Способи словотворення, як фактор системності в термінології

Термінологічна лексика, як частина словникового складу мови володіє рядом цікавих якостей. Саме вона перебуває в стані активного розвитку у порівнянні з іншими частинами словникового складу мови. Саме на матеріалі термінологічної лексики найбільш явно проявляється дія законів мови, а головним чином – словотвірних. Для нових об’єктів номінації використовуються всі способи словотвору, що є наявними у даній мові, любі, а особливо лексичні ресурси національної мови, ресурси міжнародного словникового фонду, лексика інших національних мов. При цьому термінологічне словотворення не повторює механічні прийоми загальнолітературного творення слів. Відбувається своєрідний «природній відбір» тих способів і конкретних засобів словотвору, які б відповідали вимогам щодо спеціальних найменувань та їх функцій в мові науки. А це в кінцевому результаті призводить до відбору і формування дериватив них морфем і цілих моделей, що спеціалізуються у вираженні певних значень.

Виявлення особливостей словотвору і продуктивних для даної сфери словотворчих моделей значно б полегшило і активізувало засвоєння лексичного і граматичного матеріалу. Саме в області засвоєння словотворчих закономірностей і можливостей вивчення мови необхідний строгий і обґрунтований відбір всіх словотвірних засобів, потрібно створити так звану систему вправ, яка б являлась обов’язковим компонентом роботи над лексикою.

Як уже було зазначено вище, існує багато визначень терміна, які відображають різні підходи їх авторів до даного поняття. Більшість вчених підкреслюють функціонально-смислову сторону терміна і погоджуються на розумінні терміна, як слова чи словосполучення, пов’язаного з поняттям, що належить до певної області знань чи діяльності. Важливим моментом являється питання про розрізнення понять «термінологія» і «номенклатура».

Спірним також залишається питання про те, якими граматичними категоріями може бути представлена термінологічна лексика. Ми будемо притримуватися точки зору, що термінологічна лексика представлена в основному іменниками та словосполученнями на їх основі.

Таким чином, будемо вважати, що будь-яка мовна система, яка представляє ту чи іншу область знань, включає в себе термінологію, представлену сукупністю іменників та іменникових словосполучень (які називають поняття даної області), а також словоформи з термінізованими значеннями, такі як діє слова причастия, наречия, прилагательные, за допомогою яких і реалізуються наші знання про певну область науки чи техніки.

В лінгвістичній літературі встановилась міцна традиція вбачати в природі терміна певну кількість ознак. Серед таких ознак основними вважаються системність (систематичність), однозначність, точність, стилістична нейтральність, лаконічність, відсутність емоційної чи експресивної вираженості.

З приводу наявності чи відсутності у термінів тих чи інших при знаків серед лінгвістів не припиняються суперечки. Слід відмітити, що для правильного розуміння особливостей функціонування термінів має висунута А. А. Реформатским ідея термінологічного поля. За визначенням А. А. Реформатського, поле для терміна – це дана термінологія, за межами якої слово втрачає свою характеристику терміна, термін пов'язаний не з контекстом, а з термінологічним полем, яке і заміняє собою контекст. Саме виходячи з цього твердження слід розглядати всі ознаки терміна.

Визначаючи системність, як одну з основних ознак терміна, слід пам’ятати, що системні відносини термінів дійсні лише в межах термінології однієї області знань. Одним з найсуттєвіших лінгвістичних джерел системності в термінологічній сфері виступає системність морфології і словотвору. Терміни в своїй більшості, як і звичайні слова, утворюються на базі засобів загальної мови. Однак, взявши за основу уже існуючі в мові способи і моделі словотворення, моква науки і техніки виробляє свою словотворчу підсистему, пристосувавши її до основних вимог і функцій термінологічної лексики і мови науки в цілому. Таким чином, словотвірні засоби в термінології являють собою певну систему.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Абрамова Г.О. Термінологія системи освіти та її презентація при вивченні іноземної мови // Проблеми теоретичного та практичного термінознавства // Тези доповідей регіональної науково-методичної конференції викладачів іноземних мов ВУЗів. – Львів, 1993. − С.10.

2. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. – М., 1966. – С. 12.

3. Бархударов С.Г. О значении и задачах научных исследований в области терминологии: Сб. Лингвистические проблемы научно-технической терминологии. – М.: Наука, 1970. – С. 9.

4. Бортничук Е.Н. Словообразования в современном англ. языке. – К.: Вища Школа, 1988. − 260 с.

5. Брагін Е.Р. Структурно-компонентний аналіз термінів кібернетики в англійській мові: Автореф. дис. … канд. філол. наук / Донец. нац. ун-т. – Донецьк, 2001. – С. 13.

6. Верезин Ф.М., Головин Б. Н. Общее языкознпние: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов.− М.:Просвещение, 1979. – С. 416.

7. Вершинин О.В. Компьютер для менеджера. – М.: Высшая школа, 1990. – С.26.

8. Виноградов В.В. Вступительное слово на Всесоюзном терминологическом совещании: Сб. Вопросы современного русского словообразования // Рус. яз. в школе. – 1951. №2.

9. Винокур Г.О. О некоторых явлениях словообразования в русской технической терминологии // МИФЛИ, научн. труды. – М.,1939. – Т.V. С 8.

10. Вычислительные машины, системы и сети. // Под ред. А.П. Пятибратова. – М.:Финансы и статистика, 1991. – С. 12.

11. Гак В.Г. Теоретическая грамматика французского языка. – М.: Добросвет, 2000. – С. 527.

12. Гармаш О.Л. Роль формотвору у поповненні словникового складу сучасної англійської мови // Вісник Житомирського держ. ун-ту ім. Івана Франка. – 2006. – Вип. 27. – С. 125-130.

 

 

Те́рмін (від лат. terminus — межа, кордон) — слово або словосполучення, яке точно і однозначно визначає чітко окреслене спеціальне поняття будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя тощо і його співвідношення з іншими поняттями в межах спеціальної сфери.На відміну від слів загальної лексики, які часто є багатозначними та мають емоційний відтінок, терміни в межах сфери застосування є однозначними і позбавлені експресії.

Терміноло́гія — це:

1. Сукупність термінів, тобто слів або словосполучень, що висловлюють специфічні поняття з певної галузі науки, техніки чи мистецтва, а також сукупність усіх термінів, наявних у тій чи іншій мові. Від звичайних слів терміни відрізняються точністю семантичних меж.
2. Розділ лексикології, який вивчає терміни різних галузей знань.

Основні способи творення термінів:

• зміна значення слова звичайної мови;
• творення неологізмів шляхом словотвору з коренів та інших морфологічних елементів звичайної мови, що часто набирає форми кальок з іноземних мов;
• запозичення з іноземних мов (етранжизми). Переважання перших двох способів пов'язане з тенденцією до пуризму. Для практичних цілей термінологія укладається в галузевих термінологічних словниках..

Розрізняють термінологію загальнонаукову і спеціальну.

Загальнонаукова термінологія обслуговує різні галузі знань, де вживаються, наприклад, такі слова: аналіз, синтез, метод, система, класифікація, орган, реакція і т. д.

Спеціальна термінологія запроводжується в окремих галузях науки і техніки. Можна виділити такі основні групи термінологічної лексики:

1) математичну термінологію (кут, множення, квадрат, плюс, мінус, куб, синус, косинус); 2) фізичну (електрон, енергія, атом, вольт, молекула, оптика і т. д.); 3) електротехнічну (контакт, струм, заземлення, ізоляція); 4)літературознавчу (драма, поема, повість, анапест, сюжет, персонаж); 5)лінгвістичну (фонема, фонологія, морфема, афікс, іменник, сполучник, синтаксис, пароніми); 6) радіотехнічну (антена, радіоцентр, приймач); 7) філософську (метафізика, базис, діалектика); 8) фінансову (банк, баланс, кредит, фінансування); 9) хімічну (азот, водень, кисень, іонізація, хімічна реакція, оксиди); 10)музичну (соло, тріо, квінтет, октава, балалайка, баян); 11)морську (катер, боцман, капітан, корабель); 12)залізничну (купе, вагон, провідник, камбур, експрес); 13) спортивну (футбол, тайм, гол, аут, шахи, гросмейстер, голкіпер, шах); 14) біологічну (рецептор, клітина, плазма, молюски, ссавці, хребетні, тичинка); 15) медичну (хірургія, ін’єкція, грип, термометр, гігієна, терапевт) та ін.

Терміносистема — це система термінів у певній галузі, підгалузі наукового або технічного знання, що обслуговує наукову теорію або наукову концепцію

Медична лексика – одна з найдавніших у мові. Спочатку з'явилися назви органів тіла людини, а пізніше – описи відхилення їх від норми, описи симптомів різних хвороб. Загальновідомо, що вся медична лексика поділяється на так звану народну і професійну. Перша, давніша, представлена національним коренями. Вона охоплює назви частин і органів людського тіла та організму тварин. З індоєвропейської мови дісталися у спадщину і назви основних життєвих процесів і станів: жити, вмирати, спати, слухати, бачити, блідий, малий, глух З прийняттям християнства, поширенням письма, грамотності були створені умови для систематизації цих знань. З'явились перші травники та лікувальники. Зокрема, так званий травник із рукописної збірки Бухарестського державного архіву (XVIст.). Починаючи з XVIII ст., виходять перші писемні порадники: „Лікарські та господарські порадники XVIII ст.”

Лікування за допомогою цілющих трав було дуже поширене в Україні. Історія лікування травами є частиною духовної і матеріальної культури українського народу, показником розвитку його медичної думки. Є підстави вважати, що допомога хворим цілющими рослинами була відома уже в Київській Русі у період князювання Ярослава Мудрого. Напевно ще у той час були створені якісь лікарські порадники (травники), які, на жаль, до нас не дійшли. Матеріали пізніших старих травників повністю або частково у видозміненому вигляді використовувалися при укладанні нових травників. Наприклад, у лікарському пораднику другої половини XVIIIст. „Книга лечебная от многих лекарств”, де вміщено текст про венедіку, будренець, дуже близький до уривка з травника XVI ст. Народнорозмовна мова – це основа граматичної будови і лексичного складу аналізованих пам'яток. Разом з тим трапляються і деякі слова іншомовного походження, зокрема полонізми: ниректь, жолондек, прошок. Зрідка вживаються польські назви, написані латиною.

У пам'ятках широко представлена анатомічна власне українська лексика, назви органів тіла та їх частин: біль голови, під язиком, головна жила, в крижах, пульси, або скроні, на утробі, шия, карк тощо. Фіксуються також назви хвороб: запаленіє очей, біль зубів і ясен, катар голови, запаленіє горла, на шаленство, на дихавицю, на сухоти, на камінь в нирках, на пухлину, на корч тощо. Менш поширені назви способів лікування: пігулки, масть, пластер, полосканіє, лєкарство.

Пам'ятки є цінними джерелами для дослідження ботанічної лексики, особливо широко представлені лексеми на позначення лікарських рослин: материнка, ломаття, мак; варити буквицю, квіти бузини, руту, чебрець, медунки тощо.

У зв'язку з поширенням міжнародних контактів, впливом інших культур з поч. XIX ст. почали з'являтися перекладні й оригінальні джерела латиною, грецькою мовою, які пізніше ставали навчальним посібниками з медицини.

Латина поступово ставала єдиною мовою професійних лікарів, а загальновживана, народна медична лексика поступово занепадала.

У 1861році М.Левченко на сторінках «Основи» зробить першу спробу подати принципи укладання українських термінологічних словників. Він усвідомлював, що українська мова має увесь необхідний лексичний та граматичний арсенал для творення наукових термінів «у дусі народної мови», намагався творити терміни «загальнозрозумілі», приймати іншомовні терміни тільки легковимовні.

З 1917-1918 рр. у зв'язку із становленням різних форм української державності спостерігався активний розвиток української термінології, у тому числі медичної. Українська медична термінологія все більшою мірою входить у медичну науку та освіту. Українською мовою видаються десятки оригінальних та перекладних підручників з медицини. Тоді ж були засновані та виходили друком українські наукові медичні видання («Київський медичний журнал», «Українські медичні вісті», «Профілактична медицина»), перші українські вузькоспеціальні видання як теоретичного, так і клінічного плану, бюлетені та газети. Найбільше медичних журналів в Україні видавалося у 1920-29 рр., разом – 69, з них 22 українською мовою. Українські вчені та викладачі вищих навчальних закладів, співробітники науково-дослідних інститутів, лікарі докладають усіх зусиль для розвитку та утримування українських медичних видань.

У термінотворенні у цей період орієнтувались на національний характер терміносистем: усі учені погоджувалися з тим, що треба використовувати внутрішні мовні ресурси, термінувати нові поняття як шляхом існування вже існуючих у мові лексем, так і індивідуального творення.

Основними представниками «творчого» періоду розвитку української медичної термінології були О.Курило та М.Галин. О.Курило видала «Російсько-український словник медичної термінології» (1918), у якому запропонувала використовувати низку українських медичних термінів, серед них: артерія-б'ючка, желудочек сердца – комірка серця. Окремі терміни стали повноправними, наприклад, гомілка, білі кров'яні тільця, волокно, повіка, рухомий нерв, дихання, шлунок, зір, легені, тім'я, тканина та ін.

А вже у 30-х роках XX ст. у спеціальних бюлетенях друкувалися низки слів (медичних термінів), що підпадали під заборону. У 1936 році з'явився «очищений від «шкідницької термінології» «Словник медичної термінології», укладений «бригадою наукових працівників». Були вилучені з ужитку такі слова, як ломець – ревматизм, гнояк – абцес, ядуха – сильна задишка, навіювання – гіпноз тощо. Медична національна лексика булла цілковито знекровлена і зникла з фахового спілкування.

З активізацією національного відродження в усіх галузях почалося активне медичне словотворення і в Україні. Подібні явища свого часу переживала більшість країн у період національного відродження. Так, у Німеччині вже в 50-х роках медична термінологія була переведена на національну основу, у США після другої світової війни також мали місце подібні процеси.

Більшість держав світу має свою національну медичну термінологію. Таке засилля латини, як у нас, спостерігалося лише у країнах колишнього соціалістичного табору та деяких скандинавських.

У цивілізованому світі національна мова забезпечує всі галузі життя, і зокрема, медичне фахове спілкування. Тому подібні процеси в українській мові є природними і необхідними.

Проте пов'язані вони з величезними труднощами, адже мова має свої закони. Щоб слово мало довге життя, воно повинно бути милозвучним (тобто вписатися в мелодику певної мови), лаконічним, інформативним, не створювати недоречних асоціацій. Медичних словників створюється багато, але не всі вони відповідають цим вимогам. Існує правило – термінологічні словники мають бути схвалені комітетом з наукової термінології НАНУ. Тільки тоді можна уникнути помилок, зайвої синонімії, розбіжності у вживанні термінів, неточних перекладів запозичених слів і т.д. У складі термінології (і в першу чергу медичної) наявна значна кількість іншомовних слів, переважно грецького та латинського походження. Терміни, утворені за допомогою словотворчих засобів української мови, виступають як дублети до іншомовних: лінгвістика – мовознавство, асиміляція – уподібнення, квантитативний – кількісний, експорт – вивіз.

Оскільки лікар зустрічається з безліччю термінів різних медико-біологічних і клінічних дисциплін, то він повинен володіти спеціальною термінологією, але термінологічна підготовка майбутніх лікарів передбачає не лише знання термінології, але й розуміння її, тобто вміння користуватися нею на практиці.

Медична термінологія -це система, яка об’єднує термінологію медико-біологічних та фармацевтичних дисциплін, де переважна більшість термінів іншомовного походження. Але коли лікар розмовляє українською мовою на професійну тему, він застосовує від 50 % до 80 % слів латинського та грецького походження.

Однією з особливостей медичної термінології є поділ її на групи.

І група – анатомічні терміни – назви частин людського тіла та їх складових органів: кістка, м'яз, нижня кінцівка, скелет, стопа.

ІІ група – клінічні терміни – слова чи словосполучення, що вказують на назви захворювання та методи обстеження, діагностику, лікування: апендицит, виразка, ниркова коліка, гастрит, запалення легенів тощо.

ІІІ група – фармацевтичні терміни – назви хімічних речовин, лікарських препаратів, їх функції та дія на людський організм: нітрогліцерин, аспірин, аналгін, гастроципін тощо.

У анатомічній термінології застосовуються, зокрема, слова латинського походження. Слова грецького походження є термінологічною базою для всіх клінічних дисциплін.

Вивчення клінічного терміна засноване на аналізі окремих компоненів, що називаються терміноелементами.

Терміноелементом називається будь-який словотвірний елемент (корінь, основа, префікс, суфікс), який, володіючи стабільним значенням, створює терміни різного смислу.

У більшості слів терміноелементи є смисловою опорою, необхідною для розуміння терміна.

Тільки в деяких випадках загальне значення терміна складається з окремих значень терміноелементів.

Основною масою медичної термінології є прості, складні та складені слова. Прості складаються з кореня та префікса; префікса, кореня та суфіксa: nephritis – нефрит, запалення нирки, запалення біляниркової клітчатки; perinephrosis – нефроз, загальна назва захворювань нирок з пошкодженням ниркових канальців.

Складні слова утворюються шляхом додавання двох або декількох коренів. Грецькі корені в складних словах з’єднуються голосним о або без нього. Наприклад, gastr-o-scopia – гастроскопія, огляд слизивої оболонки шлунка з допомогою гастроскопа; ot-o-rhono-laryng-o-logia – розділ медицини, що займається лікуванням захворювання вуха, горла, носа; tachycardia – тахікардія, часте серцебиття; tonsill-ectomia – тонзіелектомія, повне видалення мігдалин. Складні терміни можуть писатися через дефіс: бета-хвилі, гамма-ритм, лопатково-ключичний. Складені медичні терміни – це такі терміни, що поєднують у собі два і більше слова. Наприклад, велике коло кровообігу, травна система, клітина двоядерна тощо.

Складені терміни об'єднуються навколо заголовного слова, утворюють з ним гніздо: ритм коронарного синуса; правошлуночкова серцева недостатність, ритм серця синусовий.

Прізвища вчених у складеному терміні-епонімі пишуть переважно з великої літери.

У медичній термінології затверджена група термінів-абревіатур: АТФ, ДНК, РНК, ЕКГ, СНІД, САРС тощо.

Інколи одне поняття може виражатися кількома термінами-синонімами: синюшність – ціаноз, синява, синюха; токсикодермія – екзантема токсична, таксидермія, токсикодерма.

Поряд зі словами грецького походження клінічна термінологія використовує терміни латинського походження. Наприклад, resectio, оnis f – видалення частини органа, ulcus, eres n – виразка, tuberculosis, ist – туберкульоз, cancer, crim – рак та ін.

Крім того, є терміни-гібриди, тобто такі слова, що складаються з латинських і грецьких терміноелементів. Наприклад, clysfunetio, onis f – порушення функції, tonsillitis, itidis f – запалення піднебінних мігдалин.

Терміни грецького та латинського походження найчастіше транскрибуються, тобто передаються українськими літерами. Наприклад, грец. chronicus, a um – хронічний; лат. inffarctus, us h – інфаркт.

Деякі терміни, частіше латинські, перекладаються українською мовою: acutus, a um – гострий. Можливе також одночасне застосування в українській мові термінів, які перекладаються, та транскрибованих. Наприклад, грец. necrosus, is f – некроз, омертвіння; лат – transplantatio, onis f – трансплантація, пересадка.

Постановка наголосу в медичних термінах у багатьох випадках викликає затруднення. В клінічних термінах грецького походження, що закінчуються на –іа, налогос найчастіше ставиться на передостанній склад. Наприклад, nephectom^´ia, hemipleg^´ia, hyperglykam^´ia.

На третій склад від кінця слова наголос ставиться в кінцевому терміноелементі – ogia. Наприклад: biol^´ogia, ophtalmolog^´ia.

Латинські та грецькі слова і терміноелементи є базовими для термінології всіх наук і, насамперед, медицини; вони беруть участь у вічному процесі утворення неологізмів.

Ємність та лаконічність латинської та грецької мов дозволяють в одному слові об’єднувати те, що в українській мові доводиться перекладати декількома відповідниками. Наприклад: stomatic, itiolis f – запалення слизової оболонки порожнини рота; cholecystoscopia, ae f – огляд внутрішніх стінок жовчного міхура.

Знання української медичної термінології – це певний внесок у справу підвищення мовної культури лікарів, фахівців суміжних галузей, широкого загалу. Не викликає сумніву, що мовна культура є надійним фундаментом освіченості, інтелігентності. Найважливіші медичні терміни складають вагому частину повсякденного лексикону студентів-медиків.