Тема 4.3 Відтворення й зайнятість трудових ресурсів

 

1. Відтворення робочої сили. Система відтворення трудових ресурсів, її
основні елементи. Законодавство України про зайнятість трудових ресурсів і
соціальний захист трудящих.

2. Ринок праці. Робоча сила як товар. Попит, пропозиція, ціна й
конкуренція на ринку робочої сили.

3. Безробіття: суть, причини і форми. Теорія народонаселення
Т. Мальтуса.

 

1. До складу національного багатства країни належать не лише створені й накопичені матеріальні блага, а й сукупність потреб, здібностей, творчих обдаровань людей, ступінь вправності населення, рівень освіти, майстерності тощо. Ці питання є складовими проблеми народонаселення.

Залежно від вікової структури люди є власниками, споживачами, виробниками матеріальних і духовних благ, вони також виконують функцію відтворення людського роду. Найбільше значення для соціально-економічного прогресу суспільства має населення працездатного віку. Цей вік встановлює держава з урахуванням національних, культурних, історичних традицій тощо. Тому в різних країнах він неоднаковий. В Україні повнолітніми є особи, яким виповнилося 18 років. Працездатний вік починається переважно у більш ранньому віці, але при цьому встановлюються менша тривалість робочого дня і нижчий рівень оплати робочої сили.

Народонаселення — сукупність індивідів, які відповідно до соціобіологічної та економічної сутності людини здійснюють власну життєдіяльність у межах певного ладу, вступають між собою у суспільні відносини (економічні, політичні, правові, сімейні, національні, культурні тощо).

Особливістю світових демографічних процесів в останні століття є те, що між зростанням виробництва, поліпшенням життєвого рівня і зростанням кількості населення існує тісний взаємозв'язок.

Зайнятість — система соціально-економічних відносин між людьми, що виникає в процесі їх діяльності, зорієнтованої на задоволення своїх потреб, а також при забезпеченні працездатного населення робочими місцями та здійсненні розширеного відтворення робочої сили.

Відповідно до Закону України «Про зайнятість», прийнятого Верховною Радою України у 1991 р., до зайнятих належать особи:

1) які працюють за наймом, працюють самостійно (інженерно-технічні працівники, підприємці, творчі працівники, члени кооперативів, фермери);

2) обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, громадських об'єднаннях;

3) які проходять дійсну службу у Збройних силах;

4) які одержують професійну підготовку або перепідготовку з відривом від виробництва, учні та студенти денних форм навчання;

5) направлені на виконання громадських оплачуваних робіт;

6) ті, що виховують малолітніх дітей, доглядають за хворими та людьми похилого віку;

7) громадяни інших країн, які працюють у народному господарстві України.

Робоча сила — сукупність фізичних, розумових і організаторських властивостей людини, набутих знань і досвіду, які вона застосовує у процесі виробництва для створення необхідного і додаткового продукту.

За сучасних умов здійснюється активне регулювання ринку робочої сили. Держава впливає на попит робочої сили через розвиток державного підприємництва, створення й реалізацію програми громадських робіт (будівництво доріг, мостів тощо), надання премій підприємцям за створення робочих місць в економічно відсталих районах, підготовку та перепідготовку кадрів та ін. Регулювання державою пропозиції робочої сили здійснюється через скорочення тривалості робочого дня, розвиток освіти, охорони здоров'я, допомогу безробітним, їх перекваліфікацію, створення бірж праці тощо.

Закон України "Про зайнятість населення" визначає правові, економічні та організаційні засади зайнятості населення, захист його від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави щодо реалізації громадянами права на працю.

Для реалізації політики зайнятості населення створюється державна служба зайнятості. її функції:

• аналіз і прогноз попиту і пропозиції на робочу силу. Інформує
  населення і державні органи управління про стан ринку праці;
• консультація громадян, власників підприємств, установ і організацій
  про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги до професії та інші питання;
• веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань
  працевлаштування;
• надає допомогу громадянам у підборі роботи і власникам у підборі
  працівників;
• організує професійну підготовку і перепідготовку громадян у
  системі служби зайнятості або направляє їх у інші заклади освіти;
• надає послуги з працевлаштування і професійної орієнтації працівників, що вивільняються, і незайнятому населенню;
• реєструє безробітних і надає їм у межах своєї компетенції допомогу, в
  тому числі грошову;
• бере участь у підготовці перспективних і поточних державних і
  територіальних програм зайнятості та заходів із соціального захисту різних груп населення від безробіття.

Соціальна політика — комплекс соціально-економічних заходів держави, підприємств, організацій, спрямованих на послаблення нерівномірності у розподілі доходів та майна, на захист населення від безробіття, зростання цін, знецінення трудових заощаджень тощо.

Основні напрями соціальної політики:

1) захист рівня життя населення застосуванням різних форм компенсації від підвищення цін і проведення індексації;

2) надання допомоги багатодітним сім'ям;

3) надання допомоги у разі безробіття;

4) проведення політики соціального страхування, встановлення
мінімальної плати для працюючих;

5) розвиток освіти, охорони здоров'я, довкілля переважно за рахунок
держави;

6) проведення активної політики, спрямованої на здобуття кваліфікації,
гарантію трудової діяльності.

2. Ринок праці означає надання прав кожній людині на вільний продаж
своєї робочої сили за власним бажанням і вибором на засадах трудового
найму. Заробітна плата працівників залежить від вартості робочої сили,
попиту та пропозиції на це.

Об'єктом купівлі-продажу робоча сила стає за умов існування, з одного боку, вільного вибору професії або виду діяльності, з іншого - вільного вибору між зайнятістю і незайнятістю в суспільному виробництві.

Невіддільним атрибутом ринку праці є безробіття.

3. Безробіття – соціально-економічне явище, коли частина працездатного населення не може знайти роботи, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці.

У Законі Україні "Про зайнятість населення" безробітними вважаються працездатні громадяни у працездатному віці, які через не залежні від них обставини не мають заробітку і трудового доходу, зареєстровані у державній службі зайнятості як особи, що шукають роботу.

Причини безробіття

1) Теорія Мальтуса пояснює безробіття надто швидким зростанням
чисельності населення, яке випереджує збільшення кількості засобів до
існування. Позбутися безробіття, вважав Т. Мальтус, можна тільки завдяки
війнам, епідеміям, свідомому обмеженню народжуваності та ін. У даному разі людина розглядається лише як біологічна істота, а отже ототожнюється з
явищами тваринного світу.

2) Технологічна теорія. Причиною безробіття є прогрес техніки,
технічні зміни у виробництві. Боротися з безробіттям слід шляхом
обмеження технологічного прогресу.

3) Кейнсіанська теорія. Причиною безробіття є недостатній попит на
товари. Це зумовлено схильністю людей до заощадження і недостатніми
стимулами до інвестицій. Ліквідувати безробіття можна, стимулюючи попит
та інвестиції держави. Особливу роль у цьому відводять зниження
позичкового відсотка. Засобом боротьби з безробіттям Дж. Кейнс вважав
збільшення інвестицій та розширення громадських робіт.

4) Марксистська теорія трактує безробіття як закономірність розвитку
капіталістичного способу виробництва, насамперед законів конкурентної
боротьби, що змушують капіталістів збільшувати інвестиції, вдосконалювати
техніку. А це призводить до зростання витрат на засоби виробництва
порівняно з витратами на робочу силу. Таким чином збільшується органічна
будова капіталу і зростає безробіття. Це явище також пов'язане з циклічним
розвитком економіки, з процесом нагромадження капіталу і називається
всезагальним законом капіталістичного нагромадження.

К. Маркс обґрунтував капіталістичний закон народонаселення, згідно з яким утворення і зростання промислової резервної армії праці є характерною рисою економіки, яка ґрунтується на капіталістичній власності.

Типи безробіття

1) добровільне - тип безробіття, який існує за наявністю вільних
робочих місць;

2) "природне" безробіття - тип безробіття, який практично не може
бути ліквідований за існуючої економічної системи. Його форми:

- фрикційне - зумовлене міжрегіональними, професійними та віковими
переміщеннями частини працездатного населення;

- структурне безробіття зумовлене структурними зрушеннями в
економіці, науково-технічним прогресом, змінами в структурі споживчого
попиту.

3) найпоширенішим типом соціального безробіття є вимушене - тип
безробіття, за якого людина працездатного віку має достатню кваліфікацію,
хоче працювати, але з незалежних від неї причин не може знайти роботу.
Його форми:

• поточне (плинне) - зумовлене циклічним характером розвитку
  економіки, кризами надвиробництва і недовиробництва;
• аграрне – зумовлене розоренням дрібних товаровиробників у сільському господарстві, їх неспроможністю прогодувати себе і сім'ю за рахунок праці на селі;
• застійне - визначається нерегулярністю зайнятості окремих категорій
  населення(сезонні роботи, надомна праця)

4) Розрізняють також технологічне (зумовлене впровадженням нової
техніки і технології) і конверсійне (скороченням).

Безробіття заподіює значних економічних збитків державі. Згідно із законом Оукена, збільшення безробіття на 1% призводить до втрати річної продукції більш як на 2%, а щорічний приріст ВПП в обсязі 2,7% утримує частку безробітних на постійному рівні. На безробітних це справляє значний психологічний тиск, збільшує кількість серцевих захворювань, трагічних випадків. Втрата робочого місця в розвинутих країнах рівнозначна за психологічним впливом смерті близького родича.

За переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки значно зростатиме кількість безробітних, втрачатиметься впевненість у майбутньому тощо. Це вимагає проведення активної соціальної політики на рівні держави, підприємства.

Соціальна політика сучасної держави — комплекс соціально-економічних заходів держави та організацій, спрямованих на послаблення нерівності у розподілі доходів та майна, на захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінення трудових заощаджень та ін.

Головними напрямами проведення соціальної політики є:

1) зменшення нерівностей у розподілі багатства;

2) захист рівня життя за допомогою різних форм компенсації від підвищення цін і проведення індексації;

3) надання допомоги найбіднішим сім'ям;

4) надання допомоги у разі безробіття;

5) здійснення політики соціального страхування, встановлення мінімальної заробітної плати для працюючих;

6) розвиток освіти, охорони здоров'я, охорони навколишнього середовища переважно за рахунок держави;

7) здійснення активної політики, спрямованої на набуття громадянами кваліфікації, гарантування процесу трудової діяльності відповідно до чинного законодавства (дотримання тривалості робочого дня, надання оплачуваних відпусток, створення профспілок тощо) та ін.

Головними принципами соціальної політики є: оптимальне поєднання соціальної справедливості та ефективності; дотримання життєво необхідних соціальних стандартів (освіти, охорони здоров'я та ін.).

Соціальний захист населення забезпечують також підприємства (або підприємці) та наймані працівники через профспілкові організації.

Головними засобами подолання нерівності у розподілі доходів і майна є прогресивний подохідний податок і соціальні витрати держави.

При встановленні мінімального рівня заробітної плати документи МОП рекомендують враховувати потреби працівників та їх сімей, вартість житла, соціальні пільги, рівень інфляції, а також показники, які впливають на рівень зайнятості (наприклад, рівень продуктивності праці, кількість безробітних та ін.).

Важливим елементом програми соціального захисту населення є регулювання заробітної плати