Корми та годівля племінних бугаїв

До складу раціонів бугаїв-плідників повинні входити різноманітні корми: сіно високої якості злакових, бобових трав і їх сумішок, трав’яна різка штучного висушування, силос високої якості, коренеплоди та суміш концкормів (табл. 2).

 

2. Структура раціонів для бугаїв-плідників, %

Корм	Зимовий період	Літній період
Сіно	25 - 40	15 – 20
Силос, сінаж, коренеплоди	20 - 30	-
Трава	-	35- 40
Зернові концкорми (комбікорми)	45–50	40–45

 

На 100 кг живої маси згодовують на добу, кг: сіна – 0,8 – 1,0, силосу або сінажу – 0,8 – 1,0, коренеплодів – 1,0 – 1,5, зернових концкормів – 0,4 – 0,5, а у літній період трави – 2,0 – 2,5, сіна – 0,4 – 0,5 і концкормів – 0,3 – 0,4 кг.

Із концкормів згодовують овес – 30 %, просо – 10, висівки пшеничні – 15, соняшникові макуха чи шрот – 15, кормові дріжджі – 5 – 6, трав’яне борошно – 10%, мінеральні та вітамінні підкормки або спеціальний премікс. Замість суміші концкормів використовують спеціальні комбікорми заводського виготовлення.

Для забезпечення каротином до раціонів включають 4 – 6 кг червоної моркви, а для балансування раціонів за цукром згодовують 5 – 8 кг кормових або 3 – 5 кг цукрових буряків, у разі їх відсутності – 1,0 – 1,5 кг кормової патоки.

З метою підвищення протеїнової повноцінності рослинних кормів і за підвищеного статевого навантаження до раціону бугаїв включають кров’яне, м’ясо-кісткове, м’ясне борошно, сухе збиране молоко із розрахунку 50 – 400 г на одну голову за добу, або 2 – 3 кг свіжого знежиреного молока чи 3 – 5 шт. курячих яєць. Мінеральні добавки – сіль кухонна, кормові фосфати, солі мікроелементів та вітамінні препарати згодовують регулярно, згідно з рекомендованими нормами.

Бугаям-плідникам живою масою 1000 кг під час інтенсивного використання у зимовий період орієнтовно згодовують, кг: сіна злакового – 5, люцернового – 3, силосу – 6, червоної моркви – 6, буряків цукрових – 4, дерті вівсяної – 1, просяної – 0,5, зернобобових – 0,5, висівок пшеничних – 1,5, шроту соняшникового – 1,1 і патоки кормової – 0,5. Мінеральну і вітамінну підкорми включають відповідно до норми.

Годують племінних бугаїв 3 рази на добу: ранком половину норми концкормів, частинку буряків або моркви, 2 – 3 кг сіна, в обід – силос чи сінаж і решту буряків та моркви, на ніч – решту сіна й концкормів.

Плідникам задають тільки доброякісні корми. Забороняється використовувати для їх годівлі солому, жом, барду, м’язгу, пивну дробину, бавовникові макуху і шрот, макуху й шроти капустяних – ріпаковий, суріпиці, рижійовий. Слід виключати і траву капустяних. Не можна вводити до раціонів корми з ознаками псування, а ткож на тривалий час замінювати трав’яний силос на кукурудзяний, оскільки останній містить фітоестрогени, які знижують потенцію і погіршують сперматогенез.

Годівлю бугаїв нормують, зважаючи на зміни фізіологічного стану та інтенсивність використання.

Для контролю за повноцінністю годівлі організовують щомісячне зважування, клінічний огляд, дослідження крові на вміст білка, кальцію, фосфору, каротину, резервної лужності, вмісту сечовини, яка слугує за критерій повноцінності протеїнового живлення. У нормі вміст сечовини складає 160 – 250 мг/л. Більш висока концентрація свідчить про надлишок протеїну. Для контролю за мікромінеральним живленням досліджують пігментований волос, а також аналізують раціони на вміст аргініну і фтору. Зважаючи на одержані результати коригують раціони на вміст енергії та поживних речовин.

Грубі корми, до яких відносяться різні види сіна, соломи, полови, трав¢яне борошно, трав¢яна січка, а також сухі відходи рослинництва – кошики і стебла соняшнику, стрижні і стебла кукурудзи, лушпиння, сінна потеруха, гіллячковий корм, становлять значну цінність для кормової бази тваринництва, використовуються переважно в зимовий період. Вони характеризуються наявністю великої кількості клітковини (19–20 %) та незначною кількістю води (12–20 %). Високий вміст клітковини надає раціонам певного об'єму, нормалізує роботу шлунка, кишок, сприяє кращому виділенню травних соків. Особливе значення мають грубі корми для жуйних, оскільки забезпечують інтенсивний перебіг бродильних процесів у передшлунках завдяки інтенсивному розвитку мікроорганізмів, за допомогою яких відбувається біосинтез мікробного білка, амінокислот, вітамінів групи В, летких жирних кислот. Згодовування сіна телятам і ягнятам у ранньому віці стимулює у них розвиток передшлунків, що дає змогу переводити їх на рослинні корми у більш ранньому віці. Сіно є незамінним кормом у раціонах новотільних корів. Це єдиний з об'ємистих кормів, який містить вітамін D, необхідний для регулювання мінерального обміну в організмі тварин.

Слід зазначити, що для жуйних важливе значення в нормалізації процесів травлення та обміну речовин має і ступінь подрібнення грубих кормів. Згодовування останніх у вигляді борошна призводить до розладу травлення і порушення обміну речовин.

Готують сіно із бобових і злакових трав та їх сумішок і використовують у годівлі корів, бугаїв-плідників, телят, овець і коней. Потеруху із сіна включають до раціонів свиней.

Солому озимих і ярих злаків застосовують у годівлі жуйних тварин і коней як у чистому вигляді, так і після спеціальної підготовки, а також при заготівлі силосу з кормів, які мають високу вологість.

Силос. Силосом називається соковитий корм, одержаний у результаті консервування зелених рослин за рахунок нагромадження органічних кислот, переважно молочної, що утворюються в процесі спонтанного бродіння.

Суть силосування як способу біологічного консервування кормів полягає у зброджуванні бактеріями цукрів корму до органічних кислот (переважно молочної), у результаті чого утворюється кисле середовище (рН 4,0–4,2), за якого засилосована маса без доступу повітря добре зберігається.

Силосування кормів відзначається рядом переваг порівняно із заготівлею сіна. Так, типові силосні культури (кукурудза) забезпечують високий вихід поживних речовин з одиниці площі. Силосування мало залежить від погодних умов і всі процеси приготування корму можна механізувати, а також ефективно використовувати залишки рослинництва (гичка). Правильно приготовлений силос може зберігатися без втрат поживних речовин тривалий час і слугувати страховим запасом.

Розвиток процесів бродіння і одержання доброякісного силосу залежать від наявності молочнокислих бактерій і достатньої кількості легкорозчинних цукрів у рослинах, що силосуються, вологості сировини та її ізоляції від доступу повітря.

Технологія заготівлі силосу складається з таких операцій: скошування силосних культур з одночасним подрібненням, доставки до силососховища, вивантаження маси, внесення консервантів (якщо застосовують), ретельного ущільнення, укриття від проникнення повітря та атмосферних опадів.

Для свиней і птиці готують комбінований силос. Основними його компонентами є коренебульбоплоди, качани кукурудзи молочно-воскової й воскової стиглості, гарбузи, кормові кавуни, отава багаторічних трав, сінне або трав'яне борошно.

Доброякісному силосу притаманний ароматно-фруктовий запах, зелений чи жовто-зелений колір, зберігає структуру вихідної сировини і його охоче поїдають тварини. Жовто-коричневий колір і запах свіжоспеченого хліба свідчать, що маса при силосуванні внаслідок недостатнього ущільнення або тривалого процесу силосування нагрівалася до 50°С і вище.

Згодовують силос усім видам сільськогосподарських тварин: дійним коровам – 4–6 кг, сухостійним – 2–3, худобі на відгодівлі – 6–8 кг на 100 кг живої маси, вівцям – 2–3 кг, свиноматкам – 3–4, поросятам при вирощуванні та відгодівлі – 2–3, коням – 8–10 кг, птиці – 20–30 г на одну голову.

Сінаж – консервований в анаеробних умовах корм, виготовлений з тонкостебельних пров¢ялених до вологості 45–55% трав. Від силосу він відрізняється меншим вмістом води і незначною кількістю органічних кислот, через що добре поїдається тваринами та має дієтичні властивості.

За хімічним складом і поживністю сінаж посідає проміжне місце між сіном і силосом. Поряд з невеликою кількістю води у ньому міститься 3–7% перетравного протеїну, 1,0–1,5 жиру, 12–16 клітковини, близько 2 цукру, 0,3–1,0 кальцію, 0,1–0,15% фосфору і 25–40 мг каротину.

На склад і поживність сінажу, насаперед, впливає вологість закладеної маси, оскільки від цього залежить інтенсивність мікробіологічних процесів і зв¢язаних з цим втрат поживних речовин. При його заготівлі консервування маси здійснюється за рахунок фізіологічної сухості рослин і відсутності доступу кисню.

Коренеплодам належить значне місце у кормовому балансі тваринництва у різних зонах, оскільки вирощувати їх можна в умовах богарного і зрошуваного землеробства. До них відносять кормові і цукрові буряки, моркву, брукву і турнепс; до бульбоплодів – картоплю і топінамбур (земляна груша).

Кормові баштанні культури (гарбузи, кабачки, кавуни) більше поширені у південних областях України.

За високого рівня агротехніки врожаї коренеплодів і баштанних культур з одного гектара площі одержують 60–100 ц кормових одиниць, що перевершує вихід їх у траві та зернових культурах. Коренебульплоди і плоди баштанних культур охоче поїдаються тваринами і відносяться до соковитих кормів, оскільки у своєму складі мають 70–90% води, а суха речовина їх представлена, в основному, легкозасвоюваними вуглеводами: цукром і крохмалем. У ній міститься мало протеїну (7–13%), жиру (0,8–4,0%) і клітковини (3–10%).

Усі зернові корми, які використовують у годівлі сільськогосподарських тварин, належать до концентрованих, оскільки в одиниці маси містять багато легкоперетравних поживних речовин. За їхньою допомогою балансують раціони за вмістом енергії, протеїну, амінокислот.

Зернові корми залежно від вмісту і складу поживних речовин поділяють на три групи: злакові (ячмінь, овес, кукурудза, пшениця, жито, просо та ін.), бобові (горох, люпин, соя, кормові боби, вика, сочевиця тощо) й олійні (насіння соняшнику, льону, ріпаку, арахісу і т.д.).

Зерно злакових культур – це переважно енергетичний корм. У ньому міститься 85–87% сухої речовини, 10–14 – протеїну, 2–3 – жиру (овес і кукурудза 4–6%), 60–70 – безазотистих екстрактивних речовин, представлених переважно крохмалем, і 2–4% золи. Рівень клітковини у голозерних коливається в межах 2-3, а у плівчастих (ячмінь, просо, овес) – 5–9%. Поживність 1 кг зерна злаків становить 1–1,3 к. од. із вмістом 67–106 г перетравного протеїну. Протеїни злакових мають невисоку біологічну цінність, оскільки бідні на лізин, метіонін, триптофан та інші незамінні амінокислоти. Жир зосереджений переважно в зародку й представлений ненасиченими жирними кислотами (олеїнова, лінолева), тому зерно при тривалому зберіганні, особливо в розмеленому вигляді, може згіркнути внаслідок окислення жиру. З мінеральних речовин у зерні переважає вміст фосфору над кальцієм. У ньому є вітаміни групи В (крім В₁₂), С і Е, але відсутні вітамін D та каротин.

Зернобобові культури слугують основним джерелом протеїну у раціонах тварин. Зерно цих культур є протеїновим кормом, оскільки в 1,5–3 рази багатше на протеїн, ніж злакове. Містить мало (1–2%) жиру (за винятком сої), 30–35% БЕР, 4–7% клітковини та значну кількість золи, яка багата кальцієм і фосфором. Енергетична поживність 1 кг зерна бобових культур становить 1,10–1,45 к.од. за вмісту 195–290 г перетравного протеїну.

Для протеїну бобових, який майже повністю складається з білка, характерна висока біологічна цінність, що зумовлюється вмістом незамінних амінокислот.

У процесі переробки рослинної сировини одержують побічні продукти, які використовують у годівлі тварин. До цієї групи відносять велику групу кормів, що певною мірою подібні із сировиною і одночасно значно відрізняються від неї за хімічним складом та поживністю. Серед них найпоширеніші залишки борошномельної та круп¢яної (висівки, мучки, борошняний пил), олійної (макуха, шрот), цукрової (жом, меляса), бродильної (барда, пивна дробина, дріжджі), крохмальної (м¢язга) промисловості.