Оформлення тексту лекції за існуючою формою. Затвердження тексту.

Якщо на попередньому етапі лектор утворює продуману, композиційно виважену, відредаговану “модель” майбутньої лекції, то на останньому він оформлює її за встановленими зразками. (Див. додатки 2, 3).

По мірі можливості текст лекції повинен бути віддрукованим, але в окремих випадках припускається і рукопис.

Досвідченим лекторам дозволяється замість змістовної частини тексту мати тезисний план, який фіксує базові положення, що будуть розглядатися. Викладачі-початківці повинні мати повний текст. При цьому оформлення титульної сторінки і реквізитів, що передують змісту, - визначення виду лекції, дидактичних цілей, міжпредметних і міждисциплінарних зв’язків, навчально-методичних матеріалів, наочності, засобів навчання, плану, рекомендованої літератури - залишається обов’язковим для всіх.

Дуже корисно, особливо початківцю, дати своє творіння на рецензію. Критичні зауваження і поради досвідченого лектора – рецензента допоможуть автору усунути непомічені помилки, пробіли, неточності, покращити зміст і форму лекції. Однак висновок рецензента певною мірою відображає його індивідуальну точку зору, його власний досвід. У зв’язку з цим лекція повинна пройти обговорення на засіданні предметно-методичної комісії або секції кафедри. Якщо є така можливість, бажано не тільки обсудити текст, але і прослухати викладача-початківця.

Оформлений за існуючими вимогами текст лекції обговорюється на засіданні кафедри за доповіддю голови предметно-методичної комісії або секції, після чого затверджується начальником кафедри, що зазначається на титульній сторінці. Лише після цього лекція може бути допущена до читання в аудиторії.

Грубим порушенням слід вважати ситуації, коли лектор приходить на заняття, маючи при собі не текст лекції, а підручник, який потім читається на занятті. Замість користі це тільки наносить шкоду і компроментує кафедру в цілому.

Навіть якщо лекційний матеріал читається по нових курсах і проходить стадію апробації, він все одно оформлюється за існуючими вимогами і повинен відпрацьовуватися ще з більшою ретельністю.

Ці вимоги ніякою мірою не сковують творчого натхнення викладача. Вони закликані перевести навчально-виховний процес у технологічне русло. Творчий пошук, імпровізації мають бути виваженими, не протирічити загальній концепції підготовки фахівця. В решті решт всі види професійної діяльності науково-педагогічних працівників мають співвідноситися з державними стандартами освіти, новітніми вимогами до педагогічної діяльності.

10. Підготовка до лекції як до акту публічного виступу. Даний етап має на меті безпосередню підготовку викладача до реалізації підготовленої лекції в процесі виступу перед слухачами (курсантами, студентами).

Розглянемо послідовно елементи цих етапів.

Ø Психологічна підготовка. Викладач повинен виробити у себе розуміння значущості своєї діяльності, впевненості у своїх знаннях. Певною мірою цьому сприяє осмислення дидактичних цілей, міжпредметних і міждисциплінарних зв’язків, розуміння місця даної навчальної дисципліни і даної теми у підготовці фахівця.

Ø Попереднє вимірювання часу на висвітлення кожного питання (хронометраж). Цей етап дозволяє внести певні корективи у час, відведений для висвітлення кожної композиційної частини. За необхідності визначається, чим можна пожертвувати, залишити поза лекцією або внести до плану-конспекту семінарського заняття, а які з питань слід висвітлити більш детально.

Ø Риторична підготовка. Конспект лекції можна порівняти з нотною партитурою, адже в ньому міститься не тільки текст, але й спеціальні позначки лектора: де слід уповільнити темп, щоб дати матеріал під запис, а де можнатемп прискорити; де поставити логічний наголос; з якою інтонацією розповісти той чи інший фрагмент матеріалу. Особливу увагу слід звернути на дикцію, принаймні на ті слова, що потребують специфічної вимови, наприклад, терміни-запозичення з інших мов.

Не слід нехтувати і таким знаряддям праці лектора, як сила голосу. Тому на етапі підготовки слід змоделювати різні можливі ситуації читання лекції, наприклад, з мікрофоном, без нього, в аудиторії з поганими акустичними властивостями тощо.

Перед тим як вийти на трибуну, корисно попередньо ще раз перечитати весь конспект, уважно проглянути і, якщо необхідно, скоректувати цифри, імена, дати, назви. Більшість лекторів, щоб краще засвоїти підготовлений матеріал, попередньо проговорюють його подумки за планом, конспектом або повним текстом, проводячи свого роду прискіпливий контрольний огляд всієї лекції.

Лише провівши ретельну підготовку, лектор вправі вважати, що він готовий до зустрічі з слухачами (курсантами, студентами). Однак робота над лекцією на цьому етапі не закінчується. Удосконалення лекторської майстерності, підвищення якості лекції залежить не лише від підготовчої, але й від подальшої роботи лектора над прочитаною лекцією.

Методика проведення лекцій

Приступаючи до проведення лекції, викладач повинен пам’ятати, що психологи виділяють 4 фази, які характеризують динаміку лекції.

1. Початок сприйняття - 4-5 хвилин. На цьому етапі слід зосередитися на трансформації мимовільної уваги у довільну.

2. Оптимальна активність сприйняття - 20-30 хвилин. Саме на цей час приходиться пік працездатності, тому слід спланувати свою діяльність таким чином, щоб саме на цей період прийшовся найбільш складний для розуміння матеріал.

3. Фаза зусиль - 10-15 хвилин. Це передвісник стомлення, але слухач ще в змозі керувати своєю діяльністю.

4. Фаза стомлення. Саме у цей період слід дати можливість трохи перепочити, розповісти цікавий випадок, якщо дозволяє ситуація, то і пожартувати. Навіть невеличкий відпочинок дозволяє повернути аудиторію до активного сприйняття матеріалу.

Діяльність викладача під час лекції є поліфункціональною. Певною мірою, її можна порівняти з театром, але в даному випадку одна та й сама особа виступає і сценаристом (вона сама готує для себе текст виступу), і режисером, і актором. З іншого боку, лектор водночас є науковцем (разом з аудиторією він досліджує складні проблеми науки), і працівником міліції (він враховує особливості відомчої освіти, досить часто - власний досвід практичної діяльності в підрозділах ОВС), і педагогом, і психологом.

Найбільш типовими діями лектора є:

· повідомлення теми лекції;

· повідомлення плану лекції (основні вузлові питання);

· ознайомлення зі списком літератури;

· нагадування змісту попередньої лекції, пов’язання його з новим матеріалом;

· реалізація тез лекції (змістовна частина лекції) з підведенням підсумків кожного питання;

· підведення підсумків лекції, відповіді на питання;

· рекомендації щодо підготовки до семінарських і практичних занять;

· повідомлення теми наступного заняття.

Під час проведення лекції викладач повинен враховувати наступне:

Ø Однією з найголовніших запорук успіху є контакт з аудиторією. Він втрачається, коли викладач дослівно розуміє вислів "читати лекцію". Можна дозволити собі звернення до конспекту в разі необхідності надати точні визначення, певну статистику, окремі цитати. Решту часу слід віддати безпосередньому спілкуванню з аудиторією. Викладач, який дозволяє собі відтворювати текст дослівно, залишає враження професійно некомпетентної особи і не має морального права потребувати від слухачів (курсантів, студентів) вільного володіння матеріалом.

Ø Авторитет лектора значно знижується, якщо він займається переказом одного якогось підручника чи посібника. Слід пам’ятати, що з розвитком друкарства, комп’ютерних технологій викладач перестав бути єдиним джерелом знань, тож і лекція повинна бути оригінальною і викликати інтерес до предмету.

Ø Досвідченість лектора проявляється в його вмінні трансформувати заздалегідь підготовлений текст в залежності від рівня підготовленості, настрою аудиторії, її готовності сприймати матеріал. Втомленість на останніх парах чи після занять вогневою та фізичною підготовкою або, навпаки, неналаштованість на заняття після вихідних або свят стають особливим випробуванням педагогічної майстерності викладача, який попри все повинен зацікавити аудиторію матеріалом лекції.

Ø Рівень навичок конспектування у різних слухачів (курсантів, студентів) не однаковий. Тому під час лекції слід знайти правильний темп, а іноді й зосередити увагу на матеріалі, який слід обов’язково записати.

Ø Лекція і доповідь на науковій конференції є різними жанрами наукової діяльності. Викладач має справу з майбутніми, а не теперішніми колегами, тож іноді слід більш детально зупинитися на складних питаннях, грунтовніше проаналізувати поняття, розтлумачити терміни.

Ø Для того, щоб викликати інтерес і підтримувати його протягом всієї лекції слід створити чітку мотивацію навчання, продемонструвати, наскільки важливим у професійній діяльності або у формуванні світогляду особистості є тема, що розглядається, сприяти самоудосконаленню кожного, хто її слухає, вчити критичному мисленню, знаходити зв’язок із емпіричним життєвим досвідом кожного.

Часто молодий лектор, перейнятий проблемою швидкого завоювання авторитету, намагається йти шляхом збільшення вимог, збільшення дистанції між собою і своїми підлеглими, вважаючи: чим більше суворості, заборон, обмежень, тим краще.

Слухач (курсант, студент), який відчуває тиск, займає частіше всього пасивно-захисну позицію. Така установка негативно впливає на його формування як спеціаліста і людини. Для того, щоб змінити установку слухачів (курсантів, студентів), лектору необхідно змінити власні установки по відношенню до них.

Можна виділити три етапи по формуванню нової установки на співпрацю. На першому етапі, при знайомстві зі слухачами (курсантами, студентами), лектор може повідомити їм, як будуть проходити лекції. Успіх першого етапу полягає у тому, що у слухача (курсанта, студента) виникає бажання спілкуватися з лектором як з людиною і професіоналом. В основі другого етапу лежить відношення співробітництва, що передбачає, що всі проблеми вирішуються разом викладачами і слухачами (курсантами, студентами). Співпрацюючи, сторони разом думають над проблемою і шукають вихід. Тому для лектора продемонструвати співробітництво – це означає щиро розповісти слухачеві (курсанту, студенту) про свої переживання з приводу заняття, а не заковуватися в броню недоступності і холодності. На третьому етапі дії слухачів (курсантів, студентів) ще не досить впевнені, вони нерідко допускають помилки. Важливо не оцінювати дії слухачів (курсантів, студентів), а показувати їх можливості, використовувати цікаве в подальшій роботі. До висловлювань слухача (курсанта, студента) рекомендується відноситись як до думки співробітника.

Перед усім необхідно торкнутися мистецтва оволодіння увагою присутніх, уміння перетворювати масу слухачів (курсантів, студентів) на аудиторію, що слухає. Для цього існують різні способи. Не слід, наприклад, починати лекцію “з ходу”, краще зачекати кілька секунд, а потім оглянути всіх присутніх, ніби збираючи їх в одне ціле. Це дає можливість слухачам (курсантам, студентам) придивитися до лектора, психологічно, внутрішньо приготуватися.

Повідомлення основних питань теми певним чином “заціплює” і утримує протягом всієї лекції увагу слухачів (курсантів, студентів). Так, з самого початку програмується свідомість слухачів (курсантів, студентів), формується їх інтерес і очікування відповідей на поставлені питання. Починати лекцію необхідно не поспішаючи, впевнено і переконливо, усвідомлювати себе силою і авторитетом у даній галузі знань, тобто без сумнівів у словах, але й без будь-якої амбіційності.

Розмова повинна починатися одразу ж з суті справи і бути проникнута свідомістю серйозності всього того, про що говориться.

Успішне прочитання лекції залежить від багатьох об’єктивних і суб’єктивних факторів, від таких, наприклад, як вміння себе правильно і з гідністю тримати, переборюючи скутість і не впадаючи в розкутість. Вражають скупий виразний жест, простий і пристойний костюм без відволікаючих деталей, розумно жвава міміка.

Але більш всього допомагає успіху мова, коли вона проста, зрозуміла і виразна, не перевантажена цитатами і цифрами, зарозумілими термінами. Якісна лекція передбачає індивідуалізований (свій) стиль мовлення, вільний від шаблонів і граматичної сухості, гарно інтонований.

Лектор повинен проводити лекційний процес таким чином, щоб не лише для себе, але і для слухачів (курсантів, студентів) перетворити його в своєрідну інтелектуальну діяльність.

Дякуючи лекторському красномовству в доказах, почуттю і знанням, розуму і дотепності у слухачів (курсантів, студентів) прокидається і весь час підтримується увага. В результаті всього досягається повний контакт, злиття аудиторії з лектором, тиша в залі, атмосфера загальної зацікавленості. Цієї кульмінації може досягти і досягає лише сам лектор, але велика роль і слухачів (курсантів, студентів), увага яких надихає, емоційно “підхльостує” його. Тому, не випускаючи з виду всю аудиторію, корисно знайти двох-трьох найбільш старанних і доброзичливих слухачів (курсантів, студентів) і час від часу звертатися безпосередньо до них. Це також надає лекції неповторні фарби і ту гарячу задушевність тону, котра робить її по-справжньому переконливою і яскравою.

В кінці лекції необхідно пов’язати закінчення з початком, щоб підкреслити вичерпність змісту даної теми.

Важливою складовою частиною всього лекційного процесу є відповіді на запитання. Саме питання є показником того, наскільки лекція захопила слухачів (курсантів, студентів). Чіткі і короткі відповіді на них мають велику смислову цінність. Вони не лише доводять і уточнюють матеріал лекції, але мають також самостійне значення. Не сковані теоретичною схемою, відповіді на запитання дають лектору можливість вийти, так би мовити, на широкий “оперативний” простір або ж значно розширити тематичні межі лекції, а також ще більше повернути її до життя. Ось чому іноді буває, що відповіді на питання виявляються цікавішими самої лекції, якщо, звичайно, лектор чудово володіє матеріалом. Необхідно розуміти всю важливість цієї процедури і внутрішньо до неї готуватися ще до початку лекції.

Головна умова повноцінного засвоєння – це розуміння. Керувати процесом засвоєння – означає своєчасно виявляти ускладнення слухача (курсанта, студента) і допомагати йому швидше їх усувати. Тому необхідно одразу ж поставити перед собою задачу домогтися розуміння слухачами (курсантами, студентами) лекційного матеріалу. З цією метою бажано поставити себе не місце слухача (курсанта, студента) і проаналізувати сприйняття ним матеріалу.

Робота лектора, направлена на досягнення слухачами (курсантами, студентами) розуміння, вимагає значних затрат лекційного часу, необхідного для викладення всього матеріалу програми. На різних потоках затраченим часом можна варіювати в залежності від швидкості переробки інформації, обумовленої властивостями нервової системи слухачів (курсантів, студентів).

Використання емоційних прийомів викладання – це засіб, що посилює сприйняття лекції слухачами (курсантами, студентами), що заглиблює їх розуміння і запам’ятовування. Атмосфера лекції залежить також від того, як лектор відноситься до свого предмету.

Досить обґрунтованою є порада досвідчених лекторів: необхідно вивчити напам’ять початок і кінець лекції, щоб не збитись в ці особливо відповідальні моменти виступу, а також мати можливість справитись з хвилюванням, зняти з себе надмірне психологічне напруження, котре може бути згубним. Тоді досягається самооволодіння, яке необхідне при всій напрузі свідомості, необхідно для того, щоб говорити впевнено і викладати матеріал, розмірковуючи, а не просто “випалюючи” завчені положення. Лише ця внутрішня розкутість і “роздуми вголос” по ходу лекції робить її по-справжньому творчою, живою і яскравою.

 

Методика самоаналізу лекції

Специфіка педагогічної діяльності полягає в тому, що прочитана лекція ще не є кінцевим етапом. Важливо не тільки провести заняття, але й детально його проаналізувати. Це робиться, в першу чергу, з метою самоудосконалення. Постійний творчий пошук, професійне зростання потребує критичного і уважного ставлення до самого себе.

Аналіз лекції може проводитися за кількома напрямками, а саме:

Ø Якість підготовчого етапу:

- чи дозволив обраний план достатньо повно висвітлити питання теми і досягти дидактичних цілей?

- наскільки правильно був обраний варіант початку лекції, чи дозволив він одразу встановити контакт з аудиторією?

- наскільки співпав хронометраж на підготовчому етапі з реалізацією?

- який матеріал викликав найбільший інтерес?

- чи достатньо зрозумілими були поняття і терміни, що розглядалися під час лекції?

- що в тексті лекції потребує переробки?

Ø Ефективність педагогічної комунікації під час лекції:

- чи співпала прогностична модель аудиторії з реальною?

- наскільки швидко вдалося встановити контакт і у який спосіб?

- як підтримувалася увага протягом лекції?

- чи виникли під час заняття якісь нестандартні ситуації?

- наскільки ефективним був зворотний зв’язок?

- які методи і прийоми були найбільш вдалими?

- чи правильно був обраний стиль спілкування?

- що можна віднести до педагогічних невдач?

- наскільки ці невдачі вплинули на враження від лекції?

Ø Управління пізнавальною діяльністю слухачів (курсантів, студентів):

- наскільки аудиторія була готова до сприйняття лекції?

- чи вдалося встановити баланс між рівнем підготовленості аудиторії і підготовленим текстом?

- чи відчувався інтерес до теми лекції і тих проблем, що розглядалися під час неї?

- наскільки продуктивною з точки зору розвиваючого і проблемного навчання була лекція?

- чи стане ця лекція поштовхом для самостійної роботи слухачів (курсантів, студентів), чи викликала вона бажання дізнатися більше?

- що потребує свого логічного продовження на семінарських і практичних заняттях?

- які прогнози на семінарське заняття?

Ø Іміджеві характеристики лектора:

- наскільки вдалим був візуальний імідж (одяг, зачіска, вираз обличчя і т.ін.)?

- як я оцінюю свій комунікативний імідж (сила голосу, тембр, дикція, інтонація, темпоритміка мовлення, рівень володіння мовою, міміка і жести тощо)?

- чи проявилися під час лекції певні вади або шкідливі звички (наприклад, заповнення пауз звуками "а-а", "е-е", зловживання окремими словами тощо)

- на що слід звернути увагу в подальшому, щоб подобатися аудиторії?

Ø Загальні результати:

- чи досягла лекція поставлених дидактичних цілей?

- що слід взяти на озброєння, а від чого відмовитися на етапі підготовки і проведення лекції?

 

***

Таким чином, діяльність викладача на всіх етапах підготовки й проведення лекцій має орієнтуватися на логіку сучасних дидактичних технологій, а саме: від прогностичності цілей навчання (чому навчати і для чого навчати?), з урахуванням рівня кваліфікації викладача (хто навчає?), особливостей аудиторії (кого навчає?), до відбору і проектування змісту освіти (який саме матеріал давати?), форм організації навчального процесу (як?), методів і засобів навчання (за допомогою чого?) і діагностики досягнутих результатів (що вийшло?). Саме такі підходи дозволяють найбільш виважено і раціонально використовувати таку форму навчання, як лекції, що за своїм рівнем відповідають вимогам підготовки висококваліфікованих фахівців.

ЛІТЕРАТУРА

 

Закон України "Про вищу освіту".

Указ Президента України "Про додаткові заходи щодо забезпечення розвитку освіти в Україні" № 941/2001 від 9 жовтня 2001 р.

Положення про державний вищий навчальний заклад, затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 1074 від 5 вересня 1996 року.

Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Програми розвитку юридичної освіти на період до 2005 року" № 344 від 10 квітня 2001 р.

Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, затверджене наказом Міністерства освіти України № 161 від 2 червня 1993 р.

Наказ МВС України № 519 від 14 серпня 1992 р. "Про затвердження тимчасового Положення про організацію навчальної та навчально-методичної роботи в навчальних закладах МВС України".

Нормативне регулювання діяльності Національної академії внутрішніх справ України: Збірник документів /Під заг.ред. Я.Ю.Кондратьєва. - К., 2001.

Алексюк А. Педагогіка вищої школи. Курс лекцій: модульне навчання. - К., 1998.

Бадмаев В.Ц. Методика преподавания психологии. - М., 2001.

Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи. - К., 2003.

Зарецкая Е.Н. Риторика: Теория и практика речевой коммуникации. - М., 1998.

Зарецкая Е.Н. Деловое общение: Учебник: В 2 т. - Т.1. - М., 2002.

Змеёв С.И. Андрагогика: основы теории и технологии обучения взрослых. - М., 2003.

Концептуальні засади демократизації та реформування освіти в Україні (Педагогічні концепції). - К., 1997.

Корсак К, Зінченко Т. Традиційні уроки та лекції: сучасний стан і перспективи // Вища освіта України. - 2002. - № 3. - С.75-80.

Леонтьев А.А. Лекция как общение. - М., 1974.

Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. 3-є видання, доповнене. - К., 2001 р.

Освітні технології /За заг.ред.О.М.Пєхоти. - К., 2001.

Педагогика и психология высшей школы. - Ростов н/Д, 2002.

Попков В.А., Коржуев А.В. Дидактика высшей школы. - М., 2002.

Сікорський П.І. Теоретико-методологічні основи диференційованого навчання. - Львів, 1998.

Столяренко А.М. Юридическая педагогика. Курс лекций. - М., 2000.

Український педагогічний словник. - К., 1997.

Фокин Ю.Г. Преподавание и воспитание в высшей школе: Методология, цели и содержание, творчество. - М., 2002.

Хуторской А.В. Современная дидактика. - СПб, 2001.

Чернилевский Д.В. Дидактические технологии в высшей школе. - М., 2002.

 

 

Додаток 1