Сутність попиту. Пропозиція. Закон пропозиції. Ринкова рівновага. Ціна рівноваги.

Попит — це виражена в грошовій формі суспільна потреба. Платіжний попит — це платоспроможна потреба. Суть закону попиту полягає в тому, що зниження цін на товари і послуги призводить до підвищення попиту на них, а при рості цін попит зменшується. Реакція попиту на зміну ціни визначає еластичність попиту. Еластичним він буває, коли розмір попиту змінюється на більший процент, ніж ціна; нееластичним — коли платоспроможна потреба покупців не реагує на зміну цін. Крім ціни, на динаміку попиту впливають такі нецінові фактори: зміна смаків та уподобань споживачів, зміна числа покупців, зміна доходів споживачів та їх очікувань щодо цін і доходів та ін.

Пропозиція — сукупність представлених до продажу товарів. Величина пропозиції – це кількість товару, яка буде запропонована для продажу за даної ціни, за певний період часу. Сутність закону пропозиції полягає в тому, що підвищення цін за інших рівних умов збільшує пропозицію товарів. Вища ціна призводить до зростання норми прибутку. Зниження цін діє в зворотному. Пропозиція еластична, коли вона змінюється більшою мірою, ніж ціна. Пропозиція нееластична, якщо ступінь її зміни (в процентах) менше за рівень зміни ціни. До нецінових факторів, що впливають на динаміку пропозиції, належать зміни: цін на ресурси; податків і субсидій; цін на інші товари; числа виробників; структури пропозиції.

Взаємодія попиту і пропозиції визначає ринкову кон’юнктуру.При цьому виникають такі основні варіанти ринкової ситуації: 1. Попит перевищує пропозицію. 2. Пропозиція перевищує попит. 3. Рівновага попиту і пропозиції. Це оптимальна ситуація на ринку, те, до чого він постійно прагне. Тут товари і послуги продаються за ціною ринкової рівноваги. Сила, що змушує виробництво і ринок рухатися до рівноваги, є конкуренція. Взаємодія законів попиту, пропозиції, ціни, конкуренції визначає появу і дію механізму ринкового саморегулювання.

Ціна рівноваги – урівноважена ціна. За ціни рівноваги кількість продукції, у межах якої споживачі мають намір далі купувати, відповідають тій кількості продукції, яку виробники мають намір постачати на ринок.

18. Конкуренція – основа ринкового механізму господарювання. Види конкуренції. Конкуренція - економічне суперництво між учасниками за найвигідніші умови виробництва та збуту товарів і послуг, за отримання найбільшого прибутку Так, виробники (продавці) товарів прагнуть якомога дешевше їх виготовити і якомога більше й дорожче продати; наймані працівники - отримати більшу заробітну плату; споживані - купити товари більш якісні та дешеві. У зіткненні цих різноспрямованих інтересів, у взаємодії, у вільному виборі продавців і покупців, у ринковому успіху одних і невдачі інших - проявляється конкуренція.Конкуренція є головною ознакою ринкової економіки. Це рушійна сила, що змушує підприємця шукати шляхи для ведення свого бізнесу, піклуватися про його розвиток.Залежно від методів конкурентної боротьби розрізняють цінову і нецінову конкуренцію. Цінова конкуренція - це своєрідне змагання цін: продавці прагнуть запропонувати свій товар дешевше, ніж конкуренти, приваблюють покупців різними знижками, преміями, дешевими розпродажами тощо. Ще різноманітніші методи нецінової конкуренції. Це, зокрема:•забезпечення технічної переваги, високої якості та надійності виробів; • краща система продажу та післяпродажного обслуговування; • привабливі реклама та оформлення товару. Усі ці методи нецінової конкуренції покликані забезпечити так звану диференціацію продукту, тобто надання йому «фірмових» рис, які й відрізняли б його від аналогічного продукту конкурента. Такий випуск однакових товарів у численних варіантах значно розширює рамки вільного вибору споживачів (у цьому «плюс» товарної диференціації). Але є й «мінус» - труднощі з визначенням справжніх переваг продукту і надуманих, збільшення часу і навантажень при купівлі. Виділяють нечесну, недобросовісну конкуренцію, яку ведуть, переважно, неекономічними методами(підкуп чиновників, обман споживачів, переманювання фахівців та ін..) Розрізняють також:1) внутрішньогалузеву конкуренцію - боротьбу між товаровиробниками, які діють в одній галузі, за найбільш вигідні умови виробництва і збуту продукції;2) міжгалузеву - конкуренцію між товаровиробниками різних галузей за величину прибутку, вигідне розміщення капіталу, ринки збуту; 3) міжнаціональну - конкурентну боротьбу між країнами, що виробляють однорідну продукцію, за вигідні контракти, ринки збуту тощо.

19. Капітал та його сутність. Альтернативні теорії капіталу. Проблема вивчення ек. змісту категорії «капітал» ускладнюється різними трактуваннями її марксистською політекономією та представниками західної політекономії.

Термін «капітал» уживають у різних аспектах: «майно» і «володіння», «самозростаюча вартість» і «самозростаючі гроші» або взагалі нагромаджена праця в різних уречевлених формах. Зокрема, основоположник класичної політекономії А. Сміт розглядав капітал як запас, що використовується для господарських потреб і приносить дохід. Д. Рікардо – як ту частину багатства, що зайнята у виробництві і необхідна для приведення в дію праці. Дж. Мілль визначав капітал як «попередньо накопичений запас продуктів попередньої праці, який необхідний для роботи робітників на час виробничого процесу».

Сучасні західні економісти аналогічно трактують сутність цієї економічної категорі: А. Маршалл називає капіталом «сукупність речей, без яких виробництво не могло б здійснюватися з однаковою ефективністю, але які не є безкоштовними дарами природи». Значного поширення набув погляд на капітал як на один із виробничих факторів, що поряд із землею і працею та підприємницькими здібностями приносить дохід. Основоположником такого підходу можна вважати французького економіста Ж. Б. Сея.

Часто капітал ототожнюється з фінансовими ресурсами (насамперед із грошима - С. Фішер, Р. Дорнбуш) і навіть із часом, який розглядається як специфічний фактор виробництва, що створює дохід. Особливої уваги заслуговує марксистська концепція капіталу, прихильників якої багато і нині. За К. Марксом, капітал - це вартість, авансована у той чи інший вид економічної діяльності з метою отримання додаткової вартості, яка є результатом експлуатації власником капіталу найманих працівників. К. Маркс у першому томі «Капіталу» дав аналіз загальної формули капіталу та її суперечностей, довів життєздатність формули: гроші - товар – гроші’ (Г - Т - Г'), тобто гроші обмінюються на товар, який знову обмінюється на гроші. Наймаючи працівників, підприємець (капіталіст) купує не лише їхню здатність до праці (чи послуги праці), а й найголовніше - здатність до створення додаткового продукту. Таким чином, капітал - це не просто гроші, а авансована вартість, яка в процесі свого руху приносить більшу вартість від початково авансованої.

20. Заробітна плата, її форми та функції. Номінальна та реальна заробітна плата. Проблема з’ясування сутності ЗП здавна привертала увагу економістів різних шкіл і напрямів. На позиції, що ЗП є ціною праці, перебував і А. Сміт. Але він виходив з того, що в її основі лежить вартість засобів існування, які необхідні для забезпечення життєдіяльності працівників та їх сімей. Інакше кажучи, він зводив ЗП до вартості життєвих засобів людини, щоб вона могла працювати і жити. К. Маркс дійшов висновку, що найманий працівник продає не працю, а свої здібності до праці — робочу силу. Згідно з цим він визначав ЗП як грошовий вираз вартості і ціни товару робоча сила. Цей підхід нині також не є загальноприйнятим. Одночасно багато теоретиків-економістів вважає, що вихідним положенням при з’ясуванні сутності ЗП є грошовий вираз життєвих благ, які забезпечують нормальні умови для відтворення робочої сили, тобто дають змогу підтримувати стан постійної працездатності трудівника та утримувати членів сім’ї. Залежно від способу обліку і нарахування ЗП розрізняють дві її основні форми: почасову (погодинну) і відрядну (поштучну). Почасова — це оплата працівникові за певний час (годину, робочий день, тиждень) його роботи (праці). Для визначення її рівня виходять з погодинної ставки (окладу), яку вітчизняні економісти називають ціною праці. Остання (ціна праці) визначається як відношення денної вартості робочої сили до середньої тривалості робочого дня. Відрядна форма — це оплата працівникові залежно від розмірів виробітку (виготовлених виробів або здійснених операцій). Розрізняють номінальну та реальну ЗП. Номінальна — це сума грошей, яку отримує працівник за відповідний період (годину, день, місяць). Вона не дає чіткого уявлення про життєвий рівень її отримувача, бо цей рівень характеризує реальна зарплата, яка виражається в кількості споживчих благ (товарів, послуг), що їх працівник може придбати за свій грошовий (номінальний) заробіток. Отже, реальна залежить від: розміру номінальної зарплати; рівня цін на товари та послуги; обсягу податків, які сплачують працівники. Таким чином, величина реальної заробітної плати прямо пропорційна номінальній зарплаті і обернено пропорційна рівню цін, такс та інших платежів із зарплати. Функції ЗП: 1)відтворювальна; 2)стимулююча; 3)оптимізаційна; 4) регулювальна; 5) соціальна; 6) вімірювально-розподільча; 7) ресурсно-розміщувальна; 8) формування платоспроможного попиту населення.

21. Сутність та економічне значення витрат виробництва. Економічні і бухгалтерські витрати та їх структура. Прибуток фірми, його види. Витрати виробництва — це грошовий вираз тих затрат підприємства (фірми), які показують, у що обходиться для нього створення відповідної продукції. До таких витрат належать елементи різних факторів виробництва, які використовуються в даному виробничому процесі. Основні з них: витрати на оплату живої праці витрати на придбання та утримання виробничих будівель, а також машин — обладнання, верстатів тощо; витрати на оплату природних ресурсів та тощо.

Розрізняють витрати явні і неявні.Явні (зовнішні) витрати - це грошові виплати постачальникам ресурсів, які не є власниками даного підприємства. До них відносять: зарплату найманим працівникам, оплату поставок сировини та матеріалів, а також транспортниху фінансових, юридичних та інших послуг. Саме ці витрати має враховувати бухгалтерія, тому їх часто називають бухгалтерськими витратами. Неявні (внутрішні) витрати - витрати, пов'язані з використанням фірмою власних (внутрішніх) ресурсів. Ці витрати не оплачуються і не відображаються в бухгалтерській звітності. Вони мають прихований характер, виступаючи як невиражені витрати власних ресурсів фірми, що застосовуються у виробництві. Величина цих витрат визначається тим доходом, який могли б принести дані ресурси за умови їх найвигіднішого альтернативного використання. Суму явних і неявних витрат виробництва економісти називають економічними витратами.

Прибуток — кінцева мета і рушійний мотив ринкової економіки, головний стимул і основний показник ефективності функціонування будь-якого підприємства. Одночасно можна стверджувати, що П — зворотний бік витрат виробництва. На практиці прибуток розраховується як залишок після вирахування витрат виробництва з обсягу продажів. Інакше кажучи, це різниця між доходом від реалізації продукції та сукупними витратами на її виробництво і реалізацію. Виокремлюють кілька видів П. Основні з них: 1 ) Балансовий обчислюють як різницю між валовою виручкою від реалізованої продукції та витратами на її виробництво і реалізацію. 2)Чистий — це частка балансового (загального) прибутку підприємства, що залишилась в його розпорядженні після сплати податків, рентних та інших платежів до бюджету, а також процентів за кредити. Виділяють «економічний» як різницю між загальною виручкою підприємства і всіма витратами. Таким чином, економічний прибуток — це дохід, отриманий понад нормальний прибуток. До нормального П належать: процент на власний капітал, орендна плата, яку можна було б отримати, доходи від продажу власних послуг праці та ін.

 

22. Домогосподарства як суб’єкт ринкових відносин. Місце домогосподарства в кругообігу продуктів, ресурсів і доходів. Домашнє господарство — це окрема господарююча одиниця, що складається з однієї або групи осіб, об’єднаних місцем проживання і спільним бюджетом, яка є власником і постачальником ресурсів в економіку та одержує натомість кошти для придбання необхідних благ з метою забезпечення своєї життєдіяльності.

Домашні господарства постачають підприємствам незамінні виробничі ресурси: робочу силу, підприємницькі здібності, а також капітал, землю тощо. Формування в домашніх господарствах споживчого попиту — необхідна умова стимулювання розвитку будь-якої економіки.

Домашнє господарство є одним з найактивніших суб’єктів економічних відносин суспільства, оскільки саме в ньому виникають первинні економічні потреби, формуються первинні економічні інтереси, які стимулюють розвиток суспільного виробництва. Термін «домогосподарство» об’єднує всіх споживачів: найманих працівників, підприємців, власників капіталів, природних ресурсів, осіб, що зайняті і незайняті в суспільному виробництві.

В узагальненому вигляді домашнє господарство виконує подвійну роль в сучасній економіці. З одного боку, воно є активним суб’єктом ринкових відносин, а з іншого — важливою ланкою в економічному кругообігу ресурсів, товарів (послуг), доходів. Спрощену модель включення домогосподарств у виробничо-розподільчий кругообіг і місце сім’ї у сучасній економіці ілюструє рисунок.

Як видно, домогосподарства є одним з основних суб’єктів економічної діяльності в суспільстві.

23. Сутність та функції підприємництва, умови його існування. Підприємництво — це ініціативна, самостійна діяльність осіб або підприємства, спрямована на отримання прибутку, здійснювана на свій страх і ризик і під особисту майнову відповідальність. Підприємництво допускається в будь-якій галузі господарської діяльності, не забороненій законом: промисловості, сільському господарстві, торгівлі, побутовому обслуговуванні, видавничій, банківській і консультаційній діяльності, в сфері операцій з цінними паперами тощо. Основними сферами підприємницької діяльності є: виробництво (продукції, послуг), торгівля і комерційне посередництво. Отже, підприємництво — це організація корисної виробничої діяльності, спрямованої на виробництво товарів або надання послуг.

Сучасна економічна наука вивчає підприємництво як вид діяльності, в основу якого покладені такі ознаки: 1)свобода вибору термінів і методів діяльності, самостійність у прийнятті рішень; 2) постійна наявність фактора ризику; 3)орієнтація на досягнення комерційного успіху; 4)інноваційний характер діяльності.

Підприємницька діяльність здійснюється згідно з чинним законодавством: без використання найманої праці; з використанням найманої праці; без утворення юридичної особи; з утворенням юридичної особи.

Підприємництво - не лише особливий вид діяльності, а й певний стиль і тип господарської поведінки, яким притаманні властивості: 1)ініціативність і пошук нетрадиційних рішень у сфері бізнесу; 2)готовність наражатися на ризик; 3)гнучкість і постійне самооновлення; 4)цілеспрямованість і наполегливість у бізнесовій діяльності.

Сучасна економічна література виокремлює три головні функції сфери підприємницької діяльності:

ресурсну (формування і продуктивне використання капіталу трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів);

організаційну (організація маркетингу, виробництва і реклами та інших господарських справ);

інноваційну (новаторські ідеї, генерування та активне використання ініціативи).

 

24. Поняття підприємства. Форми і види підприємств. Організаційно-правові форми підприємств в ринковій економіці. Підприємство - це самостійний статутний суб'єкт господарювання, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Залежно від форм власності розрізняють: приватні підприємства - засновані на власності однієї особи з правом наймання робочої сили; індивідуальні - засновані на особистій власності та особистій праці власника; сімейні - засновані на власності та праці членів однієї родини; колективні - засновані на власності трудового колективу, кооперативу, партнерства, громадської або релігійної організації; комунальні (муніципальні) - засновані на власності адміністративно-територіальних одиниць; державні - засновані на загальнодержавній власності; мішані - засновані на об'єднанні підприємств різних форм власності.

Виробництво в ринковій економіці здійснюється на підприємствах малих, середніх та великих. Основними організаційними формами підприємницької діяльності у світовій практиці є: одноосібне підприємство, партнерство, корпорація. 1)Одноосібним називається тоді, коли все майно належить одному власникові, який самостійно управляє фірмо і несе повну відповідальність за всі її зобов'язання. Переваги: прибуток належить власникові, низькі витрати на організацію виробництва, управлінські операції, незначні невиробничі витрати тощо. 2)Партнерствами (товариствами) називають підприємства, засновані на об'єднанні майна двох або більше власників. Розрізняють: • Повне товариство - форма організації підприємства, заснована на особистій участі власників у його управлінні. • Товариство з обмеженою відповідальністю - форма організації підприємства, за якої його учасники роблять певний пайовий внесок у статутний капітал і несуть обмежену відповідальність у межах своїх внесків. Командитне товариство являє собою форму організації підприємства, в якій поєднуються обмежена і необмежена (повна) відповідальність. 3)Корпорації (акціонерні товариства) також утворюються шляхом об'єднання на пайовій (частковій) основі коштів своїх учасників (акціонерів) і належать до компаній з обмеженою відповідальністю, оскільки відповідають за своїми зобов'язаннями тільки власним капіталом. Розрізняють – відкрите і закрите АТ.

25. Рентні відносини та форми земельної ренти. Ціна землі. У сільському господарстві економічні відносини виникають між власниками землі (землевласниками), підприємцями (землекористувачами) та найманими працівниками. Землевласник здає свою землю в оренду підприємцеві (фермерові), який організує на цій землі виробництво. При цьому між ними виникають відносини з приводу розподілу прибутку, тобто рентні відносини. Одна його частина - у формі нормального прибутку - дістається підприємцеві, а іншу частину - у формі ренти - отримує землевласник. Рента як дохід на землю є частиною орендної плати, яку підприємець сплачує власникові землі.

Ринкова ціна за кожну одиницю формується за умовами сільськогосподарського виробництва на гірших ділянках.

Земельний власник добре знає про якість землі, що йому належить. Тому диференційований додатковий дохід надходить йому від підприємця у формі диференційног ренти І (першого виду). Іншими словами, що краща земля, то вищу орендну плату він установлює. Диференційований додатковий дохід, зумовлений підвищенням економічної родючості землі набуває форми диференційованої ренти ІІ (другого виду)

Умови утворення	Перший вид	Другий вид
Відмінності земель за природною родючістю та місцем розташування	Відмінності земель за природною родючістю та місцем розташування
Вид додаткового прибутку	Різниця між суспільною ціною виробництва та індивідуальною ціною виробництва на кращих ділянках	Різниця між суспільною ціною виробництва та індивідуальною ціною виробництва на економічно! кращих ділянках
Кому дістається додатковий прибуток	Власникові землі	У межах терміну оренди - підприємцеві

Додатковий дохід, який утворюється навіть на найгірших ділянках, дістається власникові землі. Він називається абсолютною рентою.

При продажу земельної ділянки власник, перш за все, турбується про те, щоб не втратити отримуваний ним рентний дохід. Він погодиться на продаж лише в тому разі, коли сума отриманих грошей, розміщена в банку або надана в позику, приноситиме йому дохід (у формі відсотка), не менший за ренту. У свою чергу, покупець землі, перш ніж стати її власником, величину ренти з ділянки землі порівнює з відсотком, який він може отримати, якщо покладе свої гроші в банк.

Ціна землі є капіталізована (перетворена в грошовий капітал) рента. Ціна землі (Цз) прямо пропорційна величині ренти (Рз) та обернено пропорційна нормі банківського відсотка (В6):

Цз = (Рз/Вб) • 100%.

Таким чином, земельна рента визначає ціну землі, а значить, урівноважує попит на землю і її пропозицію.