Аналіз соціально-економічного розвитку південних штатів

Тема 13

Заняття

Велика і багата природними ресурсами Північна Америка, починаючи з XVI ст., була регіоном територіальної експансії багатьох європейських держав. Найінтенсивнішою була англійська колонізація, яка призвела до утворення на Атлантичному узбережжі 13 колоній, між якими не існувало ніяких зв'язків. Управління ними з боку метрополії здійснювалося по-різному. Дві з них (Род-Айленд і Коннектикут) мали хартії самоврядування і фактично були своєрідними республіками. Всі органи управління в них були виборними. Ще три - належали приватним власникам, які купили хартії на управління в англійського уряду. Усі інші (вісім колоній) були володіннями Британії та управлялися губернаторами або двопалатними законодавчими органами - легіслатурами.

Історично склалося так, що південні колонії були сільськогосподарськими регіонами з використанням дешевої праці негрів-рабів. У північних - переважав підприємець, фермер з широким використанням найманої праці.

У першій половині XVIII ст. населення колоній, переборюючи внутрішні суперечності, сформувалося практично у самостійну націю зі своїми політичними, релігійними та культурними традиціями. Зрозуміло, вимушені іммігранти (африканці) знаходилися поза суспільною організацією колоній.

Спочатку Англія вбачала в колоніях джерело сировини і ринок збуту готової продукції. Ще не виявлялася тенденція до прямого політичного контролю, що дозволяло колоніям користуватися певним самоуправлінням. Але вже в першій половині XVIII ст. до економічного гніту додався посилений політичний диктат з боку метрополії: збільшувалося оподаткування, були скасовані суди присяжних і недоторканність житла, обмежувалися прерогативи колоніальних асамблей, військові втручалися у цивільні справи.

За умов такого колоніального диктату у Північній Америці зародилася і отримала свій розвиток буржуазна конституційна думка, яка стала невід'ємною частиною революційного світогляду. У патріотичному русі визріла ідея державно-правової автономії північноамериканських провінцій в рамках Британської імперії. Обґрунтування цієї ідеї дав на початку 70-х років XVIII ст. американський політичний діяч, просвітитель Бенджамін Франклін.

У міру загострення стосунків між метрополією і колоніями і наближенням війни ця доктрина набувала революційного звучання, її суть зводилася до того, що:

- американські провінції і Англія є рівноправними і суверенними частками єдиної Британської імперії;

- найвища законодавча влада в них належить представницьким органам: асамблеям - в колоніях, парламенту - в Англії;

- парламент не має жодних переваг перед асамблеями і не наділений жодними правами у колоніях;

- зв'язок між Англією і колоніями здійснює лише король.

Висловлена ідея не дістала схвалення в Англії, а навпаки, розцінювалася як посягання колоній на інтереси англійської корони. На початок 70-х років XVIII ст. суперечності між колоніями та Англією досягли апогею. У 1770 р. відбулися перші сутички з англійськими солдатами. Остаточний розрив колоній зі своєю метрополією був спровокований прийняттям у 1773 р. "чайного закону", який суттєво порушував права колоністів у сфері торгівлі. Як наслідок - Бостонське чаювання (грудень 1773 р.). У відповідь на такі акти непокори колоністів Англія видає низку репресивних законів.

За умов наростання протистояння Англії законодавчі збори однієї з найстаріших і найвпливовіших колоній Вірджинії звернулися до інших колоній з пропозицією щорічно скликати конгрес для обговорення "загальних інтересів". 5 вересня 1774 р. у Філадельфії був скликаний Перший континентальний конгрес з представників 12 колоній (крім Джорджії), який прийняв рішення, що неминуче вели до розриву з Англією: бойкотувати ввезення англійських товарів та експорт з колоній.

У квітні 1775 р. розпочалася війна за незалежність колоній - своєрідна американська революція. Всі прогресивні кола Європи гаряче співчували американським повстанцям. Велику підтримку їм надали Франція та Іспанія - давні суперники Британської імперії. Немаловажну роль відіграла нейтральна позиція Росії, яку Англія намагалася втягнути у війну на своєму боці. Російська імперія ініціювала укладення так званого "збройного нейтралітету" (1780 p.), який значно утруднив морську блокаду колоній англійцями. Під смугастим прапором колоністів1 зібралися вірджинський плантатор Вашингтон, француз Лафайєт, поляк Костюшко, ірландець Монтгомері та інші. Армія повстанців збільшилася до півмільйона солдатів, що, врешті-решт, призвело до перемоги колоністів. Відповідно до мирного договору, підписаного у Версалі 9 вересня 1783 року, Англія визнала незалежність 13 колоній, залишивши за собою Канаду.

Американській революції були властиві певні особливості, які відрізняли її від європейських буржуазних революцій. По-перше, вона відбулася на території, яка не знала феодалізму як суспільно-економічної формації. Тому історія державності США розпочалася на більш сприятливій основі, ніж історія буржуазного суспільства у Старому Світі. Значну роль відіграло і те, що потік колоністів складався переважно з чисто буржуазних елементів: підприємців, купців, лихварів, ремісників. Американське суспільство революційного періоду не знало потомственої аристократії, поміщиків і кріпаків, державної бюрократії, придворної камарильї, цехів, гільдій, привілейованого духовенства та інших соціально-класових прошарків феодальної Європи.

По-друге, американське суспільство було в цілому демократичним за своїм духом, настроями і переконаннями. Соціальні суперечності тут були не такими загостреними, як у Європі. По-третє, революція переслідувала національно-визвольну мету, будучи подібною в цьому до революції в Нідерландах у XVI ст.

І хоча американська революція залишила недоторканною рабовласницьку систему Півдня, практично не зачепила відносини власності, ліквідувавши лише залишки феодалізму у поземельних відносинах, все ж не можна заперечити її великого досягнення - завоювання незалежності, створення єдиної федеративної республіки, конституційну і правову інституціоналізацію буржуазно-демократичних прав і свобод.

Значний вплив на хід революційних подій справила Декларація незалежності, затверджена Третім континентальним конгресом 4 липня 1776 р. (автор - Т. Джефферсон). У ній:

- колишні колонії проголошувалися "вільними і незалежними штатами";

- заявлено про повне звільнення штатів від підданства британській короні і розрив будь-якого політичного зв'язку між колоніями і метрополією;

- проголошується рівність і невід'ємність прав людини, дарованих їй природою.

Проголошення Декларацією колишніх колоній "вільними і незалежними штатами" означало появу на американському континенті 13 незалежних суверенних держав. І хоча в першій тезі Декларації вживається термін "Сполучені Штати Америки", це не означало, що йдеться про державу як суб'єкт міжнародних відносин.

Ідеологи американської революції - Т. Джефферсон, Б. Франклін, Т. Пейн - були, безумовно, талановитими мислителями і державними діячами, які віддзеркалили в Декларації одну з найважливіших ідей державотворення Нового часу - ідею громадянського суспільства: "Ми дотримуємося цих істин..., що всіх людей створено рівними, що вони наділені їхнім Творцем певними невід'ємними і непорушними правами, між якими є життя, воля і пошуки щастя; що для забезпечення цих прав людьми засновуються уряди, котрі виводять свою владу із згоди з підвладними; що, коли якась форма правління стає згубною для цієї мети, право народу відмінити або скасувати її й заснувати новий уряд... Коли довга низка зловживань та утисків виказують намір призвести їх під цілковитий деспотизм, - їхнє право, "їхній обов'язок повалити такий уряд і вжити нових запобіжних заходів для своєї безпеки в майбутньому".

Юридично Декларація являє собою самостійний документ. Вона не є частиною Конституції США, хоча нерідко друкується разом з нею, не є джерелом права ні для федерального уряду, ні для Верховного Суду, ні для інших державних установ. Однак політичні та юридичні принципи, закладені в ній, стали тим революційним лозунгом, під яким було завершене визволення з-під британського гніту. Невипадково Декларацію називають "першою декларацією прав людини".

Після проголошення незалежності кожна колонія-штат стала формально незалежною державою. Першим кроком у формуванні власної державності в них була розробка і прийняття писаних конституцій, їх складовими частинами стали біллі про права, котрі містили перелік демократичних свобод і прав, а також гарантії недоторканності особи. Однак, проголошуючи принцип народного суверенітету, конституції штатів насправді встановлювали цензовий політичний лад. Для активного виборчого права вимагався певний майновий ценз, для пасивного права він був досить високим. Виборчих прав позбавлялися корінні жителі Америки і, звичайно, негри-раби. З числа білого населення жінкам виборче право не надавалося.

Усі конституції штатів передбачали республіканську форму правління. Законодавча влада надавалась двопалатним (за винятком Пенсильванії) легіслатурам. Виконавча влада вручалась або губернатору штату, або раді штату на чолі з президентом.

Отже, в ході війни за незалежність були утворені і законодавчо оформлені незалежні американські держави-штати. Але було зрозуміло, що кожному штату окремо протистояти Англії було не під силу. Не були врегульовані питання взаємовідносин між ними. Для вирішення цих та інших питань у 1777 р. між штатами був укладений союзний договір, який після ратифікації всіма його суб'єктами 1 березня 1781 р. вступив у силу під назвою "Статті конфедерації і вічного союзу".

Цей документ являв собою договір про співробітництво між 13 незалежними американськими штатами. Основні його положення зводяться до наступного:

- Статті конфедерації (цей документ ще називають першою конституцією США) юридично оформили і закріпили створення конфедеративної держави - Сполучені Штати Америки;

- новоутворена конфедерація не була державою як такою. Вона являла собою не союзну державу, а союз самостійних держав. Тому цей документ більше схожий на міжнародний договір, ніж на основний закон єдиної держави;

- Статті не встановлювали єдиного громадянства. Більше того, всупереч Декларації незалежності з числа громадян були вилучені раби, корінне населення (індіанці) та бродяги;

- для управління справами конфедерації запроваджувався конгрес, котрий складався з делегатів (від двох до семи осіб) від кожного штату. Конгрес більше нагадував "збори дипломатів", а не парламент. Його виконавчим органом був Комітет штатів, який очолював Президент.

Значення Статей конфедерації полягає в тому, що цей правовий акт закріплював кінцеву мету війни за незалежність - домогтися суверенітету для американських колоній, спільними зусиллями добитися незалежності від Англії.

Питання 3

Деклорація незалежності. Другий континентальний конгрес у Філадельфії відбувся у травні 1775 р., представляв всі колонії, які повстали проти Англії, прийняв рішення розірвати з нею відносини і створити американську армію. До неї увійшли і раніше створені партизанські загони. Головнокомандувачем було призначено Джордж Вашингтон (1732-1799). На своєму важкому і відповідальному посту Вашингтон показав себе вмілим полководцем, повним рішучості вести боротьбу до повного звільнення повсталих колоній від англійського гніту.

4 липня 1776 Конгрес прийняв Декларацію Незалежності. Цим документом повсталі колонії проголошували себе вільними і незалежними державами, які обєдналися в Сполучені Штати Америки. 4 липня щорічно святкується в США як День незалежності, хоча після підписання Декларації минуло пять довгих дет до остаточної перемоги американців у війні і сім років до підписання Паризького мирного договору.

Автором Декларації незалежності був наймолодший конгресмен 33-річний Томас Джефферсон (1743-1826) - видатний демократичний діяч американської революції, учень і послідовник французьких просвітителів, чиї передові демократичні ідеї і були покладені в основу Декларації незалежності. Згідно з цими ідеями Джефферсон вніс до проекту Декларації пункт, що передбачає знищення рабства, але багаті плантатори і орендарі, представлені більшістю в Конгресі, домоглися виключення його з остаточного тексту Декларації.

Таким чином, у молодому, вільній державі, ще щойно відстоювати свою незалежність, зберігалося рабство. Але в цілому для того часу, коли майже в усьому світі панував феодальний лад, з його становим нерівністю, політичним безправям та середньовічної відсталістю, Декларація незалежності, гордо проголосила права людей на свободу, була дуже прогресивним документом. В цьому найважливішому документі епохи знайшли відбиття ідеї талановитих діячів Американської революції; Д. Вашингтона (1732-1799), Д. Адамса (1735-1826), С. Адамса (1722-1803), Б. Франкліна (1706-1790), Т. Пейна (1737-1809).

Самим знаменитим американським діячем війни за незалежність став головнокомандувач американськими військами, що перший президент США, один з найбільш шанованих героїв США, Джордж Вашингтон. Його імям названа столиця держави і один із штатів його.

Декларація стала першим документом, в якому обгрунтовувалися права та засади демократичного правління. Головним з них оголошувалася політична влада, що виходить від народу і покликаний захищати інтереси всіх громадян.

Проголосити незалежність Сполучених Штатів зовсім не означало забезпечити її на ділі. Для цього треба було ще пройти через важку, тривалу, яка йшла з перемінним успіхом війну з Англією. Багато передові люди з різних країн, зокрема майбутній відомий соціаліст-утопіст Сен-Симон (1760-1825), керівник польського визвольного руху Тадеуш Костюшко та інші, вже билися з «хлопцями свободи», як називали американських вояків.

Результат війни. До числа найбільш важливих подій війни припадає: битва при Саратоги в жовтні 1777 р., коли американські війська оточили і примусили здатися в полон шеститисячного експедиційний загін англійців, що вийшов з Монреаля в південному напрямку. Ця перемога не тільки додала впевненості молодий американської армії, але й стала приводом для укладання союзного договору між США і Францією, що і вирішило результат війни. Цей договір про дружбу, торгівлі, оборонний союз, підписаний з американської сторони Франкліном, став першим офіційним визнанням нової держави. Крім того, він сприяв активному залученню європейських держав у війну проти Великобританії. У 1779 р. прикладу Франції пішла Іспанія, а в 1780 р. - Голландія.

Французький флот разблокировал східні порти США, а в складі американських військ зявилися регулярні частини та волонтери майже з усіх країн Європи.

Спільними зусиллями американських, французьких, прусських воїнів британські війська були оточені і капітулювали 19 жовтня 1781 у Йорктаун. Це вирішили наперед результат війни.

3 вересня 1783 у Версалі були підписані мирні договори між учасниками війни державами, за яким США визнавали незалежною суверенною державою.

Конституція США. Перемігши Англію, молода країна опинилася у вкрай складному становищі. Зі зникненням військової небезпеки порвалися ті узи, які утримували разом 13 американських штатів. Через восьмирічної війни погіршився фінансовий і економічний стан країни. Щоб врятувати молоду державу, необхідно було встановити в країні закон і порядок.

У 1789 р. були обрані перший Конгрес і перший президент. Основи суспільного і державного устрою в США були закладені під час війни за незалежність і згодом закріплені в Конституції, прийнятої в 1787 р. Конституція проголошувала Сполучені Штати федеральним державою, республікою, в якій вища законодавча влада належить Конгресу, а вища виконавча влада - президентові. Кожен штат був визнаний цілком самостійною державою, що володіє в межах своєї території повноту законодавчої, судової та виконавчої влади і управляти своїми виборними представниками. І в приватному, і в союзному пристрої штатів строго було проведено принцип поділу влади. Повна незалежність суддів виражалася в їх незмінюваність і в право не застосовувати законів, що суперечать Конституції. При існуючих в країні всіляких віросповіданнях, дробиться на безліч сект, у США не було встановлено панівної релігії і була допущена повна віротерпимість. Як видно, багато що в Конституції США було запозичено з ідей французьких просвітителів. У 1791 р. Конгрес прийняв десять поправок до Конституції, які увійшли в історію під назвою «Білль про права». Ці поправки проголошували свободу слова, зборів, друку, недоторканість особи і т.д. «Білль про права» не відміняв в США системи рабовласництва, але вводив в молодій республіці основи буржуазної демократії.

Междунаоодние ставлення. На думку ряду новітніх американських дослідників, колоністи навряд чи домоглися перемоги без допомоги європейських держав. Загальна сума субсидій, яку американці отримали від своїх союзників, в перекладі на вартість грошей у наші дні склала приблизно 2,5 млрд. дол, а самі витратили на боротьбу 1 млрд. дол

Англія програла війну, вона втратила тимчасово і панування на морі. За Версальського (Паризького) договору 1783 Англія визнавала незалежність колоній, Франція повернула собі деякі володіння у Вест-Індії та Західній Африці. Флорида, острів Менорка в Середземному морі були повернуті Іспанії, Голландія була змушена поступитися англійцям Цейлон.

Багато сучасників вважали відпадання колоній початком заходу Англії як чільної морської та торгової держави. На ділі ж визнання реального стану, незворотності результатів революції в Північній Америці проклали шлях до відновлення міжнародних позицій Англії, яке спиралося на швидкий економічний розвиток країни в результаті почався промислового перевороту. А французький абсолютизм виявився абсолютно нездатним отримати переваги з виключно добре що склалася для нього після Паризького миру зовнішньополітичної обстановки.

До кінця XVIII ст. в більшості іспанських і португальських володінь в Америці також назріли революційні зміни.

Розвиток міжнародних відносин у XVIII ст. показало, наскільки крихким був мир. Конфлікти між європейськими державами за торговельну та колоніальну гегемонію в основному вирішувалися у війнах. У суперництві європейських держав перемогу отримали найбільш передові в економічному відношенні, найбільш модернізовані країни. Не дивно, що до XVIII ст. лідерство в колоніальних захопленнях перейшло до Англії.

Перший приклад нестійкості колоніальної системи показали північноамериканські англійські колонії, які від боротьби за політичні свободи перейшли до війни за незалежність від метрополії (американська революція 1775 р.), яка призвела до утворення самостійної держави - Сполучених Штатів Америки.

У центрі міжнародних відносин на європейському континенті були франко-англійське суперництво за панування над колоніями, конкуренція між Пруссією і Австрією за гегемонію в Німеччині, боротьба Росії за вихід до Балтійського і Чорного морів. У XVIII ст. різко зросли експансія Росії і одночасно її престиж в міжнародній політиці. Більшість воєн XVIII ст. були коаліційними, але коаліції були не міцними.

Одночасно у зовнішній політиці ряду європейських держав почали складатися і реакційні риси, особливо яскраво проявилися у ліквідації польської державності і у відношенні до Французької буржуазної революції.

питання 4-5

Союз, що виник в умовах війни проти Англії, мав виключно воєнний характер. На Другому Континентальному конгресі було ухвалено рішення про об'єднання військ колоній. Другий Континентальний конгрес протягом декількох років відігравав роль єдиного законодавчого органу, де рішення ухвалювалися на підставі рівності голосів штатів-колоній. Тоді ж було здійснено спробу створити єдину грошову систему колоній. Отже, ухвалене конгресом рішення про створення міждержавного союзу штатів спиралося на фактично створену єдність.

Ідея проголошення незалежності і створення єдиного політичного організму в формі міждержавного союзу, запропонована Франкліном, була схвалена представниками штатів у травні 1776 року. Передбачалося, що створений союз матиме конфедеративний характер. До кінця 1779 року проект створення конфедерації пройшов ратифікацію в законодавчих зборах 12 штатів, а 1 березня 1781 року, Другий Континентальний конгрес проголосив про набрання чинності "Статей конфедерації", які стали першою Конституцією США.

Незважаючи на слабкість повноважень загальних органів влади й управління, "Статті" проголошували безповоротне створення єдиної держави. За штатами не передбачалося права виходу із союзного об'єднання. Рішення більшості членів конфедерації мало примусову силу для інших штатів. Суверенітет штатів зберігався, але паралельно формувалася сфера виключних повноважень союзної держави. Вводилося єдине громадянство: мешканці штату користувалися привілеями й пільгами в інших штатах нарівні з їхніми мешканцями стосовно права пересування, торгової й фінансової діяльності, власності.

Для вирішення спільних справ створювався Конгрес штатів, де були представлені всі суб'єкти конфедерації. До компетенції Конгресу належали питання управління: оголошення війни й укладання миру дипломатичні стосунки й міжнародні договори, регулювання грошового обігу, мір та ваги, встановлення воєнних порядків. Для ухвалення рішення була потрібна згода більшості, тобто дев'яти штатів.

"Статті" формулювали не тільки делеговані повноваження союзу, а й заборонні, які накладали обмеження на суверенітет штатів. Так, штатам заборонялося створювати власні збройні сили і вести зовнішньополітичну діяльність.

Союз, створення якого зафіксовано "Статтями", був військово-політичним і мав декларативний характер. Його завдання полягало втому, аби надати легітимності політико-державному організмові, що формувався. Не об'єднавшись, однак проголосивши свою незалежність, штати не змогли б протистояти могутній метрополії.

Але незабаром виявилася обмеженість створеного об'єднання, не здатного ефективно функціонувати в післявоєнний час. З метою подолання деструктивних наслідків війни в економічній і соціальній сферах потрібна була сильна централізована влада, створити яку в межах конфедерації було неможливо, тому виникла об'єктивна необхідність у модернізації принципів державно-політичного устрою США, що призвело до створення Конституції США 1787 року. Цей документ зафіксував перехід від конфедерації до федерації.

Конституція США 1787 року

Військово-політична єдність, закріплена у "Статтях конфедерації" 1781 року, склалася в перебігу війни за незалежність 13 північноамериканських колоній проти англійської корони. Цей союз мав тимчасовий і декларативний характер, відповідаючи потребам воєнного часу. Але в післявоєнний період виявилася його неефективність при розв'язанні як внутрішньополітичних, так і соціально-економічних проблем. Найгострішою стала проблема фінансування армії шляхом збільшення податків, які збиралися зі штатів. Післявоєнна криза призвела до повного обезцінення грошей і зростання інфляції. В умовах відсутності централізованої влади неможливо було розпочати виплати французьких кредитів. Крім того, загострилися суперечності між американськими штатами з приводу освоєння західних земель, які не могла розв'язати конфедерація. Масові соціальні заворушення, які виникли через економічну та фінансову кризу, остаточно довели неспроможність конфедеративного устрою, що стало основною причиною перегляду "Статей конфедерації" 1781 р. У травні 1787 року у Філадельфії відбувся спеціальний конвент, який повинен був виробити новий конституційний документ. Після тривалих спорів стосовно найпридатнішої для США форми політичного устрою депутати схвалили проект конституції, складений Джеймсом Медісоном. Він характеризувався лаконічністю і включав преамбулу та сім статей, з яких тільки чотири було поділено на розділи.

Конституція 1787 року встановила республіканську форму правління як для держави в цілому, так і для окремих штатів. Основним принципом організації держави став федералізм, заснований на визнанні високої міри самостійності штатів. Організацію влади було підпорядковано принципу поділу влади - законодавчої, виконавчої та судової.

Законодавча влада здійснювалася конгресом федерації, який складався з двох самостійних палат - Палати представників і Сенату. Палата представників обиралася на два роки населенням штатів відповідно до чисельності кожного і на підставі вимог, установлених у даному штаті. Членом цієї палати міг стати тільки громадянин штату, який досяг 25-річного віку. Сенат формувався з особливих представників штатів (старше 30 років і з високим цензом осідлості) по двоє від кожного штату незалежно від розміру його території і чисельності населення. Сенаторів обирали законодавчі збори штатів за власними правилами на шість років.

До компетенції конгресу входило право встановлювати податки, збори і мито, регулювати торгівлю, грошову і фінансову систему, армію, флот. Палати володіли повною організаційною самостійністю і рівними правами в галузі законодавства. Але тільки нижня палата могла виступати ініціатором фінансових законів і порушувати справи щодо імпічменту проти вищих посадових осіб. Сенат мав пріоритет у зовнішньополітичних справах.

Головою виконавчої влади був президент, який обирався на чотири роки колегією виборців. На посаду президента міг претендувати громадянин США, який досяг 35 років і мав високий ценз осідлості. Одночасно з президентом обирався віце-президент, який не мав самостійної влади і був заступником та помічником президента. Останній володів владними повноваженнями, що відповідало ідеї сильної президентської влади. Він був верховним головнокомандувачем, за згодою сенату укладав міжнародні договори, призначав вищих посадових осіб, мав право законодавчого вето, яке могло бути подолане сенатом кваліфікованою більшістю в 2/3 голосів. Відносини між виконавчою та законодавчою гілками влади регулювалися на основі принципу стримування та противаги, спрямованого на недопущення концентрації влади в одній із гілок. Цей принцип повинен був не тільки попередити узурпаторські тенденції, а й забезпечити стабільність і безперервність функціонування самої державної влади.

Судова влада надавалася Верховному суду федерації і нижчим судам. Судді призначалися президентом за згодою сенату.

Конституція США 1787 року закріпила створення єдиної федеративної держави з республіканською формою правління. Принципи державного устрою, закладені зазначеним документом, значною мірою відзначалися демократизмом і в подальшому послужили еталоном для багатьох країн, які прагнули побудувати демократичну державність на принципах парламентаризму.

Питання 6

Особливості Конституції США
США - батьківщина першої в світі конституції, прийнятої 17 вересня 1787 особливим установчим органом - Філадельфійським конвентом (до його складу входили 55 делегатів від 13 штатів, що заснували США) і ратифікованої конвентами з 13 штатів.
Конституція США 1787 р. (початковий текст) регулювала переважно питання організації державної влади США:
- Пристрій, повноваження, порядок виборів Конгресу США;
- Статус, повноваження президента республіки і порядок його обрання;
- Структура, порядок формування і повноваження Верховного суду;
- Питання організації федерації.
Конституція США - лаконічний документ (налічує 7 статей). Але її статті об'ємніше статей сучасних конституцій і насправді є розділами (з точки зору сьогоднішнього розуміння структури конституції). [2]
Конституція США належить до "наджорсткі". Поправка буде прийнята, якщо за неї проголосує не менше 2 / 3 членів обох палат Конгресу, а потім ратифікують законодавчі збори 3 / 4 штатів. Прийняті поправки не змінюють тексту конституції, а приєднуються до нього і розміщуються після основного тексту підвідповідним номером.
Протягом більш ніж 200-річної конституційної історії США було прийнято і ратифіковано лише 27 поправок. Таким чином, офіційна конституція США складається з основного тексту, прийнятого в 1787 р. (7 статей), і 27 прийнятих пізніше поправок. [3]
Лаконічна писана конституція США - це не вся американська конституція. Більше 200 років конституційніпрогалини заповнювалися величезною кількістю нормативно-правових актів:
• законами Конгресу;
• рішеннями Верховного суду;
• актами президента;
• рішеннями законодавчих зборів штатів;
• судовими прецедентами.
Сукупність нормативно-правових актів, що розвивають, доповнюють, конкретизують положення писаної Конституції 1787 р., отримала назву "живий" конституції, реально регулюючої різноманітні сфери життяамериканського суспільства і держави.
Перші 10 поправок, іменовані "Білль про права", були прийняті Конгресом і ратифіковані штатами в 1789 - 1791 рр.. Вони стосувалися регулювання засад правового статусу особистості.
Конституція США 1787 р. (а точніше низку поправок до неї) регулює лише основні, з точки зору американського законодавця, права і свободи людини:
• свободу слова;
• друку;
• петицій;
• зборів;
• особисту свободу (із забороною рабства);
• свободу совісті;
• право на недоторканність житла;
• швидкий і публічний суд присяжних;
• право не свідчити проти себе;
• заборона жорстоких і незвичайних покарань;
• право носити зброю;
• право власності.
Соціально-економічні та культурні права, згідно з американською правовій доктрині, не належать до числа основних і не знайшли свого відображення в конституції, та й навряд чи вони могли бути передбачені:конституційне закріплення цих прав повсюдно увійшло у світову практику лише після другої світової війни (у нових і новітніх конституціях).
Декларація незалежності 1776 р. проголошувала право народу на повстання проти гноблення, незалежність від британської корони, виходячи з концепції природних прав. Декларація, а потім і конституції закріплювали деякі невід'ємні права людини - на життя, свободу і прагнення до щастя. Багато конституційні питання були врегульовані поправками до конституції. Поправки в основному носять характер доповнень.
Питання конституційного права регулюються також конституціями і законами окремих штатів, законами конгресу і особливо рішеннями Верховного суду США. Останній своїми тлумаченнями без зміни тексту конституції створює нові конституційні норми ("жива конституція"), бо акт 1787 р. був прийнятий в зовсім іншій обстановці і в ряді випадків не відповідає сучасним суспільним відносинам.
Зміна конституції. Конституція США - жорстка конституція. Поправки до неї можуть бути прийняті 2 / 3 членів обох палат вищого законодавчого органу - конгресу - або спеціальним конвентом, скликаними за ініціативою 2 / 3 штатів (випадків такого скликання не було). Вони підлягають ратифікації (затвердженню) законодавчими зборами 3 / 4 штатів або 3 / 4 конвенту штатів, скликаних за рішенням федерального конгресу. У результаті цих складнощів за два з половиною століття, як зазначалося, прийнято лише 27 поправок. Одиничні поправки не мають принципового значення, так як присвячені порівняно приватним питань, деякі вводять, а потім скасовують будь-які положення.
Конституційний контроль здійснюється загальними судами, а остаточне рішення по федеральних актам приймає Верховний суд США, за актами штатів - звичайно верховні суди штатів, але і в останньому випадку за скаргою сторони (якщо ця скарга пройде необхідні судові інстанції) Верховний суд США може прийняти остаточне рішення. Про особливості конституційного контролю, здійснюваного загальними судами, говорилося в Загальній частині курсу.

 

Аналіз Конституції США

1. Конституція США не декларує прав і обов'язків громадян. Основні права і свободи введені пізніше поправками.
2. Декларація повноважень гілок влади в Конституції США носить більш абстрактний характер. Відсутнійопис повноважень кабінету міністрів.
3. Конституція США передбачає виборну посаду віце-президента.
4. Конституція США, декларуючи загальне виборче право, не припускає проведення прямих загальних виборів, залишаючи такі механізми в компетенції штатів.
5. Конституція США обмежує право громадян бути обраними до всіх органів влади на підставі віку і цензу осілості.
6. Конституція США зазнала суттєвих змін від первісної редакції шляхом введення поправок.
7. Зміни Конституції США проводяться шляхом введення поправок.
Загальна характеристика Конституції США більш чітко дана в таблиці № 1.

Таблиця № 1
Загальна характеристика Конституції США

Законодавча влада	- Конгрес, що складається з Сенату і Палати Представників; - Палата Представників: вибори кожні два роки. Представництвоштату пропорційно населенню (не більше 1 від 30 000). Громадяни не молодше 25 років, які проживають не менше 7 років у США. Спікер - виборна посада. Сенат - два сенатори від штату. Одна третина переобирається кожні два роки. - Головує віце-президент, без права голосу.
Законодавчий процес	Законопроект готується Конгресом і надходить на затвердження до Президента, вето Президента може бути подолане двома третинами голосів кожної з палат Конгресу.
Компетенціяпарламенту	Державні позики; регулювання зовнішньої торгівлі; емісія грошей; стандартизація; формування судових органів, крім Верховного суду; боротьба з порушеннями закону; оголошення війни і укладення миру; формування і утримання армії і флоту; розробка законопроектів; вирішення конфліктів між штатами; прийняття нових штатів у складу США.
Виконавча влада	Президент і віце-президент обираються строком на чотири роки колегією виборців від кожного штату. Не молодше 35 років, постійно проживає в США не менше 14 років. Не більше двох термінів. У разі неможливості виконання обов'язків Президентом, їх бере на себе віце-президент, потім посадова особа за рішенням Конгресу.
Повноваження Президента та його обов'язки	- Глава держави; - Головнокомандувач збройними силами; - Укладення договорів з іноземними державами; - Призначення послів, міністрів, членів Верховного суду.
Судова влада	- Верховний суд, суди штатів; - Верховний суд має пряму юрисдикцію у процесах, де який-небудь зі сторін виступає штат в цілому, або вища посадова особа. В інших випадках пряму юрисдикцію здійснюють суди іншого рівня, Верховний суд розглядає апеляції; -Рішення виносить журі присяжних.
Права суб'єктів федерації	Штати мають законодавчі збори і видають закони, що діють на території штату Не мають права: - З аключенія договорів і спілок; - Емісії грошей; - Випуску позик; - Скасування законів; - Присвоєння титулів. Не мають права без згоди Конгресу: - Обкладати податками імпорт та експорт; -Утримувати армію і флот.
Взаємовідносини суб'єктів федерації	- Громадяни будь-яких штатів рівні в правах; - Особа, переслідуване за злочин у будь-якому штаті, підлягає затриманню на території будь-якого іншого штату і передачу владі першого.
Зміни конституції	Поправки висуваються Конгресом і повинні бути схвалені законодавчими зборами трьох чвертей штатів.

Глава 2. Переваги конституції США
Конституція США була прийнята спеціальним установчими зборами, на конгрес було обрано 56-ть делегатів з правом вирішального голосу і 26-ть з правом дорадчого голосу. Вони могли залучати до роботи кращих юристів та експертів. Відповідно до положення про конгрес, делегати повинні розробити проект і прийняти йог<