначитися із самими термінами говірка, діалект, бо ці поняття часто плутають або замінюють одне одним, у той час, коли вони позначають абсолютно різні поняття. І.Г.Матвіяс під терміном говірка розуміє діалектичну мікросистему, яка характеризується єдністю всіх елементів фонетичного, акцентуаційного, морфологічного, синтаксичного, лексичного рівнів і охоплює один або кілька населених пунктів [, 5]. Група структурно споріднених і територіально суміжних мікросистем утворює, на думку дослідника, діалектичну систему, що виражається терміном діалект, або говір [, 5]. Отже, подільська говірка – діалектична мікросистема більш великого утворення – південно-західного діалекту.

Як частині південно-західного діалекту, подільській говірці притаманні як спільні риси всієї південно-західної групи, так і індивідуальні особливості фонетичної, морфологічної, лексичної систем.

Перш ніж перейти до розгляду власне лексики на позначення традиційної матеріальної культури в подільській говірці, варто означити фонетичні ознаки, які накладають відбиток на всю лексичну систему. Дослідивши мовлення мешканців Умані, можна зробити певні узагальнення. Так, з фонетичного погляду для подільської говірки характерні такі специфічні риси:

- ненаголошений [о] більш-менш сильно зближується з [у], а нерідко й зовсім заступається [у]: (доу‌‌‌‌‌|рога, ду|‌рога, коу|рова, ку|рова, оу|б’ід, гоу|р′іх, коу|за);

- наявне вставне [л] після [б, п, в] замість [j]: (|жабл’ячий, |рибл’ячий, рип|л’ях, здо|роўл’а);

- уживається вставне [н] після [м] на місці [j]: (|памн’ат′, м|н’ати, |т′імн’а, |в’імн’а);

- звукосполука [вн] у мовленні мешканців Умані нерідко переходить у звукосполуку [мн]: (|рімний, рім|н’ати);

- у потоці мовлення звукосполука [ст] часто передається як [с’ц’]: (|гос’ц’і, гіс’ц’, с’ц’і|на, пу|с’ц’іт′);

- у звукосполуках [с’в’], [ц’в’] звичайно відбувається повне ствердіння [в]: (с’|вато, с’ва|тий, ц’вах); а у сполуці [зв] перед [j] нерідко [в] втрачається: (зjа|зати, підла|зати);

- для подільської говірки характерною є вимова сполук [ир], [ил], [ер], [ел] на місці давньоруських звукосполучень РЪ, ЛЪ, РЬ, ЛЬ між приголосними із слабкими зредукованими: (кир|вавий, гир|міти, гил|тати, сил′|за і кер|вавий, гел|тати);

- літні мешканці досліджуваного регіону звикли вимовляти зубно-губний [ф] на місці загальноприйнятої сполуки [хв]: (фіст, |филя, фа|тати);

- зафіксоване також і явище переходу м’яких зубних [д′], [н′] на кінці складу перед приголосними в [j]: (два|наjц’aт′, молоj|ц’і, маті|ноjка, |соне jко).