Поняття суспільства та його структура

 

Серед вчених немає єдиної думки щодо визначення причини і умов виникнення суспільства. Але всі вони виділяють обов’язкові ознаки суспільства: сутність індивідів, які володіють свідомістю і волею, але об’єднання індивідів в людське суспільство проходить лише на підставі загального інтересу і без спільних інтересів суспільство не може існувати. Кожна особа має індивідуальні інтереси і загальні інтереси можуть бути об’єктивно протилежними інтересам індивідуальним. Суспільство створюється на підставі взаємних інтересів, які здійснюються внаслідок взаємного співробітництва його індивідів. У сукупності людей повинна бути зацікавленість одне у одному, яка дасть можливість здійснювати інтереси кожного. Але не кожна сукупність індивідів на базі спільних інтересів утворює суспільство, а тільки та сукупність людей, в якій індивіди зв’язані інтересами, що мають постійними і об’єктивний характер, що забезпечує нормальне функціонування, співробітництво людей. Для суспільства ознакою є організуючий фактор, який визначає межі людської поведінки в інтересах суспільства. Ці функції виконує само суспільство через відповідні органи влади і створенні ним правила загальнообов’язкової поведінки.

Отже, основними ознаками суспільства є:

- сукупність індивідів, які володіють волею і свідомістю;

- загальний інтерес, який має постійний і об’єктивний характер;

- взаємодія і співробітництво на підставі загальних інтересів;

- регулювання суспільних інтересів за допомогою загальнообов’язкових правил поведінки;

- наявність організованої сили (влади), яка здатна забезпечити у суспільстві внутрішній порядок і зовнішню безпеку;

- здатність і реальна можливість до самовідновлення.

Суспільство – це сукупність людей, які перебувають у взаємодії між собою заради задоволення спільних потреб і цілей, що їх пов’язують, життя яких певним чином упорядковане, тобто організоване відповідно до загальноприйнятого і обов’язкової системи норм.

Суспільство – людність певним чином упорядкована і організована.

Історія розвитку починається з первісного суспільства. Жили люди в той період розвитку суспільства, об’єднуючись у певні групи – первісне стадо.

Первісне стадо – це об’єднання окремих людей і їх груп для спільного полювання, проживання, добування і споживання їжі, інших засобів існування.

Первісне стадо змінювалося на досконаліше об’єднання людей – первісну родову общину (рід).

Рід – це об’єднання людей, основане на кровному родстві, а також на спільності майна і праці. Рід проходить на зміну первісному стаду в період проявлення більш організованих спільних сімейних відносин, коли на зміну невпорядкованим статевим зв’язком приходить сім’я основана на колективному шлюбі.

Поступовий перехід від колективного до парних шлюбів, перехід від кровноспорідненої сім’ї до екзогамної (сім’ї паналуа), заборона шлюбів усередині роду приводили до активного спілкування між окремими родами, внаслідок чого вони об’єднуються у фратрії та племена.

Фратрія – братство двох і більше родів, що характеризується розширенням взаємних зв’язків між родами.

Плем’я – це спільність людей, яка складалась з деяких родів, які мали багато спільних рис і інтересів: однаково звичаї і регіональні культи, загальний діалект мови, загальну територію для проживання і полювання.

Колективна власність на засоби виробництва, соціальна єдність членів роду (племені) визначили відповіді форми організації суспільної влади.

Влада – це здатність владноможного суб’єкта визначити варіанти поведінки підвладного і домагатись здійснення такого поведінки.

Соціальна влада – це управління справами первинної спільності (роду, фратрії, племені), що здійснювалося всіма дорослими членами на загальних зборах (ради старійшин).

Старійшин – авторитетна особа, в роді, що обирався на загальних зборах для здійснення повсякденного керівництва родом.

Військовий вождь – виборна особа, що здійснював керівництво під час ведення війни між племенами.

Ведучий на полюванні – найбільш вмілий і кмітливий на полюванні, що керував іншими членами роду на полюванні.

Соціальна влада – організуючий фактор існування суспільства.

Характерні риси соціальної влади:

- базується на відносинах субординації;

- можливість застосування примусу щодо підлеглих суб’єктів. Види примусу: зауваження, обов’язок вибачитись, відшкодування збитків, вигнання з роду. Застосовувалося кровна помста.

- здатність встановлювати норми поведінки людей та домагатися їх здійснення в межах компетенції владних суб’єктів дозволеними засобами та методами;

- знаходить свій прояв у різноманітних сферах життєдіяльності суспільства і може виступити владою економічного, політичного, військового і т.д.;

- виконує інтеграційну функцію в організаційної взаємодії соціальних суб’єктів.

 

Соціальна влада:

в первісному суспільстві:	у демократичній державі:
належить загальним зборам дорослим членів роду, старійшинам роду;	належність народу, яким обирає своїх представників або безпосередньо здійснює управління;
нормативна сторона функціонування: звичаї релігія, мораль;	нормативна основа функціонування: право, мораль, традиції, звичаї релігія, норми світового товариства;
засоби забезпечення: авторитетність влади, релігійні мотиви, повага до звичаїв, можливість громадського осаду, застосування примусу.	крім можливості застосування примусу є ціла система різноманітних гарантій забезпечення.

 

Для регулювання різноманітних відносин, що виникали між людьми, застосувалися соціальні норми. Правила, покликані забезпечувати порядок і стабільність у суспільстві, називаються соціальними нормами. Суспільні відносини первісного суспільства регулювалися нормами первісної моралі, звичаями і традиціями, релігійними нормами та всякими заборонами (табу). Гарантом їх дотримання був здебільшого не примус, а страх перед надприродними силами та богами. Для первісних людей був пов’язаний з міфічною побудовою світу. Всяке порушення звичаїв могло призвести до негативної реакції духів. Отже, первісні люді виконували соціальні норми добровільно, без спеціального примусу, що притаманний державі.

Загальними причинами виникнення держави і права стали:

1) три великі події праці (вирізнення скотарських племен; відокремлення ремесла від рільництва, виникнення й розвиток торгівлі);

2) поява надлишкового продукту, патріархальної сім’ї, приватної власності та майнової нерівності;

3) утворення класів як великих груп людей з протилежними інтересами й виникнення міжкласових конфліктів;

4) неспроможність суспільної влади первісного ладу врегулювати класові суперечності та конфлікти та виникнення публічної влади.

Право, як і держава, виникло завдяки необхідності управляти соціальними процесами. В юридичній літературі розрізняють:

право загальносоціальне, що включає в себе права людини, права нації, права народу, права об’єднань та інших соціальних груп, права людства;

право юридичне, що встановлюється чи санкціонується державою. Тобто юридичне право виникає лише з виникнення держави. Право виникає внаслідок:

- переростання мононорм (первісних звичаїв, традицій моралі) в юридичні норми;

- правотворчої діяльності компетентних державних органів чи посадових осіб;

- перетворення рішень судових органів щодо конкретних справ на загальну норму, що є обов’язковою для вирішення аналогічних випадків.

Між правом і державою встановлюється досить складний зв’язок. З появою писемності держава, а також посадові особи через правотворчу діяльність закріплювали свою волю в законах, указах та інших нормативних актах. У перших державних законах закріплювалось майнова нерівність, станові привілеї, безправність рабів та інших верств бідного населення, наприклад, Закони Хаммурапі, ХІІ таблиці, Ману, «Руська правда» та ін.

Ознаки, що відрізняють державу від організації влади у первісному суспільстві:

1. замість кровноспоріднених зв’язків, що існували в первісному суспільстві, населення в державі ділиться за територіальною ознакою (села, селища, міста і т.д.).

2. для держави характерна особлива публічна влада, яка не співпадає з населенням (особливий механізм управління людьми);

3. утримання публічної влади відокремленої від основної маси населення потребує значних витрат і здійснюється за рахунок коштів, що надходять з збору податків;

4. головним знаряддям у руках держави для управління людьми є нормативні акти установлені чи санкціоновані державою.

 

Історичні типи держави

 

У сучасній юридичній науці існує два підходи до типології держав: цивілізаційний і формаційний. За цивілізаційним підходом розглядають такі типи держав:

1) східні, західні, змішані;

2) стародавні, середньовікові, сучасні;

3) селянські, промислові, науково-технічні;

4) індустріальні і постіндустріальні;

5) локальні, особливі, сучасні.

В українській юридичній науці існує думка, що відповідно до такого підходу не виділяється розуміння головного змісту держав^[1].

Формаційний підхід заснований на суті і соціальній приналежності влади. За формаційною ознакою існують такі типи держав:

1) рабовласницький;

2) феодальний;

3) капіталістичний;

4) соціалістичний;

5) держава соціально-демократичного типу.^[2]