І. Предмет і завдання дисципліни

Культура як скарбниця накопиченого протягом тисячоліть колективного досвіду віддавна вважається головним набутком людей і, за великим рахунком, є кінцевим підсумком життєвих шляхів окремих особистостей, людських колективів усіх рівнів і, зрештою, цілого людства. Відтак вивчення, засвоєння, захист від спотворень, примноження й передача наступним поколінням головних здобутків культури є справою почесною і надзвичайно відповідальною.

Курс з української культури посідає у системі навчальних дисциплін особливе місце, бо саме на основі його змісту здійснюється формування сучасної людини-громадянина і патріота зі всебічно розвиненим і гармонійним внутрішнім світом. Особливо необхідним і нагальним постає завдання формування національної свідомості молоді на основі поєднання наукових і народних уявлень про роль і місце людини в суспільному процесі.

Знайомство з історією культурних здобутків та втрат вітчизняної культури дає можливість побачити історичний характер злетів та падінь, що пережив український народ, їх певну історичну рівноцінність, об’єктивно оцінити культуру свого народу і уявити собі його місце в історії культури людства.

Основна мета курсу – розширеннядуховного горизонту особистості і формування в певній мірі об’єктивної точки зору на сутність культури, історичний шлях розвитку української культури, на проблеми розвитку сучасної культури України. Вона спрямована на збагачення та розширення гуманітарної підготовки студентів, формування творчо-інтелектуальної активності майбутніх фахівців, на отримання фундаментальних загальнонаукових і фахових знань та практичне використання їх у повсякденному житті.

 

ІІ. Сутність культури

Культура – одне з найдавніших явищ людського життя. Вона виникла й розвивалась разом з людиною, складаючи те, що якісно відрізняє її від усіх інших живих істот та природи в цілому. Проте інтерес до її вивчення й осмислення як особливого явища дійсності склався відносно недавно. Протягом тисячоліть культура існувала як дещо природне, підсвідоме, невід’ємне від людини та суспільства, таке, що не вимагає до себе якоїсь особливої уваги.

Термін «культура» вперше зустрічається в одному з творів знаменитого римського оратора Цицерона (45 р. до н.е.). Первісно він означав обробіток ґрунту, його «культивування» - тобто зміни в природі під впливом людини (на відміну від змін, викликаних природними причинами). (То ж підкреслювалась важлива особливість культури – її людський фактор, тобто вплив діяльності людини на оточуючий світ). Як самостійна наукова категорія «культура» фіксується вперше у працях німецького юриста ХVІІ ст. С. Пуфендорфа. (Він застосував цей термін для визначення різноманітних результатів діяльності людини). В епоху Просвітництва поняття культури по суті обмежується лише духовною культурою. Головними стають освіченість та вихованість людини, вирішальну роль відіграють знання. Нині культура – це складний суспільний феномен, що відіграє вагому роль у життєдіяльності людини: праця, побут, дозвілля, спосіб життя як окремої особи, так і всього суспільства, менталітет тісно пов’язані з рівнем розвитку культури. Вона суттєво впливає на характер поведінки, стиль і форми спілкування людей, їх свідомість, духовні потреби, ціннісні орієнтації. Рівень культури визначає подальшу долю людини, мету її життя.

Нині існує біля 500 визначень культури. Узагальнюючи існуючі точки зору, можна виділити 3 основних значення: 1) обробіток, творчість та виробництво (включаючи обробіток землі); 2) освіта, виховання, розвиток; 3) поклоніння (релігійному культу). В широкому смислі під культурою розуміються всі досягнення людства, все, що створено людиною. То ж культура розуміється як «друга природа», «людський світ» (на відміну від «дикої природи»). В цьому випадку культуру поділяють на матеріальну та духовну.

Матеріальна культура охоплює перш за все сферу матеріального виробництва та його продукти – техніку, технологію, засоби зв’язку та комунікації, виробничі споруди, дороги й транспорт, житло, предмети побуту, одяг тощо. Духовна культура включає в себе сферу духовного виробництва та його результати – релігію, філософію, мораль, мистецтво, науку тощо. В межах духовної культури виокремлюють художню культуру, що складається з творів мистецтва та літератури. Наука, в свою чергу, розглядається в якості основи інтелектуальної, науково-технічної культури. (Взаємовплив).

ІІІ. Культура та цивілізація

Поняття «цивілізація» (лат. громадський, державний) подекуди вживається як синонім культури, у вузькому смислі – матеріальної культури. Цейтермін виник значно пізніше, ніж «культура» (лише у 18 ст.) і означав високорозвинене суспільство. Згодом цивілізація найчастіше розглядувалась у співставленні з культурою (як синоніми, або ж як антоніми). Але при більш суворому підході ці два поняття можуть розглядатися як відносно самостійні явища з окремими рисами та особливостями. (Саме такий підхід переважає в сучасній літературі).

Найважливішими ознаками та рисами цивілізації вважаються: 1) утворення держави, 2) виникнення писемності; 3) відокремлення землеробства від ремесла; 4) розподіл суспільства на класи; 5) виникнення міст. В цивілізації особливу роль відіграє технологія, за допомогою якої суспільство налагоджує відносини з природою. Вона прагне узагальненості та універсальності, що вочевидь спостерігається останнім часом, коли на основі новітніх технологій створюється єдина всесвітня цивілізація.

В культурі провідними є національна самобутність та оригінальність, неповторність та унікальність, мінливість та новизна, невдоволення собою, критичне та творче начало, самоцінність, стремління до високих ідеалів.

Відносна незалежність культури й цивілізації, і разом з тим їх щільна взаємодія можуть призводити до порушення рівноваги та протиріччям між ними. Перевага цивілізації над культурою означала б стагнацію суспільного розвитку, послаблення та згасання у ньому духовного та морального начала. Саме така ситуація простежується у сучасному суспільстві.

Отже, цивілізація – це 1) рівень, ступінь суспільного розвитку, матеріальної та духовної культури (антична цивілізація, християнська цивілізація, сучасна цивілізація); 2) людська спільнота, яка впродовж певного періоду часу (процес зародження, розвиток, загибель чи перетворення цивілізації) має стійкі особливі риси в соціально-політичній організації, економіці та культурі (науці, технологіях, мистецтві тощо), спільні духовні цінності та ідеали, ментальність (світогляд).

Поняття «культура» вживається: 1) для характеристики певних історичних епох (первісна культура, антична культура, середньовічна культура і т.д.); 2) для визначення конкретних людських спільнот, народностей, націй (українська культура, культура племені майя, американська культура); 3) для визначення специфічних сфер життєдіяльності (культура праці, політична культура, художня культура), 4) у вужчому смислі – як сфера духовної життєдіяльності людей; 5) як сумарний термін, що характеризує предметні результати діяльності людини: машини, споруди, результати пізнання, твори мистецтва, норми моралі й права.

ІV. Типологія культури

1. Культура – це фактор, що організовує усі рівні життя людей. Вони взаємозв’язані, але не однорідні:

- народна культура – створюється у глибинах народного духу на основі багатого життєвого досвіду, накопиченого століттями;

- «висока культура», до зразків якої мають відношення окремі геніальні особи: художники, вчені, винахідники, проповідники, пророки, вожді, що виховані народною культурою і є її справжніми носіями;

- елітарна культура – культура, притаманна еліті суспільства, до якої належить родова аристократія, фінансово-промислові магнати, політичні лідери. Вона включає ритуально-етикетні, мовні та морально-етичні особливості, запозичення елементів інших культур, дистанціювання від народу та зверхнє ставлення до нього;

- демократична культура невіддільна від буття трудового народу, пласт його життя, культура вільна, майже не формалізована;

- масова культура з’явилась на початку ХХ ст. Для неї характерні стандартизація культурної діяльності, профанація, активне тиражування за допомогою ЗМІ (мода, кіно, телебачення і т. ін.). «Масова культура» суперечлива: з одного боку, вона робить доступними культурні здобутки «високої культури», а з іншого – вульгаризує їх, підмінює оригінальність копією, робить пересічним спілкування з мистецтвом, наукою, породжує конформізм та посередність.

2. Культура як цілісне явище умовно поділяється на підгрупи:

- побутова культура характеризується особливостями народів, що тривалий час проживають на певній території;

- політична культура – важливий фактор суспільства, що формується відповідно до реальних соціально-економічних відносин, які сформувались у різних народів у різні часи;

- художньо-творча культура уособлює людську художню діяльність, охоплюючи народну художню творчість і професійну мистецьку діяльність. Для останньої необхідно пройти серйозне професійне навчання;

- технічна культура – визначає відносини та взвємозв’язок людини й машини, що є нагальним питанням сьогодення;

- виробнича культура стосується проблем і норм етичних відносин членів робочих колективів.

3. Форми вираження культури:

* Наука як уособлення і найвищий рівень розвитку культурного процесу узагальнює, класифікує, формує освітній процес. Це стимулює розвиток суспільної думки, що сприяє нагромадженню національного валового продукту, національного валового доходу та визначає суспільно-економічний рівень життя людей.

* Технологічна культура забезпечується науковим рівнем розвитку суспільства. Вона полегшує працю людини, вивільняє кількість позаробочого і вільного часу, завдяки чому людина одержує більше можливостей для розвитку та самовдосконалення.

* Світоглядно-релігійна культура розділилася на дві незалежні системи – партійну й релігійну. Якщо партійна обіцяє усі блага людині відразу, то релігійна, відволікаючи від земного буття, здійснення своїх програм переносить у потойбічний світ.

* Мистецтво – це процес і сукупний результат людської діяльності, особлива форма суспільної свідомості, що являє собою вираження дійсності в художніх образах. Будучи складовою духовної культури, мистецтво дає можливість людині виявити свої художньо-творчі здібності, утвердитися на рівні самодостатнього суб’єкта. Мистецтво включає в себе всі види художньої творчості – літературу, архітектуру, скульптуру, живопис, графіку, декоративно-прикладне мистецтво, музику, танок, театр, кіно та інші види людської діяльності. Його суть полягає у чуттєвому вираженні надчуттєвого, воно є також естетичним освоєнням світу в процесі художньої творчості. Розкриваючи питання про співвідношення культури та мистецтва, студенти повинні враховувати характерні особливості мистецтва:

по-перше, його тісний зв'язок з переживаннями й чуттєвими емоціями,

по-друге, його чуттєве сприйняття та суб’єктивне бачення дійсності,

по-третє, образність і творчий характер,

по-четверте, його неперевершене значення як могутнього засобу спілкування людей.

Функції культури:

- людинотворча – засвоюючи досягнення культури, людина пізнає себе і визначає своє місце в суспільстві й у світі, мету свого життя;

- інформативна – збагачення людини попереднім досвідом, тобто, щоб стати культурною, людині потрібно пройти через всі епохи попередньої культури (І.В. Гете);

- регулятивна – культура створює норми і правила для організації спільного проживання людей;

- аксіологічна – встановлення ціннісних пріоритетів;

- гедоністична – спрямування на отримання задоволення, насолоди.

Історична типологія культури (від. гр. typos – відбиток, зразок + logos – слово, вчення) являє собою основні соціокультурні періоди людства: культура Стародавнього світу, культура Середньовіччя, культура Нового та Новітнього часу, які включають у себе культуру первісного суспільства, культуру народів Стародавнього Сходу, культура Античного світу, культуру Середньовіччя, культуру епохи Відродження, культуру абсолютизму й Просвітництва, культуру епохи промислового перевороту й соціальних зрушень, культуру ХХ століття.

Заключна частина: Історія культури українського народу є одним із ланцюгів історії світової культури. Народи сучасного світу формувалися у неповторному комплексі природних, расово-етнічних, мовних та геополітичних факторів, разом з ними формувалися і зростали їх унікальні культури. Не є винятком і українська культура. Її особливості великою мірою зумовлені природно-географічними характеристиками регіону, сприятливого для землеробства. Українська культура належить до культур східнослов’янського типу, суттєві риси якої поєднують її з культурою інших племен, що у другій половині І тис. н.е. утворили державу Київська Русь. Формування сучасної української культури відбувалося у складних умовах, визначених перебуванням нащадків давніх русичів у складі таких європейських держав, як Литва, Польща, Австро-Угорщина, Румунія й Росія, де, вибираючи досягнення інших народів і збагачуючи їх власним надбанням, вона формувалася як унікальне світове явище. Нині, розвиваючись як культура власної держави, культура українського народу вступає в новий етап свого розвитку – культурний ренесанс України ХХІ століття.

Питання для самоконтролю

1. Розкрити значення історії культури як науки та навчальної дисципліни.
2. Розкрити зміст поняття культури.
3. Що таке культура і чим вона відрізняється від цивілізації?
4. Дати характеристику матеріальної та духовної культури.
5. Розкрити роль і значення мистецтва як складової культури.
6. Розкрити функції культури у суспільстві.
7. Розкрити значення культури у процесі державотворення.
8. Назвати види (підгрупи) і форми вираження культури.
9. Що таке культурний рівень і як проявляється нерівномірність розвитку культури?

Література