Розділ 1. Загальна характеристика обов’язків як складової правового статусу особи

ЗМІСТ

ВСТУП............................................................................................................. 2

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОБОВ’ЯЗКІВ ЯК СКЛАДОВОЇ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ОСОБИ................................................................. 3

1.1 Загальні засади правового статусу особи................................................ 3

1.2 Зв'язок прав і обов'язків........................................................................... 8

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА КОНСТИТУЦІЙНИХ ОБОВ'ЯЗКІВ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ....................................................................................................... 12

2.1 Рівність обов’язків.................................................................................. 12

2.2 Додержання Конституції та законів України......................................... 13

2.3 Захист Вітчизни....................................................................................... 13

2.4 Охорона культурної спадщини.............................................................. 17

2.5 Обов’язок по охороні довкілля.............................................................. 17

2.6 Повага до честі та гідності інших людей............................................... 18

2.7 Обов'язок набуття повної загальної середньої освіти та піклування про дітей........................................................................................................................ 18

2.8 Сплата податків....................................................................................... 22

РОЗДІЛ 3. ПРАВОВІ НАСЛІДКИ НЕВИКОНАННЯ ОБОВ’ЯЗКІВ......... 25

ВИСНОВКИ.................................................................................................. 28

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...................................................... 29

ВСТУП

 

Актуальність теми. Самовизначення народу, що є передумовою його вільності, самою по собі недостатньо для того, щоб права і свободи людини стали реальністю. Вкрай важливою підвалиною можливості їх реалізації є формування громадянського суспільства і побудова правової держави, яка забезпечує використання прав і свобод людини в законодавчо встановлених, достатньо гнучких межах, що обумовлені як природою самого права, так і суспільними обставинами. Мова йде про підкріплення особистих прав, свобод, обов'язками людини і громадянина, що є соціальними за своєю суттю.

Тому в “Загальних засадах” Конституції введені в дію вкрай важливі положення; головним обов'язком держави є утвердження й забезпечення прав і свобод людини та встановлення такого правового порядку, за яким ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Об’єктом роботи є правовідносини, що складаються між особами та іншими державними та неурядовими інституціями щодо забезпечення виконання конституційних обов’язків.

Предметом курсової роботи є норми Конституції України, міжнародних актів у сфері прав людини, сучасного вітчизняного законодавства, а також праці науковців.

Методи дослідження. Для вирішення завдань дослідження в роботі використовується комплекс методів наукового пізнання: системний метод; історико-правовий метод; формально-юридичний метод; порівняльно-правовий метод; системно-функціональний метод; статистичний метод; метод спостереження.

Розвиток України як сучасної демократичної держави вимагає подальшого дослідження фундаментальних засад конституційних положень, які в тому числі визначають конституційні обов’язки осіб та громадян.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОБОВ’ЯЗКІВ ЯК СКЛАДОВОЇ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ОСОБИ

 

Зв'язок прав і обов'язків

 

Обов'язок це забезпечена законом міра належної поведінки, якій слідує зобов'язана особа відповідно до правомірних вимог. Навряд чи є необхідність включати у визначення вказівку на те, що зобов'язана особа слідує належній поведінці не тільки відповідно до вимог, але і в цілях задоволення що визнаються законом інтересів правомочного. Включення інтересу в поняття суб'єктивного права викликає заперечення. В ще більшій мірі це відноситься до визначення поняття обов'язку. Включення поняття інтересу правомочного у визначення обов'язку могло б служити підставою для суб'єктивної оцінки зобов'язаних інтересів правомочного, що не сприяє визначенню зв'язку прав і обов'язків.

Навряд чи доцільно включати у визначення обов'язку і вказівку на те, що правомочна особа може вимагати виконання обов'язків, спираючись на апарат державного примусу. Можливість застосування заходів державного примусу для здійснення правовідносин виділяє його з інших видів суспільних відносин. Проте немає потреби підкреслювати таку можливість при визначенні кожного з елементів правовідносин. Вимагаючи дотримання обов'язків, правомочний суб’єкт спирається на своє право. Це означає, що у разі потреби для реалізації права можуть бути застосований заходи державного примусу.

На відміну від права тобто заходів можливої поведінки, обов'язок є належною поведінкою, яка перетворюється на дійсне залежно від волі правомочного суб’єкту здійснити своє право. Таким чином, може скластися враження, що обов'язок теж є певною мірою можливості, яка реалізується насправді по волі правомочної особи[7].

Це справедливо для деяких видів правовідносин, в яких здійснення права повністю залежить від волі правомочного. Проте в багатьох правовідносинах, особливо в тому широкому і важливому колі правовідносин, який опосередковує управління економікою і іншими галузями життя суспільства, складне переплетення взаємних прав і обов'язків спонукає правомочного до реалізації свого права. Отже, обов'язок в переважній більшості випадків є соціальною реальністю. Це знаходить своє віддзеркалення і в термінології: говорять про здійснення права і про виконання обов'язку.

Звичайно, не можна заперечувати значення волі і при виконанні обов'язку. У виконанні дій, що становлять зміст обов'язку, може бути вкладена ініціатива, і, навпаки, виконання обов'язку може бути формальним, неадекватним. Нарешті, можливі випадки ухилення від виконання обов'язку. Тому правова норма покликана стимулювати зацікавленість зобов'язаної особи в належному виконанні обов'язку.

Як правило, порушення обов'язку (його невиконання або неналежне виконання) призводить до певного правового результату — застосування заходів державного примусу. Проте досвід показує, що найефективнішими виявляються ті засоби дії, які створюють зацікавленість зобов'язаної особи у виконанні обов'язку. Так, заходи заохочення, перспектива просування працівника залежно від виконання ним своїх трудових обов'язків мають істотне значення для їх виконання. Зацікавленість у виконанні обов'язку може бути різною: для одних це матеріальне заохочення, для інших — можливість просування на більш цікаву роботу хоча і не пов'язану з матеріальною вигодою, для третіх — умови для самостійної творчої праці і т. і. Про це свідчать дані конкретних соціальних досліджень[8].

Нерозривний зв'язок державної і суспільної оцінки поведінки має велике і все зростаюче значення в стимулюванні до виконання громадянами і організаціями їх обов'язків в різних правовідносинах.

Специфічним правовим засобом, направленим на те, щоб веління норми реалізувалося в актах реальної поведінки, є встановлюваний в правовідносинах зв'язок прав і обов'язків. Цей зв'язок залежить від характеру регульованих відносин і відрізняється великою різноманітністю.

Безпосередній, прямий зв'язок права з точно відповідаючим йому обов'язком характеризує далеко не всі правовідносини. У правовій науці розрізняються два види зв'язку прав і обов'язків: абсолютні права, при яких праву правомочної особи протистоїть обов'язок невизначеного кола суб'єктів утримуватися від порушення права, і відносні права, при яких праву правомочної особи протистоїть обов'язок конкретної особи або осіб вчинити певні дії або утриматися від них.

Розрізнення двох типів зв'язку прав і обов'язків — абсолютного і відносного, активного і пасивного — має безперечне практичне значення, але є лише першим наближенням до класифікації зв'язку прав і обов'язків і не охоплює всього багатства конкретних видів зв'язку, що не включаються в традиційний тип абсолютних прав. Так, в деяких відносинах правомочна особа може здійснити своє право шляхом своїх дій, не потребуючи при цьому дій інших осіб. Виконання обов'язку утримуватися від порушення права реалізується у всіх випадках незалежно від поведінки зобов'язаної особи.

У деяких випадках поєднання прав і обов'язків, інтересів правомочних і зобов'язаних не створює ефективного стимулу для того, щоб дана поведінка дала оптимальний для суспільства результат[9].

 

Рівність обов’язків

 

Обов'язки є невід'ємною складовою частиною (елементом) конституційно-правового статусу людини і громадянина. Обов'язки тісно пов'язані з правами та свободами. Це підтверджує і закріплення прав, свобод і обов'язків людини і громадянина в єдиному розділі Конституції України.

Закріплені в Конституції обов'язки визначаються як конституційні обов'язки людини і громадянина України.

Як і права людини, конституційні обов'язки людини стосуються найважливіших сфер життєдіяльності особи, суспільства і держави. Вони стосуються здійснення прав особи, політичної, економічної, соціальної, культурної та інших сфер діяльності.

Рівність обов'язків торкається кожного громадянина і безпосередньо пов'язаний з рівністю прав і свобод. В практичному плані він означає, що жоден громадянин не повинен звільнятися або ухилятися від обов'язків, цей тягар в рівній мірі розповсюджується на всіх громадян.

Проте в Україні перебуває та проживає багато осіб, що не є громадянами. Конституція не звільняє їх від деяких обов'язків (платити податки, зберігати природу), в той же час за ними закріплено багато прав і свобод.

Але деякі обов'язки на цих осіб не розповсюджуються, вони властиві тільки громадянам (захищати Вітчизну і ін.)[10].

Захист Вітчизни

 

Обов'язок захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів. Захист Вітчизни насамперед регулюється Законом України від 6 грудня 1991 року «Про оборону України». Ним передбачається, що кожний громадянин України, незалежно від національності, расової приналежності, віросповідання, ідеологічних переконань, трудової чи іншої діяльності зобов'язаній захищати Україну від посягань, підтримувати громадський порядок та інше.

Проходження військової служби громадянами України відбувається у відповідності з Законом України від 25 березня 1992 року «Про загальний військовій обов'язок та військову службу».

Загальний військовий обов'язок встановлюється для підготовки населення до захисту України, а також з метою комплектування Збройних Сил України, Служби безпеки, Прикордонної служби, Цивільної оборони, Управління охорони вищих посадових осіб України та інших військовій формувань. Він включає підготовку громадян до військової служби, приписки до призовних дільниць, призов на військову службу, проходження за призовом або добровільної військової, альтернативної служби та ін[12].

Крім того необхідно зазначити, що економічна та інформаційна безпека є важливими складовими національної безпеки України, під якою прийнято розуміти стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від реальних та потенційних внутрішніх і зовнішніх загроз у державно-політичній, економічній, соціальній, екологічній та інформаційній сферах.

Обов'язок, передбачений ч. 1 статті 17 Конституції, покладається на всі державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації, на всіх громадян України та їх об'єднання. Конституція також визначає у ст. 107 спеціальний орган - Раду національної безпеки і оборони України, який координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони.

Спеціальне завдання щодо оборони України у ч. 2 даної статті покладається на Збройні Сили України, які згідно з Законом України “Про оборону України” від 6 грудня 1991 р. є військовою державною структурою, призначеною для збройного захисту суверенітету, незалежності, територіальної цілісності та неподільності України від нападу ззовні (ст. 13). Принципи побудови Збройних Сил України, їх чисельність та склад, порядок комплектування, дислокації та мобілізації визначаються Законом “Про Збройні Сили України” від 6 грудня 1991 р. та іншими актами законодавства України. Вони складаються з таких видів: сухопутні війська (війська наземної оборони), військово-повітряні сили (війська оборони повітряного простору), військово-морські сили.

Справу державної безпеки Закон “Про Службу безпеки України” від 25 березня 1992 р. покладає на Службу безпеки України - державний правоохоронний орган спеціального призначення. Цей закон уточнює: “На Службу безпеки покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб” (ст. 2)[13].

До завдань Служби безпеки України також входить попередження та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

Відповідно до Закону “Про державний кордон України” від 4 листопада 1991 р. державний кордон України є недоторканним. Будь-які порушення його рішуче припиняються. Закон визначає, що охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах покладається на Прикордонні війська України, а в повітряному просторі - на війська повітряної оборони України. Правовий статус Прикордонних військ України визначається Законом “Про Прикордонні війська України” від 4 листопада 1991 р.

У межах своєї компетенції у забезпеченні державної безпеки і захисті державного кордону беруть участь (сприяють) внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України, правовий статус яких визначається Законом “Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України” від 26 березня 1992 р. з наступними змінами, міліція, правовий статус якої визначається Законом “Про міліцію” від 20 грудня 1990 р. з наступними змінами, та деякі інші державні структури, правовий статус яких нині визначається підзаконними актами.

Конституція передбачає, що Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з іншою антиконституційною метою.

Згідно з Конституцією створення і функціонування будь-яких незаконних збройних формувань заборонено. Чинним законодавством встановлена кримінальна відповідальність за найманство і створення не передбачених законодавством воєнізованих формувань чи груп. Зокрема, в останній роз'яснено, що під воєнізованим слід розуміти формування чи групу, які мають організаційну структуру військового типу, а саме: єдиноначальність і підпорядкованість, дисципліну, а також в яких проводиться військова або стройова чи фізична підготовка[14].

Положення про неприпустимість розміщення іноземних військових баз зумовлено специфікою виникнення нашої держави. Воно цілком відповідає тому принципу Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., за яким проголошено про її намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою.

 

Охорона культурної спадщини

 

Обов'язок охорони культурної спадщини, відшкодовувати завдані збити передбачений ст. 66 Конституції України.

Дбати про збереження культурної спадщини зобов'язує громадян ст. 11 Основ законодавства України про культуру. Вимоги щодо охорони пам'яток історії та культури, які належать громадянам та знаходяться на землях, наданих громадянам у користування, а також при здійсненні будівельних робіт, веденні розкопок і розвідок пам'яток археології та щодо інших випадків користування даного роду пам'ятками визначаються Законом “Про охорону і використання пам'яток історії та культури”. Цей закон встановлює, що особи, які завдали шкоду пам'ятці історії та культури або її охоронній зоні, зобов'язані відновити в попередньому стані пам'ятку або вказану зону, а при неможливості цього - відшкодувати заподіяні збитки[15].

 

Сплата податків

 

Обов'язок сплати податків і зборів вперше передбачений у ст. 67 Конституції України. Конституція зобов'язує кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Крім того, усі громадяни зобов'язані щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за кожен минулий рік у порядку, визначеному законодавством.

Система оподаткування в Україні, види податків, зборів та інших обов'язкових платежів й інші питання податкового характеру регулюються Законом України «Про систему оподаткування».

Що стосується особливостей сплати податків громадянами, то вони визначаються законодавством України.

Одним з конституційних є обов'язок осіб, які отримують доходи від трудової, інтелектуальної і творчої діяльності, а також з інших джерел, брати участь у формуванні державного та місцевих бюджетів шляхом сплати податків і зборів.

Указом Президента України від 22 серпня 1996 р. на базі податкових інспекцій утворюються державні податкові адміністрації.

Загальнодержавний бюджет забезпечує необхідними коштами фінансування заходів у галузі економічного і соціального розвитку, що мають загальнодержавне значення, а бюджет Автономної Республіки Крим, місцеві бюджети - заходів економічного і соціального розвитку, здійснюваного державними органами Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування і місцевими державними адміністраціями.

Прибутковий податок з громадян, податок на фонд оплати праці членів колективних сільськогосподарських підприємств, плата осіб за патенти на зайняття індивідуальною підприємницькою діяльністю, плата з власників транспортних засобів, плата за землю та деякі інші податки і збори зараховуються повністю до місцевих бюджетів.

Громадяни сплачують прибутковий податок у відповідності з Декретом Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян”. У його основу покладено принцип: рівні доходи - рівні податки. Декретом застосовується рівний підхід до оподаткування доходів громадян незалежно від того, з яких джерел їх було отримано. Досягається це шляхом обчислення податку з сукупного річного доходу за єдиною шкалою ставок податку. Декретом встановлені і пільги окремим категоріям громадян у сплаті податків. Ці пільги полягають у звільненні від сплати податків або ж у зменшенні їх розмірів[18].

Контроль за дотриманням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати податків, зборів та інших платежів і внесків до державних цільових фондів, встановлених законодавством України, здійснюється державними податковими адміністраціями. Їх функції і компетенція, в тому числі у питаннях притягнення злісних неплатників податку до адміністративної відповідальності, визначені Законом “Про державну податкову службу в Україні”.

Відповідно до Конституції всі громадяни України зобов'язані здавати до податкових адміністрацій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи в минулому році. На підставі декларацій, документальних перевірок за місцем отриманих доходів податкові адміністрації в разі виявлення порушень податкового законодавства вимагають їх усунення, а за наявності підстав накладають адміністративні стягнення на громадян, винних у неподанні або несвоєчасному поданні декларацій про доходи чи включенні до декларацій перекручених даних та в інших порушеннях податкового законодавства.

 

ВИСНОВКИ

 

Слід підкреслити, що закріплені і гарантовані у всьому розділі II Конституції України права, свободи і обов'язки людини та громадянина - реальний шлях побудови правової держави, усвідомлення її абсолютної цінності, піднесення особистості і забезпечення дійсно правового характеру взаємовідносин громадянина і держави, спілкування громадян та інших осіб між собою. Демократичний режим конституційної законності і сталого правопорядку не може будуватися лише на правосвідомості громадян та інших осіб, впевненості в тому, що вони знають закони України. Держава доводить до їх свідомості, їх відома закони, але людина, з свого боку, повинна в першу чергу в своїх інтересах прагнути знати ці закони. Тому Конституція встановлює загальновідоме ще з часів римського права правило - незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Необхідність розділу II зумовлена тим, що у випадку, коли правам, свободам і обов'язкам людини і громадянина не відведено належної уваги в Основному Законі, вони скоріш за все залишаться символами. Розміщення даного розділу слідом за “Загальними засадами” і перед розділами про органи влади має підкреслити його важливість та нове співвідношення між людиною і державою, що встановлюється: людина визнається найвищою соціальною цінністю, а її права і свободи мають визначити зміст і спрямованість діяльності держави, зокрема тих її органів, про які мова піде у подальших розділах Конституції. Нарешті, комплекс закріплених у розділі прав, свобод і обов'язків являє собою певну систему, складовими якої є особисті, громадянські, політичні, соціальні, економічні, культурні та екологічні права. Система цих конституційних норм визначає правовий статус людини і громадянина в Україні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Голос України від 13 липня 1996 року.

2. Закон України від 6 грудня 1991 року «Про оборону України» // Відомості Верховної Ради – 1991. - N 34 - Ст. 266

3. Закон України від 25 березня 1992 року «Про загальний військовій обов'язок та військову службу» // Відомості Верховної Ради – 1999. - N 14 - Ст. 186

4. Закон України “Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України” від 26 березня 1992 р. // Відомості Верховної Ради – 1992. - N 21 - Ст. 181

5. Закон України “Про міліцію” від 20 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради – 1990. – N12 - Ст. 86

6. Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”, прийнятий 25 червня 1991 р // Відомості Верховної Ради – 1991. - N 16 - Ст. 199

7. Декларація прав національностей України: Прийнята Верховною Радою України 1 листопада 1991 року// Відомості Верховної Ради. №53. Ст. 799.

8. Декларація про державний суверенітет України: Прийнята Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990// Відомості Верховної Ради Української РСР. 1990. № 3. Ст. 429.

9. Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. - К.: Парламентське вид-во, 1999. - 248 с

10. Конституционное право Украины /Сост.: В. Д. Волков, Р. Ф. Гринюк, И. С. Щебетун. — Донецьк, 2000

11. Конституційне право України / За ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка, Ю. М. Тодики. — К.: Український центр правничих студії 1999. — 376 с.

12. Конституційне право України / За ред. проф. В. Ф. Погорілка. — К., 1999.

13. Конституційне право України /За ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка, Ю. М. Тодики. — К., 1999.

14. Конституційне право України: Конспект лекцій /За ред. проф. Ю. М. Тодики. — X., 1997.

15. Конституція незалежної України. У трьох книгах. Книга перша. Документи, коментарі, статті. Українська правнича фундація.-К., 1995.- 380 с.

16. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний посібник. Частина 1. - К.: 1998. – 88 с.

17. Основи конституційного права України / За редакцією Копейчикова В.В. - К.: Юрінком, 1997. – 208 с.

18. Основи конституційного права України: Підручник. Видання друге, доповнене /За ред. В.В. Копейчикова. - К.: Юрінком Інтер, 1998 – 288 с.

19. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. — 656 с.

20. Сравнительное конституционно право.- М., “Манускриптъ, 1996.- 730 с.

21. Тодика Ю.М. Тлумачення Конституції і законів України: теорія та практика: Монографія. — X.: Факт, 2003.— 328 с

22. Тодыка Ю.Н., Супрунюк Е.В. Конституция Украины - основа стабильности конституционного строя и реформирования общества. - Симферополь, 1997

[1] Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. — С.248

[2] Конституційне право України: Конспект лекцій /За ред. проф. Ю. М. Тодики. — X., 1997. – С.174

[3] Общая теория прав человека / Под ред. Е.А.Лукашевой. — М., 1996. - С.29-30.

[4] Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. — С.249

[5] Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. - К.: Парламентське вид-во, 1999. – С.89

[6] Конституционное право Украины /Сост.: В. Д. Волков, Р. Ф. Гринюк, И. С. Щебетун. — Донецьк, 2000 – С.143

[7] Конституційне право України /За ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка, Ю. М. Тодики. — К., 1999. – С.145

[8] Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний посібник. Частина 1. - К.: 1998. – С.123

[9] Основи конституційного права України / За редакцією Копейчикова В.В. - К.: Юрінком, 1997. – С.171

[10] Основи конституційного права України / За редакцією Копейчикова В.В. - К.: Юрінком, 1997. – С.152

[11] Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний посібник. Частина 1. - К.: 1998. – С.126

[12] Конституційне право України / За ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка, Ю. М. Тодики. — К.: Український центр правничих студії 1999. — С.201

[13] Основи конституційного права України / За редакцією Копейчикова В.В. - К.: Юрінком, 1997. – С.106

[14] Конституція незалежної України. У трьох книгах. Книга перша. Документи, коментарі, статті. Українська правнича фундація.-К., 1999.- С.188

[15] Конституційне право України /За ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка, Ю. М. Тодики. — К., 1999. – С.46

[16] Тодика Ю.М. Тлумачення Конституції і законів України: теорія та практика: Монографія. — X.: Факт, 2003.—

[17] Основи конституційного права України: Підручник. Видання друге, доповнене /За ред. В.В. Копейчикова. - К.: Юрінком Інтер, 1998 – С.89

[18] Конституційне право України: Конспект лекцій /За ред. проф. Ю. М. Тодики. — X., 1997. – С.187

[19] Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. — С.144

ЗМІСТ

ВСТУП............................................................................................................. 2

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОБОВ’ЯЗКІВ ЯК СКЛАДОВОЇ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ОСОБИ................................................................. 3

1.1 Загальні засади правового статусу особи................................................ 3

1.2 Зв'язок прав і обов'язків........................................................................... 8

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА КОНСТИТУЦІЙНИХ ОБОВ'ЯЗКІВ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ....................................................................................................... 12

2.1 Рівність обов’язків.................................................................................. 12

2.2 Додержання Конституції та законів України......................................... 13

2.3 Захист Вітчизни....................................................................................... 13

2.4 Охорона культурної спадщини.............................................................. 17

2.5 Обов’язок по охороні довкілля.............................................................. 17

2.6 Повага до честі та гідності інших людей............................................... 18

2.7 Обов'язок набуття повної загальної середньої освіти та піклування про дітей........................................................................................................................ 18

2.8 Сплата податків....................................................................................... 22

РОЗДІЛ 3. ПРАВОВІ НАСЛІДКИ НЕВИКОНАННЯ ОБОВ’ЯЗКІВ......... 25

ВИСНОВКИ.................................................................................................. 28

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...................................................... 29

ВСТУП

 

Актуальність теми. Самовизначення народу, що є передумовою його вільності, самою по собі недостатньо для того, щоб права і свободи людини стали реальністю. Вкрай важливою підвалиною можливості їх реалізації є формування громадянського суспільства і побудова правової держави, яка забезпечує використання прав і свобод людини в законодавчо встановлених, достатньо гнучких межах, що обумовлені як природою самого права, так і суспільними обставинами. Мова йде про підкріплення особистих прав, свобод, обов'язками людини і громадянина, що є соціальними за своєю суттю.

Тому в “Загальних засадах” Конституції введені в дію вкрай важливі положення; головним обов'язком держави є утвердження й забезпечення прав і свобод людини та встановлення такого правового порядку, за яким ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Об’єктом роботи є правовідносини, що складаються між особами та іншими державними та неурядовими інституціями щодо забезпечення виконання конституційних обов’язків.

Предметом курсової роботи є норми Конституції України, міжнародних актів у сфері прав людини, сучасного вітчизняного законодавства, а також праці науковців.

Методи дослідження. Для вирішення завдань дослідження в роботі використовується комплекс методів наукового пізнання: системний метод; історико-правовий метод; формально-юридичний метод; порівняльно-правовий метод; системно-функціональний метод; статистичний метод; метод спостереження.

Розвиток України як сучасної демократичної держави вимагає подальшого дослідження фундаментальних засад конституційних положень, які в тому числі визначають конституційні обов’язки осіб та громадян.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОБОВ’ЯЗКІВ ЯК СКЛАДОВОЇ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ОСОБИ