Індивідуальні засоби захисту зору

До засобів індивідуального захисту очей відносяться відкриті (у звичайній оправі) та закриті (в оправі, яка щільно прилягає до шкіри обличчя) захисні окуляри (мал. 50.8), а також ручні і наголовні щитки, маски та шоломи, які захищають лице, шию, голову (мал. 50.9).

Окуляри чи інші засоби з звичайного, але міцного, безосколочного скла призначені для захисту від механічних пошкоджень очей твердими частками пилу, металевої стружки та ін.

Окуляри зі склом-світлофільтром кольору “хакі”, синього або іншого темного кольору призначені для захисту зору від засліплюючої дії яскравого видимого, інфрачервоного, ультрафіолетового випромінювання, а металізовані (покриті тонким шаром стійкого до окиснення металу) – від високо- і надвисоко-частотних радіохвиль.

Захисні окуляри використовуються при механічній обробці твердих матеріалів (дерева, металу, пластмас, мінералів, при токарних роботах) при електрогазозварюванні, при роботі в доменних, металоплавильних, ковальських, металопрокатних, склоплавильних і тому подібних виробництвах, а з закритою оправою – у приміщеннях, насичених пилом, парами подразнюючих рідин (кислот

115. Індивідуальні засоби захисту слуху

Основними засобами захисту від виробничого шуму є шумопоглинаючі засоби – антифони внутрішні (вкладиші) і зовнішні (навушники) (мал. 50.10). Заглушки-вкладиші виготовляються з вати, ультратонкої скловати, фільтрувального полотна (ФП), з пластмас, пористої гуми, поропласту. Заглушки знижують шум на 7-8 дБ. Для захисту від високочастотного шуму з рівнями 110-120 дБ випускаються навушники різних конструкцій згідно технічних умов (ТУ) для різних галузей промисловості.

 

116. Психогігієна як галузь сучасної гігієни вивчає стан нервово-психічного здоров’я людини, його динаміку у зв’язку з дією на її організм природних, виробничих і соціально-побутових факторів та розробляє на підставі цих досліджень науково-обґрунтовані заходи щодо активного впливу на людський організм та середовище його перебування з метою створення найбільш сприятливих умов для збереження та зміцнення психічного і соматичного здоров’я.

До числа основних завдань психогігієни відносять:

· аналіз нервово-психічного здоров’я населення;

· розробку вікових стандартів розвитку психофізіологічних функцій та особливостей особистості;

· вивчення характеру впливу чинників середовища на організм та їх нормування з урахуванням динамічних зрушень нейрофізіологічних і психофізіологічних показників організму.

117. До провідних психогігієнічних принципів оптимізації повсякденної діяльності людини слід віднести:

· проведення гігієнічного нормування професійної (навчальної) діяльності людини;

· визначення чинників, які сприяють ломці адаптаційних механізмів і, насамперед, урахування кризових періодів у житті людини, в основі яких знаходяться перебудова структурної організації особистості, психофізіологічні та поведінкові зрушення, зміни психосоціальної орієнтації;

· раціональну організацію позаробочої (позанавчальної) діяльності людини, що передбачає вивчення індивідуальних особливостей темпераменту, характеру, мотиваційної спрямованості та нервово-психічних станів людини, урахування вікових закономірностей їх змін, використання активних методів психофізіологічного впливу на процеси формування критеріальних показників особистості;

· обґрунтування та диференційоване запровадження заходів психогігієнічної корекції та реабілітації.

118. Біоритми (від грецьк. “bios” і “rytmos” – життя і злагодженість) – це періодичні зміни інтенсивності перебігу фізіологічних і психічних процесів протягом певного часу. Біоритми властиві усьому живому на Землі і є передумовою до забезпечення нормальної життєдіяльності в унісон основним ритмам природи, зумовленим обертанням Землі навколо Сонця і зірок та пов’язаної з ним зміни сезонів року, дня і ночі, впливу фаз Місяця, морських припливів і відпливів тощо.

Порушення та зміни біологічних ритмів, які істотно впливають на психофізіологічні функції та психоемоційну сферу людини, передусім зумовлені соціальними умовами сучасного життя та факторами урбанізації (робота у різні зміни на виробництві, переїзди і перельоти на великі відстані, пов’язані зі зміною часових поясів тощо). Ці порушення можуть викликати істотні психоемоційні напруження, неврози і навіть виражені порушення з боку критеріальних показників психічного здоров’я

Існують декілька класифікацій біологічних ритмів, в основу яких покладено їх частотні характеристики, рівень організації біосистем та особливості взаємодії організму та навколишнього середовища.

Дійсно, періодичні процеси спостерігаються на всіх рівнях організації живих систем і охоплюють надзвичайно широкий діапазон частот. Проте найбільш повну класифікацію біологічних ритмів відповідно до їх частотних характеристик запропоновано Н.І.Мойсеєвою та В.М.Сисуєвим (1981), які визначили наявність 5 основних класів біоритмів:

1 клас - ритми високої частоти (період від мілісекунд до 30 хвилин; осциляції на молекулярному рівні, частота серцевих скорочень, ритми дихання, перистальтика кишок тощо);

2 клас – ритми середньої частоти (від 30 хвилин до 28 годин), в тому числі ультрадіанні (до 20 годин) та циркадіанні (від 20 до 28 годин) ритми;

3 клас – мезоритми (від 28 годин до 20 днів), в тому числі інфрадіанні (від 28 годин до 6 днів) та циркасептидальні (близько 7 днів) ритми;

4 клас – макроритми (від 20 днів до 1 року);

5 клас – мегаритми (від 1 року до десятків років). Згідно з рівнем організації біосистем, а це ще один важливий класифікаційний критерій, біоритми розподіляють на клітинні, органні, організменні та популяційні.

Зрештою, з точки зору особливостей взаємодії організму та навколишнього середовищ а виділяють адаптивні біологічні ритми, тобто коливання з періодами, які близькі до основних геофізичних циклів та виконують роль синхронізаторів внутрішніх і зовнішніх ритмів, а також фізіологічні біологічні ритми, що відображають стан фізіологічних систем організму.

 

119. В ході наукових досліджень переконливо доведено, що цілий ряд патологічних станів виникають як наслідок порушення біологічних ритмів. Такі стани отримали назву десихронозу. Вони можуть з’являтися в процесі навчання, під час трудового процесу, в ході виконання інших видів діяльності людини, а також в процесі розвитку значної кількості захворювань Вони можуть з’являтися в процесі навчання, під час трудового процесу, в ході виконання інших видів діяльності людини, а також в процесі розвитку значної кількості захворювань.

Наприклад, при серцево-судинних захворюваннях як прояв десинхронозу необхідно відзначити появу аритмічного випадіння пульсу, при пневмоніях, бронхіальній астмі та інфекційних захворюваннях - зміни ритму дихання, при хворобах шлунково-кишкового тракту - зміни ритму перистальтики кишок тощо.

Опір периферійних судин при гіпертонічній хворобі у нічні години є більш вираженим, ніж вдень. Активність внутрішньоклітинних ферментів у хворих на ішемічну хворобу серця в нічні години також є значно нижчим, ніж вдень. При інфаркті міокарду порушуються добові ритми електролітного обміну: збільшується концентрація натрію і відповідно знижується концентрація калію в еритроцитах у нічні години, а також порушуються ритми ліпідного обміну, пригнічується скорочувальна функція міокарду, особливо у вечірній час.

У хворих на цироз печінки амплітуда добового ритму екскреції стероїдних гормонів є суттєво нижчою, ніж у здорових, реєструються виражені порушення ритмів біоенергетичних процесів тощо.

Істотні десинхронози спостерігаються при ендокринних захворюваннях: добові зміни концентрації глюкози в крові при діабеті, екскреція 17-оксикортикостероїдів, катехоламінів і електролітів при панкреатитах, істотні порушення ритмів обміну речовин при захворюваннях гіпоталамо-гіпофізарної та діенцефальної систем.

У хворих на маніакально-депресивний психоз початок маніакальної фази супроводжується десинхронізацією біоритмів циклу “спокій - активність”. У разі виникнення стресових реакцій, що викликані впливом екстремальних чинників навколишнього середовища порушуються ритми гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової системи.

На підставі вивчення десинхронозів та причин їх виникнення сформувалася окрема галузь медичної науки – хрономедицина (і відповідно її окремі розділи, а саме: хронотерапія, хронофармакологія, хроногігієна), в основу якої покладені розробки оптимальних схем розподілу у часі лікувальних, фармакодинамічних і профілактичних заходів та засобів. Так, для осіб, які працюють у різні зміни, розроблені найбільш ефективні режими виконання професійної діяльності, визначений час і встановлена оптимальна тривалість періодів відпочинку, сну та прийомів їжі. Для льотчиків, які перетинають кілька часових поясів – тривалість і режим післяперельотного відпочинку. Розроблені програми проведення професійного підбору осіб, найбільш придатних для льотної різнозмінної роботи та відсіювання осіб, непридатних для такої роботи, які ураховують біоритмологічні особливості.

Слід підкреслити, що не всім людям властиві однакові добові режими працездатності. Одні, так звані “жайворонки”, енергійно працюють у першій половині дня; інші, “сови”, - у другій його половині. Так, рано вранці працювали Л.М.Толстой, А.П.Чехов, Е.Хемінгуєй. “Сови” ж, навпаки, засинають пізно, вранці насилу прокидаються, їм властива найбільша працездатність увечері, пізно увечері або, навіть, вночі. Зокрема, саме вночі переважно працювали О.Бальзак і Д.І.Менделєєв.

Свій індивідуальний ритм працездатності необхідно знати кожній людині. Встановивши періоди максимального підйому працездатності, можна відводити їх для виконання найскладніших та найвідповідальніших завдань, а періоди спаду працездатності використовувати для виконання менш важливої роботи.

В ході організації професійної діяльності та відпочинку слід ураховувати індивідуальні властивості біологічних ритмів кожної людини. Організація трудового режиму на виробництві в другу і третю (нічну) робочої зміни, особливо серед представників професій, які вимагають підвищеної відповідальності або характеризуються високий ступенем монотонності, необхідно погоджувати з індивідуальними особливостями біологічних ритмів таким чином, щоб інтенсивні навантаження припадали на природні підйоми працездатності.

При всіх видах позмінної діяльності кожній людині важливо виробити індивідуальний ритм внутрішньозмінної праці, збільшуючи темп роботи в періоди високої працездатності і влаштовуючи мікропаузи у разі виникнення відчуття втоми.

Для профілактики десинхронозів і підвищення працездатності необхідно організовувати денний сон. Рекомендується організувати свій денний відпочинок так, щоб він за своїми умовами наближався до нічного сну. Тиша, відсутність сторонніх подразників, затемнення тощо, дозволяють людини значно швидше відновити сили та пристосуватися до тимчасової зміни життєвого ритму. Таким чином, сон вдень в умовах, які імітують ніч, дозволяє організму відносно швидко адаптуватися до незвичних режимів. Однією із умов забезпечення високої працездатності під час роботи у нічний час є організація обов’язкового гарячого харчування, яке не тільки компенсує енергетичні витрати організму, але й відіграє роль ефективного датчику часу. Відзначено, що більш тривалий період роботи у нічну зміну легше переноситься, ніж менш тривалий, при якому людина не встигає адаптуватися до зміни режиму праці і відпочинку.

Явища десинхронозу спостерігаються і у космонавтів під час перебування на навколоземній орбіті. Незвичні умови роботи в космічному просторі вимагають від них максимуму енергії, уваги і сил у будь-який час доби.

120. До основних біоритмологічних принципів раціональної організації повсякденної діяльності людини слід віднести:

· забезпечення поєднання часу трудової діяльності (навчальних занять) з часом оптимуму фізіологічних функцій організму;

· використання рухової активності як синхронізатора біологічних ритмів;

· запровадження методів та засобів раціональної організації вільного часу як важливого фактору реалізації амплітудно–фазової програми біологічних ритмів.

 

 

* Примітка. За класичними рекомендаціями Фойта і Рубнера білків у раціоні повинно бути 18%