Інструменти монетарної політики держави. Форми міжнародного співробітництва у вирішенні глобальних проблем людства.

Монетарна полі́тика (англ. Monetary Policy) — політика держави, через яку уповноважена державою інституція контролює обсяг пропозиції грошей з метою встановлення цінової стабільності, сприяння економічному зростанню, дотриманню рівня безробіття населення на низькому рівні.

Монетарна політика може бути стимулюючою (експансивною) у разі пом'якшення монетарних умов, зазвичай, зниження відсоткових ставок (або ж збільшення темпів зміни пропозиції грошей понад усталений рівень). Експансійна політика використовується для подолання рецесії, оскільки призводить до зростання сукупного попиту, таким чином стимулюючи економічне зростання та знижуючи рівень безробіття. В звичайний час подібна політика призводить до прискорення інфляції.

Стримуюча (рестриктивна) політика зазвичай використовується задля уповільнення інфляції через протилежний стимулюючій політиці, а саме, охолоджуючий вплив на економічне зростання.

Іншою основною складовою державної політики є фіскальна політика, що проводиться Урядом та складається з двох її напрямків - податкової (види та норми податків), а також бюджетної політики (політика видатків).

Монетарна полі́тика — комплекс заходів щодо регулювання грошової сфери задля досягнення заздалегідь визначених суспільних цілей, які здійснює держава через центральний банк. В вітчизняній літературі зустрічається термін "грошово-кредитна" політика.

Головна ціль монетарної політики полягає в забезпеченні стабільності цін, повної зайнятості і зростанні реального обсягу ВВП. Цілі досягаються за допомогою таких інструментів:

операції на відкритому ринку;

відсоткова політика;

норма обов'язкових резервів;

вплив на обмінний курс національної валюти.

Інструменти монетарної політики:

- Норма обовязкового резервування

- Облікова ставка

- Відсоткові ставки

- ставки рефінансування центрального банку

- Обмінний курс

- жорстка прив'язка до іноземної валюти

- коридор обмінного курсу

- траєкторія щодо обмінного курсу

- керований плаваючий курс

- вільно плаваючий курс

Необхідність співробітництва в планетарному масштабі. Глобальні проблеми — це нехаотичні явища і процеси: вони тісно взаємопов’язані. Для їх вирішення потрібні нові підходи і практичні заходи, які б виходили із цілісності світу, необхідності співробітництва в планетарному масштабі.

Між країнами світового співтовариства існують суперечності, що часто призводять до регіональних і міжрегіональних конфліктів із застосуванням зброї. У ХХІ ст. глобальні проблеми ставлять перед людством завдання, яке має доленосне значення: подолати політичні і воєнно-політичні суперечності і конфлікти заради успішного вирішення глобальних проблем. Треба будь-що зберегти мир на планеті. А це означає, що народи світу мають засвоїти нове політичне мислення.

Нове політичне мислення знаменує усвідомлення важливості і негайного вирішення глобальних проблем, включаючи розробку системи ефективних міжнародних процедур і механізмів, здатних забезпечити збереження і розвиток людської цивілізації в цілому.

Глобальні проблеми неможливо вирішити швидко на рівні окремих країн. Потрібен єдиний міжнародний механізм їх розв’язання і регулювання, визначення міжнародних правових та економічних норм. Великі надії у вирішенні глобальних проблем покладаються на ООН, МВФ, ВТО, регіональні і галузеві організації, котрі мають великий досвід координації міжнародних зусиль, використання ресурсів, регулювання міжнародних економічних зусиль.

Із глобальними проблемами людство може впоратися. Для цього воно вже має в розпорядженні достатні науково-технічні і матеріальні досягнення. Можна навести численні приклади успішних спроб щодо розв’язання, хоча б часткового, ряду глобальних проблем. Так, на міжнародному рівні приділяється велика увага екологічним проблемам. Міжнародна комісія з навколишнього середовища і розвитку розробляє програми покращання якості природного середовища та загального екологічного стану. Ця комісія і ряд інших міжнародних організацій визначають критерії екологічної безпеки, розробляють короткострокові та довгострокові програми. У 2000 р. витрати на природоохоронні заходи зросли приблизно у 6 разів проти рівня витрат 1970 р.

Важливу роль в охороні навколишнього середовища відіграє регіональне співробітництво. Зокрема, у документах ЄС неодноразово підкреслювалась необхідність розвитку регіональної стратегії у цій сфері і раціонального використання природних ресурсів європейського регіону, який сьогодні є найбільш кризовим в екологічному плані. В ЄС навіть система оподаткування будується таким чином, щоб стимулювати збереження природного середовища.

У вирішенні демографічної проблеми значну роль відіграла п’ята Всесвітня конференція ООН з народонаселення, що відбулася у Каїрі у 1994 р., на якій було прийнято Програму дій щодо визначення політики народонаселення в усьому світі на період до 2015 р. Вона містить положення, що стосуються чисельності населення, його приросту та структури, міжнародної міграції, освіти, а також визначають шляхи співробітництва у розв’язанні демографічної проблеми. Одночасно було встановлено і суму коштів, необхідних для її реалізації, — близько 17 млрд дол.

Джерела подолання глобальних проблем. Подолання проблеми зубожіння і відсталості для більшості країн, що розвиваються, неможливе без міжнародного сприяння. Воно здійснюється перш за все по лінії так званої офіційної допомоги з боку розвинутих країн у формі надання фінансових ресурсів. Для найбідніших країн, що є основними одержувачами цієї допомоги, вона становить близько 3 % відносно їх ВВП, у тому числі для країн Тропічної Африки — навіть понад 5 %, хоча в розрахунку на кожного мешканця цього регіону це становить всього 26 дол. на рік.

Другим джерелом для подолання відсталості можуть бути іноземні приватні інвестиції. За даними МВФ, у 1990-х рр. чистий приплив усіх фінансових ресурсів у країни, що розвиваються, становив щорічно від 114 до 229 млрд дол. Проте результативність цих фінансових потоків значною мірою залежить від розробки і реалізації в цих країнах ефективних національних стратегій розвитку, що спиралися б насамперед на внутрішні економічні ресурси.

Під патронатом ряду міжнародних організацій — ЮНЕСКО, Міжнародної морської організації, Всесвітньої метеорологічної організації — здійснюється багато наукових програм з метою дослідження ресурсного потенціалу Світового океану, його впливу на погоду та клімат. Міжнародна організація з охорони та використання морського дна розроблює конкретні заходи, пов’язані зі спостереженням за діяльністю окремих країн щодо охорони світового океану, за обсягами виробництва, попитом і цінами на сировину, що добувається з нього.

Щоправда, використання нагромадженого потенціалу стримується гонкою озброєнь, яку здійснює ряд країн (США, Пакистан, КНР, Ірак та ін.), збереженням загрози ядерної війни. Роззброєння, подолання воєнних конфліктів будь-де відвернуло б загрозу знищення життя, розблокувало б доступ до цього потенціалу в інтересах підвищення рівня і якості життя людей в усіх країнах світу.

Питання позитивного вирішення глобальних проблем, пов’язаних із загальнолюдською діяльністю в тій чи іншій конкретній сфері, упирається, головним чином, у ресурсне забезпечення програм, що розробляються міжнародними організаціями. За масштабністю і комплексністю завдань, які передбачається вирішити, на перше місце висуваються питання, з одного боку, щодо джерел таких ресурсів, можливості їх одержання та використання, а з іншого — організації екологічно безпечного розширеного відтворення суспільного виробництва в усіх країнах світу.

Екологічно безпечне розширене відтворення світової економіки означає, що нарощування обсягів виробництва супроводжується прискореним розвитком технологій, які поступово поліпшуватимуть навколишнє середовище та якість життя людей на Землі.

Слід зазначити, що національні програми охорони природного навколишнього середовища будуть ефективними лише тоді, коли відповідатимуть міжнародним вимогам. Зараз організатором і координатором цієї діяльності виступає Організація Об’єднаних Націй та її спеціалізовані організації, насамперед створена в 1972 р. у системі ООН Програма з навколишнього середовища (ЮНЕП). За її ініціативою було розроблено і прийнято Декларацію з розвитку навколишнього середовища (1992 р.) — своєрідну міжнародну екологічну конституцію. Нині ЮНЕП домагається прийняття міжнародної конвенції про збереження глобальної біологічної різноманітності.

Суспільні блага

Для того, щоб зрозуміти нове для нас поняття "суспільних благ" треба згадати, що окремий товар, призначений для індивідуального споживання, має ту істотну ознаку, що він є ділимим, тобто складається з численних дрібних одиниць, які може придбати кожний споживач. На цей товар поширюється також принцип "виключення": той, хто не може, або не бажає платити за товар, не отримує від нього ніякої користі

або вигод.

Існує, однак, велика група товарів і послуг колективного користування, тобто таких, в споживанні яких беруть участь всі громадяни даного суспільства або велика їх кількість (скажімо, мешканці певного міста, регіону чи селища). Йдеться про т.зв. "суспільні блага", відмітними рисами яких є їхня "неділимість" і непоширення на них принципу "виключення". Коли такий товар вже виготовлений, виробник не може позбавити кого-небудь можливості ним користуватися, навіть тим, хто за це нічого не сплатив. "Суспільними благами" національної оборони, охорони громадського порядку, державного управління, єдиної енергетичної системи, національної мережі комунікацій і таким іншим користується кожний член даного суспільства. Є в цьому користуванні, безумовно, і певний регіональний або груповий аспект. Якщо, скажімо, національна оборона поширюється на все населення країни, республіканський парламент обслуговує всіх громадян республіки, то місцеві органи влади вже надають свої послуги переважно мешканцям даного району чи регіону, а міський водопровід постачає воду в основному міському населенню.

Таким чином, головне призначення "суспільних благ" - задовольняти ті потреби населення, які не можуть бути задоволені і надані, так би мовити, індивідуально. Тут треба вказати ще на одну особливість "суспільного товару" порівняно з "приватним": він дістається споживачам приблизно порівну. Армія чи поліція не може захищати одного чи групу громадян у більшій мірі, аніж інших.

Оскільки механізм ринку дозволяє людям задовольняти лише ті потреби, які виражаються через індивідуальний попит, надання населенню громадських благ (товарів і послуг колективного призначення) стає важливою функцією держави в соціальній економіці.

Щодо виробництва, відтворення і надання "суспільних благ" в соціальній економіці складається ситуація, яка суттєво відрізняється від традиційних економічних відносин на ринкових засадах. "Суспільні блага" не можуть продаватися на ринках, оскільки вони мають специфічні властивості виробничого характеру і пропозиції, або ж споживання й попиту на них. Зрозуміло, що в реальному житті навряд чи існує якесь благо, котре має усі ці особливості в сукупності, а тому межа між благами індивідуального і суспільного користування досить рухома, а іноді ледь помітна.

Поняття "суспільного блага" досить розпливчасте. Оскільки потенційні споживачі отримують користь від суспільного товару, незалежно від того чи платили вони за нього, чи ні, важко виявити їх споживчі уподобання та інтенсивність використання блага. Так, майже неможливо обрахувати межі інтенсивності використання парку, в якому одночасно перебуває велика кількість людей. Оскільки споживачі добровільно не платять за користування суспільним благом, виходить, що показників ринкового попиту на такі блага або не існує, або вони суттєво занижені. Тому попит на такі блага не створює доходу, достатнього, щоб покрити витрати виробництва, хоча колективна вигода від цього блага може дорівнювати відповідним економічним витратам або навіть перевищувати їх. В реальному житті - житті суспільства - надання "суспільних благ" та їх фінансування лягає на центральний і місцевий (регіональний) бюджети. Цим займається спеціальний сектор в національній економіці.