Доба «Руїни» в українській історії

Пiсля своєї смертi Б.Хмельницький залишив чималу спадщину. На пiдглеглих козакам територiях площею близько 250 тис. кв. км. проживало 1.2 – 1.5 млн людей. Це були колишнi Чернiгiвське, Київське та Брацлавське воеводства.

Події 1648 – 1656 років принесли в життя українців багато змін. До лав Війська Запорозького вливалося багато людей. Козаком міг стати кожен. Більше 40 % дорослого чоловічого населення України знаходились на військовій службі. Стаючи козаком, селянин отримував право обирати старшину, бути обраним в старшину, право володіти землею, звільнявся від податей. Стати козаком могла люба людина, незалежно від соціального статусу і яка могла власним коштом забезпечити себе військовим спорядженням та амуніцією. Як правило на військову службу йшли міщани та досить заможні селяни, для яких це був єдиний шанс набути більш вищого соціального статусу.

Ще за свого життя Б.Хмельницький мав наміри заснувати гетьманську династію. Тому коли він помер, питання про гетьманського наступника не виникало – козацька старшина, яка буквально боготворила Б.Хмельницького негайно вибрала гетьманом його 16-ти літнього сина Юрія Хмельницького (близько 1641 – 1685), маючи надію що виховуючись коло батька, він перейняв певні риси характеру та досвід. Та цим надіямм не вдалося справдитись – Ю.Хмельницький виявився людиною нерішучою та слабохарактерною, а що найгірше, він легко піддавався впливу з боку козацької старшини. Пробувши гетьманом близько місяця він власноруч склав з себе повноваження.

1657 року обрано наказним гетьманом, а згодом на Генеральній Раді, 26 серпня у Корсуні затверджено гетьманом усієї України Івана Виговського

В своїй внутрішній політиці Виговський спирався насамперед на старшину, намагався зміцнити її положення в державі, наділяв її значними маєтностями тощо. 1657 року було оформлено договір зі Швецвєю, яка визнала незалежність України та її кордони да Вісли. Від Литви приєднано Берестейське та Новгородське воєводства. Поновлено союз з Кримом та Туреччиною. Загальний зовнішній політичний курс був спрямований на створення незалежного українського князівства. Та цьому сильно заважало ставлення Москви, якій не подобалась все більш зростаюча політична незалежність України.

Можна сказати, що за часів гетьманування Івана Виговського Україна мала найбільшу у свій час можливість стати країною вільною та політично незалежною. І хоч деякі історики досить негативно оцінюють його діяльність, називаючи його гетьманом старшини, а не усього народу Виговський все ж таки залишив яскравий слід в історіїї України як видатний дипломат та взагалі один з найбільш освічених державних діячів України.

На тій же Раді в Германівці гетьманом знову обрано Юрія Хиельницького, кандидатуру якого висунула старшина антипольського напрямку, яка схилялась до союзу з Москвою. Насамперед новоспечений гетьман та старшина хотіли налагодити стосунки з Москвою та добитися поширення прав для України, приєднання північної Чернігівщини та частини Білорусіїї, свободи дипломатичних стосунків, заборону воєводам втручатись у внутрішні справи країни. Все це було оформлено в так званних Жердевських статтях. На той час князь Трубецький повертається на Україну з новим військом. він запрошує Юрія до Переяслава, де Генеральна Рада знову обирає його гетьманом. Заляканий силою російського війська та погрозами Трубецького в 1659 році Юрій приймає замість Жердицьких статей – нібито статті Богдана Хмельницького, а саме Переяславську угоду 1654 року. Справжні ж статті в Москві були кардинально перероблені та доповнені, в них було проведено принцип повного підкорення України Москві, а митрополита Київського – Московському патріархату. Згідно з Преяславським пактом 1659 року російські залоги розташовувались в усіх найбільших містах. Козакам заборонялось вести зовнішню політику та вступати в війни без дозволу московського царя. Не дозволялось без згоди з Москвою обирати та звільняти старшину та полковників. Гетьман після обрання повинен був їхати на поклон до російського самодержця. Козацькі залоги повинні вийти з Білої Руси. Митрополит Київський повинен був визнати владу Московського патріархату.

Московький уряд не рахувався з Юрієм Хмельницьким, той свої функції вже виконав. Воєводи втручалися в управління країною, роздавали на свій розсуд землі, уряд через голову гетьмана вів переговори з старшиною. Поступово гетьманська влада Ю. Хмельницького стає номінальною. Зростає невдоволення простого люду.

В 1660 році між Росією та Польщею знову виникає війна за панування над Україною. Московські війська разом з гетьманським військом виступають на Правобережжя. Та незабаром під Чудновом що на Волині вони потапляють в польське оточення. Після розгрому Ю. Хмельницький згоджується до повернення України до складу Польщі, підписуючи договір, так званий Слободищенський (інша назва – Чуднівський) трактат, що був повторенням Гадяцького договору, але без "Великого Князівства Руського та з скасуванням Переяславської угоди 1654 року та розривом союзу з Москвою - фактично Україна діставала автономію. Але на той час влада гетьмана поширювалась лише на Правобережя, лівий беріг знаходився під владою московського царя. Ю. Хмельницький ще не втрачав надії об'єднати Україну, але розуміючи власну неспроможність виправити важке становище країни в січні 1667 року він зрікається гетьманської булави та йде в монастир.

Таким чином, окупована російськими та польськими військами, розірвана на шматки соціальними конфліктами та політичним протистоянням різних сил Україна розділилась па дві частини. Історичний період, відомий як Руїна досягає свого апогею.

Наступником Ю. Хмельницького на Правобережжі стає Павло Тетеря. В своїй діяльності П. Тетеря повністю спирається на підтримку польського короля Яна Казиміра. Радячи королеві об'єднати всю Україну, він разом з польсько – козацьким військом та союзниками – татарами захолює майже все Лівобережжя. Знищуючи все на своєму шляху, це військо дійшло до Глухова, та здобути це місто так і не вдається. В цей час поведінка поляків на українських землях викликає цілу низку народних заворушень. Саме на придушення цих повстань й повернув свої війска П. Тетеря, втративши на той час своїх останніх козацьких прибічників.

Спостерігоючи за успіхами Дорошенка певні зовнішні політичні сили розуміючи небезпечність зміцнення України активно беруться за підрив гетьманської влади. Досить тяжкого удару завдали Дорошенкові запорожці, висунувши проти нього претендента на гетьманську булаву - Петра Суховія, якого до тогож визнали татари. Боротьба з Суховієм продовжувалась цілий рік. Ще гірше стало, коли поляки проголосили гетьманом України Уманського полковника Михайла Ханенка, з яким вони захопили на той час майже все Правобережжя. В 1669 році пробував домовитись з Польщею, використавши коронування нового польського короля, Михайла Вишневецького. В своїй домовленості Дорошенко вимагав автономії в межах Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств та повне скасування унії. Його ж противник Ханенко просив лише автономії для козаків, і саме його затвердив польський сейм. Боротьба проти нього була дуже тяжка.

Починається запекла війна з Польщею. Виступючи на Правобережжя Дорошенко призначає наказним гетьманом Лівобережжя Дем'яна Многогрішного. Проти нього відразу виступає московське військо. В 1672 році 100 тисячне турецьке та 12 тисячне українське війська звільняють Поділля від польської присутності. Результатом цієї війни став мирний договір, підписаний в місті Бучачі (нині Тернопільська область). Згідно з договором, Польща відмовлялась від прав на: Поділля, Брацлавщину та частину Київщини, що стають турецькими провінціями. Землі Війська Запорозького залишаються володінням козаків під протекторатом турецького султана. Польща зобов'язалась щороку виплачувати Туреччині контрибуцію – 22 тисячі злотих. Бучацьку угоду польські історики вважають як найганебнішу в історії поьської корони. Однак польський сейм не затвердив цей договір і війна між Полшьщею, Туреччиною та Україною тривала далі. Тим часом лівобережний гетьман Іван Самойлович підбиває московський уряд скористатися ситуацією, а саме: війною поляків з турками. В березні 1674 року Самойлович скликає в Переяславі Генеральну Раду, на якій його обрано гетьманом усієї України. Намагаючись позбутись Дорошенка, він обложує його столицю Чигирин, та на допомогу Дорошенкові приходять турки та татари. Самойлович вимушений повернутись на Лівобережжя.

На той час Петро Дорошенко 1675 року вирішує зректися гетьманства і передає булаву Генеральній Раді в Чигирині, а клейноди надсилає до Москви, здавши таким чином гетьманство на користь Самойловича.

В 1677 – 1678 роках Юрій Хмельницький разом з турецьким військом загальною кількістю в 200 тисяч вояків з великими втратами в кілька спроб здобуває Чигирин, від якого на той час залишились самі руїни. Тому свою столицю Юрій влаштовує в Немирові що на Поділлі. Організований ним похід на Лівобережжя закінчився повним провалом. Він так і не спромігся створити міцну гетьманську владу.

13 серпня 1681 року в Бахчисараї було підписано мирний договір, який закінчив війну між Московською державою, Кримським ханством та Туречччиною. Згідно з договором, кордон між цими державами проходив по річці Дніпро. Туреччина вивзнавала права Москви на володіння Лівобережною Україною, а також на контроль земель Війська Запорозького. Південна Київщина, Брацлавщина та Поділля залишались в складі турецьких володінь. Територія між Південним Бугом і Дністром оголошувалась нейтральною. Українське населення зберігало право ловити рибу в Дніпрі та його затоках, добувати сіль та вільно плавати по Дніпру до Чорного моря. Татари могли вільно кочувати в українських степах та полювати на обох берегах Дніпра.

На Лівобережжі після скінчення другого гетьманування Юрія Хмельницького почалась запекла боротьба за владу. Тут господарювали промосковські погляди, особливо серед старшини, яка вирішила зосередити владу в своїх руках. Накзним гетьманом стає Яків Сомко. Проти нього виступив запорізький кошовий отаман Іван Брюховецький, вихідець з нижніх верств козацтва. В червні 1663 року в Ніжині зібралась так звана "Чорна Рада" - галасливі виборчі збори, в яких крім козаків взяли участь міщани та селяни. Посланці російської корони, підозрюючи старшину в пропольських симпатіях підбурює постих козаків та селян на підтримку Брюховецького.

Гетьманом Лівобережної України обирають Івана Брюховецького. Певний час перебував на Січі, у 1661 – 1663 роках був кошовим отаманом. Це був яскравий представник доби Руїни.

На тлі спустошеного та затероризованого поляками Правобережжя контрольований Москвою Лівий беріг Дніпра виглядав більш привабливо, особливо для біженців. Під владу Многогрішного вступили два полки - Прилуцький та Переяславський. Сам Многогрішний взявся за встановлення правопорядку та спокою на Лівобережжі, використовуючи для цього загони компанійців. Активно бореться з старшинською олігархією. Сам призначає та змінює полковників, сотників, без суду їх карає, накладає податкина старшину та духовенство. Але його нетактовність та самовласність, абсолютизм та невміння порозумітися з старшиною стають основними причинами змови проти нього. Від козацької верхівки до Москви пішли доносии, в яких Многогрішного обвинувачено в зв'язку з Дорошенком та в намірах перейти під зверхність Туреччини. 1672 року Дям'яна Многогрішного скинуто з гетьманування.

На Генеральній Раді в Козачій Діброві біля Путивля було поновлено договір з Москвою та обрано нового гетьмана - Івана Самойловича Беручи в свої руки булаву, Самойлович прийняв ряд умов, які обмежували владу гетьмана, також проводячи лінію старшинської верстви, надаючи державі аристократичного характеру. Перед усім він не мав права судити та карати представників старшини. В своїй зовнішній політиці Самойлович намагався підкорити всю Україну і боровся проти тенденцій Запоріжжя вести окрему політику. Він притягує під свою владу правобережних полковників. був піковий період в гетьмануванні Самойловича, коли його проголосили гетьманом усієї України.

Самойлович був проти зближення Москви з Польщею. Та з підписанням в 1686 році "вічного миру" між Польщею та Москвою імовірність реалізації його намірів стала досить примарною. В 1687 році починається війна проти мусульманського світу.

Таким чином, за часів гетьманування спочатку Многогрішного, а потім Самойловича на Лівобережній Україні скінчується доба Руїни і починається новий період - Гетьманщина.