Проголошення Радянської УНР в Харкові та І-а Українсько-радянська війна

Помилки Центральної Ради в сфері державотворення, непослідовність у вирішенні соціально-економічних питань викликали розчарування мас. Обіцяючи негайно розв'язати всі проблеми, поставлені життям, задовольнити всі вимоги робітників і селян, більшовики почали готувати в Києві нове повстання, очолюване утвореним ними військово-революційним комітетом. Повстання було зірване військами Центральної Ради, які 30 листопада оточили казарми збільшовизованих частин, роззброїли їх і під вартою в ешелонах відправили до Росії. Провалом закінчилась і спроба захопити Київ силами 2-го гвардійського корпусу, який перебував під контролем більшовиків і був спрямований ними на Київ. Поблизу Вінниці корпус перехопили сили 1-го Українського корпусу генерала П. Скоропадського, у складі якого було 60 тис. солдатів і офіцерів. «Якщо більшовики не з'явились в Києві ще у листопаді 1917 року, то це сталося тільки завдяки Першому Українському корпусові», - писав пізніше у «Спогадах» П. Скоропадський.

За нових умов тактика більшовиків в Україні стала гнучкішою. Вони почали враховувати реальність - існування суверенної української держави - УНР, уряд якої підтримувала більшість населення. Більшовики взяли курс на скликання Всеукраїнського з'їзду рад, спроможного об'єднати незадоволених політикою Центральної Ради і здійснити внутрішній переворот - проголосити на терені УНР більшовицьку владу. З'їзд запланували на початок грудня.

Конфлікт Центральної Ради і Раднаркому РСФРР досяг апогею. 4 грудня було опубліковано «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української ради». 3-5 грудня у Києві працювала обласна нарада більшовиків Південно-Західного краю. Ультиматум Раднаркому примусив нараду закликати своїх прибічників до рішучої боротьби проти Української Центральної Ради.

Але надії на Всеукраїнський з'їзд рад, який сам зібрався в Києві, не виправдалися. Більшість делегатів становили селяни, що перебували під впливом українських есерів. За цих умов члени РСДРП(б) залишили з'їзд, звинувативши есерів у фальсифікації складу його делегатів. Насправді селянська частина з'їзду значно реальніше відбивала пануючі на той час в Україні настрої, ніж невелика група більшовиків, що покинули його. Таким чином, провалилася спроба здійснити мирний переворот, обрати новий, підконтрольний більшовикам орган, який би замінив Українську Центральну Раду і проголосив в УНР більшовицьку владу.

Посилення тиску Раднаркому РСФРР на Центральну Раду вилилося в «Маніфесті до українського народу з ультимативними вимогами до Української ради» від 4 грудня 1917 р., підписаний В. Леніним і Л. Троцьким. У маніфесті містилося принципової ваги положення: «...Ми, Рада Народних Комісарів, визнаємо Народну Українську Республіку, її право зовсім відокремитися від Росії або вступити в договір з Російською республікою про федеративні і тому подібні взаємовідносини між ними». Однак це положення зводилося нанівець усім подальшим змістом документа. Виявляється, Раднарком визнавав не реально існуючу УНР, якою керувала Центральна Рада. «Раду як повноважного представника трудящих і експлуатованих мас Української республіки» Раднарком визнати відмовився, тому що Рада ігнорує «радянську владу в Україні». В цьому і полягає суть ультиматуму: щоб бути визнаною Раднаркомом, Центральна Рада повинна визнати радянську (більшовицьку) владу, тобто саморозпуститися. Після цього мала з'явитися радянська УНР, яку уряд Росії готовий був визнати. Маніфест містив і конкретні вимоги: «...сприяти революційним військам у справі їх боротьби з контрреволюційним кадетсько-каледінським повстанням», не пропускати військових частин з фронту на Дон або в інші райони з ворожими Раднаркому урядами, «припинити спроби роззброєння на території України радянських полків і робітничої Червоної гвардії».

У разі невиконання ультиматуму протягом двох діб, попереджував Раднарком, він вважатиме Центральну Раду в стані відкритої війни «з радянською владою в Росії і на Україні». Рада відмовилася виконати вимоги уряду Росії, цілком справедливо оголосивши їх грубим втручанням у внутрішні справи УНР.

Ще не були відомі результати Всеукраїнського з'їзду рад, а Раднарком Росії своїм рішенням, прийнятим наступного дня після ультиматуму, 5 грудня 1917 р., ухвалив «вважати Раду в стані війни з нами». Була створена комісія Раднаркому у складі В. Леніна, Л. Троцького і Й. Сталіна для загального керівництва війною. Командувачем військами Раднаркому у війні з УНР затвердили наркома військових справ Росії В. Антонова-Овсієнка. В Гомелі, Брянську і Бєлгороді для стрімкого наступу в Україну з півночі готувалися загони солдатів, моряків, червоногвардійців. Уранці 8 грудня озброєні артилерією і підтримані бронепоїздами російські червоні війська раптовим ударом з Бєлгорода захопили Харків. Харків перетворився на головний більшовицький центр в Україні. Тут було створено штаб групи військ по боротьбі з контрреволюцією на Півдні, начальником якого В. Ленін і В. Антонов-Овсієнко призначили підполковника М. Муравйова, який відзначився при розгромі військ генерала П. Краснова під Петроградом. Бойові дії планувалося вести за всіма правилами воєнного мистецтва: при штабі діяли артилерійський, продовольчий відділи, служби зв'язку, розвідки, охорони та інші.