Випишіть 5-10 слів, які різняться наголосом в українській та російській мовах (ОлЕнь); 5 слів, у яких наголос виконує розрізнювальну функцію (зАмОк).

Правопис ненаголошених голосних у коренях слів

Голосні звуки української мови [а], [о], [у], [е], [и], [і] в наголошеній позиції вимовляються чітко, виразно: очі, ґудзик, ґава. Написання літер, що їх позначають, підпорядковується фонетичному принципу української орфографії — як вимовляємо, так і пишемо.

У ненаголошеній позиції голосні [е], [и], [о] у процесі мовлення втрачають виразність звучання і наближаються до близьких за вимовою звуків. Написання таких літер перевіряється шляхом підбору спільнокореневих слів або форм того самого слова із потрібним голосним у наголошеній позиції: весна — в е сни, риплять — р и пнути, розумний — р о зум.

Написання слів, до яких неможливо підібрати перевірне слово, перевіряється за орфографічним словником.

Правопис и та і в коренях слів

У коренях слів після ж, ч, ш, щ та г, к, х пишеться и: життя, чистота, широчінь, щирість, гіркий, кислота, хитрість.

Буква і пишеться тільки тоді, коли вона позначає звук, що при словозміні чергується з о та е: шість — шести, загін — загону.

Чергування голосних

1. Чергування давніх [о], [е] у відкритому складі з [і] в закритому складі при словозміні та словотворенні: нести — ніс, село — сільський, твій — твого, голова — голів.

§ Запам’ятайте

§ Чергування голосних [о], [е] з [і] не відбувається у запозичених словах (директор, атом, дизель) та у звукосполученнях -оро-, -оло-, -ере-, -еле-, -ор-, -ов-, -ер-, -ев- (огорожа, холодний, береговий, шелест, дерти, повний, певний).

2. Чергування нових [о], [е], що виникли на місці колишніх [ь], [ъ], з нулем звука: а) випадні: сон — сну, день — дня; б) вставні: ті, що з’являються на місці нуля звука при словозміні переважно перед приголосними [р], [л], [м], [н]: брати — беру, прати — перу, голка — голок.

3. Чергування [е] з [о] після шиплячих та [й]: пшениця — пшоно, увечері — вечора, четвертий — чотири, боєць — бойовий.

4. Найдавніші чергування [о] з [е] та [і], [е] з [і] та [и] з [і]: носити — нести — ніс, летіти — літати, сидіти — сідати.

5. Чергування [і] з [о] в іменниковому суфіксі -ість при набутті іменником форми орудного відмінка: радість — радості, сміливість — сміливості, активність — активності.

 

У випадках словотворення та словозміни в українській мові часто виникає збіг кількох приголосних звуків, що утруднює їх вимову. У процесі мовлення відбувається спрощення, тобто один із приголосних випадає. У переважній більшості слів спрощення приголосних засвідчується орфографією.

У сучасній українській мові спрощення спостерігається в таких групах приголосних:

[ждн - жн]: тиждень - тижня, тижневий;

Іздн - зн]: виїздити - виїзний;

[стн - сн]: честь - чесний, користь - корисний, якість - якісний;

[стл - сл]: щастя - щасливий, стелити - слати;

[скн - сн]: тріск - тріснути, блиск - блиснути;

[зкн - зн]: бризкати - бризнути.

[лни] -[ни]: сонце (давньорус. сьлньце);

[рди]-[ри]: серце (давньорус. сьрдьце);

[сткл] - [скл]: скло (давньорус. стькло).

В окремих словах спрощення відбувається лише в усному мовленні, а на письмі воно не передається: шістнадцять [иґісна'ц':ат'], шістсот [ш'іс:о'т], баластний, контрастний, компостний, аванпостний, форпостний.

Аналогічно не вимовляється приголосний [т] у прикметниках, утворених за допомоги суфікса -ськ-, -ств- від іменників іншомовного походження: студент - студентський, інтелігент - інтелігентський, турист - туристський, агент - агентство.

У словах кістлявий, пестливий, хвастливий, хвастнути, випускний,

НАГОЛОС. ВИДИ НАГОЛОСУ

Наголос – це посилення голосу на одному зі складів слова. Такий склад називають наголошеним. Решта складів у слові є ненаголошеними. Різновиди наголосу:

1. Словесний (виділення одного зі складів слова): пізнання, одинадцять, документ, донька, дочка, псевдонім, всередині, літопис.

2. Логічний (виділення важливого за змістом слова або словосполучення в реченні): Улітку (а не взимку) ми відпочивали в горах. Улітку ми відпочивали (а не працювали) в горах. Улітку ми відпочивали в горах (а не на морі). Улітку ми (а не хтось інший) відпочивали в горах. Як бачимо, змінюючи логічний наголос, ми надаємо висловленню різних смислових відтінків.

Зверніть увагу! Зі зміною місця логічного наголосу може змінюватися зміст повідомлення: Ти краще вивчи вірш. Ти краще вивчи вірш.

3. Фразовий (виділення кінцевого слова фрази, що підкреслює завершеність висловлення):

Редагування тексту слід закінчити сьогодні.

Примітка. Як різновид логічного розрізняють ще й емфатичний наголос, який додає виділеному слову емоційного забарвлення. Виражається подовженням наголошеного голосного чи приголосного: Роз-з-у-у-умннй же ти\ Сха-мені-і-іться ж\

В українській мові наголос динамічний (наголошений склад звучить сильніше і триваліше), вільний (різномісний, тобто постійно не закріплений за певним складом, як, скажімо, у польській, угорській, французькій, чеській мовах) ірухомий (при словозміні може переходити з одного складу на інший: книжка – книжки, трава – трави).

Часто наголос виконує смислорозрізнювальну функцію.

Наголос розрізняє в словах:

Лексичне значення Граматичні форми

Атлас (збірник географічних карт) і атлас (блискуча тканина) озера (Р в. одн.) і озёра (Н. в. мн.), пісні (Р в. одн.)ішсні(Н. в. мн.)

Орган (частина організму) й орган (музичний інструмент) скликати (док. вид дієсл.) і скликати (недок. вид дієсл.)

Плачу (від плакати) і плачу (від платити) батьків (кого?, імен.) і батьків {чий?, прикм.) – різні частини мови

Вигода (користь) і вигода (зручність) дзвони (імен.) і дзвони (дієсл.)

Зверніть увагу! Саме за допомогою наголосу розрізняють особові імена по батькові та прізвища, що мають спільний корінь: Григорович – Григорович, Максимович – Максимович, Прдкопович – Прокопович, Юхимович – Юхимович. Як видно, у прізвищах наголошеним є суфікс – двич.

Зміна наголосу в заперечних займенниках, що в непрямих відмінках уживаються з прийменниками, впливає на значення слова: ні з ким (немає з ким) – ні з ким (із жодною людиною); ні за що (немає за що) – ні за що (ні за яку ціну), але правопис цих слів залишається сталим.

Більшість слів нашої мови мають один наголос – основний [мати]. У складних і складноскоро-чених словах, окрім головного, виділяють ще побічний наголос (один або кілька, що позначають значком [']): працелюбний, сільгдсппродукти, двадцятип’ятитисячний. В односкладових словах наголос не ставлять.

Примітка. Службові частини мови (прийменник, сполучник, частка), як правило, не наголошуються. Приєднуючись до попередніх або наступних наголошених слів, вони утворюють так зване фонетичне слово: на роботу, хай читає, він і вона.

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ!

Деякі слова мають подвійний наголос: байдуже, завжди, корисний, мабуть, первісний, помилка, простий, також ТОЩО.

Порушення акцентуаційних норм української мови виникає через уплив інших мов, зокрема російської, та місцевих говірок. Порівняйте:

Українська мова Російська мова Українська мова Російська мова

Вільха ольха новий новий

Олень олень близький блйзкий

Дрова дрова кухонний кухонний

Фартух фартук приятель приятель

Перепис перепись блідий бледний

Колесо колесо оптовий оптовий

Спина спина товпитися толпйться

Середина средйна беремо берем

Одинадцять одйннадцать ненавидіти ненавйдеть

У всіх складних чи сумнівних випадках щодо наголошення слів треба звертатися до словників, зокрема до спеціалізованого словника наголосів, орфоепічного, орфографічного, тлумачного, де зазвичай слова подаються з наголосами.

Орфографія

Орфографія (від гр. orthos - прямий, правильний, рівний і grapho - пишу) - це правопис. Орфографія містить кілька розділів, кожен з яких є сукупністю правил, що базуються на певних принципах.

Головний розділ орфографії- це розділ про позначення звуків мови буквами.

Окремий розділ орфографії складають правила написання слів разом, окремо чи через дефіс, що залежить від змісту та поєднання з іншими словами (нарешті ми з вами зустрілися! - на решті теріторії люди також неодноразово стикалися з цим загадковим явищем).

Правопис регламентує вживання великої літери при написанні власних назв (Конотоп, Париж, Всесвіт).

Інші розділи орфографії регламентують закономірності переносу частин слів з одного рядка на інший, правопис запозичених слів, правила графічних скорочень слів, особливості вживання апострофа та інші правила передачі усної мови на письмі.

ОРФОГРАМА

Орфограма (від гр. orthos- правильний і gramma- буква) - правильне написання (таке, що відповідає правилам або традиціям), яке потрібно вибрати з ряду можливих.

Орфограма вибирається використанням правила. В українській мові переважають написання за фонетичним принципом, коли виконується головний принцип графіки: кожному звукові повинна відповідати окрема літера (астрономія, хата).

Але це відбувається не завжди, оскільки одна і та ж буква може позначати різні звуки: хліб - хліб(п); з сунути- с:э нyти.

В таких випадках доводиться вибирати із інших варіантів.

ГОЛОСНІ ЗВУКИ

В українській мові 6 голосних звуків:

голосні звуки

а, о, у, е, и. і.

Позначаються вони 10 буквами:

голосні букви

а, о, у, е, и, і, я, ю, є, ї.

Голосні під наголосом вимовляються завжди чітко (зелений- зелень, голуб- голубка).

Чітко вимовляються голосні також у кінці слова (зелене, випиши, розмовляючи).

Але іноді деякі голосні можуть чергуватися між собою:

голосні звуки	приклади
[е] з [и]	[зи^ема], [ве^исна]
[и]з[і]	[потим] замість [пот’ім] [к’іслий] замість [кислий]
[о] з [а]	[пагон] замість [погон]
[о] з [у]	[ко^ужух] [зо^узул’а]

Чергування е з и

Ненаголошені [е] та [и] у вимові іноді сплутуються між собою: ни^ести (нести), ди^етина (дитина).

Звук [е] чергується з [и] у випадках:

• коли деякі дієслівні корені, у яких знаходиться [е], поєднуються з суфіксом -а- ( терти - стирати, простерти - простирати, вмерти - вмирати);
• у словах стелити- застилати, кляну- проклинати.

Буква е пишеться:

• якщо при змінюванні неясний звук випадає (серпень - серпня; шевця- швець); виняток: деякі дієслівні корені, у яких випадає ненаголошений [и]: проривати- прорву, починати- почну;
• якщо при змінюванні неясний звук чергується з [i]: скатірть- скатірка, летіти- літати; виняток: крім слів, у яких [і] чергується з [и] ( дитина- діти, звисати- звіситися);
• в сполученнях -ере-, -еле- (перейти, передгір’я, береза); але на межі кореня і суфікса може також бути сполучення -ери-, -ели- ( великий- вел+икий; перина- пер+ина).

Буква и пишеться у відкритих складах -ри-, -ли- ( гриміти, тривога, глитати, криниця).

Перевірити вірне написання букв е та и можна наголосом (велич - великий, непримирений - мир, шести - шестеро).

Втім, у деяких словах (переважно іншомовних) написання перевірити ніяк неможливо. Ці слова треба просто запам’ятати:

апельсин, бензин, бетон, декада, делегат, демократія, директор, диригент, колектив, кишеня, левада, легенда, леміш, лимон, математика, медаль, минуле, пенал, ремонт, рецепт, тепер, тремтіти, чекати та ін.

Ненаголошені е та и в префіксах

В українській мові з е пишуться префікси без-, не-, пере-, перед, пре-, серед-: бездумно, невірно, перевдягатися, передусім, прегустий, середньорічний.

З и пишуться префікси ви-, при - та іншомовний анти- ( вигук, привіт, антиматерія).

У кількох словах вживається префікс межи- (межи річчя ):

У написанні е, и в більшості префіксів особливих труднощів не виникає.

Можна сплутати лише префікси пре- і при-, які в ненаголошеній позиції звучать майже однаково.

Префікс пре- пишеться в прикметниках (та прислівниках і деяких іменниках, що походять від них), якщо він замінюється словом "дуже”: премудрий (дуже мудрий), прекрасно (від прекрасний, тобто дуже прекрасний).

Цей префікс виступає також у запозичених зі старослов’янської мови словах презирство, преподобний, престол і подібних.

В інших випадках пишеться префікс при-: примудритися, природа, прикраса, прив’ялий, приклад.

Пре- може виступати також на початку ряду іншомовних слів, у яких в українській мові префікс не виділяється: прелюдія, преамбула, превентивний, президент, препарат, прем’єра, пререгатива, префект та ін.

Ненаголошені е та и в суфіксах

Написання ненаголошених е та и в суфіксах рідко перевіряється наголосом: род и мка - родимий, глиб и на - глибини.

Лише в суфіксах -ець і -ень голосний е при змінюванні слова випадає: палець - пальця, хлопець - хлопця, велетень - велетня, липень - липня.

Іноді для перевірки написання ненаголошених е та и можна скористуватися аналогією. Напр.: напор ист ий, розкот ист ий, бо голосистий; в’язальн иця, вишивальн иця, бо робітниця; довірл ив ий, розсудл ив ий, бо мовчазливий; громадян ин, киян ин, бо селянин, міщанин та ін.

Але така перевірка не завжди можлива і не завжди надійна. Тому треба запам’ятати деякі закономірності в написанні е та и в суфіксах:

• буква и пишеться у суфіксах -ик, -иц(я), -ич, -ищ(е), -иськ(о), що стоять у кінці іменників (рушник- рушничок, терлиця- терличка, палиця- паличка); виняток: слово далеч (бо далекий).
• буква е пишеться у суфіксах -ечк-, -еньк-, -есеньк-, у словах із зменшено-пестливим значенням (рука- рученька, донька- донечка, більший- більшенький, стрічка- стрічечка).

Можливе сплутування ненаголошених суфіксів -ин- і -ен-.

Ненаголошений суфікс -ин (а) пишеться:

• в іменниках жіночого роду (бувальщина, долина, мілина);
• в іменниках чоловічого роду: харків’янин, татарин, росіянин (у множині -ин випадає);
• в присвійних прикметниках (сестрин, бабин, свекрухин).

Суфікс -ен пишеться:

• у дієприкметниках (зачинений, утворений, вражений);
• в іменниках (імена, племена, письмена).

Суфікс -ен (я) пишеться в іменниках середнього роду ІV відміни (зайченя, кошеня, рученята).

Суфікс -енн (я) пишеться в іменниках середнього роду, утворених від дієслів (мислення, попередження, звернення, оголошення).

Завжди пишеться и в ненаголошеному суфіксі іменнкиків середнього роду -ив(о): мереживо, плетиво, печиво.

Завжди з буквою е пишуться суфікси -елезн(ий), -ер(о), -тель: довжелезний, п’ятеро, вихователь.

Чергування і з іншими голосними

В основах багатьох українських слів звук [і] непостійний. Він, як правило, виникає на місці інших голосних внаслідок чергування.

Звук [і] з’являється на місці [о] та [е] переважно в закритому складі: школа- шкіл, прозивати- прізвище, джмеля- джміль, перо- пір’я.

Іноді [і] на місці [о], [е] виступає і у відкритому складі: печі- запічок, вози- візок, промені- промінець, випромінювати.

Звук [і] з’являється на місці [е] перед наступним складом з суфіксом -а- або -ува- в коренях ряду дієслів: підперезати- підперізувати, плескати- запліскувати, стерегти- остерігати, текти- протікати, защепнути- защіпати, летіти- літати, берегти- зберігати.

У словах діти (дітина), сідати (сидіти), звіситися (звисати) і зліпитися (злипатися) звук [і] чергується з [и].

Правопис і та и в основах українських слів

Написання і та и в сумнівних випадках наголосом не перевіряється. Потрібно знати правила вживання цих букв, які різні для українських та іншомовних слів.

Буква і в основах українських слівпишеться:

• якщо [і] чергується з [о] або [е] ( гірський- гора, камінь- каменя; шість- шести, підпірка- підпора; але: кит- кита, хибний- хиба);
• на початку слова (ім'я, інший, істина).

Буква и пишеться:

• у словах з -ий-: шия, чий, вий, пий, ший;
• у відкритих складах - ри-, -ли- ( гриміти, дрижати, тривога, крихітний);
• у слові щиголь.

Правопис і та и у префіксах українських слів

Букви і, и у префіксах пишуться за загальними правилами.

Префікси від-, під-, а також прі- (вживається лише в трьох словах: прізвисько, прізвище, прірва) пишуться завжди з буквою і: відкрито, підпалити, прізвище.

Звук [і] в них з'явився на місці колишнього [о] (відхилити- одхилити, прірва- прорвати).

Префікси ви-, при- завжди пишуться з и: прикрашати, вибір, привабливий.

Префікси з кінцевим приголосним перед двома або більше кореневими приголосними у кінці одержують голосний і: розібрати, відімкнути, обігнати.

Правопис і та и в суфіксах українських слів

У більшості суфіксів и та і пишуться за загальними правилами.

У суфіксах -ість, -іт, -ів пишеться і, оскільки [і] тут чергується з [о] та [е]: батьківський- батькова, царівна- царева, співучість- співучості.

У суфіксах -інь, -іш (ий), -ісіньк (ий), - юсіньк (ий) завжди пишеться і: височінь, далечінь, гарячіший, малюсінький, гарячіший, новісінький.

Суфікс -інн (я) пишеться:

• в іменниках, утворених від дієслів (сушити- сушіння, служити- служіння, ходити- ходіння);
• в іменниках із збірним значенням, утворених від іменника на -інь ( корінь- коріння, волосінь- волосіння).

Суфікс -инн (я) пишеться тільки в іменниках із збірним значенням, крім утворених від іменника на -інь (буряк- бурячиння, мак- маковиння, лопух- лопушіння; виняток: камінь- каміння, корінь- коріння).

Правопис і та и в основах іншомовних слів

У написанні і, и, як вже було сказано,треба чітко розрізняти українські та іншомовні слова, тому що ці букви в них пишуться за зовсім різними правилами.

Крім того, є різниця в написанні і та и у власних і загальних іншомовних назвах.

В основах власних іншомовних назв (та похідних від них) майже завжди пишеться і: Вашінгтон, Аргентіна, Чікаго, алжірець, Бразілія, Шіллер, Дідро, Чінгісхан.

Як виняток, буква и пишеться у таких географічних назвах і похідних від них:

Арктика, Антарктида, Атлантида, Америка, Африка, Рига, Британія, Париж, Рим, Єгипет, Палестина, Єрусалим, Пакистан.

Ці слова треба запам'ятати.

В основах загальних іншомовних слів теж пишеться буква і: кіно, вітамін, гірлянда, хімік, радіо, індустрія.

Але так відбувається не завжди.

Після дев'яти букв д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р перед наступним приголосним (крім й) пишеться и: шиф ер, пріо рит ет, ре жим, цир к, так сис т.

Як виняток, буква и також пишеться:

• у давно запозичених словах (сп и рт, шп и таль, м и ля, хр и стиянство, м и гдаль);
• у словах, запозичених із східних мов (к и зил, к и нджал, башк и р, калм и к, к и ргиз, к и сет).

Написання о та а

У літературній мові, а також у більшості діалектів звуки о та а вимовляються достатньо чітко як під наголосм, так і без нього. Але в окремих випадках можливе їх сплутування. Розібратися в їх написанні допоможуть такі правила.

У кількох дієслівних коренях голосний [о] перед наступним складом із суфіксом -а- або -ува- чергується з [а]: л о мити- л а мати, ск о чити- ск а кати, кр о їти- кр а яти, кл о нитися- кл а нятися, г о нити- г а няти.

Чергується [о] з [а] також у словах пров о джати- випров а джувати, пров о дити- пров а дити.

Буква а пишеться:

• після г, к, х перед складом з а ( кажан, хазяїн, гарячка, гарячий, качан, гаразд, калач);
• перед г у словах (багато, а також похідних від багач, багатир).

Буква о пишеться у словах: богатир (велетень, силач), комиш, борсук, коровай, кропива, крохмаль, монастир, отаман, поганий, погон, слов'яни, пором, солдат, козак.

Написання о та у

В літературній мові звуки [о] та [у] вимовляються чітко. Тільки перед складом з наголошеним [у] або [і] звук [о] наближається до [у]: кож у х, зоз у ля (зо^узул'a)

Сумнівний звук у цьому разі перевіряється наголосом: розумний, бо розум, ходімо, бо ходить, голубка, бо голуб.

Але не в усіх словах написання о можна перевірити наголосом: кожух, порiг, собi.

У такому випадку добирається така форма слова або споріднене слово, щоб у наступному слові не було наголошеного у чи і: кожух, бо кожушина, порiг, бо порога, собi, бо собою.

Завжди вимовляється і пишеться у в дієслівному суфіксі -увати і прикметниковому суфіксі - уват (ий): торгувати, білуватий, теплуватий, зимувати.

Буква у пишеться також в словах: ворушити, яблуня, яблуко, парубок, будяк, пурхати, мармур.

Чергування е з о після шиплячих та й

В літературній мові звук [е], що стоїть після шиплячих та [й], чергується з [о]. При цьому діють такі закономірності.

Після шиплячих та [й] перед шиплячими та м'якими приголосними- теперішніми або давніми пишеться е: стежечка, баєчка, шести, увечері, четверо.

Після шиплячих та [й] перед твердими нешиплячими пишеться о: стежок, (багато) байок, шостий, вечором, чотири.

Винятки з цих правил- деякі слова:

• печера, жерло, червоний, чекати, черствий, щедрий, черга, щепа ( незважаючи на те, що е стоїть перед твердими нешиплячими);
• чорніти, гайочок, чорнило, чорниці (ягоди), свіжості ( незважаючи на те, що о стоїть перед шиплячими та м'якими- теперішніми та давніми).

ПРИГОЛОСНІ ЗВУКИ

Сонорні приголосні завжди вимовляються чітко, тому при написанні їх на письмі ніяких труднощів не виникає: гай, вир, сонце, гурт, жовтий, орел, сон.

Сплутати можна лише парні дзвінкі і глухі, які іноді однаково звучать: призьба- просьба [проз'ба], ходьба- молотьба [молод'ба].

Тому треба запам'ятати деякі особливості їх написання.

Дзвінкі приголосні (загальні правила)

Дзвінкі приголосні в літературній мові завжди звучать дзвінко:

• перед глухими приголосними (думка, гадка, везти, дужка, рибка);
• в кінці слова (плід, гриб, вуз, міг).

Виняток становить звук [г], який у деяких словах вимовляється як [х]: у словах нігті, легко, дьогтю, дігтяр, вогко, кігті і похідних від них слів.

В інших словах звук [г] і перед глухими не втрачає своєї дзвінкості: бігти, бігцем, стерегти, домігся, одягти, тягти.

У словах тхір, тхнути, натхнення, натхнений і похідних від них, незважаючи на те. що походять ці слова від дихати, надихати, пишеться буква т.

Глухі приголосні

Глухі приголосні, що стоять перед дзвінкими, уподібнюються до парних їм дзвінких: во к зал [во г зал], фу т бол [фу д бол], про с ьба [про з ьба].

Щоб перевірити, яку букву треба писати в слові, її треба поставити перед голосним або сонорним приголосним: просьба- просити, мимохіть- мимо хотіння, боротьба- боротися, брязк- брязнути, мигтіти- мигнути, мабуть- має бути.

У деяких словах написання таких приголосних не перевіряється, тому правопис їх треба запам'ятати: вогко, призьба, вокзал, мерехтіти, футбол, анекдот.

Чергування приголосних

Іноді при змінюванні або творенні слів замість одного звука з'являється інший, тобто відбувається чергування звуків.

Найпоширеніші такі чергування приголосних:

приголосні	приклади
[к] - [ц] - [ч]	рука- руці- рученька
[г] - [з] - [ж]	нога- нозі- ніженька
[х] - [с] - [ш]	вухо- у вусі- вушенько

У дієслівних основах чергуються, крім того, ще такі приголосні:

приголосні	приклади
[т] - [ч]	летіти- лечу
[д] - [дж]	сидіти- сиджу

По іншому ці приголосні не чергуються: не може, напр., звук [г] чи [з] змінитися на [ш] або [ч] і т.д.

Проте в деяких словах як виняток ця закономірність порушується- в них замість чн вимовляється і пишеться шн: мірошник, сердешний, рушниця, рушник, двурушник, торішній, хоч ці слова походять відповідно від слів мірка, серце, рука, торік.

Зміни приголосних при додаванні суфіксів -ск(ий), -ств(о)

Під час творення нових слів за допомогою суфіксів -ськ(ий), -ств(о) приголосні на стику твірної основи і суфікса можуть зазнавати різних змін.

Два приголосних звука зливаються в один:

злиття звуків	приклади
г, з, ж: + ськ(ий) ® зьк(ий) + ств(о) ® зтв(о)	Кавказ- кавказський, Запоріжжя- запорізький, боягуз- боягузтво
к, ц, ч: + ськ(ий) ® цьк(ий) + ств(о) ® цтв(о)	Вінниця- вінницький, козак- козацтво, молодець- молодецтво
х. с, ш: + ськ(ий) ® ськ(ий) + ств(о) ® ств(о)	Черкаси- черкаський, чех- чеський, птах- птаство

Виняток становлять поодинокі прикметники на -ськ (ий), утворені від слів іншомовного походження: чикагський, цюріхський, бакський, казахський, тюркський.

Якщо в кінці твірної основи після приголосного є суфікс -к-, то при творенні прикметника на -ськ (ий) -к- випадає: Чукотка- чукотський, П'ятихатки- п'ятихатський.

Якщо твірна основа кінчається на д або т, то у вимові відбуваються різні зміни, а саме:

	приклади
на стику твірної основи і суфікса чується [дз], [ц]	люд+ський [л'удз'кий], люд+ство [л'удзтво]; брат+ський [брац'кий], брат+ство [брацтво]
кінцеві звуки твірної основи [т] і [ст] при збігу приголосних не вимовляються	студент+ський [студен'с'кий], студент+ство [студенство]; турист+ський [туриc'кий], модерніст+ський [модерн'іс'кий]

Але на письмі ці зміни не позначаються- такі слова пишуться за морфологічним принципом: людський, людство, братський, братство, студентський, студентство, туристський.

Виняток становлять слова міський (міст[о]+ський) і хвацький (хват+ський), які пишуться за фонетичним принципом.

Звуки н, л, д, дз, з, т, ц, с перед суфіксом -ськ (ий) вимовляються м'яко: кінський [к'ін'с'кий], ковальський [ковал'с'кий], панський [пан'с'кий], волинський [волин'с'кий].

М'який знак перед -ськ (ий) ставиться лише після л, після інших букв перед - ськ (ий) м'який знак не ставиться: ковальський [ковал+ський ], але: кінський [кін+ський].

Несмілі поклики, слабі,

На долю марні нарікання

І чола, схилені в журбі.

Над давнім лихом України

Жалкуєм-тужим в кожний час,

З плачем ждемо тії години,

Коли спадуть кайдани з нас.

Ті сльози розтроюдять рани,

Загоїтись їм не дадуть.

Нащо даремнії скорботи?

Назад нема нам воріття!

Берімось краще до роботи,

Змагаймось за нове життя!

[4]

Ти ж бо живеш навесні,

Ще твої мрії ясні.

Як то колись принесла

Тую цілющу-живущу водицю

Дрібна пташина мала?

Скелі і хвилі морські,

Перелітала найвищії гори, –

Мала крильцята прудкі.

Тільки їй волю даси,

І принесе з чарівної країни

Краплю живої роси.

Тая росиця цілюща-живуща

Буде живити його.

Як дитиною, бувало,

Упаду собі на лихо,

Я собі вставала тихо.

«Що, болить?» – мене питали,

Але я не признавалась –

Я була малою горда, –

Щоб не плакать, я сміялась.

А тепер, коли для мене

Жартом злим кінчиться драма

І от-от зірватись має

Гостра, злобна епіграма, –

Безпощадній зброї сміху

Я боюся піддаватись,

І, забувши давню гордість,

Плачу я, щоб не сміятись.

2.02.1897

 

Випишіть 5-10 слів, які різняться наголосом в українській та російській мовах (ОлЕнь); 5 слів, у яких наголос виконує розрізнювальну функцію (зАмОк).

 

5. Повторити: Асиміляція. Вимова груп приголосних (звукосполучення –шся, -ться тощо – на прикладах). Дисиміляція (приклади).

6. Повторити правила орфографії, задані раніше (префікси, апостроф тощо).

 

ІІ. ВИРАЗНЕ ЧИТАННЯ ВІРША (за вибором, бажано напам’ять, можна підглядати в текст.) Пропоную «Біль єдиної зброї» або «Цавет танем» Л. Костенко).

ІІІ. ТИ - редактор!

Зробити орфографічно-пунктуаційне оформлення тексту: поставити на місці крапок, де потрібно, необхідні літери, апостроф, дефіс чи з‘єднати скісною рискою. Пам"ятати про розділові знаки.

....покон....віку у д....вовижних барвах стоїть с....віт вражаюч.... ві....тінками кол....орів і від....зеркалююч.... у собі плин часу.

Ось сад замінивши блідо....рожеві п....люстки на жовто....бокі і смагляво....червоні яблука п....янить своїми пахощами терпкими й соло....кими.

(С,З)пинімося перед красою темно....фіолетових і ніжно...рожевих айстр! Можна....п....яніти від поєднан...ь барв! Погляньмо на радіс....ні петунії, яскраво....жовті й жовто....г....рячі чорнобривці застиглі в поклоні.

,,,,,,,,,,

НА 07.12.15 САМОСТІЙНА РОБОТА) - стислий конспект.

Милозвучність української мо­ви.

Фонетичні засоби милозвучності мови (чергування у//в, і//й; ва­рі­ан­ти прийменників і префіксів з-зі-із, від-віді, над-наді та ін., часток би-б, ж-же, постфіксів ся, сь тощо).

 

Фонетичні чергування

Чергування (альтернація) (від лат.– чергування, зміна), - це парадигматичне відношення між мовними одиницями одного й того ж рівня. Відповідні одиниці заміняють одна одну за певних синтагматичних або позиційних, умов у складі більших одиниць – фонеми – у морфемах, форми слів – у словосполученнях і реченнях тощо. Найбільшою мірою поняття чергування асоціюється з одиницями звукової будови мови – звуками і фонемами. З типологічного погляду розрізняють два види чергувань – фонетичні, або живі, та історичні або традиційні.

До фонетичних належать чергування, спричинені міжфонемною взаємодією, яка реалізується в живому мовленні у межах однієї і тієї ж морфеми, на межі морфем, у складі фонетичного слова, на межі слів. Фонетичні (живі) чергування завжди мають позиційну природу, виявляються завдяки закономірностям сполучуваності фонем, властивим СУЛМ.

Історичні чергування не випливають з живої взаємодії між фонемами у мовленні. Як правило, історичні чергування відбуваються за умов словозміни або словотвору, тому їх ще називають морфологічними або формально зумовлюваними.

Відмінність між фонетичними (живими) та історичними чергуваннями в тому, що фонетичні чергування не позначаються на письмі, в той час як історичні мають виразний орфографічний характер.

Серед фонетичних чергувань приголосних виділяють такі типи:

1. За участю голосу (дзвінкістю - глухістю).

2. За твердістю – м'якістю.

3. За місцем і способом творення.

4. Чергування голосних з фонемним нулем.

5. Чергування приголосних з голосними і навпаки.

1. Чергування приголосних за дзвінкістю - глухістю

полягає у тому, що глухі у позиції перед дзвінкими уподібнюються до них за ознакою дзвінкості і чергуються з дзвінкими приголосними.

а) глухі приголосні у межах слова і на межі слів перед наступними дзвінкими, внаслідок регресивної асиміляції чергуються з дзвінкими: молотьба [м^оол^оо^.д^/ба] просьба [пр^оо^.з^/ба] анекдот [ане^игд^оот] хоч би [х^ооджби] якби [j^.агби] отже [одже]

б) дзвінкі приголосні внаслідок регресивної асиміляції за глухістю чергуються з глухими:

1) префікс з-, прийменник з перед наступним глухим приголосним асимілюється з ним, внаслідок чого відбувається чергування з глухим [с]:

сколихнути [зк^ооли^ехн^оути], зціпити [с^/ц^/іпити]

з середини [зсе^иреди^ени], з книгою [скниг^оу^.j^.у]

з піснею [сп^/існи^еj^.у], з сином - [с:ин^оом]

На письмі чергування [з] - [с] передається тільки перед глухими [к, п, т, ф, х].

2) кінцеві дзвінкі приголосні [з, б, д] односкладових префіксів та прийменників роз-, без-, роб-, над-, під-, од-, перед наступним глухим приголосним при швидкому темпі мовлення чергуються з глухими [с, т, п]: ро[с]поділ, бе[с]конечно, о[п]клеїти, на[т]писати, пі[т]перти, о[т]сипати. При повільному темпі мовлення можлива подвійна вимова. У двоскладових префіксах та прийменниках через-, перед-, дзвінка вимова приголосних зберігається: передпокій, перед собою, черезплічник, через поле.

3) у межах одного слова приголосний [г] перед глухим [к, т] чергується з [х] у таких словах: [н^/іхт^/і], [к^/іхт^/і], [лехк^оо], [в^оохк^оо], [д^/.охт^/.у]. Інші приголосні в середині слова не чергуються з глухими: губка, різка, дужка, згадка. Збереження дзвінкості приголосних перед наступними глухими становить унікальну фонетичну особливість української мови.

У к