Розкрийте юридичну природу джерел конституційного права.

Розкрийте юридичну природу джерел конституційного права.

Джерело права – це форма (спосіб) існування правових норм,яка перетворює право (як волю)в обєктивовану реальність.

Істотною характеристикою джерел конституційного права є їх юридична природа, елементами якої виступають: - Нормативність актів;- Юридична сила;- Форма і структура;- Дія актів у часі, просторі і по колу осіб;- Засоби забезпечення реалізації актів.

Найбільш істотним елементом юридичної природи джерел конституційного права є їх нормативність. Існують формальні ознаки визначення нормативності, головними з яких є безособовість, тобто невизначене коло осіб) і багаторазова дія актів (незалежно від того, чи були вони застосовані в конкретних життєвих ситуацій чи ні). Цим нормативні акти відрізняються від актів застосування права, що стосуються конкретно вказаних фізичних чи юридичних осіб.

Одним з важливих елементів юридичної природи джерел конституційного права є їх юридична сила, під якою розуміють, звичайно, співвідношення правових актів, їх місце в ієрархії конституційно-правових актів. Іншими словами: чим вище місце акта в такій ієрархії, тим вища його юридична сила. Природно, найвищу юридичну силу має Конституція України, яка знаходиться на найвищому щаблі ієрархічної системи актів. Таким чином, визначити юридичну силу акта - значить встановити його місце в системі джерел конституційного права, його співвідношення з актами вище-і нижчестоящих органів.

Принципове значення для джерел конституційного права мають їхня форма та структура. Під формою актів конституційного права звичайно розуміють встановлені законом їхні назву та спосіб прояву (Конституція, закони, постанови, укази, рішення тощо). Під структурою джерел конституційного права розуміють їхню внутрішню організацію, що твориться згідно з певними правилами.

Приблизна схема елементного складу правового акта така:

1) назва органу, що прийняв акт; 2) назва акта; 3) дата прийняття; 4) описова та резолютивна частини; 5) підписи відповідальних посадових осіб; 6) додатки до правових актів.

Дотримання правил оформлення актів суб´єктів конституційного права є неодмінною умовою їхньої законності.

Дія актів у часі, просторі та за колом осіб означає, що акти функціонують у певних, встановлених законодавством межах. Органи держави, їхні посадові особи приймають акти в межах своїх повноважень, вихід за які є порушенням закону, що призводить до необхідності скасовувати чи призупиняти дефектний акт. Так, Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови та розпорядження й не має права приймати Закони України.

 

Структура конституційно-правових відносин

Суб'єктами конституційно-правових відносин є: фізичні особи - громадяни України, апатриди, біпатриди, біженці, іноземці;юридичні особи - органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, ін.;посадові особи - представники влади, наділені відповідними державно-владними повноваженнями;соціальні організації - держава, трудові колективи, органи місцевого самоврядування… соціальні спільноти - український народ, корінні народи, населення, нація, національні меншини, етнічні групи.

Об'єкт конституційно-правових відносин - це закріплені і гарантовані нормами та принципами конституційного права загальнодержавні і соціальні блага, з приводу яких суб'єкти конституційно-правових відносин вступають в юридичні зв'язки і на що спрямовані їхні суб'єктивні права та юридичні обов'язки.

 

Збройні Сили України, на яких покладається оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості (ч. 2 ст. 17 Конституції України).

 

Громадяни України.

Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

 

Три міжнародно-правові акти - Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права та Міжнародний пакт про громадянські та політичні права називають «Хартією прав людини».

Стаття 1 Загальної декларації прав людини проголошує: "Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони мають розум і совість та повинні будувати відносини в дусі братерства". Стаття 3 визначає: "Кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту недоторканність". До невід'ємних прав належить рівність людей перед законом: "Кожна людина, хоч би де вона перебувала, має право на визнання її правосуб'єктності" (ст. 6) та "всі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний захист закону" (ст. 7). Декларація прав людини вводить до кола головних прав презумпцію безвинності, недоторканність приватного життя, житла, гідності й репутації (ст. 12). До цих прав належать також право вільного пересування (ст. 13), захисту від переслідування (ст. 14), право на шлюб без расових чи релігійних обмежень (ст. 16), право володіти майном- (ст. 17), право совісті, свободу думки й переконань (статті 18—19), право об'єднань громадян та участі в суспільному житті (статті 20—21), право на соціальне забезпечення, працю, відпочинок та освіту (статті 22—26).

Окрім Загальної декларації прав людини до складу Хартії прав людини входять також три документи: Міжнародний пакт щодо економічних, соціальних та культурних прав, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. Ці документи прийнято Генеральною Асамблеєю ООН у 1966 р., а почали діяти з 1976 р.

У першому (Міжнародний пакт щодо економічних, соціальних та культурних прав) визначаються зобов'язання держав щодо дотримання прав людини відносно власних громадян і взагалі тих людей, котрі знаходяться під їхньою юрисдикцією. Зауважимо, що ст. 1 пакту проголошує права не окремої людини, а народу, відносячи їх у такий спосіб до невід'ємних прав людини. Вона визначає: "Всі народи мають право на самовизначення. Завдяки цьому праву вони вільно встановлюють свій політичний статус і вільно забезпечують свій економічний, соціальний і культурний розвиток". Така ж формула міститься й у ст. 1 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. У цьому пакті конкретизуються права особи як громадянина, суб'єкта права та учасника політичного життя. У факультативному ж протоколі до цього пакту визначаються форми діяльності та правові повноваження Комітету з прав людини як головної міжнародної інстанції у цій сфері.

З-поміж інших важливих міжнародних угод у галузі прав людини слід назвати Конвенцію проти тортур (1984 р.), Європейську конвенцію про захист прав людини і основних свобод (1950 р.), Американську декларацію прав та обов'язків людини (1948 р.), Африканську декларацію прав людини і народів (1981 р.), Підсумковий акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі (1975 р.). Вони, як і інші міжнародні документи, створили юридичну базу для забезпечення прав людини як одного з головних елементів сучасного світового соціокультурного та політико-правового порядку.

Розкрийте юридичну природу джерел конституційного права.

Джерело права – це форма (спосіб) існування правових норм,яка перетворює право (як волю)в обєктивовану реальність.

Істотною характеристикою джерел конституційного права є їх юридична природа, елементами якої виступають: - Нормативність актів;- Юридична сила;- Форма і структура;- Дія актів у часі, просторі і по колу осіб;- Засоби забезпечення реалізації актів.

Найбільш істотним елементом юридичної природи джерел конституційного права є їх нормативність. Існують формальні ознаки визначення нормативності, головними з яких є безособовість, тобто невизначене коло осіб) і багаторазова дія актів (незалежно від того, чи були вони застосовані в конкретних життєвих ситуацій чи ні). Цим нормативні акти відрізняються від актів застосування права, що стосуються конкретно вказаних фізичних чи юридичних осіб.

Одним з важливих елементів юридичної природи джерел конституційного права є їх юридична сила, під якою розуміють, звичайно, співвідношення правових актів, їх місце в ієрархії конституційно-правових актів. Іншими словами: чим вище місце акта в такій ієрархії, тим вища його юридична сила. Природно, найвищу юридичну силу має Конституція України, яка знаходиться на найвищому щаблі ієрархічної системи актів. Таким чином, визначити юридичну силу акта - значить встановити його місце в системі джерел конституційного права, його співвідношення з актами вище-і нижчестоящих органів.

Принципове значення для джерел конституційного права мають їхня форма та структура. Під формою актів конституційного права звичайно розуміють встановлені законом їхні назву та спосіб прояву (Конституція, закони, постанови, укази, рішення тощо). Під структурою джерел конституційного права розуміють їхню внутрішню організацію, що твориться згідно з певними правилами.

Приблизна схема елементного складу правового акта така:

1) назва органу, що прийняв акт; 2) назва акта; 3) дата прийняття; 4) описова та резолютивна частини; 5) підписи відповідальних посадових осіб; 6) додатки до правових актів.

Дотримання правил оформлення актів суб´єктів конституційного права є неодмінною умовою їхньої законності.

Дія актів у часі, просторі та за колом осіб означає, що акти функціонують у певних, встановлених законодавством межах. Органи держави, їхні посадові особи приймають акти в межах своїх повноважень, вихід за які є порушенням закону, що призводить до необхідності скасовувати чи призупиняти дефектний акт. Так, Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови та розпорядження й не має права приймати Закони України.