Загальна характеристика і значення класичної політекономії.

Загальна характеристика і значення класичної політекономії.

Класична політична економія зародилася в Англії в кінці XVII ст. та у Франції на початку XVIII ст., прийшовши на зміну меркантилізму. К. Маркс назвав меркантилізм першим теоретичним опрацюван­ням засад капіталістичного виробництва. Водночас він підкреслював, що дійсна наука сучасної економії починається лише з того часу, коли теоретичне дослідження переходить від процесу обігу до процесу ви­робництва. Цей перехід і здійснила класична політична економія." Уперше термін «класична політична економія» ужив Маркс сто­совно школи, яка розпочала дослідження внутрішніх закономірностей буржуазного суспільства. Класики за предмет дослідження взяли сферу виробництва й поклали початок науковому аналізу цієї сфери. Тим самим відбулася зміна, глибоке зрушення в самому предметі політичної економії, яка з міркувань щодо принципів управління господарством країни перетворилася на науку про категорії й закони економічного життя. Саме класична школа, зокрема праці А. Сміта, перетворили політичну економію на повноцінну наукову дисципліну.

Класики проголосили ідею природного порядку, дію об'єктивних економічних законів. А це змінило напрям досліджень від системи регламентуючих правил до економічної свободи, яка одна тільки й забезпечує ефективний розвиток економіки. Класична школа, на відміну від меркантилістів — прихильників державного втручання в економічне життя, проголосила принцип економічної свободи, економічного лібералізму. Класики були про­тивниками протекціонізму. Проблему цінності, яка на той час була однією з центральних в економічному аналізі, вони вирішували переважно з позицій трудової теорії, застосовуючи абстрактно-дедуктивний метод дослідження економічних явищ.

На зміну класичній політичній економії, яка мала науко­вий характер, приходить, за Марксом, «вульгарна», тобто ненаукова політекономія. Якщо класики займались справжнім науковим аналі­зом закономірностей розвитку капіталізму, то представники вульга­рної політичної економії виступили лише як апологети, свідомі за­хисники капіталізму. Перехід до вульгарної політекономії Маркс зв’язував із загостренням класової боротьби.

Основоположниками вульгарної політичної економії Маркс на­зивав Сея та Мальтуса. Він критикував «вульгарних економістів» за відхід від трудової теорії вартості і приховування експлуататорської суті відносин між найманими робітниками і капіталістами.

Відповідно вся сучасна західна політична економія теж оголо­шувалась ненауковою. Такий висновок був просто абсурдним, оскільки ці економічні теорії успішно використовувалися в еконо­мічній політиці західних держав. Для виправдання марксистської тези багатьом радянським марксистам довелося навіть висунути не менш абсурдну ідею про дві функції політичної економії: практичну та ідеологічну, на основі чого робився висновок про можливість ви­користання практичних рекомендацій західних економістів.

3ахідні еко­номісти віддають належне класичній школі, проте не ідеалізують її теоретичні розробки, а оцінюють їх у контексті історичного розвит­ку економічних ідей. До класичної політичної економії вони відно­сять також усю післярікардіанську політичну економію XIX ст. В останній чверті XIX ст. австрійські, анг­лійські та американські економісти доповнили теорію так званим маржинальним аналізом, і це зрештою привело до заміни терміна «класична економічна теорія» терміном «неокласична економічна теорія».

Виникнення класичної політичної економії в Англії. У.Петті.

Основоположником класичної політичної економії в Англії був Уільям Петті. Спочатку він виступив як меркантиліст, але потім звернувся до проблем оподаткування, визначення оптимального розміру податків. За основу цього визначення він приймає категорію вартості товару. Він вказує що на розміри вартості впливають два чинники: земля і праця. В осн. Вартості лежить праця яка використовує землю і завдяки якій формуються суспільні багатства. Але і земля є фактором вартості.

Він визначає, що зар.плата є ціною праці, отже ціною вкладу землі є рента. Все що залишається після реалізації товару є прибуток. Він визначає, що рента і прибуток за економічним змістом є одне і те саме. Це результат використання факторів виробництва. Тому рента повинна вираховуватись із реалізації вартості на основі такого розрахунку: три покоління землевласників живуть разом 21 рік, тому слід встановити ціну землі, яка дорівнює 21річній ренті і отже, визначати розмір ренти.

Зар.плату Петті визначав як ціну праці, що формується під впливом вартості засобів існування. Вона повинна бути мінімальною, щоб наймані робітники більше працювали. Чим менша зар.плата. тим більший прибуток капіталіста. Із прибутку капіталіст виплачує процент, податки, а інша частина є основою нагромадження та інвестицій. Зростання прибутків означає розширення виробництва, збільшення кількості зайнятих, зростання суми суспільних витрат, а звідси і зростання прибутків.

Як і меркантилісти він вважав, що зростання кількості грошей у країні сприяє її збагаченню. Але не дивлячись на те, що обґрунтував категорію вартості, гроші з вартістю не пов’язував. Не розглядав гроші як форму виробничого капіталу.

Процент називає грошовою рентою. Петті вважає, що процент залежить від розміру ренти та кількості грошей у обігу. Уряд не повинен регулювати процент з метою забезпечення сталих інвестиційних процесів. Широко застосовує статистичний метод.

Петті був перший, хто в осн. сусп. розвитку поклав вартість як самоврегульовуючу силу

Виникнення класичної політичної економії у Франції. П. Буагільбер.

Класична школа у Франції була започаткована Буагільбером. Основні праці “Міркування про природу багатства грошей і податків”, “Дослідження про рідкість грошей “. Виступає з різкою критикою меркантилізму. Джерелом багатства вважає не обіг, а виробництво. Проголошує необхідність реформування податкової системи, виступає проти регулювання державою цін на зерно і його експорту. Буагільбер проголосив основні постулати, які стосуються напрямків економ. політ. держави. Він вважає, що економічне зростання країни залежить від розвитку с/г, тому держ. повинна створити умови для вільної дії природних законів: свобода переслідування індивідуального економічного інтересу; свобода ціноутворення; вільна конкуренція; не втручання держави в прив. економ. діяльність.

Відносини між державою і приватною особою мають зводитись до фіксованих податків, тому Буагільбер звертається до проблеми визначення їх розмірів. Вартість яка є основою розподілу визначається як витрати праці. Витрати праці він пропонував вимірювати робочим часом, що витрачений на виробництво певного товару. Але розрізняє індивідуальний і суспільний робочий час. Вартість забезпечує еквівалентний обмін. Буагільбер прив’язував вартість до горшей. В своїй теорії вартості він розрізняє “істинну” вартість в основі якої лежить кількість витраченої праці та ринкову вартість, яка відхиляється від істинної вартості внаслідок руху грошей, що опосередковують обмін. Буагільбер пропонує замінити металеві гроші на паперові, що на його думку дасть можливість повернутися до справедливого обміну.

Теорія вартості А. Сміта.

А.Сміт(1723-1790) видатний англійський вчений-економіст мануфактурного періоду. У своїй теорії вартості він користується терміном “цінність”. Цінність розглядає у двох значеннях: корисність і можливість придбання інших предметів яку дає володіння даним предметом. Відповідно до цього Сміт розрізняв споживну і мінову вартості. Мінова визначається працею витраченою на вир-во товару. Науковою заслугою Сміта було твердження, що вартість створ. працею незалежно від галузі вир-ва. Сміт розподіляє працю на продуктивну і не продуктивну. Та праця яка має результатом товар є продуктивною. Саме вона створює вартості, є основою для визначення частки кожного виробника у вартості. Непродуктивна праця – це праця у сфері послуг. У суспільному обміні приймає участь лише товар, тому продуктивна праця є основою розподілу багатства. Непродуктивна праця бере участь у перерозподілі створених продуктивною працею багатств. Догма Сміта полягає у тому, що матеріальні затрати минулих періодів він відображає через доходи минулих періодів. За Смітом багатство сусп. є доходи отримані у суспільстві, за певний період завдяки продуктивності праці, тобто Сміт пропонує вимірювати вартість будь-якого товару як суму зар.плати, прибутку і ренти.

Загальна характеристика і значення класичної політекономії.

Класична політична економія зародилася в Англії в кінці XVII ст. та у Франції на початку XVIII ст., прийшовши на зміну меркантилізму. К. Маркс назвав меркантилізм першим теоретичним опрацюван­ням засад капіталістичного виробництва. Водночас він підкреслював, що дійсна наука сучасної економії починається лише з того часу, коли теоретичне дослідження переходить від процесу обігу до процесу ви­робництва. Цей перехід і здійснила класична політична економія." Уперше термін «класична політична економія» ужив Маркс сто­совно школи, яка розпочала дослідження внутрішніх закономірностей буржуазного суспільства. Класики за предмет дослідження взяли сферу виробництва й поклали початок науковому аналізу цієї сфери. Тим самим відбулася зміна, глибоке зрушення в самому предметі політичної економії, яка з міркувань щодо принципів управління господарством країни перетворилася на науку про категорії й закони економічного життя. Саме класична школа, зокрема праці А. Сміта, перетворили політичну економію на повноцінну наукову дисципліну.

Класики проголосили ідею природного порядку, дію об'єктивних економічних законів. А це змінило напрям досліджень від системи регламентуючих правил до економічної свободи, яка одна тільки й забезпечує ефективний розвиток економіки. Класична школа, на відміну від меркантилістів — прихильників державного втручання в економічне життя, проголосила принцип економічної свободи, економічного лібералізму. Класики були про­тивниками протекціонізму. Проблему цінності, яка на той час була однією з центральних в економічному аналізі, вони вирішували переважно з позицій трудової теорії, застосовуючи абстрактно-дедуктивний метод дослідження економічних явищ.

На зміну класичній політичній економії, яка мала науко­вий характер, приходить, за Марксом, «вульгарна», тобто ненаукова політекономія. Якщо класики займались справжнім науковим аналі­зом закономірностей розвитку капіталізму, то представники вульга­рної політичної економії виступили лише як апологети, свідомі за­хисники капіталізму. Перехід до вульгарної політекономії Маркс зв’язував із загостренням класової боротьби.

Основоположниками вульгарної політичної економії Маркс на­зивав Сея та Мальтуса. Він критикував «вульгарних економістів» за відхід від трудової теорії вартості і приховування експлуататорської суті відносин між найманими робітниками і капіталістами.

Відповідно вся сучасна західна політична економія теж оголо­шувалась ненауковою. Такий висновок був просто абсурдним, оскільки ці економічні теорії успішно використовувалися в еконо­мічній політиці західних держав. Для виправдання марксистської тези багатьом радянським марксистам довелося навіть висунути не менш абсурдну ідею про дві функції політичної економії: практичну та ідеологічну, на основі чого робився висновок про можливість ви­користання практичних рекомендацій західних економістів.

3ахідні еко­номісти віддають належне класичній школі, проте не ідеалізують її теоретичні розробки, а оцінюють їх у контексті історичного розвит­ку економічних ідей. До класичної політичної економії вони відно­сять також усю післярікардіанську політичну економію XIX ст. В останній чверті XIX ст. австрійські, анг­лійські та американські економісти доповнили теорію так званим маржинальним аналізом, і це зрештою привело до заміни терміна «класична економічна теорія» терміном «неокласична економічна теорія».

Познавательные статьи:



Психологические особенности спортивного соревнования

Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации

Занятость населения и рынок труда

Социальный статус семьи и её типология