Забезпечення вихідного рівня знань-умінь



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Забезпечення вихідного рівня знань-умінь



МОДУЛЬ 2

Змістовний модуль 2

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 27

Тема: Хронічна хірургічна специфічна інфекція. Кістково-суглобовий туберкульоз. Актиномікоз. Сифіліс.

 

Теоретичні питання для позааудиторного самостійного вивчення та обговорення до практичного заняття №27:

1. Хронічна специфічна інфекція – визначення, різниця між гострою неспецифічною хірургічною інфекцією хронічною хірургічною специфічною інфекцією;

2. Етіологія та патогенез кістково-суглобового туберкульозу, актиномікозу, сифілісу;

3. Класифікація кістково-суглобового туберкульозу, актиномікозу і сифілісу;

4. Діагностика та диференційна діагностика кістково-суглобового туберкульозу, та хронічної неспецифічної хірургічної інфекції (хронічного остеомієліту);

5. Клініка кістково-суглобового туберкульозу, актиномікозу та сифілісу;

6. Особливості лікування хронічної неспецифічної хірургічної інфекції;

7. Профілактика хронічної специфічної хірургічної інфекції (кістково-суглобового туберкульозу, актиномікозу, сифілісу).

Забезпечення вихідного рівня знань-умінь

Основна література:

1.Загальна хірургія під ред. С.П. Жученка, М.Д. Желіби, С.Д. Хіміча, - Київ, “Здоров'я”, 1999р. – 488с.

2.Петров С.В. Общая хірургія. – СПб: „Лань”. – 1999. – 667с.

3.Черенько М.П. Ваврик Ж..М. Загальна хірургія з анастезіологією, основами реаніматологіі та догляду за хворими. К. “Здоров`я”. – 1999. – 613с.

Додаткова література:

1.Васильева А.В. Внелёгочный туберкулёз СПб. ИКФ Фолиант – 2000. – 561с.

2.Кравченко В.Г. Шкірні та венеричні хвороби К., “Здоров`я”. – 1995. – 302с.

3.Ященко Б.П., Двойрин М.С. Пособие по фтизиатрии К., Вища школа. – 1986. – 319с.

4.Горбачев В.В., Баранов Л.Г., Орижу В.С. Генерализованный актиномикоз Клиническая мелицина. – 1961.- №4. – с 90 – 92.

Розподіл балів, які може отримати студент

При засвоєнні теми №27 із змістовного модулю № 2 за навчальну діяльність студенту виставляється оцінка за 4-х бальною (традиційною) шкалою, яка потім конвертується у бали наступним чином:

Оцінка Бали
“5” 6 балів
“4” 4 бали
“3” 2 бали
“2” 0 балів

 

Модуль 1

Змістовний модуль 2

ПрактичнЕ ЗАНЯТТЯ №27

Тема: Хронічна специфічна інфекція. Кістково-суглобовий туберкульоз. Актиномікоз. Сифіліс.

І Актуальність теми:

Частота хронічної специфічної інфекції, а особливо хірургічного туберкульозу, не має тенденції до зменшення. Характерною рисою цих захворювань є розвиток первинно - хронічного процесу з мало помітним початком. Студенти повинні знати основні принципи діагностики і лікування цієї важкої патології.

ІІ Базовий рівень знань:

Дисципліна Знати Уміти
Кафедра мікробіології Етіологію хронічної специфічної хірургічної інфекції Охарактеризувати збудники хронічної специфічної інфекції
Кафедра пат анатомії Кафедра патофізіології Характер запалення, особливості патологоанатомічної картини прояву хронічної специфічної хірургічної інфекції Поставити діагноз по клінічній картині перебігу хронічної специфічної хірургічної інфекції
Кафедра рентгенології Рентгенологічну картину хронічної специфічної хірургічної інфекції Поставити діагноз хронічної специфічної хірургічної інфекції по рентгенограмі
Кафедра фармакології Принципи сучасної раціональної специфічної терапії Призначити специфічні лікарські засоби для лікування хронічної специфічної хірургічної інфекції

ІІІ Цілі заняття.

1. Вивчити особливості перебігу хронічної специфічної інфекції (α=ІІІ).

2. Освоїти принципи діагностики та диференційної діагностики хронічної специфічної інфекції (α=ІІІ).

3. Вивчити особливості консервативного лікування хронічної специфічної інфекції (α=ІІІ).

4. Вивчити основні види оперативних втручань при хірургічному лікуванні хронічної специфічної інфекції (α=ІІІ).

5. Засвоїти основні методи профілактики хронічної специфічної хірургічної інфекції (α=ІІІ).

ІV Забезпечення вихідного рівня знань-умінь

Основна література:

1. Загальна хірургія під ред. С.П. Жученка, М.Д. Желіби, С.Д. Хіміча, - Київ, “Здоров'я”, 1999р. – 488с.

2. Петров С.В. Общая хирургия СПб Лань. – 1999. – 667с.

3. Черенько М.П. Ваврик Ж..М. Загальна хірургія з анастезіологією, основами реаніматологіі та догляду за хворими. К. “Здоров`я”. – 1999. – 613с.

Додаткова література:

1. Васильева А.В. Внелёгочный туберкулёз СПб. ИКФ Фолиант – 2000. – 561с.

2. Кравченко В.Г. Шкірні та венеричні хвороби К., “Здоров`я”. – 1995. – 302с.

3. Ященко Б.П., Двойрин М.С. Пособие по фтизиатрии К., Вища школа. – 1986. – 319с.

4. Горбачев В.В., Баранов Л.Г., Орижу В.С. Генерализованный актиномикоз Клиническая медицина. – 1961.- №4. – с 90 – 92.

V. Зміст навчання

В даний час туберкульоз (tuberculosis) знову став зустрічатися досить часто. У хірургічному туберкульозі виділяють: кістково-суглобовий туберкульоз, туберкульоз лімфатичних вузлів, серозних порожнин, кишківника, сечостатевих органів, а також деякі форми легеневого туберкульозу.

Усі вони, як правило, вимагають хірургічного лікування.

Збудником туберкульозу є туберкульозна паличка (mycobacterium tuberculosis), яка була відкрита Р. Кохом у 1882р.

Інфікування людини відбувається повітряно–краплинним або травним шляхом. У деяких випадках, можливе проникнення туберкульозної палички при ушкодженні шкіри і слизових оболонок бо через інфіковану плаценту.

Потрапивши в тканини туберкульозна паличка викликає запальну реакцію. Розвивається туберкульозний горбик (tuberculum). Він складається з гігантських клітин Пирогова – Лангханца, туберкульозних мікобактерій і епітеліальних клітин, оточений лімфоцитами. У подальшому в його центрі наступає казеозний некроз. Злиття таких вузлів формує туберкульозне вогнище. У випадку високої резистентності організму можливо його вапнування і інкапсуляція. При несприятливих умовах (гіпо-, авітаміноз чи імунодефіцитні становища та ін.) туберкульозний процес може загостритися, а туберкульозна паличка з вогнища надалі поширюється контактним, лімфогеним чи гематогеним шляхами.

Особливістю кісткового туберкульозу є виникнення специфічного остеомієліту, що локалізується в метафізах і епіфізах трубчастих кісток, де і розвивається казеозний розпад. У кістках утворюються порожнини з м'якими округлими секвестрами, що нагадують “шматки цукру”. Туберкульоз може уражати хребці. Тоді їх губчата речовина піддається швидкому некротизуванню і казеозному розпаду, що призводить до формування холодного натічного абсцесу. Це мішкоподібна гранульома із запаленням пухкої сполучної тканини і її просторів. Зруйнована частина тіла хребця насідає на нижчележачий хребець, і призводить до розвитку клиноподібної деформації хребта. Утвориться горб (gibbus).

Холодний абсцес може проникати на значну відстань від первинного вогнища. Шлях його проходження від поперекової і півздошно-поперекових м'язів униз до пахової області, а іноді навіть з виходом на передню поверхню стегна. Над холодним абсцесом визначається флюктуація. Однак, шкіра над ним має звичайний колір, місцева температура нормальна. При пункції відсмоктується гній, а бактеріологічне дослідження виявляє в ньому туберкульозні палички.

Виділяють первинний остит (преартрична форма) і вторинний артрит (артритична форма). Для останнього характерно проникнення процесу в суглобову порожнину.

Суглобовий туберкульоз починається, як первинний остит. Однак, при цьому, ушкоджується губчатий шар кістки, який прилягає до суглоба.

Виділяють синовіальну, фунгозну і кісткову форми суглобного туберкульозу. Для синовіальної форми характерна ексудація із синовіальних оболонок суглоба. Ексудат може піддаватися повному розкасуванню чи відбувається відкладення фібрину(«рисові зерна»). Це призводить до обмеження рухів у суглобі.

Коли переважають процеси продуктивного запалення, виникає фунгозна форма. При ній грануляційна тканина заповнює всю порожнину суглоба і навколишні тканини. Порожнина суглоба звужується, виявляється так звана костоіда (caris sicca).

Кісткова форма суглобного туберкульозу характеризується картиною первинного оститу на тлі реактивного запалення суглоба. Це приводить до контрактури суглоба і появи нориць, а також патологічних вивихів.

Клініка. Кістково–суглобовий туберкульоз характеризується поступовим початком. Місцеві симптоми (біль, обмеження функцій, деформація ураженої кінцівки, порушення постави, атрофія м'язів) виявляється після закінчення тривалого часу.

Подразнення нервових закінчень токсинами або здавлювання їх запальним інфільтратом викликає болючий синдром, що носить постійний чи перемежований характер, що підсилюється при підвищенні навантаження на тіло чи уражену кінцівку.

Рефлекторне обмеження функції кінцівки визначається в початковій стадії захворювання. Хворий береже уражену кінцівку, намагаючись додати їй положення при який зменшується біль.

Змушені положення кінцівок приводять до стійких суглобових контрактур.

Тривале обмеження функцій приводить до порушення нервової трофіки, підсумком якої є виникнення м'язевої атрофії, склерозу шкіри і підшкірної тканин. Складка шкіри з підшкірною клітковиною на хворій кінцівці завжди товща, ніж на здоровій (симптом Александрова). Потовщення шкірної складки є на всій довжині кінцівки, поза залежністю від того, де розташовується патологічний процес. З'являються зміни суглобних контурів і в більш пізній термін деформація ураженої кінцівки.

Загальна симптоматика в початковій стадії захворювання виражена слабко. У хворих спостерігається лише субфебрильна температура, повільно наростає слабість і анемія. Погіршення загального стану настає при приєднанні гнійних ускладнень або вторинної інфекції. При цьому різко підвищується температура, з'являються сильні болі, спостерігається високий лейкоцитоз і підвищується ШОЕ.

У пізній, постартритичній стадії кістково-суглобного туберкульозу відзначаються деформація суглобів, хребта і кінцівок, можливі патологічні переломи і вивихи. При туберкульозному спондиліті процес може перейти на спинний мозок, що може привести до парезу чи до паралічу.

При постановці діагнозу важлива роль приділяється рентгенологічному дослідженню. Виконуються томограми кісток і прицільні рентгенівські знімки.

Летальність коливається від 1% до 3% і головним чином зв'язана з виникненням сепсису і розвитком міліарного туберкульозу.

Від кістково–суглобного туберкульозу варто відрізняти підгострий і первинні хронічні неспецифічні остеомієліти (для останніх характерні периостальні нашарування, яких не буває при туберкульозі), сифіліс кісток суглоба, кісткової пухлини, інфекційні артрити (гонорейні, тифозні, скарлатинозні, постгрипозні, посттравматичні, ревматичні, ендокринні артрити, а також зміни при сирингомієлії й остеохондропатіях).

Лікування. Лікувальні заходи поділяються на загальні і місцеві. Хворі з кістково-суглобовим туберкульозом лікуються в спеціалізованих протитуберкульозних лікарнях, санаторіях і диспансерах.

Мета загального лікування – підвищити опірність організму й активізувати регенеративні процеси. У комплекс заходів входять: повноцінне харчування, аеро- , клімато– і геліотерапія, трудотерапія, лікувальна фізкультура, гемо- і хіміотерапія. Кліматотерапія бажана в південній приморській зоні (Кавказ).

Для проведення антибактеріальної терапії використовують канаміцин, парааміносаліцилову кислоту (ПАСК), фтивазит, ріфадін і етамбутол. Канаміцин призначається в дозах 1-2 гр. у день(дітям 0,5-1г) протягом декількох місяців і звичайно в комбінації з ПАСКом (6-10 г) або з фтивазитом, тубазидом, галузидом, етамбутолом чи ріфадіном.

Місцева терапія зв'язана з консервативними й оперативними заходами.

Консервативні заходи дозволяють розвантажити кістки і суглоби. Це досягається витягненням (лейкопластирне і манжетне), гіпсовими пов'язками і ліжечками. Гіпсові пов'язки змінюють кожні 4–6 тижнів, одночасно роблячи етапну редресацію. Дітей з туберкульозним ураженням хребта поміщають у гіпсове ліжечко, що з ростом дитини обновляють, а в наступному застосовують гіпсовий корсет або спеціальні пластмасові фіксатори.

З хірургічних методів застосовують пункції і розкриття абсцесу, суглобні резекції, ампутації, кісно–суглобні пластинки, імобілізуючі й ортопедичні операції, що коригують.

У постартритичному періоді застосовуються місцеві фізіотерапевтичні процедури. При наявності свищів рекомендується геліо – неонова лазерна терапія з впливом червоним монохроматичним світлом(лазер ЛГ – 75, потужність 25 мв, тривалість сеансу – 10 – 15 хвилин).

Розрізняють туберкульоз бронхіальних, мезентеріальних і шийних лімфовузлів.

Туберкульозний лімфаденіт має хронічний плин. Найчастіше загальний стан хворого задовільний. Температура субфебрільна. Захворювання носить сезонний характер (улітку лімфовузли зменшуються, узимку збільшуються).

Диференціювати захворювання слідує від актиномікозу і захворювань крові (лімфогранульоматоз, лімфосаркоми).

При лікуванні використовують консервативні методи – геліотерапію, ультрафіолетове і рентгенівське опромінення, малі дози геліонеонової лазерної терапії.

При здавлені кровоносних судин і нервів шиї чи дихальних шляхів збільшеними лімфовузлами варто робити екстирпацію конгломерату лімфовузлів.

Актиномікоз (actinomycosis) – хронічне специфічне інфекційне захворювання, при якому формується щільний інфільтрат, у якому виявляються специфічні друзи.

Етіологія і патогенез. Збудником захворювання є особливі гриби actinomyces iszaeli, грампозитивні мікроорганізми з групи грибів fungi imperfecti, а також actinomyces naestundii та аzесhnіа pzopionica. Ці гриби широко поширені в природі і зустрічаються на стеблах ячменя, жита й інших рослин. При вдиханні пил, що містить ці гриби, осідає в легенях. Гриби можуть потрапити в організм при жуванні стеблинок злакових.

У тканинах гриби формують зерноподібні утворення(друзи). У центрі друз спостерігаються нитки, що переплітаються між собою, а у зовнішній зоні переходять у характерні, схожі з булавочкою, закінчення. У випадку ушкодження слизуваті гриби можуть впроваджуватися в тканини, у яких розвиваються інфільтрати дерев'янистої щільності.

Клініка. Інкубаційний період актиномікозу триває кілька тижнів. Інфільтрати мають різну локалізацію, найчастіше (близько 50%) це нижня щелепа і шия. Згодом інфільтрати піддаються розпаду і розвиваються множинні свищі, через які виділяється гнійний ексудат, у якому виявляються друзи гриба у виді жовтуватих зерняток. Шкіра навколо має темно – синій або багряний кольори.

При поразці легень у їхніх нижніх частках розвивається перефокальна пневмонія, абсцеси легень і вторинні бронхектази. Процес може перейти на стінку грудної клітки, діафрагму з утворенням міжреберних свищів.

З органів черевної порожнини частіше уражається сліпа кишка. Виникає ущільнення, що нагадує апендикулярний інфільтрат, що згодом відкривається свищем на передній черевній стінці.

Актиномікоз варто відрізняти від туберкульозного лімфаденіту, злоякісних і доброякісних пухлин. Для встановлення діагнозу проводять внутрішньошкірні проби і серологічні реакції з актинолізатом, а також досліджують гній на наявність друз.

Лікування актиномікозу вимагає комплексного підходу. Застосовують антибіотики, йодисті препарати, рентгенопромінювання, переливання компонентів крові, а також специфічні актинолізати. При неефективності консервативної терапії щільний інфільтрат видаляють, іноді дренують вогнища скупчення гною.

Сифіліс(lues) є хронічним захворюванням, що виникає звичайно в результаті контактної інфекції(рідко – трансфузійно). Збудник сифілісу – бліда трепонема (treponema pallidum), що проникає через дрібні дефекти шкіри чи слизуватих оболонок і викликає комплекс місцевих і загальних реакцій.

Первинний сифілітичний афект – твердий шанкер (ullus durum) – локалізується найчастіше на зовнішніх статевих органах.

Кістки і суглоби звичайно уражаються вторинним сифілісом або в пізньому періоді захворювання (четвертинний сифіліс).

Клініка. У вторинному періоді сифілісу можуть виникнути хворобливі кісткові нашарування – так званий люетичний (сифілітичний) періостит. Найчастіше періостит розвивається в кістках черепа, великий берцовій кістки й у ребрах. Для нього характерні нічні болі. Аналогічні зміни спостерігаються також у випадках уродженого сифілісу.

У четвертинному періоді в кістках утворюються гуми (gummae). При цьому процес захоплює не тільки окістя, але і саму кістку (ostitis) і кістковий мозок (osteomyelitis). При утворенні гуми одночасно відбувається два процеси – руйнування кістки і її утворення. Гуми спостерігаються в ребрах, у грудині, у кістках передпліччя чи гомілки. Дрібні кістки (кістки носа, м'якого ньоба) піддаються повному руйнуванню. Виникають виразки, оточені щільним шкіряним валиком. При загоєнні виразок залишаються великі зіркоподібні фляки, тісно зв'язані з кістою.

Іноді встановлення діагнозу дуже утруднено. Важливу роль у цьому грає сіро- і лікворологична діагностика(класичні реакції Васермана і Кана, їх модифікація), а також позитивні результати при застосуванні специфічного противосифілітичного лікування. Захворювання варто відрізняти від кісткового туберкульозу, хронічного остеомієліту і злоякісної пухлини (саркоми).

Лікування. Лікування сифілісу, у т.ч. кісток і суглобів, специфічне. Тільки у випадку нашарування вторинної інфекції необхідно хірургічне втручання.

 

VІ Орієнтована основа дії

 

Джерелом інфекції є хворі з хронічною специфічною хірургічною інфекцією. Для лікування цих хворих виділяють окремі палати по можливості із спеціальним входом, операційну-перевязочну, оснащені припливно-витяжною вентиляцією, що не сполучається з іншими відділеннями.

Стіни приміщень мають бути облицьовані кахляною плиткою на висоту не менш 2-х метрів, підлогу покривають пластиком або лінолеумом. Поверхні меблів, апаратури і устаткування покривають гладкими, непористими матеріалами, що легко піддаються механічному очищенню і дезинфекційній обробці.

При поступленні хворого з хронічною специфічною хірургічною інфекцією в приймальному відділенні проводять (по можливості) повну або часткову санітарну обробку: душ, зрізання нігтів тощо. У важких випадках без обробки хворий з хронічною специфічною хірургічною інфекцією транспортується у супроводі медичної сестри в палату.

Перед надходженням і після виписки хворого ліжко, тумбочку, підставку для підкладного судна (якщо таке є) обробляють 6 % розчином перекису водню з 0,5 % розчином миючого засобу. Ліжко заправляють постільною білизною, що пройшло камерну дезинфекційну обробку по режиму для специфічної інфекції.

 

Підч час перебування хворого з хронічною специфічною хірургічною інфекцією в палаті брудну білизну знезаражують шляхом замочування і подальшого кип'ятіння в 2 % розчині соди та 0,5% розчині миючого засобу протягом 120 хвилин з моменту закипання.

Хворому виділяють індивідуальні предмети відходу: плювальницю, підкладне судно, які після використання миють. Після виписки хворого предмети відходу піддають дезинфекції.

Для миття рук і туалету хворих використовують мило в дрібній розфасовці.

Посуд після використання звільняють від залишків їжі, змочують в 2 % розчині соди і кип’ятять протягом 90 хвилин. Потім миють проточною водою і зберігають в закритій шафі.

Прибирання палат проводять не рідше, ніж 2 рази на день вологим способом із застосуванням 6 % розчину перекису водню з 0,5 % розчином миючого засобу.

Прибиральний інвентар (відра, тази, ганчірки і т. д.) маркують і використовують лише за призначенням. Після використання автоклавують при 2 кгс/см 132 оC протягом 20 хвилин, зберігають у відведеному місці.

Під час перев’язок хворого з хронічною специфічною хірургічною інфекцією перев’язочна має бути обладнана стаціонарними бактерицидними опромінювачами. Для зниження мікробної контамінації в перев’язочній рекомендується установка очисників повітря пересувних рециркуляційних ВОПР-0,9 або ВОПР-1,5).

Хірург, медична сестра перед входом в перев’язочну надягають маску, бахіли. Під час операції або перев’язки надягають клейонковий фартух, який після кожної операції або перев'язки протирають ганчіркою, рясно змоченою в 6 % розчині перекису водню з 0,5 % миючим засобом.

Перев’язувальний матеріал використовують одноразово, під час операції або перев’язки, а потім його збирають в спеціально виділений бікс, автоклавують при 2 кгс/кв. см 132 оC протягом 20 хвилин і знищують. Категорично забороняється викидати матеріал без знезараження.

Інструментарій, використаний під час операції або перев’язки, збирають в ємність.

Прибирання операційної-перев’язочної проводять вологим способом не рідше ніж 2 рази на день із застосуванням розчину перекису водню з 0,5 % розчином миючого засобу з використанням індивідуальних засобів захисту: респіратори типу РУ-60 і рукавички. Після дезинфекції приміщення миють гарячою водою і включають бактерицидні опромінювачі (ОБН-150 або ОБП-300) на 1,5 - 2 години.

Після проведення операції або перев’язки весь інструментарій, шприци, голки занурюють в 6 % розчин перекису водню з 0,5 % миючого засобу на 60 хвилин або кип’ятять протягом 90 хвилин.

Подальша методика передстерилізаційної обробки інструментарію і його стерилізація аналогічна стандартній технології.

Хворі з хронічною специфічною хірургічною інфекцією лікуються в спеціалізованих протитуберкульозних лікарнях, санаторіях і диспансерах. Лікувальні заходи цих поділяються на загальні і місцеві.

Мета загального лікування – підвищити опірність організму й активізувати регенеративні процеси. У комплекс заходів входять: повноцінне харчування, аеро- , клімато– і геліотерапія, трудотерапія, лікувальна фізкультура, гемо- і хіміотерапія.

Для проведення антибактеріальної терапії у хворих з хронічною специфічною хірургічною інфекцією використовують канаміцин, парааміносаліцилову кислоту (ПАСК), фтивазит, ріфадін і етамбутол. Канаміцин призначається в дозах 1-2 гр. у день(дітям 0,5-1г) протягом декількох місяців і звичайно в комбінації з ПАСКом (6-10 г) або з фтивазитом, тубазидом, галузидом, етамбутолом чи ріфадіном.

Місцева терапія зв'язана з консервативними й оперативними заходами.

Консервативні заходи дозволяють розвантажити кістки і суглоби. Це досягається витягненням (лейкопластирне і манжетне), гіпсовими пов'язками і ліжечками. Гіпсові пов'язки змінюють кожні 4–6 тижнів, одночасно роблячи етапну редресацію. Дітей з з хронічною специфічною хірургічною інфекцією хребта поміщають у гіпсове ліжечко, що з ростом дитини обновляють, а в наступному застосовують гіпсовий корсет або спеціальні пластмасові фіксатори.

З хірургічних методів застосовують пункції і розкриття абсцесу, суглобні резекції, ампутації, кісно–суглобні пластинки, імобілізуючі й ортопедичні операції, що коригують.

У постартритичному періоді застосовуються місцеві фізіотерапевтичні процедури. При наявності свищів рекомендується геліо – неонова лазерна терапія з впливом червоним монохроматичним світлом(лазер ЛГ – 75, потужність 25 мв, тривалість сеансу – 10 – 15 хвилин).

 

При лікуванні туберкульозі лімфовузлів використовують консервативні методи – геліотерапію, ультрафіолетове і рентгенівське опромінення, малі дози геліонеонової лазерної терапії.

При здавлені кровоносних судин і нервів шиї чи дихальних шляхів збільшеними лімфовузлами варто робити екстирпацію конгломерату лімфовузлів.

 

Лікування актиномікозу вимагає комплексного підходу. Застосовують антибіотики, йодисті препарати, рентгенопромінювання, переливання компонентів крові, а також специфічні актинолізати. При неефективності консервативної терапії щільний інфільтрат видаляють, іноді дренують вогнища скупчення гною.

Лікування сифілісу, у т.ч. кісток і суглобів, специфічне. Тільки у випадку нашарування вторинної інфекції необхідно хірургічне втручання.

 

Технологічна карта заняття

№ п/п Основні етапи заняття, їх функції та зміст Рівень засвоєння знань Методи контролю і навчання Матеріали методичного забезпечення Розподіл часу (хв.)
  Підготовчий етап Організаційні заходи Постановка навчальних цілей та мотивація Контроль вихідного рівня знань, навичок і умінь: 1) Визначення хронічної специфічної хірургічної інфекції; 2) Клініка хронічної специфічної інфекції; 3) Диференційна діагностика хронічної специфічної та неспецифічної інфекції; 4) Особливості лікування хронічної хірургічної неспецифічної інфекції; 5) Профілактика хірургічної специфічної хронічної інфекції;   ІІ   ІІ   ІІ   ІІ   ІІ     ІІ   Індивідуальне опитування Тести ІІ р.     П.1 Актуальність теми П.2 Навчальні цілі   Таблиці: Класифікація кістково-суглобового туберкульозу, утворення холодних натічників, симптоми кістково-суглобового туберкульозу, первинний легеневий комплекс. Оперативне лікування туберкульозу. Рентгенограми враження кісток при туберкульозі, сифілісі та хронічному остеомієліті.   1-3    
  4. Основний етап 1) Особливості перебігу кістково-суглобового туберкульозу в залежності від враження різних анатомічних ділянок кісток;   2) Правила ведення хворих в залежності від враження кісток; 3) Види оперативних втручань у хворих з кістково-суглобовим туберкульозом; 4) Особливості лікування сифілісу та актиномікозу;     ІІІ   ІІІ     ІІІ     ІІІ   Професійний тренінг у вирішенні типових клінічних задач     Практичний тренінг   Заняття проводиться в учбовій кімнаті     Заняття проводиться в гнійній перев’язочній Задачі ІІІ р.        
  5.   6. 7. Заключний етап Контроль та корекція рівня професійних вмінь та навичок Підведення підсумків заняття Домашнє завдання (основна і додаткова література за темою)   ІІІ   Індивідуальний контроль навичок Тести ІІІ р.   Тести ІІІ р. Задачі ІІІ р. Короткі методичні вказівки до роботи на практичному занятті    

 

 

МОДУЛЬ 2

Змістовний модуль 2

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 27

Тема: Хронічна хірургічна специфічна інфекція. Кістково-суглобовий туберкульоз. Актиномікоз. Сифіліс.

 

Теоретичні питання для позааудиторного самостійного вивчення та обговорення до практичного заняття №27:

1. Хронічна специфічна інфекція – визначення, різниця між гострою неспецифічною хірургічною інфекцією хронічною хірургічною специфічною інфекцією;

2. Етіологія та патогенез кістково-суглобового туберкульозу, актиномікозу, сифілісу;

3. Класифікація кістково-суглобового туберкульозу, актиномікозу і сифілісу;

4. Діагностика та диференційна діагностика кістково-суглобового туберкульозу, та хронічної неспецифічної хірургічної інфекції (хронічного остеомієліту);

5. Клініка кістково-суглобового туберкульозу, актиномікозу та сифілісу;

6. Особливості лікування хронічної неспецифічної хірургічної інфекції;

7. Профілактика хронічної специфічної хірургічної інфекції (кістково-суглобового туберкульозу, актиномікозу, сифілісу).

Забезпечення вихідного рівня знань-умінь

Основна література:

1.Загальна хірургія під ред. С.П. Жученка, М.Д. Желіби, С.Д. Хіміча, - Київ, “Здоров'я”, 1999р. – 488с.

2.Петров С.В. Общая хірургія. – СПб: „Лань”. – 1999. – 667с.

3.Черенько М.П. Ваврик Ж..М. Загальна хірургія з анастезіологією, основами реаніматологіі та догляду за хворими. К. “Здоров`я”. – 1999. – 613с.

Додаткова література:

1.Васильева А.В. Внелёгочный туберкулёз СПб. ИКФ Фолиант – 2000. – 561с.

2.Кравченко В.Г. Шкірні та венеричні хвороби К., “Здоров`я”. – 1995. – 302с.

3.Ященко Б.П., Двойрин М.С. Пособие по фтизиатрии К., Вища школа. – 1986. – 319с.

4.Горбачев В.В., Баранов Л.Г., Орижу В.С. Генерализованный актиномикоз Клиническая мелицина. – 1961.- №4. – с 90 – 92.

Розподіл балів, які може отримати студент

При засвоєнні теми №27 із змістовного модулю № 2 за навчальну діяльність студенту виставляється оцінка за 4-х бальною (традиційною) шкалою, яка потім конвертується у бали наступним чином:

Оцінка Бали
“5” 6 балів
“4” 4 бали
“3” 2 бали
“2” 0 балів

 

Модуль 1

Змістовний модуль 2

ПрактичнЕ ЗАНЯТТЯ №27



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.237.97.64 (0.025 с.)