Социально-экономические предпосылки формирования Киевской Руси. Критика норманской теории

Протягом VIII і ІХ ст. слов`яни розселилися на території Східної Європи. Найбільшими слов`янськими племенами були: поляни, що жили на Середній Наддніпрянщині, сіверяни - на р. Десна, в`ятичі - на Оці, на заході від полян - дреговичі та древляни. По течії р. Західний Буг лежали землі волинян і дулібів.

У цей час основною формою суспільного ладу були спілки племен, які часто переходили у більш складні об`єднання. На північному заході сусідами східних слов`ян були варяги (племена балтів і норманів), на сході й півдні - кочові племена хозарів, печенігів, булгар, з якими у східних слов`ян часто виникали зіткнення за контроль над річками, що слугували торговими шляхами до Візантії та країн Сходу. Поступово племінні спільноти трансформуються у племінні князівства, які властиві перехідному етапові до феодального суспільства. Знижується роль народного віча, довкола князів формуються дружини - групи професійних вояків. Дружина є головним інструментом, за допомогою якого князь збирає данину, завойовує нові землі. Найбільш знатні дружинники складають дорадчий орган при князеві - боярську раду.

Починається формування верстви великих землевласників - бояр, які отримували землю (вотчину) за службу у князя. Тепер земля могла передаватись у спадок. Основна ж частина селянства - смерди - платили князеві данину й виконували різні повинності. Таким чином наявним було соціальне розшарування. Але в цей період ще не було держави як легалізованого апарату примусу. Формування державності у східних слов'ян зумовлювалося низкою соціально-економічних і політичних чинників.

Підвищення продуктивності праці, яке спричинило виникнення додаткового продукту, привело до різких змін у соціальній сфері. Передусім зменшилася необхідність спільного обробітку землі. Земля стала переходити у власність окремих сімей. За соціальним розшаруванням іде кастова диференціація: землевласники перетворюються на феодалів, а вільні общинники - на феодально залежне населення.

Розвиток ремесла зумовив поглиблення суспільного розподілу праці, розширення обміну всередині та між общинами, що в свою чергу викликало активізацію торгівлі та виникнення постійних поселень.

Пожвавилася й зовнішня торгівля. Особливо розвивались торгові зв'язки з Великою Моравією, Хазарією, Візантією.

Збільшення розмірів території, військова активність вимагали нових методів і форм управління.

Народні збори стають неефективними. На перший план виходить князівська влада - спочатку виборна, а потім спадкоємна.

Зовнішньополітична діяльність сприяла виділенню дружини в особливу привілейовану групу професійних військових, яка поступово стає органом примусу. Крім внутрішніх факторів, важливу роль у державотворчому процесі відігравали зовнішні - насамперед постійна загроза з боку сусідніх кочових племен.

Таким чином, у VIIІ - IX ст. в слов`янському світі склалися передумови для формуванні державності.

Норманська теорія — наукова теорія, що заклала підвалини норманізму - напрямку в українській і зарубіжній історіографії 18-20 ст., прихильники якого вважають норманів (від скандинавського терміну, що означає "північна людина"; у літописах - варяги) засновниками східнослов'янської державності, в т.ч. й Київської Русі. Творцями Н.т. були німецькі історики Г.3.Байєр, Г.Ф.Міллер і А.Л.Шлецер, які працювали у другій пол. 18 ст. у Петербурзькій АН. Підставою для висновку про скандинавське походження Русі (держави і назви) слугувало довільне тлумачення ученими-норманістами писемних джерел, насамперед, статті 862 третьої (1118) редакції "Повісті минулих літ" про закликання слов'янами на князювання трьох варязьких князів - Рюрика, Синеуса і Трувора. Опосередковано ця теорія доводила провідну роль скандинаво-германських народів у постанні руської державності.

Наукову критику Н.т. (антинорманізм) започаткував у другій пол. 18 ст. М. Ломоносов. У першій половині 19 ст. проти неї виступили історики-декабристи, слов'янофіли, пізніше - відомі російські вчені С. Гедеонов, Д.Іловайський, В.Васильєвський. На противагу норманістам вони висунули ряд теорій (балтійсько-слов'янська, литовська, готська), що спричинило розгортання дискусії на новому рівні. У радянській історіографії початкове відчувався значний вплив Н.т. Одночасно розпочалася її наукова критика з боку провідних істориків. Значний внесок у спростування постулатів норманізму зробили Б.Греков, М.Тихомиров, Б.Рибаков, Л.Черепній, В.Мавродін, В.Пашуто, Д.Ліхачов, 1. Шаскольський, польський учений Г.Ловм'янський.

Помітно менший вплив мала Н.т. на українську історіографію. Автор "Історії Русів" вважав, що назва Русь, як і держава східних слов'ян постала на місцевому ґрунті. М. Костомаров, виступаючи з критикою Н.т., обґрунтовував литовське походження Русі. Не надавали значення норманізмові В. Антонович та представники його школи. Видатний український історик М.Грушевський відстоював думку про "істнованє Руси в полудневих краях тоді ще, коли першого скандинавсько-руського князя, Ігоревого батька з його братами не могло бути й на світі" (Історія України-Руси, т. 1, с. 624). Учений доводив, що Н.т. є непотрібною для висвітлення питання про походження Київської Русі. М. Грушевський допускав лише певний вплив варязької військової організації на об'єднавчий процес давньоруських земель під владою Києва. Учні та послідовники М. Грушевського поділяли його погляди, однак, окремі історики "державної школи" в західноукраїнській історіографії 1920-30-х рр. 20 ст. - С. Томашівський, М. Кордуба, М. Чубатий, Б. Крупницький погоджувалися з окремими положеннями Н. т. Українські історики Д. Багалій, В. Пархоменко, що працювали в наукових установах УРСР стояли на позиції антинорманізму.

Сучасна українська історична наука, репрезентована працями учених П. Толочка, М. Брайчевського, М. Котляра, В. Барана та ін. доводить, що Н.т. як проблема походження Київської Русі втратила наукове значення. Доведеним фактом вважається існування протодержавних утворень у Подніпров'ї, Галичині і Волині задовго до літописного повідомлення про покликання варягів. Ряд сучасних російських істориків (Д. Мачінський, Г. Лебедев, 0. Мельникова) поділяють погляди норманізму і доводять північне походження Русі.

Норманська теорія походження Руси є основною в європейських наукових історичних колах.