Охарактеризуйте основні етапи наступу російського самодержавства на автономії Гетьманщини.

Охарактеризуйте основні етапи наступу російського самодержавства на автономії Гетьманщини.

Початок ХVІІІ ст. став переломним у житті Гетьманщини. Зазнали краху спроби І.Мазепи і П.Орлика зберегти козацьку автономію і відновити українську державність. За цих обставин розпочинається форсований наступ російського царату на права України.

Офіційна російська політика в українському питанні щодо ліквідації української автономії та інкорпорації цих земель до складу імперії пройшла кілька етапів.

 

І етап – (1708 – 1728 рр.) – форсований наступ на українську автономію.

 

ІІ етап – (1728 – 1734 рр.) – повернення Україні частини її прав та вільностей.

 

ІІІ етап – (1734 – 1750 рр.) – посилення імперського тиску.

 

ІV етап – (1750 – 1764 рр.) – тимчасове уповільнення процесу російської експансії.

 

V етап – (1764 – 1783 рр.) – остаточна ліквідація української автономії.

 

Після ліквідації гетьманства 1764 р. Румянцевим.

Взято курс на жорстку централізацію та русифікацію:

1765 р. – знищення полкової системи на Слобожанщині.

1775 р. – ліквідація Запорізької Січі.

1781 р. – ліквідація полкової системи на Гетьманщині, утворено намісництво.

1783 р. – юридично оформлене кріпацтво.

1785 р. – видано «Жалувану грамоту дворянству».

Внаслідок цих акцій було остаточно ліквідовано українську автономію.

 

Чи можна період 1917-1920 називати Українською революцією?

Революційні події в Україні розпочалися в березні 1917 р. після повалення самодержавства в Росії. З’явилась третя, національно-демократична влада — Центральна Рада. її засновниками виступили українські організації й політичні партії.

У травні 1917 р. зміцніла Центральна Рада розпочинає переговори із Тимчасовим урядом щодо офіційного визнання автономії України. Але центральний уряд не визнає Центральну Раду виразником волі українського народу і відмовляє в справедливих домаганнях українства.

 

I Універсал

 

10 червня (23 — за новим стилем) 1917 — проголосив автономію України «однині самі будемо творити наше життя».

 

II Універсал

 

3 липня (16 — за новим стилем) 1917 — зафіксував наслідки домовленостей між УЦР і Тимчасовим урядом: останній визнавав УЦР і Генеральний Секретаріат як крайовий орган України і водночас Генеральний Секретаріат ставав органом центрального уряду.

 

III Універсал

 

7 листопада (20 — за новим стилем) 1917 — проголосив Українську Народну Республіку (УНР.

 

IV Універсал

 

9 січня (22 січня за новим стилем) 1918 — проголосив УНР «самостійною, ні від кого незалежною, вільною суверенною державою українського народу», а виконавчий орган, Генеральний Секретаріат — Радою Народних Міністрів.

 

Трагізм Української національно-визвольної революції був зумовлений тим, що розвивалася вона за вкрай несприятливих внутрішніх і зовнішніх умов.

 

Чи були події 1918-1920 громадською війною в Україні?

Причини, щодо початку громадянської війни:

- Прихід до влади більшовиків, та впровадження ними радикальної політики

- Розігнання установчих зборів 5 січня 1918 року

- Політика переселення бідноти з центру Росії на Кубань та Дон

- Прагнення буржуазії захопити владу, через націоналізацію приватної власності, промонархічних кіл відновити монархію

Під час громадянської війни на політичну владу в Україні претендували чотири політичні сили:

 

- Табір українських сил демократичної орієнтації. В середовищі цього табору можна виділити дві течії. Одна, уособлювана В.Винниченком. Друга, під керівництвом С.Петлюри.

 

- Українські більшовики наприкінці грудня 1917 р. не були основною політичною силою. На виборах до Установчих зборів України за більшовиків проголосували лише 17,3% населення.

 

- Третьою важливою політичною силою були російські монархісти. Вони фактично становили основу збройних сил гетьмана П.Скоропадського.

 

- Четвертою політичною силою в громадянській війні на Україні виступило селянство, незадоволене політикою монархістів та більшовиків.

 

Політична боротьба 1918-1920 рр. стала трагедією українського народу. Головним підсумком громадянської війни в Україні був прихід до влади більшовиків, національно-патріотичні сили зазнали поразки, а з українською державністю було покінчено.

 

Перемога більшовиків в Україні пояснюється декількома причинами. По-перше, вони привернули на свій бік українське селянство. По-друге, вони зуміли вчасно виправити помилки у національному питанні, пішовши на компроміс з лівими українськими партіями. По-третє, українським більшовикам допомагала Радянська Росія, в розпорядженні якої були величезні фінансові, людські, промислові і адміністративні ресурси. Також не слід недооцінювати блискуче керівництво і прекрасну організацію більшовиків.

 

Проаналізуйте сильні та слабкі сторони Директорії

 

Сильні сторони Директорії

 

Прихід Директорії до влади був забезпечений вдало вибраним моментом для атаки на гетьманський режим, адже саме в середині листопада 1918 р. П. Скоропадський тільки-но лишився без підтримки Німеччини, яка потерпіла поразку у війні, відмовився від державної незалежності.

Момент захоплення влади був кульмінацією її успіху. Саме тоді чітко виявилися сильні сторони Директорії, оскільки вона, хоч і на короткий період, стала виразником інтересів більшості населення.

Сильною стороною Директорії було й те, що під своїми знаменами вона зібрала хоча і різних за поглядами, але досить впливових та авторитетних

 

Слабкі сторони Директорії та причини її поразки

 

Опозиція П. Скоропадському складалася з політичних угруповань, які мали різні інтереси, пріоритети та орієнтації.

8 січня 1919 р. було проголошено ліквідацію приватної власності на землю. Відсутність визначених строків аграрного реформування, брак адміністративного апарату для його. Директорія залишилася без підтримки селян і національних меншин та допомоги кваліфікованих кадрів, її влада суттєво послаблювалася і відсутністю чіткої моделі державотворення.

 

Дайте оцінку голодомору 1932-33 років

 

Масовий, навмисно зорганізований радянською владою голод 1932–1933 років, що призвів до багатомільйонних людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу і Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян.

Спланована конфіскація урожаю зернових та усіх інших продуктів харчування у селян представниками радянської влади впродовж Голодомору 1932-33 років безпосередньо призвела до вбивства селян голодом у мільйонних масштабах, при цьому радянська влада мала значні запаси зерна в резервах та здійснювала його експорт за кордон під час Голодoмору, забороняла та блокувала виїзд голодуючих поза межі України, відмовлялася приймати допомогу для голодуючих з-за кордону.

 

В чому заключалася трагедія українців у Другій світовій війні?

 

Друга світова війна завдала Україні масштабних економічних витрат. За підрахунками радянських вчених тільки прямі збитки склали 285 млрд. крб. у діючих на той час цінах.

Цілком чи частково було зруйновано понад 714 великих і малих міст, більше 28 тис. сіл, перетворено на руїни 200 тис. промислово-виробничих споруд, 40% житлових будинків, внаслідок чого без житла залишилося близько 10 млн. осіб. Оскільки війна завдала Україні більше руйнувань, ніж будь-якій іншій країні Європи, втрати в економіці сягали приголомшуючих масштабів.

Повністю була відсутня енергетична база через зруйнування Дніпрогесу, Штерівської, Курахівської, Зуївської, Сіверодонецької та ін. електростанцій.

Щонайменше 5,4 млн. чоловік, або один із шести мешканців України загинув у війні, 2,3 млн. чоловік було вивезено для примусової праці до Німеччини.

 

 

Нова економічна політика

Нова економічна політика — економічна політика, яка проводилася в Радянських республіках починаючи з 1921 року. Була прийнята весною 1921 року з'їздом РКП, змінивши політику «воєнного комунізму», що проводилася в ході Громадянської війни. Нова економічна політика мала на меті відновлення народного господарства і подальший перехід до соціалізму. Головний зміст НЕП — заміна продрозкладки продподатком в селі, використання ринку і різних форм власності, залучення іноземного капіталу у формі концесій, проведення грошової реформи (1922—1924), в результаті якої рубль став конвертованою валютою.НЕП дозволив швидко відновити господарство, зруйноване Першою світовою і Громадянською війнами.

 

Галицько-Волинська держава

 

Га́лицько-Воли́нське князі́вство або Королі́вство Ру́сі (лат. Regnum Russiæ; 1199—1349) — південно-західне руське князівство династії Рюриковичів, утворене внаслідок об'єднання Галицького і Волинського князівств Романом Мстиславичем. З другої половини 13 століття стало королівством, головним законним спадкоємцем Київської династії та продовжувачем руських політичних і культурних традицій.

Галицько-Волинське князівство було одним з найбільших князівств періоду феодальної роздробленості Русі. До його складу входили Галицькі, Перемишльські, Звенигородські, Теребовльські, Володимирські, Луцькі, Белзькі і Холмські землі, а також Поділля і Бессарабія.

Князівство проводило активну зовнішню політику в Східній і Центральній Європі. Його головними ворогами були Польща, Угорщина та половці, а з середини 13 століття — також Золота Орда і Литва. Для протидії агресивним сусідам Галицько-Волинське князівство неодноразово укладало союзи із католицьким Римом і Тевтонським Орденом.

Галицько-Волинське князівство занепало через відсутність міцної централізованої княжої влади і надмірно сильні позиції боярської аристократії у політиці. У 1340 році, у зв'язку зі смертю останнього повновладного правителя князівства, розпочався тривалий конфлікт між сусідніми державами за галицько-волинську спадщину. У 1349 році Галичина була поступово захоплена сусідньою Польщею, а Волинь — Литвою. Галицько-Волинське князівство перестало існувати як єдине політичне ціле.

 

Охарактеризуйте основні етапи наступу російського самодержавства на автономії Гетьманщини.

Початок ХVІІІ ст. став переломним у житті Гетьманщини. Зазнали краху спроби І.Мазепи і П.Орлика зберегти козацьку автономію і відновити українську державність. За цих обставин розпочинається форсований наступ російського царату на права України.

Офіційна російська політика в українському питанні щодо ліквідації української автономії та інкорпорації цих земель до складу імперії пройшла кілька етапів.

 

І етап – (1708 – 1728 рр.) – форсований наступ на українську автономію.

 

ІІ етап – (1728 – 1734 рр.) – повернення Україні частини її прав та вільностей.

 

ІІІ етап – (1734 – 1750 рр.) – посилення імперського тиску.

 

ІV етап – (1750 – 1764 рр.) – тимчасове уповільнення процесу російської експансії.

 

V етап – (1764 – 1783 рр.) – остаточна ліквідація української автономії.

 

Після ліквідації гетьманства 1764 р. Румянцевим.

Взято курс на жорстку централізацію та русифікацію:

1765 р. – знищення полкової системи на Слобожанщині.

1775 р. – ліквідація Запорізької Січі.

1781 р. – ліквідація полкової системи на Гетьманщині, утворено намісництво.

1783 р. – юридично оформлене кріпацтво.

1785 р. – видано «Жалувану грамоту дворянству».

Внаслідок цих акцій було остаточно ліквідовано українську автономію.