Проаналізуйте особливості та характерні риси у розвитку культури галицько - волинської русі?

Проаналізуйте особливості та характерні риси у розвитку культури галицько - волинської русі?

Культура Галицько-Волинської Русі — одна з найяскравіших сторінок в історії української культури. Одним з перших звернувся до її дослідження Д.Зубрицький, який у 1852—1855 pp. опублікував наукову розвідку "История древняго Галичско-руського княжества" у 3 частинах. У Львові 1863 р. була видана праця І.Ша-раневича "Історія Галицько-Волинської Русі від найдавніших времен до року 1453". Дослідник провів ґрунтовні археологічні розкопки у Галичі, велику увагу приділив вивченню топоніміки західноукраїнських земель, глибоко проаналізував Галицько-Волин-ський літопис. Багато архівних пам'яток, грамот часів Галицько-Волинської Русі описав учений-джерелознавець А.Петрушевич. Глибоким знавцем західноукраїнського іконопису цієї доби був І.Свєнціцький. Він започаткував колекцію Національного музею у Львові, патроном якого став митрополит А.Шептицький. Ґрунтовні дослідження культури Галицько-Волинської Русі належать М.Грушевському, М.Возняку, І.Крин'якевичу, Б.Грекову, В.Пічеті, В.Пашуто, Я.Кісю, Я.Ісаєвичу. Про стійкий інтерес до цієї теми свідчать і численні публікації, що з'явилися останніми роками у вигляді монографічних досліджень і статей у журналах "Пам'ятки України", "Українська культура", "Дзвін".

Обгрунтуйте, чому українська художня література XIX - початку XX ст. стала рушієм у відродженні нації.

выдвинувшей целую плеяду писателей, из которых следует выделить таких выдающихся представителей, как Коцюбинський, Леся Українка.

Коцюбинський М. М. [1864—1913] — крупнейший представитель революционно-демократического направления — в своем развитии проделал два этапа. Первый (приблизительно 1891—1897) — под влиянием Нечуя-Левицького, П. Мирного, Марко Вовчка и др. Для ранних произведений этого периода («Христя», «Ялинка», «П’ятизлотник», «Маленький грішник») характерны рационализм и морализация в духе народнического гуманизма.

Хождение в народ, просветительская деятельность, организация школ, больниц, касс взаимопомощи и покупка земли у помещика — такова программа, выдвинутая писателем как средство борьбы с социальным злом и получившая выражение в целом ряде дальнейших произведений Коцюбинського этого периода («Хо», «Посол від чорного царя», «Для загального добра»). Но в то же время в этих произведениях чувствовалось и тяготение к реалистическому изображению действительности: писатель чутко прислушивался к жизни бедного крестьянства. Из наиболее реалистического рассказа этого периода («Ціпов’яз») видно, что Коцюбинський в это время уже отчетливо замечал нищету, процесс обезземеления крестьян, рост кулачества, противоположность интересов богачей и бедняков. В образе главного героя — Семена Ворона — Коцюбинський показал активнейшего представителя пролетаризующегося крестьянства, ищущего разрешения наболевших вопросов, жестоко разочаровывающегося во всей системе царизма. Однако выхода автор еще не нашел: герой его застрял на перепутьи.

1. Розкрийте роль Києво-Печерської лаври у розвитку культури Київської Русі.

1.Домінуючий вплив християнської релігії на розви­ток матеріальної та духовної культури. Церква стала своєрідним центром, у якому органічно синтезувалися витвори майстрів різних культурних сфер — архітектури, живопису, музики, скульптури, літератури. Так само, як православна релігія була поставлена на службу державі, культура мала служити церкві, свідченням чого є абсолют­не домінування в мистецтві біблійних сюжетів, у літерату­рі — релігійної проблематики, в архітектурі — культових споруд. У княжу добу саме церква стає одним із найдоступ­ніших місць задоволення естетичних потреб народу.

2.Запозичення та творче переосмислення візантій­ських традицій, знань і канонів. Християнство, надавши імпульсу державотворчим та культурним процесам на Ру­сі, сприяло поширенню візантійського впливу в різних сферах суспільного життя і в культурі зокрема, що було особливо відчутно на початку християнізації. У цей період давньоруська література розвивається в межах візантій­ських канонів, які визначали жанри (житія, проповіді, повчання) та стриману стильову манеру викладу. Іконопис, наслідуючи візантійські зразки, відрізняється абстрактніс­тю і статичністю. В архітектурі набуває поширення візан­тійський стиль зодчества, запозичується техніка цегляної та кам'яної кладки, переймається досвід створення фресок і мозаїк.

 

Висвітліть гуманістичний характер творчості Феофана Прокоповича.

Однако специфика художественного творчества не может заключаться только в воспроизведении частного, единичного. И для Ф. Прокоповича специфической сущностью поэзии является не в меньшей степени воспроизведение общего. Вот почему поэт «должен принять в соображение прекрасное указание Аристотеля в его книгах «О поэтическом искусстве», а именно: в определенных отдельных лицах отмечать общие добродетели и пороки». Именно эта особенность поэзии ставит ее выше истории и во многом роднит с философией, так как «философия рассматривает вещи, взятые вообще, а не каждую в отдельности», правда, при определенном сходстве поэзии и философии отмечается их различие: «поэт, так же как и философ, наблюдает общие действия людей, но философ рассматривает их отвлеченно, без примеров», поэт же «высказывает свое гражданское учение, словно в некоем зеркале, в деяниях какого-либо героя и, восхваляя, ставит в пример прочим»

2. Охарактеризуйте культурні процеси в Україні після здобуття незалежності

На початку 90-х pp. в Україні утвердилося усвідомлення необхідності демократичних соціокультурних змін. 16 липня 1990 року Верховна Рада України прийняла "Декларацію про державний суверенітет України", а 24 серпня 1991 року - "Акт про державну незалежність України" 1 грудня того ж року рішення про незалежність було підтримане всеукраїнським референдумом.Після проголошення незалежності 24 серпня 1991 р. починається розбудова самостійної держави і проводиться формування власної культурної політики, спрямованої на забезпечення вільного розвитку національної культури та збереження культурної спадщини. У країні було створено правові, управлінсько-адміністративні та фінансово-господарські умови для збереження і подальшого розвитку наших культурних надбань. Держава активно формує законодавчу базу, яка могла б забезпечити розвиток культури та вільний доступ усіх громадян до її здобутків. Так, у 1992 р. Верховна Рада прийняла "Основи законодавства України про культуру",

де були задекларовані основні принципи державної політики в галузі культури, спрямовані на відродження і розвиток культури української нації та культури національних меншин, забезпечення свободи творчості, вільного розвитку культурно-мистецьких процесів, реалізацію прав громадян на доступ до культурних цінностей, створення матеріальних та фінансових умов розвитку культури. В "Основах" зазначені пріоритети у розвитку культури, права і обов´язки громадян у сфері культури, регламентована діяльність у цій сфері, у тому числі професійна творча діяльність, міжнародні культурні зв´язки.

проаналізуйте особливості та характерні риси у розвитку культури галицько - волинської русі?

Культура Галицько-Волинської Русі — одна з найяскравіших сторінок в історії української культури. Одним з перших звернувся до її дослідження Д.Зубрицький, який у 1852—1855 pp. опублікував наукову розвідку "История древняго Галичско-руського княжества" у 3 частинах. У Львові 1863 р. була видана праця І.Ша-раневича "Історія Галицько-Волинської Русі від найдавніших времен до року 1453". Дослідник провів ґрунтовні археологічні розкопки у Галичі, велику увагу приділив вивченню топоніміки західноукраїнських земель, глибоко проаналізував Галицько-Волин-ський літопис. Багато архівних пам'яток, грамот часів Галицько-Волинської Русі описав учений-джерелознавець А.Петрушевич. Глибоким знавцем західноукраїнського іконопису цієї доби був І.Свєнціцький. Він започаткував колекцію Національного музею у Львові, патроном якого став митрополит А.Шептицький. Ґрунтовні дослідження культури Галицько-Волинської Русі належать М.Грушевському, М.Возняку, І.Крин'якевичу, Б.Грекову, В.Пічеті, В.Пашуто, Я.Кісю, Я.Ісаєвичу. Про стійкий інтерес до цієї теми свідчать і численні публікації, що з'явилися останніми роками у вигляді монографічних досліджень і статей у журналах "Пам'ятки України", "Українська культура", "Дзвін".