Методика роботи з дітьми в умовах позашкільної та позакласної діяльності педагога

 

Заняття позакласною та позашкільною образотворчою діяльністю має ті ж психолого-педагогічні механізми, що й інші форми навчальної діяльності. Тому як на уроках образотворчого мистецтва, так і у позаурочній та позакласній діяльності педагог повинен формувати наступні уміння, які забезпечать вирішення навчально-виховних завдань: спостерігати, відчувати, виражати оцінне судження, творчо вирішувати поставлені завдання. Оскільки головне завдання занять позакласної та позашкільної роботи – творчий розвиток школяра, саме такого педагогічного забезпечення вимагає робота педагога.

Знаючи про те, що відвідування гуртка є добровільним (не всі діти відвідують гуртки), а заняття у гуртках сприяють кращому засвоєнню особливостей образотворчого мистецтва, першочергове завдання вчителя - зацікавити дітей образотворчим мистецтвом, тобто сформувати естетичний інтерес школярів, зорієнтувати їх на спілкування з прекрасним у навколишньому та мистецтві, сприяти пізнанню прекрасного у житті та творах мистецтва, створити умови для творчої активності та творчого самовираження. Можливості вчителя при формуванні естетичного інтересу необмежені, тут підійде будь яка форма роботи, що емоційно впливає на свідомість дитини, її розум та почуття - нетрадиційні форми подання завдань, доброзичлива інтрига, диференційовані завдання, оригінальні художні техніки та ін., але разом з тим кожен вчитель повинен знати і враховувати у своїй роботі антистимули інтересу – „... надмір репродуктивного матеріалу, домінування словесних форм роботи, повільний темп уроку, погана організація, одноманітність прийомів заохочення та оцінювання, неувага до переживань дитини ”[55, с. 165].

Не менш важливим завданням є навчити дитину здатності бачити, чути, а не лише спостерігати. Таке уміння ще називають естетичним спогляданням. У більшості випадків діти, що прийшли у школу вже психологічно готові до цієї діяльності. „Головне завдання естетичного споглядання - розвиток у школярів здатності належним чином сприймати й оцінювати прекрасне під час безпосереднього спілкування з ним, збагачення їх уявлень чуттєво-образною інформацією. Для цього необхідне цілеспрямоване створення певних педагогічних умов, ситуацій ”[35, с. 7].

Споглядання - це перший етап у складному процесі осягнення світу мистецтва. Цей процес є безконечним. Свідомість людини не лише відображає об'єктивний світ - будь що, що сприймається, викликає емоційний відгук, в залежності від особливостей естетичного досвіду, естетичних інтересів він може бути як активним, так і пасивним. На споглядальному етапі роботи вчителі зосереджують свої зусилля на організації безпосереднього контакту школярів зі світом прекрасного, не залежно, чи це сприйняття мистецьких творів, власних образотворчих робіт, чи сприйняття прекрасного у навколишній дійсності. Саме у спостереженні має місце єдність сприймання та мислення, оскільки спостереження вимагає осмислення того, що бачимо чи чуємо. „Спостереження та різні види чутливості, що входять до її складу, розвиваються в учнів успішно, коли вони виконують завдання, які потребують самостійного, керованого словом учителя здобування знань про зовнішній вигляд предметів, їх форми, кольори просторове розміщення та інші особливості ”[35, с. 63-64]. Можна сказати, що спостереження є ефективним при умові переосмислення дитиною побаченого, відчутого.

Починаючи з першого класу найбільш доцільним визначене спостереження у природі, оскільки діти вже мають певний досвід такого спостереження. Вибирає куточки природи сам вчитель. Головна мета такого спостереження - одержання естетичної насолоди від побаченого, на основі якої можна поступово сконцентрувати увагу школярів на окремих об'єктах, явищах. При цьому обов'язково, учні разом з вчителем повинні дати естетичну оцінку побаченого. Крім того, спостереження, споглядання необхідно супроводжувати діями – малюванням, аплікацією, ліпкою, конструюванням. Такий двосторонній підхід дозволить краще опанувати естетичну інформацію. Бажано проводити спостереження одного і того ж об'єкту в різні пори року, завдяки чому діти зможуть не лише порівняти і осмислити естетичні властивості природних форм, але й побачити й засвоїти природну палітру - багатство кольорів та відтінків (хоча вони запам'ятають і зможуть назвати лише деякі з них, та емоційний відгук сприятиме формуванню почуттів), поєднання кольорової гами, а також перспективні співвідношення. Згодом це виражається у творчих роботах дітей. Спостереження на природі дає змогу розвивати уяву та фантазію школярів. Цьому сприяють асоціативні порівняння на основі завдань вчителя за типом: що на що подібне, впізнай на дотик, який колір чи предмет лишній та ін. Такі вправи допомагають дитині освоїти багатство навколишнього світу, виробляють уміння аналізувати, порівнювати, і відповідно оцінювати і обґрунтовувати свою естетичну оцінку. Крім вище перелічених вправ на думку Г.С.Костюк хорошими вправами на спостереження є розглядання учнями об’єктів на віддалі, при недостатньому їх освітленні, словесні описи явищ природи, пейзажів, зовнішності людини, а також її художнього зображення, малювання з натури. Одночасно це не лише можливість для спостережень, але й можливість збагатити пам’ять дитини „... конкретними образами, потрібними для розвитку різних здібностей”[35, с. 64].

Так у першому класі при вивченні кольорової гами проводяться ігри „Хто стер фарби” (порівняння хроматичних і ахроматичних кольорів), „Складемо фарби для кольорів”, „Вогняна квітка”, „Осіннє листя”. Поступово діти на учуються не лише змішувати фарби для досягнення певного кольору, а й розрізняти основні та похідні кольори, називати їх, розрізняти виражальні можливості та символіку кольору. Аналогічно будується робота для усвідомлення цілісності форми, взаємозв'язку форми і частин, виразності силуетів, виразні можливості лінії, крапки, плями та ін.

Починаючи з другого класу діти вивчають засоби виразності різних видів мистецтв, їх особливості та симбіоз, поглиблюють свої знання з кольорознавства. Якщо для першого класу характерна робота гуашшю, то у другому вибір матеріалу для виконання завдань більш ширший - фломастери, кулькові ручки, дерев'яні палички, туш, різноманітні матеріали для аплікації (нитки, папір, тканина та ін.). Вводяться словники образотворчих термінів. У другій половині навчального року для роботи починають використовувати акварельні фарби. Більш глибоко школярами освоюються жанри та види образотворчого мистецтва („Які бувають художники?”, „У художника-живописця” та ін.), вивчають виражальні можливості об'ємних, силуетних та плоских форм, можливості їх поєднання у одній творчій роботі, на елементарному рівні ознайомлюються з різновидами рельєфу. Поступово вводяться різноманітні техніки, притаманні видам та жанрам мистецтв, що з одного боку ускладнюють виконання завдання, з іншого дають можливість виявити здібності дитини, розширюють її знання, а також підвищити рівень інтересу до творчої та оцінної діяльності. У третьому класі вводиться поняття перспективи на основі освоєння просторових явищ (ближче - нижче, далі - вище, з поняттям „лінія горизонту”, з поняттям “лінія зламу” діти ознайомилися ще у першому класі); поняття декоративно-прикладне мистецтво та дизайн, вивчаються можливості цих різновидів мистецтва, їхні основні особливості, характеристики (ритм, симетрія, асиметрія, композиційний центр, художній образ в народному декоративному мистецтві, засоби художньої виразності та ін.). Образотворчі роботи фарбами ускладнюються. Крім цього школярі ознайомлюються з пластанатомічною будовою (на основі лінійних силуетів) тварин і людей в спокої та русі.

Четвертий клас умовно можна назвати „перехідним”. На даному періоді навчання дітей образотворчому мистецтву не лише поглиблюють їхні знання про види та жанри мистецтва, специфіку художнього образу, їх підводять до розуміння та сприйняття образотворчого мистецтва як художньо-естетичної цінності у власному житті. Це відбувається завдяки тому, що діти ознайомлюються з прийомами роботи професійних художників, пробують самі використовувати ці прийоми, викладання вчителем образотворчого мистецтва набуває так званої „академічної манери”.

Окремо слід виділити ознайомлення з творами мистецтва. Серед тем, запропонованих для вивчення образотворчого мистецтва є такі, розкрити які можливо лише за допомогою картин, репродукцій, діафільмів чи слайдів („Яка буває графіка”, „По снігу на оленях” та ін.). Робота вчителя на такому уроці повинна бути побудована таким чином, щоб діти не лише ознайомилися з виразністю певного виду мистецтва, стилем художника, але й емоційно змогли пережити їх, спробувати уявити „що там за кадром”, обґрунтувати своє судження (на відповідному віковому та індивідуальному рівні) відносно кольорової гами, композиційного центру, сюжету картини в загальному. Зробити це учні зможуть лише тоді, коли матимуть необхідні знання, володітимуть термінами та навичками сприйняття та оцінювання.

Виконання навчальних завдань сприяють розвитку спостережливості, формують інтерес та образотворчі уміння, і, відповідно, закладають смакові критерії, еталони, на кожному уроці діти розвиваються емоційно, завдання вчителя - сформувати почуттєву сферу школяра, оскільки саме емоції та почуття, сприйняття та уявлення є основною формою чуттєвого відображення, яке дуже необхідне при оцінно-творчій роботі. Як це відбувається?

Формування емоційно-почуттєвої сфери учнів залежить від багатьох факторів. На відміну від відчуття, сприйняття, мислення, завдяки яким у свідомості відкладаються різноманітні предмети, явища, характерні для них деталі та взаємозв'язки, у емоційних станах виявляється ставлення особистості до побаченого, зробленого чи осмисленого. Будь які емоції та почуття можна умовно поділити на дві групи:

1) ті, які виражають позитивне ставлення людини до об'єктів та явищ дійсності (задоволення, радість, любов та ін.);

2) ті, які виражають негативне ставлення на будь що (страх, переляк, огида та ін.). Емоції, як негативні, так і позитивні по-різному впливають на особистість. Але у більшості випадків саме позитивні сприяють активній діяльності, дають поштовх до творчості. Крім того емоції та почуття виявляють себе тоді, коли у людини існує реальний інтерес чи потреба у чомусь. На основі даного твердження можемо зробити висновок, що сформувати позитивне ставлення до мистецтва, його емоційне сприйняття можливо лише при наявності естетичного інтересу, потреби. Крім естетичного інтересу на формування почуттєвої сфери дитини впливає ряд інших факторів. На думку О. Я. Савченко їх можна поділити на внутрішні, психологічні особливості дитини та зовнішні, при чому „... зовнішні... дають лише імпульс для яскравих емоцій і почуттів ”[49, с. 164]. До зовнішніх автор відносить емоційну підготовку учнів (тобто попередньо набутий емоційний досвід), емоційну насиченість навчального матеріалу та обраних методів, незвичність способу постановки завдання, а також його чіткість, динамічні переходи від одного виду діяльності до іншого, вчасний перехід від пояснення вчителя до дій учнів При вивчені образотворчого мистецтва взагалі, а на заняттях гуртка, зокрема, емоційній насиченості змісту навчального матеріалу сприяє добір:

а) ілюстрацій - твори повинні бути високохудожніми, тематично актуальними, цікавими для дітей, а також педагогічно доцільними;

б) предметів для спостереження та натурних постановок, які можуть викликати у дітей естетичні почуття, образні уявлення, зацікавлення, подив, захоплення. Необхідною умовою є мовлення самого вчителя - емоційне, образне, лагідне. Позитивним емоціям зацікавленості сприяють нетрадиційні способи подання завдання.

На першому етапі навчально-виховної роботи увага вчителя спрямована на те, щоб сформувати у дітей такі дві основні якості: позитивна емоційна чуттєвість та предметність естетичного почуття. Педагоги вважають, що найбільш ефективними при вихованні емоційно-почуттєвої сфери є так звані „малі" педагогічні впливи на школярів у вигляді конкретно поставлених питань та творчих завдань.

Починаючи з першого класу виховання естетичних почуттів відбувається на основі оцінної діяльності: подобається, не подобається. Така практика, за свідченням Н. Горобець, дає позитивні результати. Оцінювання творів мистецтва, навколишнього забезпечує певний рівень як художньої, так і емоційної інформації. Дітям першого року навчання важко виділяти емоційну домінанту художнього твору, чи ідеальне, прекрасне у навколишньому. Методика формування естетичних почуттів, розроблена Н. Горобець пропонує наступні прийоми: використання композиційних та колористичних варіантів. Суть їх полягає у тому, що вчитель словесно, чиза допомогою кольорової прозорої плівки показує дітям зміни, що відбуваються у змісті картини, її колористиці. Найбільш ефективними є колористичні зміни, оскільки саме колір має найбільший емоційний вплив на свідомість та почуття дитини. Обговорення цих змін (як змінився настрій картини, коли її кольори стали холодними?; як змінюється навколишнє, коли ми дивимось на світ через затемнені окуляри? та ін.) формує предметність естетичного почуття, гаму емоцій та почуттів. Крім цього, щоб активізувати слова, що позначають естетичні почуття, доцільно використовувати словесні вправи (на початкових етапах роботи дітям подаються слова, що позначають емоційні стани). При роботі з художніми творами, щоб діти зрозуміли зміст картини створюються ситуації співвідношення зображеного і реальної дійсності. Така методика найбільш ефективна при сприйнятті та усвідомленні творів пейзажного мистецтва, картин побутового стилю. Слід наголосити, що основою сприймання картин у першому класі є розповідь-опис бачення картини вчителем.

Естетичні почуття недостатньо сформувати, їх необхідно творчо спрямувати, тобто надати образотворчій чи оцінній діяльності творчий характер. У першому класі цьому сприяє проведення навчальної діяльності у формі гри-уяви. Прийоми перевтілення досить різноманітні. В одних ситуаціях діти уявляють себе професійними художниками чи скульптурами, усно, чи у малюнку описують своє бачення зображуваного, в інших можуть пластично зобразити „красиву квітку ”, „грозову хмару ”, „глек, повний води ” та ін. Такі ігри-перетворення розвивають уяву дітей, їх емоційність, а також формують уміння розпізнавати зовнішні вираження емоцій.

На відміну від першого класу у другому змінюється суть роботи над розвитком почуттєвої сфери дітей. Якщо у першому класі ведуча роль належала вчителеві, то у другому діти „втягуються" у діалог. Робота по формуванню почуттєвої сфери будується таким чином, щоб учні не лише виділяли зовнішні зв'язки, але й змогли б оцінити внутрішню суть зображеного, чи побаченого. За допомогою форми, кольору, або словесного опису дітей вчать виражати власне емоційне бачення. Цьому сприяють емоційні установки подані вчителем, що опираються на попередній емоційний досвід учня. Такі педагогічні прийоми спрямовані на те, щоб викликати у дітей певні почуття, асоціативні зв'язки, прийти до розуміння „чому це подобається чи не подобається ”. Найкраще у даному виді роботи використовувати так званий порівняльно-зіставний метод.[16, с. 47] Цей метод сприяє розвитку в учнів більш точного сприйняття мистецтва, усвідомленню почуттів, викликаних ним, а також засобів їх виразності. Завдяки порівняльній діяльності ми можемо не лише показати дітям особливості видів та жанрів образотворчого мистецтва, а й можливість розкриття однієї й тієї ж теми у музиці, поезії, художній творчості, проаналізувати почуття, викликані цими видами мистецтва. Сприйняття та обговорення таких співвідношень, перш за все допомагає усвідомити дітям мистецтво, як специфічну форму відображення навколишнього, по-друге - словесно обґрунтовувати своє ставлення та емоційне сприйняття побаченого чи почутого, по-третє - стимулює творчу діяльність. Програмою передбачені теми, що вимагають використання порівняльно-зіставного методу - малюємо музику, прочитай, уяви та оживи на папері казку та ін. Також у другому класі вчителі використовують метод згадування емоцій та почуттів. Суть його у актуалізації попередньо набутого емоційного досвіду дитини.

Програма гуртків образотворчого мистецтва для початкових класів побудована за принципом - від простого до складного. Аналогічні чи подібні теми діти вивчають у кожному наступному класі, але іде не репродуктивне відтворення виучуваного, а на основі попереднього емоційно-образотворчого досвіду подається нове, ще не бачене і не осмислене.

У третьому класі першочергове завдання вчителя - виховання усвідомленості естетичного почуття, що виражається в оцінній та творчій діяльності дитини. На цьому етапі навчання діти не лише вступають у діалог, а виконують у ньому провідну роль, тобто головним стає словесне чи графічне емоційне вираження побаченого дитиною, що лише при потребі коригується вчителем. Такій діяльності сприяють рольові ігри у яких учні виступають „авторами”, „критиками”, „глядачами”. Зрозуміти власні емоції, вміти розрізняти емоційні прояви інших дітям допомагають вправи творчого характеру, що передбачають персоніфікацію емоційних станів, які передаються творами мистецтва, ігри, які спрямовані на відкриття та усвідомлення психологічно-емоційного стану інших людей, а також самоаналіз власних емоційних станів, почуттів, які виникають на основі побаченого чи почутого. У четвертому класі формування почуттєвої сфери відбувається за такою ж схемою, як у третьому, різниця виражається у більш ускладнених завданнях.

Одночасно з почуттєвою сферою формуються і художні уявлення дітей, оскільки почуття виникають на основі сприймання творів мистецтва чи навколишнього, власних образотворчих робіт. В процесі пізнання школярі накопичують зорові враження, еталони, зразки прекрасного та потворного, якими вони згодом будуть керуватися при оцінюванні, у власних образотворчих роботах, при відборі естетично важливих для них об'єктів. Наявність таких вражень вкупі з емоційним досвідом допомагає розвинути уяву дитини. Як і інші психологічні процеси, цей також потребує певного методологічного забезпечення. Методика формування художніх уявлень молодших школярів виділяє конкретні методичні прийоми:

- порівняння, як основний шлях активізації художнього мислення. До них можна віднести завдання такого типу: „Що на що подібне?”; це і спостереження, і співставлення виразних можливостей різних матеріалів, різних видів діяльності (зображення, декорування, побудова), різних художніх засобів (ритм, композиція, виразність кольору, пластика та ін.);

- цілеспрямована діяльність (метод педагогічного обмеження завдання при великій кількості варіантів її вирішення). Дітям надається творча свобода, але не безмежна, а цілеспрямована, у відповідності з тематичним плануванням уроків;

- рольові ігри на уроках. Завдання цих ігор змоделювати ситуацію реального життя, мистецтва у суспільстві. Наприклад: гра в художників у глядачів. Виступаючи почергово в тій чи іншій ролі учень починає розуміти, що культурі глядача також необхідно вчитися. Ігри, вікторини, кросворди допомагають розширити словниковий та зоровий запас учнів. Сприяють цьому і інші завдання, які безпосередньо не пов'язані з образотворчим мистецтвом:

- гра-пошук (знайти героя за описом);

- оживи шедеври (інсценізація картин по пам'яті);

- трансформація змісту і настрою з однієї форми мистецтва в іншу (малюємо музику);

- впізнай на дотик;

- усне малювання (розглянути натуру і описати її та ін.);

Рольові ігри також допомагають створити на уроках емоційну атмосферу, необхідну для сприйняття художньо-образної драматургії уроку.

- домашні завдання - завдання на спостереження форм мистецтва у побуті та в житті людей. Тут доцільним є використання методу „забігання вперед ” – тобто, домашнє споглядання повинно стати емоційною та структурно-кольоровою основою того, що пропонується розглядати на наступному занятті гуртка, або „повернення до вивченого”, в даному випадку діти повинні провести порівняльний аналіз: активізувати особистісний попередній досвід і перенести його на те, що виучується. Практичні навики молодших школярів, як у образотворчій так і у споглядальній роботі, набуваються на кожному занятті гуртка, під час проведення екскурсії чи прогулянки. Сприйняття дійсності та образотворчого мистецтва з одночасною власною образотворчою та оцінною працею дитини – дві сторони єдиного навчально-виховного процесу.

Розвиток сприйняття, почуттєвої сфери, вміння уявляти та виражати своє ставлення словесно чи у малюнку - запорука оцінно-творчої активності дитини. Хоча творча активність повинна бути наслідком сформованих вищеназваних здібностей дитини, необхідно створити певні умови для вияву творчої активності. Якщо при формуванні сприйняття, почуттєвої сфери та уяви доцільними є загальні завдання, при яких реакція дітей коригується учителем, то для прояву творчої активності є необхідним особистісний підхід до кожного учня. Така особливість даного виду діяльності пов’язана із психологічними віковими особливостями молодших школярів. Учитель зауважує, що на певному етапі навчально-виховної роботи діти змінюють своє ставлення як до процесу зображення, так і до його результатів. Тобто, в даний момент відбувається зміна естетичних вимог до власних творчих робі, а також до робіт інших дітей. Стимулом до цього виступає критичне оцінювання своєї роботи, що виникає на основі порівняння, співставлення. Естетичне судження учня в цей період говорить про ті можливості дитини, які ще не виражаються у його творчій діяльності, але вже існують у формі особистих вимог до творчості. „Чим більший розрив між зображальними можливостями та естетичними вимогами, між творчими задумами та рівнем підготовки, тим більш напружений та складніший процес малювання ”[39, с. 65-66]. Для безболісного переходу на наступний етап дитині потрібні нові знання, нові уміння. В залежності від індивідуальних особливостей та здібностей дітей процес переоцінки та переходу на новий рівень естетичної діяльності відбувається по-різному. Одні більш активні, інші – пасивні, по-різному сприймають та використовують вказівки та пояснення вчителя, змінюють характер зображення та усної оцінки. Такі зміни є поступальним рухом як у образотворчій діяльності так і в оцінній. На думку Лабунскої Г. В. учитель повинен не лише вчасно помітити зміни у естетичній діяльності дітей, а й зуміти попередньо „налаштувати” їх на це, ознайомити їх з доступними закономірностями та прийомами зображення, які допоможуть дитині легше та краще оволодіти новими знаннями. „Внутрішні резерви, узяті ніби в займи, підготують дитину до безболісного переходу до того зображення, яке вона на даному етапі розвитку починає активно шукати і яке естетично її задовольняє” [39, с. 6].

Бачимо, що гурткова діяльність дітей має певні методичні прийоми, використовуючи які педагог зможе забезпечити поглиблене вивчення видів та жанрів мистецтва, засвоєння художніх технік та матеріалів, розкрити внутрішні духовні резерви дітей, сформувати творчість.

 

Висновки з третього розділу

 

Розглядаючи педагогічне забезпечення гурткових занять з образотворчого мистецтва ми з’ясували, що для успішного формування творчості дитини молодшого шкільного віку велике значення має уміння вчителя на основі естетичного досвіду дитини та її інтересу до образотворчого мистецтва залучити її до естетичного споглядання, сформувати емоційно-почуттєву сферу та уміння виражати як у кольорі, так і словесно своє ставлення до прекрасного, наштовхувати на творче вирішення поставлених завдань.

Цьому сприяють наступні прийоми та методи роботи: підбір нестандартних завдань та зображальних технік і матеріалів, доброзичлива інтрига, індивідуальний підхід, емоційне подання матеріалу; спостереження в природі, короткочасні зарисовки, ігрові моменти, вправи на розвиток асоціативного мислення, словесне та графічне вираження емоційних станів та ін..

У школі існують наступні гуртки з образотворчого мистецтва: гурток живопису і графіки, гурток декоративно-прикладного мистецтва, гурток скульптури. Гурткова робота передбачає глибше та більш серйозне вивчення образотворчого мистецтва, його видів та жанрів, художніх технік. Заняття у гуртках вимагає вивчення більш складного матеріалу та роботи з більш складними, і разом з тим, цікавими техніками.

Подана вище тематика роботи гуртків є типовою, чітко пов’язаною з програмою образотворчого мистецтва для 1-4 класів. Вчителі-класоводи, чи предметними можуть взяти її за основу при складанні програми роботи будь якого гуртка з образотворчого мистецтва. В залежності від особливостей регіону, у якому проживають діти, рівня підготовки вчителя, можливостей школи, теми навчальних занять можуть бути змінені. Особливо це стосується гуртка декоративно-прикладного мистецтва.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

 

Позакласна робота — різноманітна освітня і виховна робота, спрямована на задоволення інтересів і запитів дітей, організована в позаурочний час педагогічним колективом школи.

Позашкільна робота — освітньо-виховна діяльність позашкільних закладів для дітей та юнацтва. Окрім цього, до позашкільної роботи на сьогодні відносять екскурсії, прогулянки.

Позашкільна та позакласна робота надають дітям та молоді знання, вміння і навички за інтересами, забезпечують інтелектуальний, духовний та фізичний розвиток, підготовку їх до активної професійної та громадської діяльності, створює умови розвитку та організації змістового дозвілля, відповідного до інтересів, здібностей, талантів, обдарувань і стану здоров'я дітей та молоді. Одним із найважливіших пріоритетів позакласної та позашкільної роботи є виховання творчої особистості.

Особливе місце у позашкільній та позакласній навчально-виховній діяльності належить образотворчому мистецтву. Завдяки йому формуються, перш за все, творчі здібності, набуваються знання про мистецтво, прекрасне у світі, людських взаєминах тощо. Не менш важливим є духовний розвиток дитини – доброзичливе, щире ставлення до життя. Образотворчість є важливою умовою розвитку творчих можливостей дітей. Вона допомагає їм визначитись у власних бажаннях, знайти себе, визначити своє ставлення до оточуючої дійсності: природи, мистецтва, людей. Основне в роботі – зацікавити дітей, не залишати без уваги тих, котрі не впевнені у своїх силах чи вважають себе необдарованими. Важливо допомогти їм відкрити в собі талант, світ творчості, власні приховані можливості.

Розвиток естетичних почуттів, накопичення спостережень і вражень збуджують асоціативність, образну уяву, фантазію, внаслідок чого дитина творить. І завдяки наполегливій творчій праці те, що склалося в уяві, передається на полотно і стає твором мистецтва. Щоб навчити так працювати дітей, потрібно проводити заняття, враховуючи такі компоненти: мотиваційний (стимули для підвищення емоційності, зміцнення чутливості, розвитку уяви, фантазії); пізнавальний (розширення знань про мистецтво, його видово-жанровий поділ, виразні засоби та техніки); ментальний (індивідуальність); практичний (уміння, навички, самостійна творча діяльність).

Особливостями позакласних занять слід вважати добровільність участі учнів у різних заходах; зміст занять не обмежується рамками програми; методи і форми занять основані на творчій діяльності й інтересах учнів молодшого шкільного віку. Всі форми організації процесу навчання образотворчого мистецтва тісно пов'язані між собою, взаємодоповнюють одна одну, чим і забезпечують досягнення освітніх, розвивальних і виховних цілей.

Позакласна робота організовується на основі самодіяльності дітей з урахуванням їхніх інтересів і запитів, що виникають під час вивчення образотворчого мистецтва. Тому така робота дає широкий простір для виявлення ініціативи дітей і виховує в них такі цінні риси, як відповідальність за доручену справу, акуратність, наполегливість.

Правильно організована позакласна робота (індивідуальна, групова, масова) сприяє формуванню в учнів пізнавальних інтересів, спрямованих на розширення і поглиблення знань. Усі зазначені позакласні заняття пов'язані між собою і доповнюють одне одного.

Позашкільна робота організовується у спеціальних освітніх закладах і передбачає обов'язкову звітність з приводу її результатів. Вона визначається програмою, розробленою відповідно для кожної вікової групи, з урахуванням інтересів і запитів дітей, що виникають під час вивчення образотворчого мистецтва, а також їхніх вікових особливостей. Тому така робота дає широкий простір для виявлення ініціативи дітей і виховує в них такі цінні риси, як відповідальність за доручену справу, акуратність, наполегливість. Правильно організована позакласна робота сприяє формуванню в учнів пізнавальних інтересів, спрямованих на розширення і поглиблення знань.

Педагогічне забезпечення позакласної та позашкільної роботи вимагає від педагога навчити дітей спостерігати, сприймати і бачити, розуміти власні емоції та почуття, розвинути уяву та фантазію, асоціативне мислення, творчі здібності.

За формами організації та методами проведення позакласна та позашкільна робота різноманітна. Виділяють такі види позакласної та позашкільної роботи: гуртки, ранки, вистави, виставки образотворчих робіт, прогулянки, екскурсії.

Позакласна і позашкільна робота ставить ті ж самі завдання, що і класна робота з образотворчого мистецтва: естетичне виховання учнів, розширення, поглиблення знань і уявлень учнів про прекрасне, розвиток якості розуміти і відчувати прекрасне в навколишній дійсності, творчо виражати власне бачення прекрасного у мистецтві та навколишньому.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

- Азбука почуттів: Програма комплексного естетичного розвитку дітей дошкільного віку та молодших школярів. - К.: Освіта, 1993. -38 с.

- Антонович Е.А., Проців В.І., Свид С.П. Художні техніки в школі. /Курс лекцій (спецкурс). - Івано-Франківськ, 1994. - 247 с

- Антонович Є.А., Проців В.І., Свид С.П. Художні техніки у школі: навчально-методичний посібник для студентів художньо-графічних факультетів вищих навчальних закладів, - К.:ІЗМН, 1997. - 312 с.

- Барташнікова І.А., Барташніков О.О. Розвиток уяви та творчих. здібностей у дітей 5-7 років. - Тернопіль: Богдан, 1998. - 84 с.

- Білецький П.О. Мова образотворчого мистецтва. –К.: Радянська школа, 1975.

- Боголюбов Н. С. Скульптура на занятиях в школьном кружке. -М., 1986- С. 40-41.

- Ванслов В. Всестороннее развитие личности и виды искусства. М.: Сов. художник, 1966. - 230 с.

- Василенко В.О. Цінність і оцінка. - К.: Наукова думка, 1964. - 160 с

- Ватагин В. А. Воспоминания: Записки анималиста: Статьи. — М, 1980. — С. 152.

- Ветлугина Н.А. Общие вопросы художественного творчества ребенка // Художественное творчество и ребенок/ Под ред. Н.А.Ветлугиной -М: Педагогика, 1972. - С. 9-48

- Выготский Л. С. Психология искусства. - М: Просвещение, 1965.

- Выготский Л.С. Воображение и творчество в детском возрасте.-М.: Просвещение, 1967.

- Глухенька К. Пошуки неповторної краси // Образотворче мистецтво. - 1989. -№3.-С. 23-25

- Гончаренко СУ. Український педагогічний словник. - К.: Либідь, 1997.

- Гончаров И.Ф. Зстетическое воспитание школьников средствами искусства и действительности. -М.: Педагогика, 1986. – 126 с.

- Горобець Н. Формування естетичних почуттів у молодих школярів засобами мистецтв. Народна вишивка у сімейному вихованні дітей. // Рідна школа, 1999.- № 11.- С.- 46-49.

- Горобець Н. Щоб зазвучали струни дитячої душі. Естетичне виховання. // Рідна школа, 1997.- № 12.- С 20-22.

- Громов Е. С. Природа художественного творчества. - М.:

Просвещение, 1986.

- Давидов А. И. Знай, люби, береги. - К.: Веселка, 1989. - 224 с.

- Державна національна програма "Освіта" / Україна ХХІ століття. – К.: Райдуга, 1994. -61 с.

- Эрэнгросс Б. А. Удивительная наука эстетика. - М.: Детская литература, 1974.-207 с.

- Ермаш Г.Л. Творческая природа искусства.- М.: Искусство, 1997.- 320 с.

- Закон України "Про освіту" //Збірник державних документів, що регламентують роботу закладів освіти України. – Кіровоград, 2004.

- Ильенко Л.П. Интегрированный цикл эстетических знаний в начальной школе. -М: Нач. Школа. - 1997. -№1. -С.- 36-38.

- Каган Л.Н. Художественный вкус. Опыт конкретно -социологического исследования. -М.: Мысль, 1966. -213 с.

- Кабіна І.Ю. Розвиток художніх здібностей учнів шкільного віку.// Радянська школа. - 1981 - №3 - С. 18-22.

- Качмар Е. Гурток позашкільного закладу як джерело дитячої творчості // Освітянин.-2004.-№2.-С21.

- Кириллова З.П. Эстетическое воспитание школьников в процессе внеклассной работы // Нач. школа. - 1989. - №5. - С. 25-27.

- Ковальов О. Е. Методика викладання декоративного мистецтва у початковій школі / Ін-тут змісту і методів навч. – К., 1997. – 204 с.

- Комісаренко Н. Особливості творчої діяльності молодших школярів у позакласній роботі // Початкова школа. - 2002. - № 6.- С. 6-7.

- Коновець С. В. Образотворче мистецтво в початковій школі: Методичний посібник. – К.: Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України, 2000. – 80 с.

- Концепція художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах // Збірник документів, що регламентують роботу закладів освіти України. – Кіровоград 2004. – С. 134-140.

- Котляр В.П. Основи образотворчого мистецтва і методика художнього виховання дітей: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. -К.: Кондор, 2006.

- Круглик С. Формування творчих здібностей школярів на заняттях

образотворчого мистецтва // Світло.-2003.-№1.-С.?2-74.

- Костюк Т.С. Здібності і їх розвиток у дітей. - К.: Тов-во ‘3нання”, 1963.

- Кузин В.С. Вопросы изобразительного творчества.- М.: Просвещение, 1971.

37. Кузин В.С. Основы обучения изобразительному искусству в школе/ Пособия для учителей. -2-е доп. и перераб. М.: Просвещение, 1980. - 207 с.

38. Курчевский В. Быль-сказка о карандашах и красках.- М, 1980.- 32 c.

39. Лабунская Г.В. Изобразительное творчество детей. - М.; Просвещение, 1965. -207 с.

40. Лещенко М. Як розкрити таємниці образотворчого мистецтва. //М-во та освіта. 1998, № 2. -С.55-62.

41. Леонтьев А. Н. Психологическая теорія деятельности // Избр.

психол. произведения.-Т. 2.-М.: Педагогика, 1983.- С. 93-261.

42. Лосюк П.В. Декоративно-прикладне мистецтво в школі //Радянська школа -1979 -№10- с 19-30.

43. Лосюк П. В. Декоративно-прикладне мистецтво в школі. – К.: Рад. школа, 1979. – 56с., 8 л. іл.

44.Любарська Л.М. Виховні можливості образотворчого мистецтва // Початкова школа. - 1986. - №2. - С.- 55-59.

45. Люблінська Г.О. Дитяча психологія. - К.: Вища школа, 1974. - 354с. 46. Мейлах В. С. Психология художественного творчества: Предмети

пути исследования // Психология процесов художественного

творчества / Под ред.. В.С.Мейлаха. – М.: Наука, 1980. – С. 5-23.

47. Мелик-ПашаевА.А. Педагогика искусства и творческие способности. –М.: Знание. 1981. Неменский Б.М. Мудрости красоты: О проблеме эстетического воспитания. Книга для учителей. 2-е изд. доп. и перераб. – М.: Просвещение, 1987.-253 с.

48. Миропольська Н. Художня культура особистості. М-во та освіта, 2000,№3.-С.40-43.Програма для середньої загальноосвітньої школи. Образотворче мистецтво 1-4 кл. – К.: Перун, 1996. – 46 с.

49. Мойсеюк М.Є. Педагогіка. - К.: Либідь, 2001. - 446 с.

50. Моляко Б.О. Психологічна готовність до творчої праці. - К.:

Знання, 1989.

51. Мухина В.С. Изобразительная деятельность ребенка как форма

усвоения социального опыта. -М.: Педагогика, 1981.

52. Основи викладання мистецьких дисциплін / за заг. ред. О.П. Рудницької. – К., 1998. – 183 с.

53. Пономарев Я.А. Психология системно-комплексних исследований

творчества // Психология процессов художественного творчества / Под ред. В.С.Мейлаха. - М: Наука, 1980. - С. 24-32.

54. Рудницька О. П. Теоретичні засади сучасної мистецької освіти // Діало