Характеристика процесу розроблення і впровадження нового продукту.

Моделі інноваційного процесу

1) Модель технологічного поштовху “Technology push”

НДДКР – Конструювання та інжиніринг – Вир-во – Маркетинг – Збут

Наголошує на тому, що новий виріб «проштовхується» через дослідницьку, вир-чу та збутову ф-ії на ринок без належного врахування задоволеності чи незадоволеності потреб споживачів

2) Лінійна модель іннов. проц. з урахув. потреб ринку “Marketing pull” (витягування ринком)

Потреби ринку – НДДКР – Вир-во – Збут

Розглядає інновацію як результат реалізації дослідницької ф-ії у відповідності до ідентифікованої ринкової потреби

3) Обєднана модель іннов. процесу

4) Інтегрована модель ін.. проц..

- ефективна при швидких технолог. змінах; - концентрує зусилля на ключових технологіях і напрямах бізнесу; - приділяється увага інтеграції досліджень і розробок з в-ва більш якісному співробітництву з постачальниками та споживачами.

Організаційні форми інтеграції науки і виробництва, особливості управління ними.

До основних орг. форм відносяться:

1. Технопарк. Комплекс самостійних організацій з науково виробничого циклу створення новацій(ВНЗ, підприємства)

2. Технополіс. Спеціально створений комплекс що охоплює весь цикл інноваційних робіт.

3. Регіональні науково-промислові комплекси, науково технічні центри. Проводять фундаментальні і прикладні дослідження в різних сферах з експериментальною перевіркою й оформленням патентів, винаходів, методів ноу-хау

4. Бізнес-інкубатори. Організації що створюються місцевими органами влади або великими компаніями з метою вирощування нових видів бізнесу.

5. Спеціалізовані підрозділи фірм (творчі бригади проектні бригади тощо). Створюються підприємствах, фірмах що випускають наукомістку продукцію. Визначають інноваційну стратегію.

6. Венчурні фірми. Створюються для генерації ідей та їх розробки і впровадження у виробництво. Характеризуються надзвичайною інноваційною активністю і значним ризиком.

7. Консультативні та аналітичні фірми. Прогнозують розвиток тех., нових товарів та попиту на інновації, визначають перспективні цілі, тематики досліджень.

8. Стратегічні альянси: консорціуми, спільні підприємства, кейрецу тощо. Різні форми міжнародної науково-технічної кооперації фірм, які створюються з метою спільного проведення, НДДКР, взаємного обміну виробничим досвідом, розподілу ризику під час проведення НДДКР.

9. Тимчасові науково-технічні колективи. Створюються з метою розробки конкретної науково-практичної проблеми за певний період.

45.Порівняльна характеристика “технопарку” і “технополісу”

Технопарк являє собою науково-виробничий територіальний комплекс, до якого входять дослідні інститути, лабораторії, екс­периментальні заводи з передовою технологією, створювані на заздалегідь підготовлених територіях навколо великих універ­ситетів з розвиненою інфраструктурою.

Основна мета технопарків — досягнення тісного територіаль­ного зближення між необхідною для наукових досліджень мате­ріальною базою, що належить промисловому виробництву, та людським компонентом наукового потенціалу країни, що формує максимально сприятливі умови для розвитку інноваційного про­цесу.

Основні переваги науково-технічних парків: *інтеграція різних стадій інноваційного процесу; *промисловість дістає швидкий доступ до нових розробок; *скорочуються терміни впровадження та поширення ново­введень (новинок); *спрощується спосіб взаємодії між навчальними, науковими та промисловими розробниками науково-технічного прогресу; *створюються умови та можливості для створення нових ви­дів бізнесу, виробництва, відкриттів; *виробництво отримує доступ до консультантів, лабораторій; *студенти мають змогу здобувати не лише теоретичні, а й практичні знання.

На відміну від технопарків, технополіси — це міста передових (високих) технологій, наукових досліджень і проектно-конструкторських розробок у відповідних галузях виробництва. Структура технополісу подіб­на до технопарку, однак вона розташовується в межах конкрет­ного населеного пункту, розвиток якого забезпечується через технополіс. Технополіс — це цілісний науково-виробничий ком­плекс, створений на базі окремого міста.. Отже, у країнах з розвиненою економікою відбувається масовий перехід до наукомістких технологій; усвідомлення обмеженості при­родних ресурсів зумовило пошук ресурсозберігаючих технологій при глибокій переробці сировини. Результатом цього є створення струк­тур, здатних до синтезу науки та виробництва, розвитку індустрії ін­телектуальних продуктів. Один із найефективніших підходів до розв'язання названих завдань — організація мережі технополісів.

Технополіси можуть виникати як на базі новоутворених міст, так і на базі старих, реконструйованих. Створення технополісів справляє формуючий вплив на розвиток тих регіонів, де вони розташовані.

Вони сприяють: *підвищенню інн.активності; *формуванню інн. інфрастр-ри; *прискор. комерціалізації новацій; *структурній перебудові виробництва; *створенню нових робочих місць; *удосконаленню механізмів інн.діяльності; *підсиленню наукоємності розвитку промисловості; *підвищенню професіоналізму кадрів; *підвищенню інн. економіки.