Розкрийте поняття, функції та повноваження зарубіжного парламенту.

Розкрийте поняття, функції та повноваження зарубіжного парламенту.

Парламент – це виборний колегіальний орган держави, тобто це вищий орган народного представництва, який виражає суверенну волю народу, покликаний регулювати важливі суспільні відносини головним чином шляхом прийняття законів, здійснює контроль за діяльністю органів виконавчої влади і вищих посадових осіб.

Парламент може бути наділений також іншими повноваженнями.

Сучасні парламенти складаються з однієї чи двох палат, хоча історії відомі випадки трьох палат, шести палат у парламентів.

Порядок формування парламентів залежить від їх структури.

Як правило однопалатні парламенти обирає населення.

А в двопалатному парламенті нижня палата обирається населенням, а верхня палата формується способом, передбаченим законодавством країни.

Члени нижньої палати як правило називаються депутатами, народними представниками, а верхньої – сенаторами. До складу парламенту інколи входять їх заступники

Традиційними питаннями, що розв'язує Парламент є:

— внутрішньодержавні питання

— питання війни та миру

— територіальні зміни

— ратифікація міжнародних договорів та угод

— визначення видатків на зовнішньо- та внутрішньополітичні та іншого характеру заходи

Повноваження парламенту

Специфіка компетенції парламенту пов’язана з його природою, як вищого представницького органу, він сам вправі визначати свою компетенцію шляхом прийняття законів і конституцій.

Сфери повноважень парламенту можна розділити на такі види:

- законодавча сфера, в тому числі щорічне прийняття закону про бюджет;

- формування вищих органів держави;

- здійснення зовнішньо-політичних функцій;

- контрольні повноваження.

o (ці види можуть містити і підвиди та різними авторами виділяються різні групи повноважень, наприклад також виділяють організаційні, фінансові, квазісудові повноваження, повноваження в сфері правового статутсу групи осіб).

Законодавчі повноваження є головним завданням парламенту, основним його призначенням як загальнодержавної представницької установи. Всі закони приймаються за певною процедурою, яка неоднакова для різних видів законів.

Парламент може обирати, призначати та утворювати вищі органи держави, формуючи їх повністю чи частково (іншу частину може призначати, наприклад, президент), самостійно, або може давати згоду на призначення тих чи інших осіб, а кандидатуру можуть пропонувати інші вищі посадові особи держави.

Наприклад, в Лівані, Ізраїлі, Турції парламент обирає президента, в Німеччині і Японії – прем’єр-міністра.

В багатьох країнах парламент формує весь склад уряду, конституційний суд (чи призначає частину його членів), верховний суд (або призначає його голову), призначає генерального прокурора, генерального контролера та інших вищих посадових осіб в державі.

В США Президент призначає міністрів, членів Верховного Суду зі згоди Сенату; в Бразилії вищі судді, генеральний прокурор, Голова центрального банку призначаються Президентом зі згоди нижньої палати парламенту.

В сфері зовнішньої політики парламент ратифікує міжнародні договори чи дає згоду президенту на їх ратифікацію, вирішує питання про використання збройних сил за межами країни.

Парламент може володіти і деякими судовими повноваженнями: наприклад, вирішує питання про імпічмент президента та деяких інших посадових осіб (федеральних суддів в США), виносить рішення про передання до суду міністрів та інших вищих посадових осіб (Франція, Польща).

Парламент наділений правом вирішувати питання, які відносяться до сфери правового статусу групи осіб, наприклад, об’являти амністію.

В сфері фінансових повноважень тільки парламент в деяких країнах може встановлювати матеріальні обтяження для держави (а саме, приймати рішення про державні позики, про позики у іноземних держав і міжнародних організацій), встановлювати податки, приймати державний бюджет (деякі автори це повноваження відносять до сфери законодавчих повноважень).

Таким чином, обсяг повноважень може служити класифікації парламентів. Залежно від повноважень розрізняють три види парламентів:

– з необмеженими повноваженнями;

– з обмеженими повноваженнями;

– консультативні.

Парламенти з необмеженими повноваженнями можуть приймати рішення з будь-яких питань. Парламенти з обмеженими повноваженнями діють у рамках конституцій, в яких перелічуються питання, щодо яких парламент може видавати «вичерпні закони», тобто такі, які видаються з питань, що можуть регулюватися тільки 4парламентом; «рамкові закони» – закони-рамки, що встановлюють основи правового регулювання, більш детальне регулювання згідно цих законів здійснює виконавча влада. Усі інші питання складають сферу так званої регламентарної влади: щодо них видаються нормативні акти президента, уряду, міністрів, а парламент в цю сферу не повинний втручатися.

У більшості мусульманських країн парламент обирається, але його роль здебільшого обмежується тільки консультативними повноваженнями. Іноді вони приймають закони зі схвалення монарха, іноді взагалі не можуть видавати закони.

Структура

o Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України. Він також формує персональний склад Ради національної безпеки і оборони України.

o До складу Ради національної безпеки і оборони України за посадою входять Прем'єр-міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України. Голова Верховної Ради України не є членом РНБО, але може брати участь у її засіданнях.

o Членами Ради національної безпеки і оборони України можуть бути керівники інших центральних органів виконавчої влади.

o На запрошення Голови Ради національної безпеки і оборони України у її засіданнях можуть брати участь голови комітетів Верховної Ради України, інші народні депутати України, керівники центральних органів виконавчої влади та інші особи.

Функції та компетенція Ради національної безпеки і оборони України

Функції

Ø Внесення пропозицій Президенту України щодо реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони.

Ø Координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони у мирний час.

Ø Координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

Компетенція

Ø розробляє та розглядає на своїх засіданнях питання, які відповідно до Конституції та законів України, Концепції (основ державної політики) національної безпеки України, Воєнної доктрини України належать до сфери національної безпеки і оборони, та подає пропозиції Президентові України відповідно до своїх досліджень.

Ø здійснює поточний контроль діяльності органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони, подає Президенту України відповідні висновки та пропозиції;

Ø залучає до аналізу інформації посадових осіб та фахівців органів виконавчої влади, державних установ, наукових закладів, підприємств та організацій усіх форм власності;

Ø ініціює розроблення нормативних актів та документів з питань національної безпеки і оборони, узагальнює практику їх застосування та результати перевірок їх виконання;

Ø координує і контролює переведення центральних і місцевих органів виконавчої влади, а також економіки країни на роботу в умовах воєнного чи надзвичайного стану;

Ø координує і контролює діяльність органів місцевого самоврядування в межах наданих повноважень під час введення воєнного чи надзвичайного стану;

Ø координує та контролює діяльність органів виконавчої влади по відбиттю збройної агресії, організації захисту населення та забезпеченню його життєдіяльності, охороні життя, здоров'я, конституційних прав, свобод і законних інтересів громадян, підтриманню громадського порядку в умовах воєнного та надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

 

 

Розкрийте поняття, функції та повноваження зарубіжного парламенту.

Парламент – це виборний колегіальний орган держави, тобто це вищий орган народного представництва, який виражає суверенну волю народу, покликаний регулювати важливі суспільні відносини головним чином шляхом прийняття законів, здійснює контроль за діяльністю органів виконавчої влади і вищих посадових осіб.

Парламент може бути наділений також іншими повноваженнями.

Сучасні парламенти складаються з однієї чи двох палат, хоча історії відомі випадки трьох палат, шести палат у парламентів.

Порядок формування парламентів залежить від їх структури.

Як правило однопалатні парламенти обирає населення.

А в двопалатному парламенті нижня палата обирається населенням, а верхня палата формується способом, передбаченим законодавством країни.

Члени нижньої палати як правило називаються депутатами, народними представниками, а верхньої – сенаторами. До складу парламенту інколи входять їх заступники

Традиційними питаннями, що розв'язує Парламент є:

— внутрішньодержавні питання

— питання війни та миру

— територіальні зміни

— ратифікація міжнародних договорів та угод

— визначення видатків на зовнішньо- та внутрішньополітичні та іншого характеру заходи

Повноваження парламенту

Специфіка компетенції парламенту пов’язана з його природою, як вищого представницького органу, він сам вправі визначати свою компетенцію шляхом прийняття законів і конституцій.

Сфери повноважень парламенту можна розділити на такі види:

- законодавча сфера, в тому числі щорічне прийняття закону про бюджет;

- формування вищих органів держави;

- здійснення зовнішньо-політичних функцій;

- контрольні повноваження.

o (ці види можуть містити і підвиди та різними авторами виділяються різні групи повноважень, наприклад також виділяють організаційні, фінансові, квазісудові повноваження, повноваження в сфері правового статутсу групи осіб).

Законодавчі повноваження є головним завданням парламенту, основним його призначенням як загальнодержавної представницької установи. Всі закони приймаються за певною процедурою, яка неоднакова для різних видів законів.

Парламент може обирати, призначати та утворювати вищі органи держави, формуючи їх повністю чи частково (іншу частину може призначати, наприклад, президент), самостійно, або може давати згоду на призначення тих чи інших осіб, а кандидатуру можуть пропонувати інші вищі посадові особи держави.

Наприклад, в Лівані, Ізраїлі, Турції парламент обирає президента, в Німеччині і Японії – прем’єр-міністра.

В багатьох країнах парламент формує весь склад уряду, конституційний суд (чи призначає частину його членів), верховний суд (або призначає його голову), призначає генерального прокурора, генерального контролера та інших вищих посадових осіб в державі.

В США Президент призначає міністрів, членів Верховного Суду зі згоди Сенату; в Бразилії вищі судді, генеральний прокурор, Голова центрального банку призначаються Президентом зі згоди нижньої палати парламенту.

В сфері зовнішньої політики парламент ратифікує міжнародні договори чи дає згоду президенту на їх ратифікацію, вирішує питання про використання збройних сил за межами країни.

Парламент може володіти і деякими судовими повноваженнями: наприклад, вирішує питання про імпічмент президента та деяких інших посадових осіб (федеральних суддів в США), виносить рішення про передання до суду міністрів та інших вищих посадових осіб (Франція, Польща).

Парламент наділений правом вирішувати питання, які відносяться до сфери правового статусу групи осіб, наприклад, об’являти амністію.

В сфері фінансових повноважень тільки парламент в деяких країнах може встановлювати матеріальні обтяження для держави (а саме, приймати рішення про державні позики, про позики у іноземних держав і міжнародних організацій), встановлювати податки, приймати державний бюджет (деякі автори це повноваження відносять до сфери законодавчих повноважень).

Таким чином, обсяг повноважень може служити класифікації парламентів. Залежно від повноважень розрізняють три види парламентів:

– з необмеженими повноваженнями;

– з обмеженими повноваженнями;

– консультативні.

Парламенти з необмеженими повноваженнями можуть приймати рішення з будь-яких питань. Парламенти з обмеженими повноваженнями діють у рамках конституцій, в яких перелічуються питання, щодо яких парламент може видавати «вичерпні закони», тобто такі, які видаються з питань, що можуть регулюватися тільки 4парламентом; «рамкові закони» – закони-рамки, що встановлюють основи правового регулювання, більш детальне регулювання згідно цих законів здійснює виконавча влада. Усі інші питання складають сферу так званої регламентарної влади: щодо них видаються нормативні акти президента, уряду, міністрів, а парламент в цю сферу не повинний втручатися.

У більшості мусульманських країн парламент обирається, але його роль здебільшого обмежується тільки консультативними повноваженнями. Іноді вони приймають закони зі схвалення монарха, іноді взагалі не можуть видавати закони.