Поняття і види форм /джерел/ права.

 

Джерела (форми) права - це офіційні способи зовнішнього вираження й закріплення норм права.

 

Види основних джерел (форм) права:

 

а) нормативно-правовий акт;

 

б) нормативно-правовий договір;

 

в) правовий звичай;

 

г) правовий прецедент.

 

Нормативно-правовий акт - це вихідний, як правило, від компетентного органа держави акт-документ, що містить норми права.

 

У сучасних державах нормативно-правовий акт являє собою найпоширеніше джерело права. Він установлює, змінює, скасовує норми права, уводить їх у дію. Основними суб'єктами права, які приймають і видають нормативно-правові акти, є відповідні правотворческие органи держави. Вони приймають і видають нормативно-правові акти на основі й у межах своєї компетенції.

 

У сучасній Україні нормативно-правові акти колишнього СРСР, які не суперечать Конституції й законам України, застосовуються на підставі Постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства СРСР" і ст. 1 розділу XV Конституції України.

 

Нормативно-правовий договір - це добровільна угода двох і більше сторін, що містить норми права.

 

Нормативно-правовий договір - це, як правило, спільний акт-документ, що містить норми права, що є результатом добровільного, взаємопогоджуваного волевиявлення правотворческих органів (суб'єктів правотворчества).

 

Нормативно-правовий договір - основне джерело права в міжнародному праві. Ратифіковані міжнародні договори України - джерело права України, невід'ємна частина її національного законодавства (ст. 9 Конституції України). У внутрішньодержавному праві України до нормативно-правових договорів ставиться, наприклад, колективний договір, що укладається профкомом підприємства від імені трудового колективу із власником або уповноваженим їм органом.

 

Правовий звичай - це санкціонований державою звичай, що здобуває в чинність цього загальнообов'язкове значення.

 

Санкціонування того або іншого звичаю державою означає визнання їм певного звичаю як загальнообов'язкове правило поводження, адресованого відповідним суб'єктам права. Підставою санкціонування державою звичаїв є відповідність спрямованості їхнього регулятивного впливу на суспільні відносини цілям, завданням, інтересам держави. Санкціонування державою звичаю обумовлює придбання їм таких ознак як загальобов'язковість, охорона державою від порушень. Ці ознаки правових звичаїв властиві й нормам права безпосередньо встановлених державою

 

Правові звичаї як джерело права з'явилися давно. Про це свідчать, наприклад, закони XІІ. таблиць (Древній Рим V в. до, н.е.). Закони Драконта (Афіни VII в. до н.е.) і інші юридичні пам'ятники. Один зі шляхів виникнення права- поява так званого звичаєвого права, що складає із правових звичаїв.

 

У сучасних державах, включаючи Україну, сфера суспільних відносин, регульованих правовими звичаями, помітно мала й обмежена, на відміну від сфери дії законодавства.

 

Правовий прецедент - це рішення державного органа (судового, адміністративного) по конкретній юридичній справі, що являє загальнообов'язковий приклад рішення наступних аналогічних справ.

 

Види правових прецедентів:

 

а) судовий;

 

б) адміністративний.

 

Розходження цих прецедентів пов'язане з існуванням у механізмі держави судових і адміністративних органів.

 

У ряді сучасних держав судовий прецедент займає помітне місце серед джерел (форм) права. До числа таких держав насамперед ставляться Англія (батьківщина правового прецеденту) і США. Однак правила й межі дії судового прецеденту в цих країнах неоднакові.

 

В Україні судовий прецедент не є джерелом права, оскільки суди не ставляться до числа правотворческих органів. Публикуемые в Україні збірники рішень конкретних юридичних справ вищими судовими інстанціями служать орієнтиром правильного розуміння й однакового застосування норм матеріального й процесуального права.

53 Види нормативно-правових актів в Україні.

Види нормативно-правових актів за юридичною чинністю:

• закони;

• підзаконні нормативні акти.

Юридична чинність нормативно-правового акта визначається Конституцією і Законом про нормативні акти. Юридична чинність нормативно-правового акта — це його специфічна властивість мати точно позначене місце в ієрархії інших правових актів і залежати за формальною обов'язковістю від того, який орган видав акт, тобто хто є суб'єктом нормотворчості.

Види нормативно-правових актів за сферою дії:

• загальні;

• спеціальні;

• локальні.

Види нормативно-правових актів за характером волевиявлення:

• акти встановлення норм права;

• акти заміни норм права;

• акти скасування норм права.

Види нормативно-правових актів за галузями законодавства:

• цивільні;

• кримінальні;

• адміністративні;

• кримінально-процесуальні;

• адміністративно-процесуальні та ін.

Основні нормативно-правові акти за галузями законодавства Шенуються галузевими кодексами (Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс, Адміністративний кодекс, Кримінально-проце-сУальний кодекс, Адміністративно-процесуальний кодекс,та ін.).

Види правових актів за суб'єктами нормотворчості в Україні:

Верховна Рада України — закони і постанови;

Верховна Рада Автономної Республіки Крим — постанови (з питань, що носять нормативно-правовий характер) і рішення (з питань організаційно-розпорядчого характеру);

Президент України — укази (нормативні та ненормативні) і

розпорядження;

Кабінет Міністрів України — постанови і розпорядження;

керівники міністерств і відомств — нормативні накази, інструкції, розпорядження, положення, вказівки міністра;

Рада Міністрів Автономної Республіки Крим — постанови,

рішення і розпорядження;

голови місцевих (обласних і районних) державних адміністрацій — розпорядження;

місцеві ради народних депутатів, їх виконавчі комітети — рішення і нормативні постанови; керівники їхніх управлінь і відділень — нормативні накази;

адміністрація державних підприємств, установ, організацій — нормативні накази, статути, положення та інструкції.

 

Поняття і види тлумачення норм прана за суб'єктами

За суб'єктами:

 

1) Офіційне - здійснюється уповноваженими на це органами держави та має обов'язковий характер в процесі застосування права.

 

В свою чергу офіційне тлумачення поділяється, в залежності від суб'єктів, на:

 

• Аутентичне, що здійснюється органом, який прийняв акт;

 

• Легальне - засноване на спеціальному дозволі держави на тлумачення. Загальнообов'язкове тлумачення змісту дає орган, який дану норму не встановлював, але відповідним чином на це уповноважений;

 

• Нормативне, що є обов'язковим в процесів вирішення всіх справ даного виду (Постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику у справах.);

 

• Казуальне, що є обов'язковим при розгляді конкретної справи.

 

2) Неофіційне тлумачення - здійснюється посадовими та фізичними особами, які не мають права на офіційне тлумачення і є необов'язковим для органів, що застосовують норми. Існує у двох різновидах:

 

• Доктринальне, що визначається як науковий аналіз статей закону (науково-практичні коментарі);

 

• Повсякденне, що здійснюється в процесі адвокатської практики, консультування та громадянами.

 

Закон та його види.

 

Закон - нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається вищим представницьким органом влади чи референдумом в порядку законодавчого процесу і регламентує найбільш важливі сфери життєдіяльності суспільства.

ОЗНАКИ:

 

1. Це нормативно-правовий акт, що має вищу юридичну силу, тобто інші нормативні акти приймаються на основі, у відповідності та на виконання закону.

 

2. Приймається в рамках законодавчого процесу;

 

3. Приймається особливими суб'єктами;

 

4. Охороняється державою в особливому порядку;

 

5. Регламентує найважливіші сфери життєдіяльності суспільства;

 

6. Конкретизується підзаконними актами.

 

Закони класифікують за двома критеріями.

 

І. За юридичною силою:

 

• Конституційні - це Конституція, закони, які вносять зміни та доповнення до неї, а також закони, безпосередньо передбачені текстом Конституції. Ці закони приймаються парламентом, кваліфікованою більшістю (2/3) голосів від конституційної кількості депутатів;

 

• Звичайні закони - це нормативні акти, що приймаються парламентом простою більшістю голосів від присутніх депутатів.

 

ІІ. За способом прийняття:

 

• Поточні закони - приймаються відповідно до плану законотворчих робіт;

 

• Надзвичайні - приймаються в екстремальних ситуаціях.