Маркетинг: поняття, види і основні функції.

Маркетинг – це виробничо-комерційна діяльність підприємства, спрямована на виявлення і задоволення потреб в його продукції (послугах) за допомогою обміну з метою одержання прибутку. Маркетинг виконує такі функції:

-вивчення ринку, його структури, аналіз і прогнозування попиту;

-вибір сегментів ринку, прийнятних для підприємства;

-Визначення номенклатури іасортименту продукції для ринку;

-Розробка стратегії виходу на ринок і реакції на дії конкурентів;

-Реклама, збут і його стимулювання;

-Політика ціноутворення.

Об’єктом маркетингу є комплекс, що складається з елементів: потреби – товар – ціна – реклама – збут.

Відомо п’ять концепцій маркетингу:

-виробнича (передбачає спрямування головних зусиль на удосконалення виробництва і мобілізацію внутрішніх резервів з метою розширення обсягу виробленої продукції і зниження її вартості).

-продуктова (увага акцентується наполіпшенні споживчих параметрів виробів, підвищення якості і завдяки цьому забезпечується належний збут продукції).

-комерційна (для забезпечення належного збуту активізується в першу чергу робота комерційних служб: працівників реклами, агентів по збуту продавців тощо).

-індивідуального маркетингу (орієнтує підприємство на виявлення індивідуальних потреб покупців, їх найкращого забезпечення).

-соціального маркетингу (приймає до уваги потреби та інтереси передусім перспективного характеру: охорони навколишнього середовища, природних ресурсів, здоровя тощо).

Організація маркетингової діяльності на підприємстві.

Організації виготовлення продукції повинно передувати реальне визначення попиту на даний товар (послугу). Найкраще це можна здійснювати шляхом додержання принципів маркетингу, систематичного проведення маркетингових досліджень.На підприємствах, що дотримуються стратегії і тактики маркетингу, застосовується такий основний принцип господарської діяльності: спочатку дізнатися, який товар і з якими споживчими властивостями, за якими цінами, у якій кількості та де саме хоче придбати потенційний покупець і леше потім планувати та організовувати його виробництво. В умовах ринкової економікки початковим і найбільш відповідальним етапом маркетингових досліджень є вивчення ринку відповідних видів продукції та виявлення попиту на неї у найближчі роки. Таку проблему мають вирішувати відділи маркетингу.

41)Якість як економічна категорія відбиває сукупність властивостей продукції, що зумовлюють ступінь її придатності задовольняти потреби людини відповідно до свого призначення.

Рівень якості – це кількісна характеристика міри придатності того чи іншого виду продукції для задоволення конкретного попиту на неї у порівнянні з відповідними базовими показниками. Оцінка якості передбачає визначення:

-абсолютного рівня якості (шляхом обчислення вибраних для його вимірювання показників без їх порівняння з відповідними показниками аналогічних виробів)

-відносного (шляхом порівняння показників продукції з абсолютними показниками якості кращих аналогічних товарів).

-перспективного (враховує пріорітетні напрямки і темпи розвитку науки і техніки).

-оптимального (тобто такого рівня, за якого загальна величина суспільних витрат на виробництво і використання продукції у певних умовах її споживання була б мінімальною).

Показники якості продукції можна поділити на дві групи: перша – диференційовані (поодинокі) показники; друга – загальні показники якості всього обсягу продукції яку виробило підприємство. В свою чергу диференційовані діляться на:

-одиничні (характеризують будь-яку одну властивість одиниці продукції).

-комплексні (характеризують декілька властивостей одиниці продукції одночасно).

Конкурентоспроможність підприємства означає його здатність до ефективної господарської діяльності та забезпечення прибутковості за умов конкурентного ринку. Інакше кажучи, конкурентоспроможність підприємства — це здатність забезпечувати випуск і реалізацію конкурентоспроможної продукції.

Під конкурентоспроможністю продукції заведено розуміти сукупність її властивостей, що відбиває міру задоволення конкретної потреби протии репрезентованої на ринку аналогічної продукції. Вона визначає здатність витримувати конкуренцію на ринку, тобто мати якісь вагомі переваги над виробами інших товаровиробників.

42)Стандартизація і сертифікація продукції (послуг).

Під стандартизацією розуміють визначення і застосування єдиних правил з метою упорядкування діяльності у певній галузі. Стосовно продукції стандартизація охоплює:

-установлення вимог до якості готової продукції, сировини, матеріалів тощо.

-розвиток уніфікації та агрегатування продукції

-визначення норм, вимог, і методів у галузі проектування та виготовлення продукції з метою забезпечення належної якості.

-формування єдиної системи показників якості продукції, методів її випробування та контролю.

-створення єдиної системи класифікації та кодування продукції.

Результати стандарттизації знаходять відображення у нормативно-технічній документації. Вона охоплює певні категорії стандартів, які відрізняються ступенем жорсткості вимог до виробів і сукупністю об’єктів стандартизації:

-міжнародні стандарти ICO серії 9000 (найбільш жорстокі вимого)

-державні стандарти України (містять обов’язкові і рекомендовані вимоги).

-галузеві стандарти (розробляються на ту продукцію, на яку відсутні державні стандарти).

-технічні умови

-стандарти підприємств (розробляються підприємством за власною ініціативою).

Сертифікат – документ, що засвідчує високий рівень якості товару. На світовому ринку – це сертифікат відповідності вимогам ICO серії 9000. В Україні прийнято розрізняти обов’язкову і довільну сертифікіцію. Обов’язкова сертифікація здійснюється виключно в межах державної системи управління господарюючими суб’єктами, охоплює у всіх випадках перевірку і випробування продукції з метою визначення її характеристик та подальший державний технічний нагляд за сертифікованими виробами.

 

43)Витрати - це грошове вираження витрат виробничих факторів, необхідних для здійснення підприємством своєї виробничої діяльності.

Витрати підприємства підрозділяються на три види:

- витрати на виробництво й реалізацію продукції, що утворять її собівартість. Це поточні витрати, що покриваються з виторгу від реалізації продукції в процесі кругообігу оборотного капіталу;

- витрати на розширення й відновлення виробництва. Як правило, це великі одноразові вкладення коштів капітального характеру під нову або модернізовану продукцію. Вони розширюють застосовувані фактори виробництва, збільшують статутний капітал. Витрати ськладаються з капітальних вкладень в основні фонди, приросту нормативу обігових коштів, витрат на формування додаткової робочої сили для нового виробництва. Ці витрати мають особливі джерела фінансування: амортизаційний фонд, прибуток, емісія цінних паперів, кредит і ін.;

- витрати на соціально-культурні, житло-побутові й інші аналогічні потреби підприємства. Вони прямо не пов'язані з виробництвом і фінансуються зі спеціальних фондів, формованих в основному з розподіляється прибили, що.

Витрати на виробництво й реалізацію продукції (робіт, послуг) класифікуються по ряду ознак:

- по ролі в процесі виробництва вони підрозділяються на основні й накладні;

- по способі включення в собівартість продукції витрати діляться на прямі й непрямі;

- по залежності витрат від зміни обсягу випуську продукції вони підрозділяються на постійні й змінні;

- по способах обліку й угруповання витрат вони підрозділяються на прост і комплексні, тобто збираються в групи по функціональній ролі в процесі виробництва або по місцю здійснення витрат;

- по строках використання у виробництві розрізняються поточні витрати й одноразові.

 

44) Поняття і склад собівартості продукції.

Собівартість продукції – це грошова форма витрат на підготовку її виробництва, виготовлення і збут. Собівартість комплексно характеризує ступінь використання усіх ресурсів підприємства, а, значить і рівень техніки, технології та організації виробництва. При обчисленні собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включаються. У собівартість продукції включаються витрати на:

-дослідження ринку і виявлення потреби у продукції;

-підготовка і освоєння нової продукції;

-виробництво, включаючи витрати на сировину, матріали, енергію, амортизацію основних фондів, оплату праці персоналу;

-обслуговування виробничого процесу і управління ним;

-збут продукції (пакування, транспортування, реклама, комісійні витрати тощо).

-розвідку, використання і охорону природних ресурсів (витрати на геологорозвідувальні роботи, плата за воду, деревину тощо);

-набір і підготовка кадрів;

-поточну раціоналізацію виробництва (удосконалення технологій, організації виробництва, праці, підвищення якості продукції), крім капітальних витрат.

 

45)Зміст і методика обчислення кошторису виробництва.

Кошторис виробництва – це витрати підприємства, пов’язані з основною його діяльністю за певний період, незалежно від того, відносяться вони на собівартість продукції в цьому періоді чи ні. Кошторис виробництва складається за такими економічними елементами:

-матеріальні витрати (містять витрати на сировину, напівфабрикати, виробничі послуги, допоміжні матеріали, паливо і енергію, пошук природної сировини тощо).

-заробітна плата (всі форми оплати штатного і позаштатного персоналу).

-відрахування на соціальні потреби (відрахування на соціальне страхування, пенсійний фонд, фонд сприяння зайнятості тощо).

-амортизація основних фондів.

-інші витрати (оплата послуг зв’язку, обчислювальних центрів, охорони, страхування, винагорода за винаходи тощо).

Порядок розробки кошторису виробництва може бути різним залежно від стадії планування, стану інформаційної бази та розміру підприємства. Кошторис виробництва обчислюється по кожному елементу на підставі планових обсягів продукції, норм і цін. Причому на малих підприємствах таке обчислення є відразу узагальнюючим. На середніх та великих – кошторис виробництва складають, підсумовуючи кошториси місць витрат (цехів, служб тощо).

 

46) Калькуляція собівартості окремих виробів.

Незалежно від конкретних особливостей виробництва і продукції калькулювання передбачає розв’язування таких методичних завдань: визначення об’єкта калькулювання і вибір калькуляційних одиниць, визначення калькуляційних статей витрат та методики їхнього обчислення. Для кожного об’єкта калькулювання вибирається калькуляційна одиниця — одиниця його кількісного виміру (кількість у штуках, маса, площа, об’єм). У світовій практиці господарювання застосовуються різні методи калькулювання, що зумовлено різним призначенням калькуляцій, типом виробництва та традиціями внутрішньофірмового управління. Найчастіше використовується калькулювання за повними й неповними витратами.

За використання методу калькулювання за повними витратами всі види витрат, що стосуються виробництва й продажу продукції, включають у калькуляцію. Такий метод є традиційним для вітчизняних виробничих підприємств.

В інших країнах порівняно широко застосовується метод калькулювання за неповними витратами, тобто в калькуляції включають не всі витрати на виробництво і збут продукції. В окремих галузях економіки (і передусім у промисловості) номенклатура калькуляційних статей відхиляється від наведеної. Так, для машинобудування специфічними є статті «Закуплені вироби, напівфабрикати, виробничі послуги сторонніх підприємств і організацій», «Спрацьовування інструментів і пристроїв спеціального призначення», «Втрати від браку», у деяких галузях промисловості виокремлюється стаття «Напівфабрикати власного виробництва» (чорна й кольорова металургія) та ін.

 

47) Ціна — це грошовий вираз вартості товару (продукції, послуги). Вона завжди коливається навколо ціни виробництва та відображає рівень суспільно необхідних витрат праці. Ціни виконують 3 основні функції: обліково-вимірювальну, розподільчу та стимулюючу. Обліково-вимірювальна функція ціни: ціна є засобом обліку й вимірювання витрат суспільної праці на виробництво окремих видів продукції або надання різноманітних послуг. Розподільча функція: за допомогою цін, які відхиляються від вартості, здійснюється перерозподіл частини доходів первинних суб’єктів господарювання й населення. Стимулююча функція ціни використовується для мотивації підвищення ефективності господарювання, забезпечення необхідної прибутковості (дохідності) кожному нормально працюючому продуценту, посереднику і безпосередньому продавцю товарів виробничого та споживчого призначення. Ціна одиниці продукції (окремої послуги) формується з відповідних складових, що відображають структуру відповідних видів цін, використовуваних різними суб’єктами господарювання.