III.4. Термінологічний словник

Світогляд – форма суспільної самосвідомості людини, через яку вона сприймає, осмислює, оцінює світ, визначає своє місце у ньому. Це система принципів, знань, ідеалів, цінностей, надій, вірувань, поглядів на сенс та мету життя, які визначають індивіда або соціального суб’єкта та органічно вплітаються в його вчинки та норми мислення.

Світогляд – інтегральне духовне утворення, яке спонукає до практичної дії, до певного способу життя та думки. У структурному плані прийнято виділяти в ньому такі підсистеми або рівні: світовідчуття, світосприйняття, світоспоглядання, світорозуміння та світобачення.

Міфологія (від грец. міф – оповідь та “логос” – слово, поняття, вчення) – форма суспільної свідомості, спосіб розуміння світу, характерний для ранніх стадій суспільного розвитку. Міф об’єднав у собі початки знань, релігійних вірувань, різних видів мистецтва, філософії.

Міф – це тип світогляду, при якому людина включена у Всесвіт, і досить слабо виділяє себе в ньому, нечітко розрізняє суб’єкт та об’єкт, тобто себе та світ.

Релігія (від лат. благочестя, набожність, святиня, предмет культу) – така форма світогляду, в якій засвоєння світу здійснюється через подільність на земний, природний, що відображається органами чуттів людини, та потойбічний – “небесний”, надприродний і надчуттєвий світ. Релігія, на відміну від міфу, є типом світогляду, який розрізняє суб’єкт та об’єкт. Вона ґрунтується на вірі,прийнятті тих чи інших тверджень без сумніву і доведень. Для віруючої людини факт існування Бога, для прикладу, є безсумнівним, він не потребує доказів чи перевірки.

Містицизм – (від грец. таємний) – у широкому розумінні – визначення надприродної сутності явищ; у вузькому – релігійно-філософський світогляд, в основі якого є віра в можливість безпосередньо надчуттєвого та надрозумного спілкування людини з нематеріальним, духовним світом, Богом, духами тощо.

Філософія (від грец. phileo – люблю, sofia – мудрість, буквально – любов до мудрості (дехто трактує також як мудрість любові)) – форма духовної діяльності, спрямована на постановку, аналіз і вирішення сутнісних світоглядних питань, пов’язаних з формуванням цілісного погляду на світ і на місце у ньому людини.

Філософське вчення – завершена система поглядів того чи іншого мислителя.

Філософська школа – сукупність вчень, об’єднаних загальними ідейними основами, що зумовлює пряму передачу ідей від одних філософів до інших.

Філософська течія – сукупність вчень, об’єднаних спільними, хоча часом модифікованими, ідейними принципами, які належать як до однієї, так і до різних шкіл.

Філософський напрям – сукупність течій, що мають у своїй основі спільні ідеї.

Філософування – це автентична, неповторна активність, яка ні до чого іншого не зводиться, в якій бере участь все людське єство. Ця активність може виникати сама по собі або бути спричиненою (детонованою) різними чинниками, такими як прочитана філософська книга, життєва подія, щось побачене чи почуте, що може приводити свідомість (далеко не кожну) в специфічний філософський стан чи особливий настрій.

Рефлексія (від лат. обернення назад, відображення) – термін для позначення такої риси людського пізнання, як дослідження самого пізнавального акта, діяльності самопізнання, що дає змогу розкрити специфіку духовного світу людини, внаслідок цього людська свідомість постає водночас і як самосвідомість.

Наука – соціально-значуща сфера людської діяльності, що спрямована на виробництво та систематизацію знань про закономірності існуючого засобами теоретичного обґрунтування і перевірки пізнавальних результатів для розкриття їх об’єктивного змісту.

Основне питання філософії – це питання про відношення свідомості до буття й духовного до матеріального, проблема цього відношення має два аспекти: 1) що первинне? 2) чи можна пізнати світ?

Матеріалізм – філософський напрям, який при вирішенні основного питання філософії стверджує, що буття, природа, матеріальне є первинним, а дух, свідомість, ідеальне – вторинним.

Ідеалізм – філософський напрям, який при вирішенні основного питання філософії стверджує, що дух, свідомість, мислення, ідеальне є первинним, а буття, природа, матеріальне – вторинним.

III.5. Матеріали для самоконтролю

А. Питання для самоконтролю:

1. Що таке світогляд і яке його значення в свідомому регулюванні людиною свого життя?

2. Що являється основними складовими світогляду як інтелектуальної форми людського самоусвідомлення?

3. Які ви знаєте найважливіші особливості міфологічного, релігійного та буденного світоглядів, та які їх відмінності від філософського світогляду?

4. В чом зміст основних особливостей філософського мислення?

5. Що являється основними елементами структури філософського знання?

6. Визначить предмет філософії.

7. В чом зміст основних функцій філософії?

8. Визначити і охарактеризуйте основне питання філософії.

 

Б. Тести для самоконтролю:

1.Зміст світогляду визначають:

- знання про світ, вироблені природознавством;

- знання, принципи, переконання, що виконують функцію життєвого орієнтування;

- політичні, економічні, соціальні програми;

- ті уявлення про дійсність, які є виключно індивідуальним надбанням людини.

2.Зміст світогляду групується довкола відношення:

- природне – соціальне; - людина – світ.

- природні речі – штучні речі;

3.Філософія - це:

- наука про мудрість; - володіння мудрістю;

- прагнення до мудрості; - мудрість.

Хто із стародавніх філософів уперше використовує поняття “філософія”?

- Конфуцій; - Сократ;

- Фалес; - Платон;

- Піфагор; - Демокрит.

5.Міфологічний світогляд передбачає:

- протистояння людини природі;

- єдність людини з природою;

- поділ усього сущого на матеріальне і духовне;

- міфологія не має автора, її творцем є народ;

- раціонально пояснює свої твердження;

- міфологічна свідомість є синкретичною;

- міфологія є авторською формою мислення та інтелектуальної творчості.

7.Де вперше зароджується філософія як вищий тип світогляду?

- Давній Єгипет; - Давня Греція;

- Давній Китай; - Давня Індія.

Які з перерахованих питань є філософськими?

- У чому сенс існування людини?

- Які шляхи вирішення екологічної кризи?

- Чи можливі небілкові форми життя?

- Що є істина?

- Як вирішити продовольчу проблему людства?

- У чому сутність гравітації?

- Що таке свобода?

9.Питання про що Ф.Енгельс назвав “основним питанням філософії”?

- про буття сущого;

- про сенс життя;

- про основні закони суспільства, природи і мислення;

- про відношення мислення до буття.

10.В якому з наведених запитань розкривається, за Ф.Енгельсом, сутність другої сторони основного питання філософії?

- Чи здатне людство пізнати абсолютно все у світі?

- Чи може людство досягнути повного і вичерпного знання про все матеріальне у світі?

- Чи всі об’єкти дійсності стануть предметами нашого пізнання?

- Чи здатна людська свідомість пізнавати cвiт, вiдображати дiйсність, закони об’єктивного світу?

11.Кому з давньогрецьких філософів належать слова: “…займатися філософією слід і молодому й старому: першому для того, щоб він і до старості залишався молодим, залишаючи добру пам'ять про минуле, другому—щоб він був і молодим, і старим, не відчуваючи страху за майбутнє”?

- Платону; - Епіктету;

- Аристотелю; - Епікуру;

- Сенеці.

12.Кому з філософів Нового часу належать слова: “…Філософія…одна тільки відрізняє нас від дикунів і варварів і що кожний народ характеризується більшою громадськістю і освіченістю, чим краще в ньому філософствують; тому немає для держави більшого блага, ніж мати справжніх філософів”:

- Декарту; - Спінозі;

- Руссо; - Канту.

 

 

Першоджерела до вивчення теми

Аристотель. Метафизика

Итак, из всего сказанного следует, что имя [мудрости] необходимо отнести к одной и той же науке: это должна быть наука, исследующая первые начала и причины: ведь и благо, и «то, ради чего» есть один из видов причин. А что это не искусство творения, объяснили уже первые философы. Ибо и теперь, и прежде удивление побуждает людей философствовать, причем вначале они удивлялись тому, что непосредственно вызывало недоумение, а затем, мало-помалу продвигаясь таким образом далее, они задавались вопросом о более значительном, например, о смене положения Луны, Солнца и звезд, а также о происхождении Вселенной. Но недоумевающий и удивляющийся считает себя незнающим (поэтому и тот, кто любит мифы, есть в некотором смысле философ, ибо миф создается на основе удивительного). Если, таким образом, начали философствовать, чтобы избавиться от незнания, то, очевидно, к знанию стали стремиться ради понимания, а не ради какой-нибудь пользы. Сам ход вещей подтверждает это; а именно: когда оказалось в наличии почти все необходимое, равно как и то, что облегчает жизнь и доставляет удовольствие, тогда стали искать такого рода разумение. Ясно поэтому, что мы не ищем его ни для какой другой надобности. И так же как свободным называем того человека, который живет ради самого себя, а не для другого, точно так же и эта наука единственно свободная, ибо она одна существует ради самой себя.