Принципи доступності та індивідуалізації

Передбачають визначення стимулюючої міри труднощів педагогічного завдання у процесі фізичного виховання, враховуючи особливості віку, статі, стану здоров'я і рівня підготовленості. Доступність залежить як від можливостей тих, хто займається фізичними вправами, так і об'єктивних труднощів, що виникають при виконанні завдань: координаційної складності, надмірної енергоємності, небезпеки.

Принцип доступності та індивідуалізації у фізичному вихованні означає вимогу оптимальної відповідності завдань, засобів і методів фізичного виховання можливостям тих, хто займається спортом.

При реалізації принципу повинна бути врахована готовність тих, хто займається спортом, до навчання, виконання того або іншого тренувального навантаження і визначена міра доступності завдань.

Досягнення в занятті повної, з педагогічних позицій, відповідності між труднощами і можливостями тих, хто займається спортом, характеризує оптимальну міру доступності. Якщо рівень складності завдання значно перевищуватиме можливості тих, хто займається вправами, то його виконання може призвести до порушень техніки рухів, функціональних перенапружень. І, навпаки, дуже легкі завдання будуть малоефективними у підвищенні підготовленості вихованців. Тому правильне визначення оптимальної міри доступності є одним із важливих аспектів управлінської діяльності педагога в навчально-виховному процесі. В регулюванні міри складності завдань викладач (тренер) повинен керуватися програмними вимогами і нормами навантажень, розробленими для кожної вікової групи вихованців, а також результатами поточної і оперативної діагностики їх стану і підготовленості. На практиці реалізації принципу доступності необхідно дотримувати правила: від невідомого до відомого, від легшого до важчого, від простого до складного, від головного до другорядного, від близького до далекого.

Готовність до виконання завдань залежить від рівня фізичного та інтелектуального розвитку тих, хто займається вправами, а також від їх суб'єктивної установки, яка виражається в навмисній, цілеспрямованій і вольовій поведінці.

Призначення принципу доступності та індивідуалізації полягає в наступному:

1) забезпечити для кожного, хто займається вправами найбільш оптимальні умови для формування рухових умінь і навиків, розвитку фізичних якостей, вдосконалення фізичної працездатності;

2) виключити негативні, шкідливі наслідки для організму людини від надмірних, непосильних тренувальних навантажень, вимог, завдань.

Критеріями для визначення доступних навантажень і завдань є:

1) об'єктивні показники:

– показники здоров'я (артеріальний тиск, різні функціональні проби, кардіограми і ін.);

– показники тренованості (динаміка спортивних результатів, динаміка зростання фізичних якостей і технічної підготовленості, МПК – максимальне споживання кисню, ЖЕЛ – життєва місткість легенів і ін.);

2) суб'єктивні показники (сон, апетит, самопочуття, бажання тренуватися і брати участь у змаганнях і ін.).

Доступність завдань, засобів і методів фізичного виховання визначається багатьма чинниками, які умовно можна об'єднати в групи. До першої групи належать чинники, які характеризують загальні особливості даного контингенту тих, хто займається вправами (групи, команди). До другої – індивідуальні особливості кожного, хто займається. Третя група чинників виникає у зв'язку з динамікою загальних і індивідуальних змін у процесі фізичного виховання. До четвертої групи слід віднести особливості самих завдань, засобів і методів фізичного виховання.

Загальні та індивідуальні особливості тих, хто займаються вправами постійно змінюються. Змінюється фізіологічний і психічний стан протягом одного заняття, і, отже, ступінь доступності того або іншого завдання і вимоги. У ході багаторічного процесу фізичного виховання змінюються особливості і можливості тих, хто ним займається. У зв'язку з цим повинна постійно переглядатися доступність засобів і методів навчання і виховання. Повинні братися до уваги також особливості самих завдань, засобів і методів фізичного виховання. Оцінка їх доступності складається з двох моментів. По-перше, з оцінки їх як таких, що не належать до контингенту тих, хто займається фізичними вправами. По-друге, із зіставлення цієї оцінки із чинниками, пов'язаними та загальними та індивідуальними особливостями тих, хто займається спортом в їх динаміці.

Індивідуалізація навчально-виховного процесу – наступна важлива вимога принципу, що розглядається. Вона виражається в диференціації навчальних завдань, норм фізичного навантаження і способів її регулювання, форм занять і прийомів педагогічної дії. Оскільки організм індивіда володіє властивою тільки йому якісною визначеністю в реакції на фізичне навантаження, надзвичайно важливо визначити індивідуально допустимий поріг потужності і енергоємності завдань, які виконуються. Ігнорування принципу індивідуалізації в управлінні навчально-виховним процесом закономірно викликає ефект "ретроінгибірування" (гальмування темпів пристосовування в організмі продуктами робочого розпаду, що нагромадилися) навіть при використанні поміркованих фізичних навантажень. Таким чином, використання підходів, що індивідуалізуються, доцільні при вирішенні різних педагогічних завдань: чи то розвиток фізичних здібностей, формування знань, умінь і навиків, чи вдосконалення особистих якостей і духовності індивіда. Поза сумнівом, що суть принципу індивідуалізації полягає в алгоритмізації, ухваленні адекватних управлінських рішень щодо фізичного виховання конкретної особи, а не групи. Проте індивідуальний підхід не можна протиставляти методам групового управління, оскільки можливості саморегулювання організму тих, хто займається спортом, завжди забезпечуватимуть виражену індивідуальну компенсаторну реакцію на стандартне за змістом для групи педагогічне завдання.

Таким чином, завдання реалізації принципу доступності та індивідуалізації ставить викладача фізичного виховання перед надзвичайно складною змінною картиною безлічі різних чинників, які потрібно постійно враховувати. При цьому необхідно передбачати подальші зміни всіх чинників для перспективного програмування дій.

Поза сумнівом, що ефективна реалізація принципу індивідуалізації обумовлена його предикативними зв'язками з принципом доступності і загальними закономірностями управління навчально-виховним процесом.

Принцип систематичності

Допускає побудову навчально-виховного процесу у вигляді певного алгоритму, що забезпечує логіку і взаємозв'язок різних аспектів управління. Він вимагає, щоб заняття фізичними вправами не зводилися до проведення епізодичних, розрізнених заходів, а здійснювалися безперервно і послідовно. Послідовність у заняттях фізичними вправами забезпечується при виконанні ряду умов. Перш за все, це забезпечення послідовного переходу від розвитку одних фізичних здібностей до інших, строгого узгодження і розподілу нового навчального матеріалу з попереднім, а також доцільного порядку, спрямованості вживаних фізичних навантажень. У цьому процесі важливе значення має облік закономірностей вікового розвитку рухових здібностей, а також перенесення рухових навиків і фізичних якостей. Визначаючи послідовність освоєння вправ, а також різних за характером фізичних навантажень в окремому занятті і в системі занять, необхідно використовувати ефект позитивного перенесення і по можливості виключити гальмуючий вплив негативного перенесення. Одним з важливих аспектів реалізації принципу систематичності, які забезпечують закріплення досягнутого рівня підготовленості, є багаторазове повторення одних і тих же завдань в окремому занятті, а також самих занять протягом відносно тривалого часу. Разом з цим принцип, що розглядається, передбачає оптимальну варіативність засобів, методів, навантажень, що використовуються, форм організації занять, умов їх проведення, що є поза сумнівом об'єктивною передумовою всебічного і гармонійного розвитку індивіда.