Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Наукові революції: поняття та типологія↑ ⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 2 Содержание книги
Поиск на нашем сайте
Наука виконує певні соціальні функції, що відіграють важливу роль у розвитку людини, суспільства. Наука і техніка може розвиватися двома шляхами: еволюційним - що передбачає поступові кількісні нагромадження знання; революційним - що несе радикальні зміни у їх вихідних підвалинах. Неолітична революція -» Технічна революція -» Наукова революція Першою науковою революцією є виникнення науки ХУІІ-ХУШ ст. - тобто виникнення сучасної експериментальної науки. У ХІХ-ХХ ст. відбулася нова наукова революція, що зумовило утворення неокласичної науки. Теорія відносності -»Квантова механіка-»Галактична астрономія-»Кібернетика Все це призвело до розвитку космічної техніки, генної інженерії, комп'ютерної, лазерної техніки, ядерної енергетики. Наслідком наукової революції є вихід науки та техніки на якісно новий рівень, де відбулося органічне злиття розвитку науки та техніки. Соціальні наслідки науково-технічної революції можна звести до таких основних груп: — загострення екологічної обстановки, виникнення проблеми виживання людства внаслідок забруднення та отруєння навколишнього середовища; — зміна взаємовідносин у системі "людина-техніка"); — зміна змісту і характеру праці (збільшується питома вага творчих,пошукових визначальних функцій, що веде до стирання суттєвих відмінностей між людьми розумової і фізичної праці); — зростання питомої ваги висококваліфікованих робітників і спеціалістів, що зайняті обслуговуванням нової техніки і технології (це вивільняє трудові ресурси); — підвищення вимог до культурно-технічної та інтелектуальної підготовки кадрів; — прискорення структурних змін у співвідношенні сфер людської діяльності (перекачування трудових ресурсів із сільського господарства в промисловість, а з неї — в сферу науки, освіти, обслуговування).— "інтернаціоналізації" суспільних відносин; — втрата людиною емоційності, інтелектуальне перевантаження, формалізація контактів, одностороння, технічна свідомість; — Однією із найсерйозніших проблем, породжених науково-технічною революцією, є проблема подальшого вдосконалення системи освіти. НТР потребує постійної освіти, яка складається з двох підсистем: базова освіта і додаткова.Вимагається насамперед досконала підготовка кадрів. Білет № 20 1. Структура світогляду В структурі світогляду можна виділити чотири основні компоненти: 1) Пізнавальний компонент. Базується на узагальнених знаннях - повсякденних, професійних, наукових і т.д. 2) Ціннісний-нормативний компонент. Включає цінності, ідеали, переконання, вірування, норми, директивні дії і т.д. Одне з головних призначень світогляду полягає не тільки в тому, щоб людина спиралася на якісь суспільні знання, але і в тому, щоб вона могла керуватися певними суспільними регуляторами.. 3) Емоційно-вольовий компонент. Для того, щоб знання, цінності і норми реалізовувалися в практичних вчинках і діях, необхідне їх емоційно-вольове освоєння, перетворення на особисті погляди, переконання, вірування, а також вироблення певної психологічної установки на готовність діяти. Формування цієї установки і здійснюється в емоційно-вольовій складовій світоглядного компоненту. 4) Практичний компонент. Світогляд - це не просто узагальнення знань, цінностей, переконань, установок, а реальна готовність людини до певного типу поведінки в конкретних обставинах. Без практичної складової світогляд носив би украй абстрактний, відвернутий характер. Навіть якщо цей світогляд орієнтує людину не на участь в житті, не на дієву, а на споглядальну позицію, він всеодно проектує і стимулює певний тип поведінки. На основі вищевикладеного можна визначити світогляд як сукупність поглядів, оцінок, норм і установок, що визначають відношення людини до світу і виступають як орієнтири і регулятори його поведінки.
Білет № 22 1. Співвідношення розсудку та розуму у пізнавальному процесі. Розсу́док — початковий рівень мислення, де оперування абстракціями відбувається в межах певної незмінної, наперед заданої схеми. Забезпечує оперування поняттями за певним наперед заданим алгоритмом без усвідомлення їхньої природи. Розум (лат. ratio; грец. νους) — філософське поняття, яке виражає здатність мислити: аналізувати, й робити висновки. Вища форма творчої інтелектуальної діяльності, що полягає в усвідомленому оперуванні поняттями і опирається на розкриття їхньої природи і змісту. Розум властивий розумним істотам, зокрема людині розумній Homo sapiens. Одна з характеристик розуму — інтелект. Розсудок — це оперування "готовими", даними поняттями згідно з вимогами й правилами формальної логіки, дотримання яких повинне забезпечувати визначеність, несуперечливість, точність, послідовність, доказовість мислення. Мислення нарівні розсудку має переважно стереотипний і відтворюючий характер, тобто спирається на певні задані зразки. 3 етапи пізнання: чуттєве споглядання, розсудок та розум. розміщені та упорядковані у просторі і часі дані відчуттів (явища) – самі по собі не дають знань.
Білет № 24 1. Закон єдності та боротьби протилежності. Єдність і боротьба протилежностей — один з основних законів діалектики. Він характеризує джерело саморуху й розвитку явищ природи і соціально-історичної реальності. Закон єдності й боротьби протилежностей в діалектиці займає центральне місце. Це — сутність, "ядро" діалектики. Діалектика є вченням про розвиток, а цей закон вказує на джерело розвитку, дає ключ до розуміння всіх сторін' та моментів розвитку. Кожний предмет — це єдність протилежних сторін, властивостей, тенденцій. У кожному предметі, явищі є позитивні й негативні сторони, те, що росте, розвивається, і те, що відживає.. Лише шляхом розкриття внутрішніх суперечностей можна пізнати предмети, їх сутність, закони їх розвитку. Боротьба протилежностей — це складний процес виникнення, розвитку та вирішення суперечностей. Зміст закону єдності й боротьби протилежностей виражається через взаємодію категорій тотожності, відмінності, протилежності, суперечності. Спочатку спостерігається тотожність предмета чи явища. Тотожність виражає рівність, однаковість, "симетричність", єдність взаємовиключних сторін існування предмета, явища. Потім з'являється відмінність як початковий ступінь суперечності. Відмінність — це початок роздвоєння єдиного предмета чи явища на протилежні сторони і тенденції. Потім відмінність елементів і тенденцій у процесі розвитку перетворюється в протилежності. Протилежності — це такі сторони і тенденції, внутрішньо властиві предметам і явищам, які, перебуваючи в єдності, взаємно виключають і взаємно обумовлюють одна одну. А відносини між протилежностями називаються суперечностями. Суперечності — це системи відносин, в межах якої протилежності породжують одна одну, взаємопроникають і переходять одна в одну, породжуючи щось нове. Суперечності бувають різних видів: внутрішні, зовнішні, основні, неосновні, антагоністичні, неантагоністичні. Внутрішні суперечності — це взаємодія протилежностей у системі внутрішніх відносин пред мета (наприклад, соціальні відносини в суспільстві). Зовнішні суперечності — це взаємодія протилежностей, що належать різним предметам (наприклад, будь-яка система і навколишнє середовище). Основні суперечності — взаємодія протилежностей, які створюють джерело саморозвитку предмета в певний період. Вони можуть проявлятися як складний комплекс глобальних проблем (наприклад, екологічна, енергетична, продовольча тощо). Висновок:Всім предметам і явищам внутрішньо властиві протилежні сторони, тенденції, що знаходяться в стані єдності та боротьби; боротьба між протилежностями обумовлює внутрішнє джерело розвитку, веде до зростання суперечностей, які вирішуються шляхом усунення (подолання) старого і утвердження нового, якому також властиві свої протилежності.
Білет № 26 1. Розкрийте форми і сутність відображення(форми матеріального руху: як на рівні кожної з цим форм відбувається відображення). Відображення — це здатність матеріальних явищ, предметів, систем відтворювати у своїх властивостях особливості інших явищ, предметів, систем в процесі взаємодії з ними. Характер відображення залежить від: — природи впливу; — особливостей, якісної специфіки тіла, що відображає. Так, найбільш простим матеріальним об'єктам відповідає фізична форма відображення. З появою білкових тіл виникає біологічна форма відображення — чуттєвість. Виникнення живої речовини супроводжувалося появою ще більш складної біологічної форми відображення — подразливості. Це властивість найпростішої живої речовини відповідати на вплив зовнішнього світу (поворот голівки соняшника за сонцем протягом дня). Більш складною властивістю живої речовини є відчуття, що виникає на основі ускладнення подразливості. Форми відображення в живій природі розвиваються в напрямку зростання ролі цього внутрішнього стану мобілізації, настройки організму на розв'язання життєвих задач. Відчуття є елементарною формою психічного. Більш складною формою є сприйняття та уявлення. Сприйняття — це синтез відчуттів, отриманих від різних органів чуття. Уявлення — це здатність зберігати образ предмета в мозку не лише тоді, коли предмет безпосередньо впливає на органи чуття, а й тоді, коли цього впливу немає. Крім відчуттів, які дають безпосереднє знання про світ, людині властива вища форма прояву свідомості — понятійне мислення. Лише людині властиві вищі психічні функції — мислення, пам'ять, воля, емоції. Навички, способи, норми практичної діяльності завжди передбачають певне спілкування людей, їх кооперацію. Звідси — людська свідомість має суспільну природу.
Білет № 28 1. Екзистенціоналізм. Екзистенціалізм або філософія існування — ірраціоналістичний напрямок сучасної західної філософії. Попередником сучасного екзистенціалізму вважається датський філософ С. К'єркегор (1813—1855). Як напрямок екзистенціалізм виникає на початку 20-х років у Німеччині та Франції. Його найбільш відомими представниками є М. Хай-деггер (1889—1976), К. Ясперс (1883—1969), Ж.-П.Сартр (1905—1980), Г. Марсель (1889— 1973), А. Камю (1913—1960), X. Ортега-і-Гассет (1883—1955) та ін. Цей філософський напрямок, що активно розробляє концепцію світу та людини, є відображенням глибоких потрясінь, які спіткали людство у XX ст. Головна увага приділяється духовній активності та духовній витримці людини, яка виявилася закинутою в ірраціональний (нерозумний) потік подій і глибоко розчарувалася в історії. Єдиною справжньою дійсністю слід визнавати лише буття людської особистості. Це буття — головний предмет пізнання, насамперед філософського. Причому, існування передує сутності. Тобто людина спочатку існує — думає, відчуває, живе, а потім визначає себе в світі. Людина така, якою вона сама себе хоче бачити. Вона сама себе визначає, прагне до своєї індивідуальної мети, творить себе, вибирає своє життя. Характеризуючи людину, екзистенціалізм ігнорує соціальне середовище, в якому людина живе. На думку екзистенціалістів, у світі існують лише окремі, конкретні особистості з автономною свідомістю, яка не залежить від зовнішнього світу. Центральною проблемою для екзистенціалізму є конфлікт особистості і суспільства Філософія екзистенціалізму причину всіх суперечностей і складнощів життя сучасного суспільства вбачає в антагонізмі між людиною і машиною.
Білет № 32 1. Надлюдина Ніцше. "Філософія життя" — це ірраціоналістичний напрямок, що сформувався в кінці XIX — початку XX ст. Він виник як реакція на кризу класичного західного раціоналізму. Представниками "філософії життя" є Фрідріх Ніцше (1844— 1900), Анрі Бергсон (1859—1941), Вільгельм Дільтей (1833—1911), Георг Зіммель (1858— 1918), Освальд Шпенглер (1880—1936) та ін. "Філософія життя" розглядає все, що існує як форма прояву "життя". При цьому поняття "життя" розглядається як первинна цілісна реальність, яка не тотожна ні духу, ні матерії і може бути осягнута лише інтуїтивно. Засновники "філософії життя" вважали, що основою життя і його проявом є воля. НАДЛЮДИНА. Серед основних ідей ніцшеанця виділяється учення, яке Ніцше запозичував безпосередньо в Шопенгауера, - це вчення про волю як першооснову всього сущого. "Воля до влади" - це одне з основних понять ніцшеанця. "Воля до влади" виступає в Ніцше рушійним початком світу. Теорія пізнання Ніцше направлена перш за все на створення сприятливого фону для проведення ним соціально-політичних і етичних принципів. По Ніцше, на цьому світі, де немає жодної постійності і стійкості "речей", само пізнання приречене залишатися лише засобом корисного для суб'єкта вироблення фікцій, які дозволяють йому вижити і здійснити свою "волю до влади". "Пізнання працює як знаряддя влади", - пише Ніцше. Соціально-політичні ідеї складають ядро ніцшеанця. "Космологія" Ніцше, що є деяким комплексом "онтологічних", "гносеологічних" і "етичних" ідей) є кінець кінцем обґрунтування його соціально-політичних ідеалів. Ніцше рішуче засуджує мораль, що панувала в Європі. Як реакцію на християнську "мораль рабів" Ніцше проголошує нову "переоцінку цінностей", що відроджує "мораль панів" в найвідвертішій і жорстокішій формі. Надлюдина, по Ніцше, є суб'єктом "нової моралі". Він пише: "Краса надлюдини з'явилася мені, як тінь. Ніцше виступає проти демократії.Демократія є для нього адекватною формою панування "низького" людського початку. Ніцше писав: ".створіть собі поняття народу: для цього вам досить ніколи не думати про благородний і високий". Ніцше різко негативно відноситься до ідей соціалізму, стверджуючи, що соціалісти "прокладають посередній натурі вільну дорогу", пропонують "додумане до кінця тиранення нижчих і безглуздіших". Якщо демократизацію Європи Ніцше вважав неминучою, то соціалізм, по Ніцше, саме більше, ".може плекати надію проіснувати лише короткий час украй терористичними засобами. Тому він нишком готується до панування жаху". Ніцше вважав соціалізм за неможливе, тому що "власників завжди буде більш ніж достатньо, що перешкодить соціалізму прийняти характер чогось більшого, ніж напад хвороби: і ці власники як одна людина тримаються тієї віри, що "треба мати щось, аби бути чим-небудь", і це старий і найздоровіший зі всіх інстинктів. Мати і бажати мати більше, зростання, одним словом, - в цьому саме життя". Ніцше був рафінованим інтелігентом-гуманітарієм, і в певному значенні має рацію неокантіанський історик філософії Віндельбанд, що угледів у філософії Ніцше протест проти пригноблення особи. Проте не можна закривати очі на те, що Ніцше не визнавав за кожною людиною права бути особою. Навпаки, величезна більшість людства для нього - стадо, в масах бачив він і головну загрозу для розвитку творчої особи. У багатьох відношеннях фашистським ідеологам, що використали філософію Ніцше в своїх цілях, зовсім і не потрібно було "перекручувати сенс" переконань Ніцше (хоча в наявності були і тенденційне редагування пізніх робіт Ніцше його сестрою, і практика вибіркового цитування його вигадувань).
Білет № 1 Охарактеризуйте працю Елвіна Тоффлера «Футурошок». Білет № 3 Основні джерела марксизму. Білет № 5 Основні концепції свідомості в історії філософії. Білет № 7 Напрями некласичних філософських шкіл. Білет № 11 Охарактеризуйте історичний процес філософського уявлення про теорію цінностей. Білет № 15 Декарт «Міркування про метод» Рене Декарт (1596—1650) — французький філософ, фізик і математик; засновник раціоналізму Нового часу. Білет № 13 Основні риси і представники «Просвітництва». Просвітництво постало як ідейний рух XVIII ст., що охопив Білет № 17 Закони діалектики. Білет № 19 1. Відмінності філософії Бекона та Декарта. Білет № 9 1.Термін "класична німецька філософія" був введений Ф.
Охарактеризуйте основних представників та розкрийте зміст філософії «Нового часу»(капітал. період). Білет № 25 Охарактеризуйте співвідношення понять «свідомість» і «самосвідомість». Покажіть генезис основних форм самосвідомості. Білет № 29 Історико-філософські концепції онтології. Білет № 31 Філософія Гегеля Білет № 23 Охарактеризуйте філософські аспекти економічного базису суспільства. Білет № 27 Білет № 33 Охарактеризуйте емпіризм та раціоналізм. Їх суперечності. Білет № 2 Сартр «Екзистенціоналізм це гуманізм». Білет № 6 Категорії діалектики. Білет № 10 Основні концепції соціальної філософії. Білет № 4 Праця Юркевича «Серце та його значення в духовному житті людини». Білет № 8 Еммануїл Кант «Критика чистого розуму». Білет № 12 Основні риси і представники «Відродження». Білет № 14 Дайте характеристику основних теорій історичного процесу та розкрийте їх суперечності. Білет № 18 Обґрунтуйте сутність та типологію наукових революцій. Білет № 24 Закон єдності та боротьби протилежності. Білет № 32 Надлюдина Ніцше. Білет № 28 Екзистенціоналізм. Екзистенціалізм або філософія існування — Білет № 26 Розкрийте форми і сутність відображення(форми матеріального руху: як на рівні кожної з цим форм відбувається відображення). Білет № 22 Співвідношення розсудку та розуму у пізнавальному процесі/
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; просмотров: 258; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.147.57.239 (0.01 с.) |