I творча група характеризує початок війни у місті.

1 учень. Тривожними ставали дні і ночі міста. Часто лунали сирени повітряної тривоги.Ворожі літаки проривалися до Дніпра, бомбили житлові квартали центральної частини, Крюків, Занасип. Гітлерівцям вдалося зруйнувати залізничний міст, ряд адміністративних об’єктів. Були жертви серед мирного населення.

Але навіть під час бомбардувань місто продовжувало жити і працювати. На передову направлялися грузи воєнного призначення, підприємства були переведені на воєнний режим, виготовлялася продукція для фронту, навчалися військової справи ті, хто міг носити зброю.

Тільки у перші дні Великої Вітчизняної війни у військкомат Кременчука поступило близько 3000 заяв від осіб, які не підлягали призиву до Червоної Армії, з проханням відправити їх на передову. За два місяця з міста на фронт пішли 8210 чоловік.

«Йшли цілими бригадами. У повному складі стала в ряди захисників Вітчизни краща молодіжна бригада заводу дорожніх машин В.К.Загинайка. У цехах заводів і фабрик місця тих, хто пішов на фронт, займали пенсіонери, школярі, жінки. Робітники переходили на багатостаночне обслуговування, працювали у дві зміни» - матеріал з книги «Кременчугский завод дорожных машин. Очерки». Харьков, 1970.

Підтримавши ініціативу московських і ленінградських робітників, кременчужани щомісячно перераховували в народний Фонд оборони дводенний заробіток. За короткий строк вони внесли 334 тисячі карбованців. Про це писала газета «Робітник Кременчуччини» 21 липня 1941 р.

2 учень. Згідно рішення Політбюро ЦК ВКП(б) від 24 липня 1941 р. про заходи у боротьбі з диверсантами та парашутистами противника, у Кременчуці було створено 4 винищувальних батальйона загальною чисельністю більше 700 чоловік. Бійці були озброєні бойовими і мисливськими рушницями, гранатами. Очолили винищувальні батальйони сміливі люди, хороші організатори: Г.С. Сиряченко - начальник міського відділу міліції, А.В. Слепухін – технік Крюківського вагонобудівного заводу. Значним авторитетом користувався Д.І. Ляпкало – директор однієї із середніх шкіл міста.

Кременчуцький окремий винищувальний батальйон налічував до 300 бійців, складався з 5 взводів. Озброєні робітники і службовці цілодобово чергували на дахах будинків, виловлювали і знищували шпигунів і диверсантів, гасили пожежі під час бомбардувань, спасали людей та їхнє майно.

Цікавий факт описаний у газеті «Кременчуцька зоря» від 22 липня 1971 р.: «Після чергових нападів ворожої авіації рятувальні команди знайшли декілька нерозірваних бомб. Величезна фугасна бомба з пошкодженою оболонкою лежала неподалік від залізничного мосту. У ній була знайдена ампула із запискою на російській і німецькій мовах: «Друзья и братья, русские люди, мужайтесь, мы, немецкие рабочие, с вами. Смерть Гитлеру!»

3 учень. З наближенням фронту ускладнювалися оперативні задачі бійців винищувальних загонів. Часто по тривозі вони вирушали на правий берег Дніпра, на Зелений острів, а також у села Кривуші, Піщане, Потоки, Градизьк, Глобино. Керівництвом міста було прийняте рішення – створити дивізії народного ополчення. На заводах, фабриках, у навчальних закладах пройшли мітинги, збори.

Першими записалися до народного ополчення С.А.Бутирін, І.Ф.Торубара, М.А.Смирнов, В.Ф. Шпехт.

...Біля клубу імені Котлова у Крюкові зібралася група робітників, які бажали записатися у народне ополчення. До них звернувся активний учасник громадянської війни Іван Федорович Торубара, який закликав об’єднатися у могутні полки народного ополчення України.

Упродовж десяти днів з добровольців: робітників, службовців та учнів була утворена Перша Особлива добровольча дивізія народного ополчення. У ній налічувалося 3840 бійців. Кременчуцька дивізія народного ополчення складалася з трьох полків. Перший і другий були сформовані на лівобережній частині міста і називалися Кременчуцькими. Третій полк повністю складався з робітників і службовців вагонобудівного заводу, розміщеному на правому березі, - у Крюкові і називався Крюківським. Бійці були озброєні гвинтівками, гранатами, бутилками із запалювальною сумішшю, мали декілька кулеметів. Але цього було дуже мало.

4 учень. Генерал-лейтенант Н.К.Попель, член військової ради 38-ї армії, писав у своїй книзі «В тяжкую пору»: «У армии нет тылов, нет транспорта, нет складов… Но тем не менее армии поручено держать фронт протяженностью в 180 км. Штаб фронта подбрасывает новые части. Рабочие Кременчуга организовали свою ополченскую дивизию, которая приняла оборону города». (Попель Н.К. В тяжкую пору. М., 1959)

На початку серпня обстановка в місті різко змінилася. Воєнні події захопили Кременчук. Частини народного ополчення швидко переправлялися через Дніпро, займали оборону на правому березі. У ніч з 5 на 6 серпня в районі Гострої Могили, що неподалік від Крюкова, ополченці і червоноармійці вступили у перший бій. В результаті самовідданих дій їм вдалося не тільки зупинити ворога, але й потіснити його у напрямку села Онуфріївки, завдати йому збитків у живій силі.

Ось що писала 29 серпня 1941 р. про перші бої народних ополченців газета «Правда»: «Неподалеку от города К. просочилась фашистская часть. Тишину августовского вечера нарушил свист вражеских пуль и мин. Заводские и фабричные рабочие, железнодорожники и служащие немедленно взялись за оружие. Взвод за взводом, рота за ротой ополченцы двинулись на врага.

В 11 часов вечера ополченцы встретились с фашистскими частями. Не дав опомниться обнаглевшему врагу, народные ополченцы ринулись в бой. Ошеломленные, видимо, неожиданной встречей, фашисты бежали.

Другой отряд во главе с командиром А.Ф. Шибаевым шел за врагом не останавливаясь, он очистил от немцев одну из висот».

5 учень. Не зважаючи на перевагу фашистів у живій силі та техніці, їм не вдалося зломити опір ополченців. Полки народного ополчення билися організовано, воювали за кожен крок рідної землі. Власним прикладом надихав ополченців начальник штабу дивізії А.М.Мачула і командир полку П.С.Воробйов. Боєць В.Ф.Шпехт відбив у гітлерівців два кулемети і міномет. До останнього снаряда вели вогонь по ворогу протитанкові гармати І. Є Буличова і Г.Є. Андрієнка. Командир батальйона І.Ф.Торубара підібрався до ворожого кулемета, знищив його гранатою, чим забезпечив просування ополченців уперед. Смертельно поранений, він закликав своїх товаришів бити ворога, звільняти радянську землю від фашистів. Подвиг Торубари увійшов у літопис героїчної оборони міста. Ім`я відважного командира, учасника громадянської війни І.Ф.Торубари присвоєно міській дитячій бібліотеці.

Німці відступили, але отримавши нове підкріплення, знову вступили в бій. Тяжкі втрати мали ополченці: були поранені командир дивізії А.С. Платухін, начальник штабу А.М. Мачула, убито багатьох командирів рот, взводів і відділень, сотні бійців.

6 учень. Ополченці відійшли до Гострої Могили і зайняли тут оборону. Після сильного вогняного обстрілу при підтримці танків і авіації фашисти почали нову атаку. В ополченців закінчувалися боєприпаси, і вони з боями почали відходити до Крюкова. Як могли ополченці вели бої, намагаючись не пропустити ворога до Дніпра, де проводилася евакуація поранених і мирного населення на лівий берег. Тільки 9 серпня, відбивши атаки і втративши в боях дві третини складу дивізії, ополченці відійшли на лівий берег Дніпра.

Ті, хто залишився живими, ввійшли до складу 297-ї стрілкової дивізії (командир полковник Г.А.Афанас`єв), частини і підрозділи якої зайняли оборону на лівому березі Дніпра. Зосередившись на рубежі Кременчук – Градизьк, ця дивізія продовжувала захищати місто.

 

 

Підсумок викладача.

Подвиг ополченців – одна з найвідоміших сторінок героїчної оборони у 1941 році – мав величезне значення. Бойові дії ополчення затримали просування німців до Дніпра і дали можливість частинам Червоної Армії зайняти оборону на цьому рубежі.

На місці бою ополченців на Гострій Могилі стоїть гранітний обеліск з надписом: «Вічна слава воїнам-ополченцям міста Кременчука, які загинули смертю хоробрих 9 серпня 1941 року в бою з німецько-фашистськими загарбниками за свободу і незалежність нашої Вітчизни».

Героїчні дії ополченців нагадують пам’ятники і стели, споруджені на Крюківському вагонобудівному заводі, на заводі дорожніх машин, на тютюновій фабриці та інших підприємствах міста. Документи, фотографії, нагороди ополченців зберігаються в історико-краєзнавчому музеї міста.

Нескорений Кременчук

Робота II творчої групи.

1 учень. Зайнявши Крюків, німці обстрілюють Кременчук з артилерійських гармат та мінометів, їх літаки щоденно бомбили залізничний транспорт. У важких умовах проводилася евакуація населення, цінного обладнання, запасів сировини і готової продукції. Разом із місцевим населенням евакуацію проводили 35 комсомольсько-молодіжних бригад і близько 400 студентів полтавських і харківських вищих навчальних закладів, відправлених на допомогу кременчужанам.

У ці дні багато залежало від роботи транспорту. Про самовіддану працю залізничників нагадують сьогодні обеліски на території вагонного депо і 12-ї дистанції шляху.

Ударно працювали робітники водного транспорту. Вони переправляли через Дніпро бійців народного ополчення, воїнів Червоної Армії, евакуювали людей та цінне майно. Із більше, ніж 280 теплоходів, барж і катерів, які знаходилися у Кременчуцькому порту, значна частина була захоплена ворогом на правому березі. 25 серпня у Кременчук прибув представник командуючого Південно-Західного напрямку і передав розпорядження: не залишати річний флот ворогу.

2 учень. Оборонні бої за Кременчук тривали більше місяця. Фашисти неодноразово намагалися форсувати Дніпро, але успіху не мали. Частини 297-ї стрілецької дивізії, куди увійшов і об`єднаний полк народного ополчення, відбивали атаки ворога. За мужність, проявлену в боях на рубежі Кременчук – Градизьк у серпні- вересні 1941 року, більше 700 солдат, сержантів і офіцерів дивізії нагороджені орденами і медалями.

Серед хоробрих захисників міста – командир гармат старший сержант В.М.Крячек, командир роти розвідки старший лейтенант Л.Б.Володарський, помічник начальника штабу командуючого артилерією 297-ї стрілецької дивізії з розвідки молодший лейтенант Л.А.Галкін, завідуючий командира батареї лейтенант П.Д.Бойко і багато інших.

На початку вересня німці зосередили в районі Кременчука 12 піхотних, 4 танкових і 3 моторизованих дивізії. Ціною величезних втрат їм вдалося форсувати Дніпро. Під ударами переважаючих сил противника, стримуючи його наступ більше місяця і тим самим зробивши свій внесок у зрив гітлерівського плану «блискавичної війни», наші війська змушені були залишити місто.