Фінансові ресурси місцевого самоврядування

ПЛАНИ ЛЕКЦІЙ

ТЕМА 3. ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ……………….

1. Доходи місцевих бюджетів……………………………………………………………….

1. Загальні засади встановлення податків і зборів
2. Класифікація податків
3. Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки
4. Єдиний податок
5. Збір за місця для паркування транспортних засобів
6. Збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності
7. Туристичний збір
8. Правове регулювання формування доходів……………………………………………..
9. Особливості формування власних коштів……………………………………………….
10. Доходи від операцій з капіталом………………………………………………………….

12. Видатки місцевих бюджетів……………………………………………………………….

13. Кошторисне фінансування………………………………………………………………...

 

ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Місцеві фінансові ресурси – це сукупність фондів коштів, що формуються в процесі розподілу ВВП і направляються на економічний і соціальний розвиток адміністративно-територіальних одиниць. Головним напрямом використання місцевих фінансових ресурсів є фінансове забезпечення соціальної сфери і місцевих господарств.

До складу місцевих фінансових ресурсів входять:

- місцеві бюджети;

- фінансові ресурси підприємств, організацій і установ комунальної форми власності.

Формування місцевих фінансових ресурсів відбувається за участю централізованих і децентралізованих фондів коштів.

 

 

Рис. 2. Структурно-логічна схема фінансових ресурсів регіону

Доходи місцевих бюджетів.

Ключову роль у становленні системи самостійних місцевих бюджетів відіграють їхні доходи та способи, на основі яких вони формуються. Обласні, міські, районні ради народних депутатів затверджують міський, районний, обласний бюджети - у загальній cyмі доходів - з виділенням окремих доходних джерел.

Доходами бюджету є кошти, що надходять у постійне користування на безповоротній основа. Вони забезпечують стабільність бюджету і фінансування його видатків.

Основними джерелами доходів місцевих бюджетів є податкові та неподаткові надходження i трансферти. Доходи від операцій з капіталом не мають суттєвого значення для місцевих бюджета.

Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні i місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі.

Неподатковими надходженнями визнаються: доходи від власності та підприємницької діяльності; адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу; надходження від штрафів та фінансових санкцій, інші неподаткові надходження.

Трансферти - це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безповоротній основі.

Положення ст.61 п. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» декларують, що «самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами». Згідно з законодавством, яке регулювало

це питания до прийняття Бюджетного кодексу, обсяг відрахувань до міських (міст районного значення), селищних, сільських бюджетов від основних податків визначаєся радою вищого рівня (районного) i щорічно змінювався.

Власні доходи забезпечують принцип самостійності бюджетів усіх рівнів, включаючи бюджет України.

Власні доходи – це доходи, що формуються на території, підвідомчій відповідному місцевому органу влади згідно з його рішеннями.

До власних доходів належать:

· місцеві податки і збори, платежі, що встановлюються місцевими органами влади;

· доходи комунальних підприємств;

· доходи від майна, що належить місцевій владі, та ін.

Частка власних доходів місцевих бюджетів в Україні є вкрай незначною, і, таким чином, принцип самостійності цих бюджетів залишається поки що декларованим.

Закріплені доходи – це доходи, які закріплюються за певним бюджетом. Закріплені доходи також є основою самостійності місцевих бюджетів.

У прийнятій у 1996 р. Конституції України термін закріплені доходи не згадується, але фактично закріплені доходи щорічно відображаються у Законі України «Про Державний бюджет України».

Основну частку доходів місцевих бюджетів поки що становлять так звані регульовані доходи. Ця частка сягає 75-85 %.

Регульовані доходи – це доходи, що розподіляються між різними рівнями бюджетної системи.

Регульовані доходи зараховуються до місцевих бюджетів за індивідуальними ставками та єдиними нормативами відрахувань.

Класифікація бюджавних доходів. Характеристика структури доходів Держ. бюджету України згідно кожної з виділених класифікаційних ознак.

1.В залежності від джерел формування: податки від юрид.і фіз.осіб, позики, надходження від реалізації держ.власності.

2.По методам справлення: податкові надходження (податки, платежі), неподаткові надходження (позики, кредит НБУ, емісія, дивіденди по держ.акціях, доход від реалізації мат.резервів, доходи з погашення бюдж.позик.)

3. В залежності від видів податків, які надходять до бюджету: з прямих податків, з непрямих податків.

Класифікація податків

В Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

 

До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені Податковим Кодексом і є обов’язковими до сплати на усій території України.

До загальнодержавних належать такі податки та збори:

 

1. податок на прибуток підприємств;

2. податок на доходи фізичних осіб;

3. податок на додану вартість;

4. акцизний податок;

5. збір за першу реєстрацію транспортного засобу;

6. екологічний податок;

7. рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України;

8. рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні;

9. плата за користування надрами;

10. плата за землю;

11. збір за користування радіочастотним ресурсом України;

12. збір за спеціальне використання води;

13. збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

14. фіксований сільськогосподарський податок;

15. збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

16. мито;

17. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;

18. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов’язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

 

До місцевих податків належать:

1. податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

2. єдиний податок.

 

До місцевих зборів належать:

1. збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

2. збір за місця для паркування транспортних засобів;

3. туристичний збір.

МІСЦЕВІ ПОДАТКИ І ЗБОРИ

 

Об’єкт оподаткування

1. Об’єктом оподаткування є об’єкт житлової нерухомості.

2. Не є об’єктом оподаткування:

а) об’єкти житлової нерухомості, які перебувають у власності держави або територіальних громад (їх спільній власності);

б) об’єкти житлової нерухомості, які розташовані в зонах відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, визначені законом;

в) будівлі дитячих будинків сімейного типу;

г) садовий або дачний будинок, але не більше одного такого об’єкта на одного платника податку;

ґ) об’єкти житлової нерухомості, які належать багатодітним сім’ям та прийомним сім’ям, у яких виховується троє та більше дітей, але не більше одного такого об’єкта на сім’ю;

д) гуртожитки.

Базою оподаткування є житлова площа об’єкта житлової нерухомості.

Ставки податку встановлюються сільською, селищною або міською радою в таких розмірах за 1 кв. метр житлової площі об’єкта житлової нерухомості:

для квартир та житлових будинків, житлова площа яких не перевищує 240 кв. метрів та 500 кв. метрів відповідно, ставки податку не можуть перевищувати 1 відсоток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року;

для квартир та житлових будинків, житлова площа яких перевищує 240 кв. метрів та 500 кв. метрів відповідно, ставки податку становить 2,7 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року;

 

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Податкове зобов’язання за звітний рік з податку сплачується:

а) фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення;

б) юридичними особами - авансовими внесками щокварталу до 30 числа місяця, що наступає за звітним кварталом, які відображаються в річній податковій декларації.

Єдиний податок

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб’єктів малого підприємництва: фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів,робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень; юридичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів,робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)вважається сума, фактично отримана суб’єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Ставка єдиного податку для суб’єктів малого підприємництва - фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць.

Туристичний збір

Туристичний збір - це місцевий збір, кошти від якого зараховуються до місцевого бюджету.

Платниками збору є громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства, які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної та міської ради про встановлення туристичного збору, та отримують (споживають) послуги з тимчасового проживання (ночівлі) із зобов’язанням залишити місце перебування в зазначений строк.

Платниками збору не можуть бути особи, які:

а) постійно проживають, у тому числі на умовах договорів найму, у селі, селищі або місті, радами яких встановлено такий збір;

б) особи, які прибули у відрядження;

в) інваліди, діти-інваліди та особи, що супроводжують інвалідів І групи або дітей-інвалідів (не більше одного супроводжуючого);

г) ветерани війни;

ґ) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

д) особи, які прибули за путівками та курсовками в санаторії та пансіонати.

Cтавка встановлюється у розмірі від 0,5 до 1 відсотка до бази справляння збору.

Базою справляння є вартість усього періоду проживання (ночівлі) в місцях, за вирахуванням податку на додану вартість.

Згідно з рішенням сільської, селищної та міської ради справляння збору може здійснюватися:

а) адміністраціями готелів, кемпінгів, мотелів, гуртожитків для приїжджих та іншими закладами готельного типу, санаторно-курортними закладами;

б) квартирно-посередницькими організаціями, які направляють неорганізованих осіб на поселення у будинки (квартири), що належать фізичним особам на праві власності або на праві користування за договором найму;

в) юридичними особами або фізичними особами - підприємцями, які уповноважуються сільською, селищною або міською радою справляти збір на умовах договору, укладеного з відповідною радою.

Збір сплачується до місцевих бюджетів авансовими внесками до 30 числа (включно) кожного місяця (у лютому до 28 (29) включно). Суми нарахованих щомісячних авансових внесків відображаються у квартальній податковій декларації. Остаточна сума збору, обчислена відповідно до податкової декларації за звітний (податковий) квартал (з урахуванням фактично внесених авансових платежів), сплачується у строки, визначені для квартального податкового періоду.

Кошторисне фінансування.

Кошторисно-бюджетне фінансування - це метод безповоротного, безоплатного відпуску грошових коштів на утримання установ, що перебувають на повному фінансуванні з бюджету, на основі відповідних фінансових планів - кошторисів бюджетних установ.

Згідно з Бюджетним кодексом України бюджетна установа - це орган, установа, організація, яка повністю утримується за рахунок відповідного державного або місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.

Склад бюджетної сфери:

— державне управління;

— міжнародна діяльність;

— національна оборона, правоохоронна діяльність та безпека держави;

— соціально-культурна сфера (освіта, охорона здоров'я, соціальний захист та соціальне забезпечення, культура та мистецтво, фізична культура та спорт), житлово-комунальне господарство (з місцевих бюджетів).

Забезпечення бюджетних установ грошовими ресурсами називається кошторисно-бюджетним фінансуванням, що являє собою систему науково та економічно обґрунтованих заходів щодо визначення критеріїв розподілу коштів і напрямів використання фінансових ресурсів, а також визначення оптимальних обсягів для кожного суб'єкта, що утримується за рахунок бюджетних коштів.

Кошторис бюджетних установ є основним плановим документом, який надає повноваження бюджетній установі щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг та спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.

Такі призначення визначають обсяг повноважень головного розпорядника бюджетних коштів, наданих йому відповідно до законодавства. Бюджетне призначення має кількісні і часові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування.

Фінансово-правові відносини за кошторисно-бюджетного фінансування виникають з моменту затвердження кошторису бюджетної установи розпорядником бюджетних коштів вищого рівня. У цьому полягає правове значення кошторису як індивідуального фінансово-планового акта, який спрямований на виконання правових норм та конкретизує їх у розрізі конкретних правовідносин.

Правові основи складання, затвердження та виконання кошторису бюджетних установ визначені Кабінетом Міністрів України.

Види кошторисів: індивідуальні та зведені. Вони відрізняються рівнем узагальнення інформації про доходи та видатки бюджетних установ.

Бюджетна установа незалежно від того, чи веде вона облік самостійно, чи обслуговується централізованою бухгалтерією, для забезпечення своєї діяльності складає індивідуальні кошториси і плани асигнувань за кожною виконуваною нею бюджетною програмою (функцією).

План асигнувань являє собою помісячний розподіл асигнувань, затверджених у кошторисі, за скороченою формою економічної класифікації, який регламентує взяття установою зобов'язань протягом року. Він є невід'ємною частиною кошторису, затверджується разом з ним.

Форми кошторису і плану затверджує Міністерство фінансів України.

Зведені кошториси і зведені плани асигнувань містять узагальнену інформацію щодо всіх розпорядників бюджетних коштів, які фінансуються через головного розпорядника, і використовуються для здійснення контролю за формуванням планових показників і витрачання, коштів. Зведені кошториси не затверджуються.

Складові кошторису:

— загальний фонд - містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків на виконання бюджетною установою основних функцій;

— спеціальний фонд - містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету на конкретну мету та їх розподіл на здійснення відповідних видатків, згідно із законодавством, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов'язаних з виконанням установою основних функцій.

Видатки спеціального фонду кошторису за рахунок власних надходжень плануються у такій послідовності: за визначеною метою, на погашення заборгованості установи та на проведення заходів, пов'язаних з виконанням основних функцій, які не забезпечені (не повністю забезпечені) видатками загального фонду.

Кошториси, плани асигнувань і штатні розписи затверджуються керівником відповідної вищестоящої установи.

Кошториси і плани асигнувань, передбачені на проведення централізованих заходів, затверджуються окремо на кожний захід керівниками міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, держадміністрацій та виконавчих органів місцевих рад, що запланували ці заходи.

Одночасно з кошторисом затверджуються плани асигнувань і штатний розпис установи. До їх затвердження здійснення видатків проводиться згідно з проектами.

У тижневий термін після затвердження штатних розписів головні розпорядники подають Мінфіну України, Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органам зведені показники за мережею, штатними розписами і контингентами установ та одержувачами за формами, встановленими Мінфіном.

По закінченні 30-денного терміну органи Державного казначейства здійснюють операції з розрахунково-касового обслуговування розпорядників коштів тільки відповідно до затверджених кошторисів та планів асигнувань.

Для здійснення контролю за асигнуваннями органи Державного казначейства проводять реєстрацію та ведуть облік зведених кошторисів та планів асигнувань розпорядників вищого рівня у розрізі розпорядників нижчого рівня та одержувачів.

Бюджетна установа не має права здійснювати запозичення або надавати за рахунок бюджетних коштів позички.

Звітуючи про виконання загального фонду кошторису бюджетної установи, розпорядники бюджетних коштів повинні відобразити показники видатків за економічною класифікацією. На підставі цих показників визначається сума доходів на наступний рік за кожним джерелом надходження з урахуванням умов роботи установи. При цьому враховується рівень фактичного виконання доходів, очікуване виконання.

Видатки спеціального фонду бюджету провадяться виключно в межах і за рахунок відповідних надходжень до цього фонду на підставі кошторисів. Одночасно установи мають право використовувати протягом поточного року залишки коштів на рахунках спеціального фонду на початок року.

 

 

ПЛАНИ ЛЕКЦІЙ

ТЕМА 3. ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ……………….

1. Доходи місцевих бюджетів……………………………………………………………….

1. Загальні засади встановлення податків і зборів
2. Класифікація податків
3. Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки
4. Єдиний податок
5. Збір за місця для паркування транспортних засобів
6. Збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності
7. Туристичний збір
8. Правове регулювання формування доходів……………………………………………..
9. Особливості формування власних коштів……………………………………………….
10. Доходи від операцій з капіталом………………………………………………………….

12. Видатки місцевих бюджетів……………………………………………………………….

13. Кошторисне фінансування………………………………………………………………...

 

ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Місцеві фінансові ресурси – це сукупність фондів коштів, що формуються в процесі розподілу ВВП і направляються на економічний і соціальний розвиток адміністративно-територіальних одиниць. Головним напрямом використання місцевих фінансових ресурсів є фінансове забезпечення соціальної сфери і місцевих господарств.

До складу місцевих фінансових ресурсів входять:

- місцеві бюджети;

- фінансові ресурси підприємств, організацій і установ комунальної форми власності.

Формування місцевих фінансових ресурсів відбувається за участю централізованих і децентралізованих фондів коштів.

 

 

Рис. 2. Структурно-логічна схема фінансових ресурсів регіону

Доходи місцевих бюджетів.

Ключову роль у становленні системи самостійних місцевих бюджетів відіграють їхні доходи та способи, на основі яких вони формуються. Обласні, міські, районні ради народних депутатів затверджують міський, районний, обласний бюджети - у загальній cyмі доходів - з виділенням окремих доходних джерел.

Доходами бюджету є кошти, що надходять у постійне користування на безповоротній основа. Вони забезпечують стабільність бюджету і фінансування його видатків.

Основними джерелами доходів місцевих бюджетів є податкові та неподаткові надходження i трансферти. Доходи від операцій з капіталом не мають суттєвого значення для місцевих бюджета.

Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні i місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі.

Неподатковими надходженнями визнаються: доходи від власності та підприємницької діяльності; адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу; надходження від штрафів та фінансових санкцій, інші неподаткові надходження.

Трансферти - це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безповоротній основі.

Положення ст.61 п. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» декларують, що «самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами». Згідно з законодавством, яке регулювало

це питания до прийняття Бюджетного кодексу, обсяг відрахувань до міських (міст районного значення), селищних, сільських бюджетов від основних податків визначаєся радою вищого рівня (районного) i щорічно змінювався.

Власні доходи забезпечують принцип самостійності бюджетів усіх рівнів, включаючи бюджет України.

Власні доходи – це доходи, що формуються на території, підвідомчій відповідному місцевому органу влади згідно з його рішеннями.

До власних доходів належать:

· місцеві податки і збори, платежі, що встановлюються місцевими органами влади;

· доходи комунальних підприємств;

· доходи від майна, що належить місцевій владі, та ін.

Частка власних доходів місцевих бюджетів в Україні є вкрай незначною, і, таким чином, принцип самостійності цих бюджетів залишається поки що декларованим.

Закріплені доходи – це доходи, які закріплюються за певним бюджетом. Закріплені доходи також є основою самостійності місцевих бюджетів.

У прийнятій у 1996 р. Конституції України термін закріплені доходи не згадується, але фактично закріплені доходи щорічно відображаються у Законі України «Про Державний бюджет України».

Основну частку доходів місцевих бюджетів поки що становлять так звані регульовані доходи. Ця частка сягає 75-85 %.

Регульовані доходи – це доходи, що розподіляються між різними рівнями бюджетної системи.

Регульовані доходи зараховуються до місцевих бюджетів за індивідуальними ставками та єдиними нормативами відрахувань.

Класифікація бюджавних доходів. Характеристика структури доходів Держ. бюджету України згідно кожної з виділених класифікаційних ознак.

1.В залежності від джерел формування: податки від юрид.і фіз.осіб, позики, надходження від реалізації держ.власності.

2.По методам справлення: податкові надходження (податки, платежі), неподаткові надходження (позики, кредит НБУ, емісія, дивіденди по держ.акціях, доход від реалізації мат.резервів, доходи з погашення бюдж.позик.)

3. В залежності від видів податків, які надходять до бюджету: з прямих податків, з непрямих податків.