Визначення ефективностi природної вентиляцiї за вмістом вуглекислоти

Визначення ефективностi природної вентиляцiї за вмістом вуглекислоти

Метод заснований на зіставленнi кiлькостi балончикiв атмосферного повiтря i повiтря примiщення, що були витрачені на знебарвлення 10 мл лужного розчину (600 мл води, 1 крапля 25% розчину аміаку, 2 краплі фенолфталеїну) у поглиначі Петрі.Підрахунок кількості балончиків, що були витрачені на нейтралізацію (знебарвлення) лужного розчину проводиться тричі: до провiтрювання примiщення, пiсля провiтрювання та безпосередньо в атмосферному повiтрi.

Вміст вуглекислоти (СО₂) у повітрі розраховується за формулою (1):

А · 0,04

Вміст СО₂ (%) = —————; (1)

В

де А — кiлькiсть балончикiв атмосферного повiтря, що витрачено на знебарвлення лужного розчину;

В — кiлькiсть балончикiв повiтря в примiщеннi, що витрачено на знебарвлення лужного розчину;

0,04— вміст вуглекислоти в атмосферному повiтрi (%).

Оптимальною концентрацією вуглекислоти у повiтрi житлових кiмнат, палат лікувально-профілактичних закладів та навчальних примiщень слід вважати 0,07—0,08%, допустимою — 0,1%.

Приклад розрахунку. Hа знебарвлення 10 мл лужного розчину було витрачено 50 балончикiв атмосферного повiтря, i вiдповiдно на знебарвлення 1 мл лужного розчину до i пiсля провiтрювання в навчальнiй кiмнатi — 10 та 20 балончиків.

Кiлькiсть вуглекислоти у повiтрі примiщення становить:

50 · 0,04

а) до провітрювання ————— = 0,2 %

 

50 · 0,04

б) пiсля провiтрювання ———— = 0,1 %.

Визначення ефективності штучної вентиляції за кратністю обміну повітря

Кратнiсть обмiну повітря як показник ефективності штучної вентиляції визначається за формулою (2):

 

V в.п. v · S · n · t

КОП = ——— = —————; (2)

V V

 

де КОП — кратність обміну повітря;

V в.п.— об’єм вентиляцiйного повітря (м³);

V — об’єм примiщення (м³);

S — площа вентиляцiйного отвору (м²);

v — швидкiсть руху повiтря (м/с);

n — кількість вентиляційних отворів;

t — час (3600 с).

Кратнiсть обміну повiтря в житлових кімнатах, навчальних приміщеннях та лікарняних палатах повинна знаходитися у межах 2—3 разів на годину.

 

 

9 Мікроклімат в умовах виробниці

До поняття мікроклімату, або метеорологічних умов, виро вища належать температура повітря, його вологість та рух, в від нагрітого обладнання і матеріалів, що обробляються, та в роботи в умовах відкритої атмосфери — і сонячне випромі^ клімат ґрунту й виробничих приміщень тісно пов'язаний з > ми умовами атмосфери, порою дня та із сезоном року, з умов; обміну й іншими чинниками, а тому характеризується велиі тю. Значно впливає на мікроклімат виробничих приміщені процес. Розрізняють виробничий мікроклімат з оптимальни ртними, метеорологічними умовами, мікроклімат з переважн тепловиділенням, радіаційний мікроклімат з переважним в меневого тепла, мікроклімат зі значним виділенням вологи, ний мікроклімат та мікроклімат на відкритих робочих май^ торіях.

Нормування теплового опромінення працівників характеризується тим, що його інтенсивність не повинна перевищувати 35 Вт/м² у разі опромінення 50% (і більше) поверхні тіла та 100 Вт/м² — якщо опромінено не більше ніж 25% поверхні тіла. Інтенсивність теплового опромінення від відкритих дже­рел не повинна перевищувати 140 Вт/м² при опроміненні не більше ніж 25% поверхні тіла.

 

Методика клініко-фізіологічного дослідження впливу мікроклімату на організм та самопочуття людини

 

Студенти академічної групи поділяються на 2 бригади: одна бригада вивчає стан мікроклімату в комфортних умовах учбової лабораторії (контрольна група), друга – в умовах дискомфортного мікроклімату (камеральні умови).

Дискомфортний мікроклімат створюється штучно: переохолоджуючий мікроклімат створюється в одному з приміщень кафедри звичайним шляхом (відкриваються двері, вікна, створюються протяги); перегріваючий мікроклімат створюється в спеціальному боксі (додатково встановлюють опалювальні прилади, підвищують вологість повітря шляхом випаровування води з відкритих поверхонь різних ємностей).

Напруження процесів терморегуляції вивчають у контрольної і піддослідної групи двічі: у стані спокою, через 10-15 хвилин адаптації студентів до даних мікрокліматичних умов, і відразу ж після виконання дозованої роботи (15-20 присідань або 10-15 відтискувань на руках від підлоги тощо).

Оцінка напруження процесів терморегуляції здійснюється за такими клініко-фізіологічними показниками:

1. Температура шкіри чола, тилу кисті, грудини, тилу стопи у °С;

2. Різниця температур шкіри чола, тилу кисті, грудини, тилу стопи у °С;

3. Частота дихання за 1 хв.;

4. Частота серцевих скорочень (пульс) за 1 хв.;

5. Артеріальний тиск у мм рт.ст.;

6. Проба на тривалість довільної затримки дихання на глибині вдиху у секундах;

7. Наявність та інтенсивність потовиділення шкіри чола (описово або за методом Міщука – йодкрохмальна проба, визначенням електропровідності шкіри) в умовних одиницях.

Крім того, студенти контрольної і піддослідної групи фіксують суб’єктивні показники теплового стану за шкалою: “холодно”, “прохолодно”, “комфортно” або “нормально”, “ тепло”, “жарко”, “дуже жарко”.

Результати досліджень параметрів мікроклімату і показників стану організму заносять у таблиці 2 і 3.

На цій же першій половині заняття студенти переходять до засвоєння інших методів комплексної оцінки впливу мікроклімату на теплообмін організму.

Зокрема, ними повинен бути засвоєний один із так званих методів фізичного моделювання (кататермометрія, фрігометрія).

Отримавши дані про охолоджуючу здатність навколишнього середовища (комфортного мікроклімату однієї з учбових лабораторій та дискомфортного мікроклімату, що штучно створюється в одному з приміщень чи боксі кафедри) студенти дають оцінку мікрокліматичним умовам методом кататермометрії. При цьому вони користуються нормативами, наведеними в таблиці 3.

 

Таблиця 3.

 

Механізм формування погоди

Причина змін погоди – рух повітряних мас (із різними властивостями).

* Примітка: Синоптична метеорологія – розділ метеорології, що присвячений вивченню великомасштабних атмосферних процесів (виникнення та переміщення циклонів та антициклонів, повітряних мас та атмосферних фронтів) та прогнозуванню погоди.

Фронт атмосфернний:

– перехідна зона між двома повітряними масами з різними фізичними властивостями;

– причина швидкої зміни погоди (за 1 добу).

Види атмосферних фронтів:

Теплий атмосферний фронт

Холодний атмосферний фронт

Погода оклюзії – результат нашарування холодного фронту на теплий, результатом якого є зникнення атмосферного фронту.

Фронтальна погода – погода, що формується в даній місцевості в момент проходження атмосферного фронту.

Погодопереніс – явища формування певних погодних умов в момент проходження над даною територією повітряної маси із певними властивостями.

Два основні синоптичні стани:

Циклон – ділянка пониженого атмосферного тиску із зниженням від перфіферії до центру

– в зоні циклону погода нестійка:

значний перепад тиску,

значний перепад температури,

підвищена вологість,

опади

Антициклон – ділянка підвищеного атмосферного тиску із підвищенням від перфіферії до центру

– в зоні циклону погода стійка:

незначний перепад тиску,

незначний перепад температури,

без опадів

Геліометеотропні реакції = фронто-синдром – реакції організму людини на швидку зміну погодних умов.

Фази геліометеотропних реакцій:

І Фаза клініко-фізіологічної адаптації – настає за 2 доби до зміни погоди

Причина: атмосферики – електричні імпульси з зони грозових розрядів.

ІІ Фаза підвищеної чутливості до погоди - настає за 6 годин до зміни погоди

Причина: атмосферики – електричні імпульси з зони грозових розрядів + зміна електромагнітного поля Землі, потенціалу “Земля-повітря”Þ зміна іонного складу повітря

ІІІ Фаза дезадаптації – в момент гострої погоди (безпосередньої зміни погоди)

Метеотропний синдром – симпотомокомплекс, що пов’язаний з певним типом погоди.

Категорії найбільш чутливих до зміни метеоумов хворих:

1. Із кардіоваскулярним синдромом

2. Із церебральним синдромом

3. Із суглобним (ревматоїдним) синдромом

4. Із катаральним синдромом

Метеопати – люди із підвищеною чутливістю до змін погодних умов.

 

Всі люди – метеопати, тільки ступінь чутливості до метеоумов в кожного – свій, індивідуальний.

 

Категорії людей за метеолабільністю:

1. Метеолабільні.

2. Віднсно метеостабільні

 

 

Конструкцiя водопровiдних споруд при централiзованному водопостачаннi буде рiзною.

З технiчного боку водопровiд дiлиться на 4 типи:

— самопливнi

— насоснi

— зональнi

— подвiйнi.

____________________________________________авдання — подача води на водоочисну станцiю.

Hасоси другого пiдйому /або високого тиску/ забезпечують постачання води споживачам.

Побудова з о н а л ь н о г о водопроводу необхiдна в мiсцевостi з рiзко виявленним рельефом.В цьому випадку мiську водопровiдну мережу дулять на окремi частини /так званi зони/, якi мають рiзний тиск.

П о д в i й н i водопроводи передбачають наявнiсть системи з двох водопроводiв. При цьому один водопровiд будуеться для чистоi питноi води, а другий — являеться технiчним, який постачае менш доброякiсну воду для миття, поливання вулиць та для промислових цiлей.

Основними складовими частинами водопроводу являеться:

— споруди для забора води

— насосна установка для пiдйому води

— очистнi споруди

— водоводи та водопровiдна мережа.

Водозаборнi споруди за своiми конструктивними особливостями можуть бути:

1/ б е р е г о в и м и /вода поступае безпосередньо з рiчки/;

2/ с а м о п л и в н и м и лiнiями /вода поступае по самопливнiй лiнii труб/;

3/ з в и к о р и с т а н н я м к о в ш i в /ковшi являють собою штучно створенi невеликi бухти з входом розмiщеним за або проти течii води в рiчцi/.

Водопровiдна мережа може будуватися або за тупиковою, або за кiльцевою схемою.

В санiтарно—Гігієнічному вiдношенi бiльш вигiдною та правомiрною являеться к i л ь ц е в а схема.

В тупиках вода застоюеться, накопичуеться. А це може бути джерелом погiршення якостi води.I навiть збудування вкiнцi тупикiв водорозбiрних колонок не дозволяе повнiстю усунути цi недолiки.

 

 

ОРГАHОЛЕПТИЧHI ПОКАЗHИКИ

Органолептичні показники	Стандарти
	Україна	Міжнародний
Прозорiсть	не менш, ніж 30 см (шрифт Снеллена)
Запах	до 2 балiв	не викликає заперечень
Смак	до 2 балiв	не викликає заперечень
Колірність	до 20°	5—50°
Мутнiсть	до 1,5 мг/л	до 2,0 мг/л

2 Особливості будови та обладнання шахтної криниці

Відстань від колодязя до споживача води не повинна перевищувати 150 м. Колодязі необхідно розташовувати за нахилом місцевості вище усіх джерел забруднення (вигребу, площадки підземної фільтрації, компосту і т. ін.) на відстані не менше за 30-50 м. Якщо потенційне джерело забруднення розташоване вище за рельєфом місцевості, ніж колодязь, то відстань між ними повинна бути не меншою ніж 80–100 м, а в деяких випадках навіть не меншою ніж 120–150 м.

Колодязь являє собою вертикальну шахту квадратного або круглого перерізу, що доходить до водоносного шару. Бокові стінки шахти закріплюють водонепроникним матеріалом (бетон, залізобетон, цегла, дерево і ін.). На дно насипають шар гравію заввишки 30 см. Надземна частина зрубу колодязя повинна підніматися над поверхнею землі не менше ніж на 1,0 м. Довкола зрубу колодязя при його будівництві влаштовують глиняний замок завглибшки 2 метри, завширшки 1 метр і відмостку у радіусі 2 м з нахилом від колодязя. Для відводу зливових вод влаштовують водовідвідний рівчак. В радіусі 3-5 метрів навколо громадських колодязів повинна бути огорожа. Воду з колодязя піднімають за допомогою насосу, або обладнують коловорот з громадським відром. Цямриння щільно закривають кришкою і над нею та коловоротом роблять навіс.

Важливе практичне значення має визначення кількості води у джерелі та його дебіт (потужність).

Визначення кількості води та дебіту шахтної криниці Об’єм води у криниці визначають шляхом помноження площі перетину зрубу на висоту стовпа води. Виміри проводяться за допомогою рулетки.Дебіт криниці визначають в ході проведення швидкого відкачування води насосом або вичерпування її відрами на основі підрахунку часу наповнення криниці до вихідного рівня.

Відбір проб води Відбір проб води проводять у бутель об’ємом 5 л (на повний аналіз) або 2 л (на скорочений аналіз). Перед відбором проби бутель не менше двох разів ополіскують водою, яка підлягає дослідженню. Бутель заповнюють водою до верху. Перед його закриванням верхній шар води виливають для того, щоб під пробкою залишався невеликий шар повітря. При відборі проби складають супровідний документ, який вміщує дані про назву вододжерела, його місцезнаходження, дату та місце взяття проби, метеорологічні умови, температуру води, мету дослідження, посаду особи, що проводила відбір.Каптаж – бетонований резервуар, побудований біля витоку джерела у підніжжі пагорба, гори, з вивідною трубою, через яку постійно витікає вода. Резервуар поділений стінкою певної висоти на дві камери. Перша камера слугує відстійником для піску, що вимивається джерелом, а в другій камері накопичується відстояна вода, яка постійно витікає через вивідну трубу. Місце витікання обладнане водовідвідним бетонованим лотком з нахилом в сторону струмка, річки.

Санація шахтного колодязя ― це комплекс заходів, який полягає у ремонті, очищенні та дезинфекції колодязя як споруди з метою запобігання забруднення води у ньому. З профілактичною метою санація колодязя проводиться перед введенням його в експлуатацію, а далі, за сприятливої епідемічної ситуації, періодично 1 раз на рік після очищення та поточного або капітального ремонту. Профілактична санація складається з двох етапів: 1) очищення та ремонту і 2) заключної дезинфекції. При заключній дезінфекції спочатку цямриння та внутрішню частини зрубу обробляють зрошувальним способом (зрошування з гідропульту 5% розчином хлорного вапна чи 3% розчином гідрохлориту кальцію). Потім вичікують, доки колодязь наповниться водою до звичайного рівня, після чого проводять дезинфекцію підводної частини колодязя об'ємним способом (кількість хлорного вапна чи гідрохлориту кальцію з розрахунку 100 ― 150 мг активного хлору на 1 дм³ води у колодязі розчиняють у невеликому об'ємі води, освітлюють відстоюванням, виливають отриманий розчин у колодязь, воду у колодязі добре перемішують протягом 15-20 хвилин, колодязь закривають кришкою і залишають на 6-8 годин, не дозволяючи забір води з нього).За несприятливої епідемічної ситуації (колодязь є фактором розповсюдження кишкових інфекцій), у разі лабораторно доведеного факту забруднення води у колодязі, або наочних ознак забруднення води фекаліями, трупами тварин, іншими сторонніми предметами, санацію проводять за епідпоказаннями.

3

Визначення ефективностi природної вентиляцiї за вмістом вуглекислоти

Метод заснований на зіставленнi кiлькостi балончикiв атмосферного повiтря i повiтря примiщення, що були витрачені на знебарвлення 10 мл лужного розчину (600 мл води, 1 крапля 25% розчину аміаку, 2 краплі фенолфталеїну) у поглиначі Петрі.Підрахунок кількості балончиків, що були витрачені на нейтралізацію (знебарвлення) лужного розчину проводиться тричі: до провiтрювання примiщення, пiсля провiтрювання та безпосередньо в атмосферному повiтрi.

Вміст вуглекислоти (СО₂) у повітрі розраховується за формулою (1):

А · 0,04

Вміст СО₂ (%) = —————; (1)

В

де А — кiлькiсть балончикiв атмосферного повiтря, що витрачено на знебарвлення лужного розчину;

В — кiлькiсть балончикiв повiтря в примiщеннi, що витрачено на знебарвлення лужного розчину;

0,04— вміст вуглекислоти в атмосферному повiтрi (%).

Оптимальною концентрацією вуглекислоти у повiтрi житлових кiмнат, палат лікувально-профілактичних закладів та навчальних примiщень слід вважати 0,07—0,08%, допустимою — 0,1%.

Приклад розрахунку. Hа знебарвлення 10 мл лужного розчину було витрачено 50 балончикiв атмосферного повiтря, i вiдповiдно на знебарвлення 1 мл лужного розчину до i пiсля провiтрювання в навчальнiй кiмнатi — 10 та 20 балончиків.

Кiлькiсть вуглекислоти у повiтрі примiщення становить:

50 · 0,04

а) до провітрювання ————— = 0,2 %

 

50 · 0,04

б) пiсля провiтрювання ———— = 0,1 %.