Валютні ринки й основні валютні операції

ТЕМА 5. ВАЛЮТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

1. Валютні ринки й основні валютні операції

2. Суб’єкти валютного регулювання та його основні інструменти

3. Порядок придбання і використання валюти

4. Міжнародні розрахунки та способи платежу

5. Форми міжнародних розрахунків. Платіжні системи: SWIFT, CHIPS, TARGET

 

Суб’єкти валютного регулювання в Україні

Національний банк України у сфері валютного регулювання:

• здійснює валютну політику виходячи з принципів загальної економічної політики України;

• складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України;

• контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;

• визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті повноважених банків нерезидентам;

• видає у межах, передбачених Декретом Кабінету Міністрів України

«Про систему валютного регулювання і валютного контролю», обов'язкові ля виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України;

• нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;

• видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;

• установлює способи визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених у іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях;

• установлює за погодженням центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, єдині форми обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;

• забезпечує публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків.

Кабінет Міністрів України у сфері валютного регулювання:

• визначає і подає на затвердження до Верховної Ради України ліміт зовнішнього державного боргу України;

• бере участь у складанні платіжного балансу України;

• забезпечує виконання бюджетної та податкової політики в частині, що стосується руху валютних цінностей;

• забезпечує формування і виступає розпорядником Державного валютного фонду України;

• визначає порядок використання надходжень у міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, які використовуються у торговельному обороті з іноземними державами, а також у неконвертованих іноземних валютах, які використовуються у неторговельному обороті з іноземними державами на підставі положень міжнародних договорів України.

 

ТЕМА 5. ВАЛЮТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

1. Валютні ринки й основні валютні операції

2. Суб’єкти валютного регулювання та його основні інструменти

3. Порядок придбання і використання валюти

4. Міжнародні розрахунки та способи платежу

5. Форми міжнародних розрахунків. Платіжні системи: SWIFT, CHIPS, TARGET

 

Валютні ринки й основні валютні операції

Валютні кошти – валютні цінності:

· іноземна валюта готівкою,

· платіжні документи (чеки, векселі, тратти, депозитні сертифікати, акредитиви та інші) в іноземній валюті,

· цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі та інші) в іноземній валюті,

· золото та інші дорогоцінні метали у вигляді зливків, пластин та монет, а також сертифікати, облігації, варанти та інші цінні папери, номінал яких виражено у золоті, дорогоцінні камені.

Іноземна валюта:

· валюта готівкою, грошові знаки (банкноти, білети державної скарбниці, монети), що знаходяться в обігу і є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені або ті, що вилучаються з обігу, але підлягають обміну на грошові знаки, які знаходяться в обігу,

· платіжні документи у грошових одиницях іноземних держав та міжнародних розрахункових одиницях,

· кошти у грошових одиницях іноземних держав, міжнародних розрахункових одиницях та у діючій на території України валюті з вільною конверсією, які знаходяться на рахунках та вкладах у банківсько-кредитних установах на території України та за її межами.

Національна валюта – платіжний засіб на території країни, яка її емітує.

Конвертованість валюти (convertibility) – здатність національної валюти обмінюватися на валюти інших країн та міжнародні платіжні засоби. Розрізняють повну та часткову конвертованість валюти. В умовах повної конвертованості відбувається вільне використання національної грошової одиниці та її обмін на іноземні валюти без будь-яких обмежень як для резидентів, так і для нерезидентів.

Часткова конвертованість свідчить, що на деякі обмінні операції існують певні обмеження (за видами операцій, сумами, термінами, категоріями

суб’єктів валютного ринку тощо). Запровадження часткової конвертованості означає, що вона існує лише для поточних операцій, за яких вільний обмін національної валюти на іноземну здійснюється з метою проведення платежів за поточними статтями платіж-ного балансу.

Залежно від рівня конвертованості валют їх поділяють на вільно конвертовані, валюти з обмеженою конвертованістю, неконвертовані валюти (останні не обмінюються на інші валюти).

Валютним курсом називається співвідношення обміну двох грошових одиниць, тобто ціна однієї валюти, виражена в іншій валюті.

У більшості країн при встановленні валютного курсу застосовується пряме котирування. Воно означає, що певна постійна сума іноземної валюти (наприклад, 1, 10, 100 одиниць) використовується для вираження змінної величини відповідної суми національної валюти. Наприклад – офіційний курс гривні – UAH (станом на 27.09.2013):

 

 

Код цифровий	Код літерний	Кількість одиниць	Назва валюти	Офіційний курс
	USD		Долар США	799.3000
	EUR		Євро	1078.9751
	RUB		Російський рубль	2.4843
	GBP		Англійський фунт стерлінгів	1281.7475

 

Рідше застосовується непряме котирування. Основою у цьому разі служить одиниця національної валюти, яка порівнюється з іноземною валютою.

Крос-курси становлять собою котирування двох іноземних валют, жодна з яких не є національною валютою учасника угоди, що встановлює курс.

При класичному золотому стандарті, тобто при вільному розміні валют на золото в центральному банку, валютний курс встановлювався в пропорціях до їх золотого вмісту. Основною для встановлення сучасних валютних курсів є паритет купівельної спроможності, ППС (purchasing power parity – РРР). Для його формулювання використовують закон однієї ціни: ціна товару в одній країні повинна дорівнювати ціні товару в іншій країні. Оскільки такі ціни виражаються в різних валютах, це співвідношення цін і визначає курс обміну однієї валюти на іншу:

 

Pd – внутрішня ціна (domestic price) даного товару,

Pf – ціна товару за кордоном (foreign price).

Валютний ринок – це сукупність конверсійних і депозитно-кредитних- операцій в іноземних валютах, що здійснюються між контрагентами (учасниками валютного ринку) по ринковому курсу або відсотковій ставці.

Основними учасниками валютного ринку є:

• Комерційні банки. Вони проводять основний обсяг валютних операцій. В банках тримають рахунки інші учасники ринку і здійснюють за ними необхідні конверсійні й депозитно-кредитні операції. Банки немов би акумулюють (через операції з клієнтами) сукупні потреби ринку у валютних конверсіях, а також у залученні/розміщенні коштів і виходять з ними на інші банки. Окрім задоволення заявок клієнтів банки можуть проводити операції і самостійно, за рахунок власних засобів. Тому валютний ринок є, насамперед, ринком міжбанківських угод.

• Фірми, що здійснюють зовнішньоторговельні операції. Компанії, що беруть участь у міжнародній торгівлі, утримують постійний попит на іноземну валюту (імпортери) і пропозиції іноземної валюти (експортери), а також розміщують вільні валютні залишки в короткострокові депозити. При цьому дані організації прямого доступу на валютний ринок, як правило, не мають і проводять конверсійні й депозитні операції через комерційні банки.

• Компанії, що здійснюють вкладення активів за кордоном. Дані компанії, що представлені різного роду міжнародними інвестиційними фондами, здійснюють політику управління, розміщуючи кошти в цінних паперах урядів і корпорацій різних країн. До даного виду фірм відносяться також крупні міжнародні корпорації, що здійснюють іноземні виробничі інвестиції: створення філіалів, спільних підприємств.

• Центральні Банки. В їх функцію входить управління валютними резервами, проведення валютних інтервенцій, що виявляють вплив на рівень обмінного курсу, а також регулювання рівня процентних ставок по вкладенням у національній валюті.

• Фізичні особи. Фізичні особи проводять широкий спектр неторгових операцій в частині зарубіжного туризму, переказів заробітної плати, пенсії, гонорару, покупки й продажу валюти готівкою.

• Валютні біржі. У ряді країн із перехідною економікою функціонують валютні біржі, в функції яких входить здійснення обміну валют для юридичних осіб і формування ринкового обмінного курсу. Держава звичайно, активно регулює рівень обмінного курсу.

• Валютні брокерські фірми. В їх функцію входить зведення продавця і покупця іноземної валюти й здійснення між ними конверсійної або позичково-

депозитної операції. За своє посередництво брокерські фірми стягують комісію у вигляді відсотка від суми угоди.

Валютні операції (foreign exchange operations) – операції, пов’язані з переміщенням або переходом права власності на валютні цінності.

За умовами проведення валютні операції поділяють на:

«тод» – операція за договором, умови якого передбачають виконання цієї операції в день укладення договору;

«том» – операція за договором, умови якого передбачають виконання цієї операції в перший робочий день після дня укладення договору;

«спот» – операція за договором, умови якого передбачають виконання цієї операції на другий робочий день після дня укладення договору;

«своп» – операція за договором, умови якого передбачають купівлю (продаж, обмін) іноземної валюти зі зворотним її продажем (купівлею, обміном) на певну дату в майбутньому з фіксацією умов цих операцій (курсів, обсягів, дат валютування тощо) під час укладення договору;

«форвард» – операція за форвардним договором, умови якого передбачають виконання цієї операції (з поставкою валюти за форвардним договором) пізніше ніж на другий робочий день після дня укладення договору.