Значення нервової системи в життєдіяльності людини

 

Людина як жива істота має дві найхарактерніші складові: організм і психіку.

Психіка — це властивість нервової системи, завдяки якій:

· здійснюється зв'язок із зовнішнім світом; У координується робота всього організму;

· організм діє у відповідь на подразнення сигналів (рефлекс).

Нервова система — це сукупність структур в організмі, яка об'єднує діяльність усіх органів і систем і забезпечує функціонування організму як єдиного цілого в його постійній взаємодії із зовнішнім середовищем.

 

 

 

Фактично люди мають дві нервові системи: центральну і вегетатив­ну. Центральна нервова система керує відносинами людини із зовнішнім світом. Вона включає: спинний мозок, великі півкулі головного мозку, які зв'язані з проміжним мозком, середній мозок, задній мозок, довгас­тий мозок, мозочок. Вегетативна нервова система керує діяльністю внутрішніх органів.

Головний мозок людини — найдосконаліший орган живої природи. Він містить 20 млрд. клітин і 300 млрд. міжклітинних з'єднань. Головний мозок керує діяльністю всього організму людини, це центр нервової системи мислення, волі і почуттів. Середня його вага — 1360 г.

Специфіка і взаємозв'язок різних психічних процесів невід'ємні від структурної органі­зації головного мозку людини. Серед багатьох ознак його структури (передній, проміжний, середній, довгастий) суттєву роль відіграють великі півкулі, особливо їх функціональна асиметрія. На поверхні великих півкуль знаходиться тонкий шар сірої речовини, яка переважно складається з нервових клітин. Це кора головного мозку. Кожна ділянка головного мозку є відповідальною за життєдіяльність якогось органу або системи.

У центральній частині черепної коробки розташований маленький мозок, який є части­ною центральної нервової системи. Він контролює рівновагу тіла і рух м'язів. При отруєнні клітин маленького мозку (наприклад алкоголем) людині стає важко координувати положен­ня свого тіла.

Встановлено, що функція лівої півкулі — оперування вербально-зна­ковою інформацією, читання, рахунок, тоді як функція правої півкулі — це оперування образами, орієнтування у просторі, розрізняння музичних тонів, розпізнавання складних предметів, продукування сновидінь.

Для лівопівкульно мислячих (логічний тип) людей ха­рактерна оптимістичність та самостійність. Вони легко вступають у контакт з іншими людьми, в роботі вони більше покладаються на розрахунки, ніж на інтуїцію, інформації з офіційних джерел довіряють більше, ніж власним враженням. Для цих людей краще працювати там, де є потреба в логічному мисленні: викладачем, конструктором, організатором виробництва, програмі­стом, пілотом, водієм тощо.

У людей з ушкодженням лівої півкулі головного мозку порушується мова, страждає або відсутня логіка в судженнях.

Правопівкульно мислячих (художній тип) людей характеризує нахил до певного песимізму: вони більше покладаються на власні почуття, ніж на логічний аналіз подій, що не завжди приносить користь справі. Ці люди не дуже товариські, але вони можуть продуктивно працювати навіть у несприятливих умовах (шум, розмови, гуркіт тощо). їх чекає успіх у галузях діяльності, де переважає образне мислення (художник, актор, архітектор, лікар, вихователь тощо).

При порушенні цілісності правої півкулі різко збіднюється емоцій­на сторона життєдіяльності. Якщо порушена лобна частина головного) мозку, то страждає рухальний механізм мови, регуляції форм поведін­ки, мислення. Якщо уражена височна частина головного мозку, то порушується сприйняття слухових, смакових якостей, аналіз і синтез звуків, пам'ять.

Якщо у людей однаково виявляються обидва типи мислення, то відкри­вається широкий спектр діяльності: поєднання послідовності у роботі і, водночас, образне, цілісне, швидке сприйняття подій, ретельне обмір­кування своїх вчинків, особливо в екстремальних ситуаціях.

Домінуючим у процесі формування особистості є розвиток лівопівкульних компонентів мислення. Правопівкульне, образно-творче мис­лення поступово пригнічується при хибах виховання і навчання, і та­лановиті діти стають звичайними «стандартними», дорослими.

На мозок людини безперервно діють різноманітні за кількістю і якістю подразники з внутрішнього і навколишнього середовищ. Виникнення не­сподіваної та напруженої ситуації призводить до порушення рівноваги між організмом і навколишнім середовищем. Наступає неспецифічна ре­акція організму у відповідь на цю ситуацію — стрес.

Вегетативна нервова система регулює діяльність внутрішніх органів і пов'язана з центральною системою.

Наявність мозку, нервових систем, ендокринних залоз дає можливість організму реагувати на внутрішні або зовнішні ситуації таким чином, щоб бути готовим до можливих змін. Поведінка людини дає певне уявлення про інформацію, яку вона отри­мала із зовнішнього світу або від свого організму за допомогою органів чуття. Зв'язок між відчуттям і поведінкою встановлюється переважно в певних ділянках кори головного мозку і, залежно від подразника, відбувається адекватна дія організму — рефлекс. Рефлекси можуть бути двох видів — безумовні і умовні.

Безумовні рефлекси — це стереотипи поведінки, набуті людиною у постійних умовах зовнішнього середовища, які формувалися в про­цесі всієї попередньої історії розвитку і передаються у спадковість.

Умовні рефлекси — це поведінка, яку набувають у результаті навчання або у разі дій, які часто повторюються, особливо якщо послідовність їх виконання довго залишається незмінною. Це дозво­ляє виконувати ці дії в напівавтоматичному режимі. Такі дії нази­вають динамічним стереотипом.

Однією з фундаментальних властивостей центральної нервової сис­теми є її здатність створювати осередки гальмування і осередки актив­ності (домінанти). Здатність до довготривалої активної праці і протидії втомі залежить від індивідуальної витривалості нервової системи по відношенню до збуджувального та гальмівного процесів, тобто від її сили. Від сили нервової системи залежить також здатність до екстре­ної мобілізації в аварійній ситуації; здатність успішно діяти, не зва­жаючи на відволікаючі фактори. Від рухомості і лабільності нервової системи, від урівноваженості нервових процесів залежить така важли­ва якість безпеки, як здатність до переключення уваги і до швидкого реагування на небезпечні сигнали.