Німий жебрак, старцюючий бродяга?

Мертвяк, оброслий плиттям саркофага,

Прах, купа жалюгідного рам’я…” –

- так сказав відомий український поет Дмитро Павличко.

 

Мова – це одне з багатьох чудес світу. Вона являється тим цінним надбанням нашого буття,

тією скарбницею важливих знань, що визначає нашу ментальність. У ній сконцентровано всі бажання,

надії та сподівання мільйонів людей, що являють собою єдиний народ.

Саме вона – наша мова – втілює в собі український характер, нашу пам’ять, історію та душевну міць, наші звичаї і традиції, розум і багатющий досвід поколінь, ніжну красу і силу душі людської.

І це так, бо, як сказав Володимир Сосюра:

„Мова – це душа народу, а народ без мови не народ”.

(слайд 7)

 

Ведучий 1.

Українська мова входить до групи найбільш розвинених і досконалих мов. І тому завдяки проголошенню незалежності вона, як і українська культура, по праву займають належне місце у світі.

А для того, щоб ми знали, вивчали і не забували своєї рідної мови, щоб підвищували її значимість для майбутнього, наш національний календар поповнився ще однією важливою датою для кожного справжнього українця – 9 листопада. Це наймолодше державне свято.

 

Ведучий 2.

Свято було встановлено 6 листопада 1997 року Президентом України Леонідом Кучмою

за підтримки ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі нашої мови

для розвитку українського суспільства Указом № 1241/97 „Про День української писемності та мови”.

В Указі було зазначено:

„Установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада

в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця”.

(слайд 8)

2 сторінка.

Нестор Літописець – „батько української історії та словесності”

Хто не знає свого минулого,

Той не вартий майбутнього.

Хто не відає про славу своїх предків,

Той сам не вартий пошани…

Максим Рильський

Нестор Літописець.

„(русс.) Велика бо бывает польза от ученья книжного:

Книгами бо кажеми и учими есмы пути пути покаянью,

Мудрость бо обретаем и воздержанье от словес книжных.

Се бо суть реки, наполняющие вселенную,

се суть исходищя мудрости:

книгам бо есть нещетная глубина:

сими бо в печали утешаеми есмы…”.

Повторює: „(русс.)Велика бо польза…” – і пише знову.

(слайд 9)

„Ви, напевно, здогадалися хто я? Так, мене звати Нестором.

Народився я у Києві. У 17 років поступив послушником до Печерської обителі, але монахом став

Не одразу. Згідно з церковними правилами, ті, хто готував себе служінню Богу в монастирі, підлягав обов’язковому трирічному випробуванню. Випробування я витримав і був удостоєний дияконського сану.

У Києво-Печерській обителі було багато чоловіків високого розуму, які були взірцем духовного вдосконалення. Тут панували повага і злагода. Старші допомагали молодшим, наставляли їх, укріплювали їх віру. Цей час не пройшов марно.

Я написав „Житіє Феодосія Печерського” та „Чтєніє про Бориса і Гліба”.

Коли мені було 40 літ, а саме у 1110 році я взявся за написання літописного звіту, щоб розповісти нащадкам, „(русс.)откуда єсть пошла русская земля, кто въ Киевъ нача первъє княжити…”.

Для цього 1097 року я вирушив до Володимир-Волинського та Зимненського монастирів.

Там я знайшов Волинський літопис. А ще познайомився з руськими літописними зведеннями

І сказаннями, монастирськими записами, візантійськими хроніками.

А ще записав цікаві розповіді старців, воїнів, мандрівників, свідків багатьох подій…”

 

Ведучий 1.

Писемні пам’ятки, створені видатним давньоруським письменником, прародителем художнього слова, літописцем Нестором, що народився поміж 1040 і 1056 роками, мали значний вплив на розвиток

всієї української культури.

Результатом такої 20-річної важкої праці Нестора Літописця стала „Повість минулих літ”.

Із Києва „Повість” пішла між слов’ян і стала досить популярною та шанованою. У ній автор використовував також численні праці своїх попередників (Василя, Федора, Никона Великого),

а також усні народні перекази, свідоцтва очевидців, власні спостереження, вставки з Біблії,

з перекладної грецької та болгарської літератури.

(слайд 10)

 

Ведучий 2.

Для тих часів це була неймовірна титанічна праця, автором якої була освічена людина, що віддала своє життя улюбленому книжному навчанню, яка знала кілька іноземних мов.

На відомій скульптурі Антокольського з Київського музею російського мистецтва ми бачимо Нестора з пером у руці, вічно схиленим над писанням, що творить подвиг життя свого, даруючи нам історію і сам залишаючись в ній.

У монастирській бібліотеці було знайдено опис зовнішності Нестора:

„(русс.)Нестор-литописец подобием сед, брада не раздвоилась, на плечах клобук, в правой руке перо, а в левой – чётки…”.

 

Ведучий 1.

У цей день – 9 листопада - за традицією покладають квіти до пам’ятника Несторові Літописцю, відзначають найкращі здобутки просвітителів та мовознавців у сфері мови та культури України, заохочують видавництва, які випускають літературу українською мовою. А також у цей час стартує Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика. Саме він став засновником цього конкурсу серед передової учнівської молоді.

(слайд 11)

 

3 сторінка.

Петро Яцик – „щирий цінитель українського слова”

У слова свої закони вічно мінливого руху,

У слова свої ознаки світла, тепла, ваги.

Слово – клітина мислі, артерія сили духу.

Тільки воно єднає різні людські береги…

Платон Воронько

Ведучий 2.

Як великого мецената і найпалкішого цінителя української культури, його знав увесь світ. Будучи українцем за походженням, він одним із перших у сучасній історії України мислив категоріями патріотизму в контексті глобального розвитку цивілізації. І тому його фраза-афоризм „Справжній патріотизм вищий за будь-які партії…” близька і зрозуміла для нас сьогодні. Його слова ніби промовляють до нас із минулого…

(слайд 12)

 

Петро Яцик.

„Нетиповий українець…

Мабуть, цей вислів більш точно передає сутність мого єства. Все своє життя я прагнув відродити українську свідомість, бив у дзвони вашого сумління, щоб ви порвали пута олжі, здерли полуду меншовартості і самовтіхи, аби наша прадавня нація зі своїм перлинним надбанням не залишилась у замшілій мушлі якимсь екзотичним етносом – в історичному тупику, осторонь магістралі світового розвитку.

А наша прекрасна мова - солов’їне слово – витворена славними пращурами, виплекана національними світочами думки та духу, увібрана нами з материнським молоком, не може і не повинна бути ущемленою і зацькованою, спаплюженою і розчавленою нині – в самостійній Українській державі… Існуючи та працюючи заради цього все своє життя я свято вірив: замість того, щоб цілий вік нарікати на темряву, краще засвітити бодай одну свічку – й на світі менше стане темряви… ”

 

Ведучий 1.

Народившись в селі Верхнє Синьовидне на Львівщині у селянській родині, закінчивши семирічку, ставши помічником машиніста і виїхавши за кордон, П. Яцик не переставав вболівати за долю своєї Батьківщини. Канадський будівельник-землевласник українського походження, з кінця 50-х років почав направляти значні кошти на реалізацію різноманітних наукових і культурних проектів української діаспори. Маючи власний бізнес, зароблені гроші він вкладав в освітницьку діяльність й книговидання. Саме П. Яцик на власний кошт видав повне зібрання творів Михайла Грушевського, котре стало йому майже в мільйон доларів.

(слайд 13)

 

Ведучий 2.

А у 2000 році, не зрадивши таки своєму життєвому креду, Петро Яцик запалив свічку міжнародного конкурсу знавців української мови. Вперше він пройшов у селі Моринцях (на батьківщині Тараса Шевченка). Особливістю конкурсу стало те, що грошовими преміями відзначались переможці від І до X місця. Перший преміальний фонд склав 475 тисяч гривень.

 

Ведучий 1.

2003 року відбувся ІV Міжнародний конкурс з української мови, в якому брали участь 5 мільйонів осіб. За рішенням Ліги українських меценатів, конкурсу було присвоєно ім’я Петра Яцика, а його дочка Надія стала почесним головою конкурсу.

На 10-ту річницю Дня Незалежності України П. Яцик був нагороджений орденом Ярослава Мудрого V ступеня.

 

Ведучий 2.

У 2001 році одним з володарів Міжнародної премії (Людина Року), в галузі благодійництва та меценатства, був визнаний Петро Яцик, який зробив великий внесок у справу збереження самобутності української нації як на Україні, так і за межами нашої держави. Його вклад у розвиток нашої культури, мови, історії та традицій, створення і становлення українських освітніх закладів та центрів мав неоціненне значення для нашого народу, для утвердження молодої незалежної України у світовому співтоваристві.

(слайд 14)

 

4 сторінка.

Українська мова – державна мова України